Сімейна політика як важлива складова соціальної політики держави. Соціальна політика 03.02.2023. Закон України" Про державну допомогу сімям з дітьми" від 21. 11. 1992 р. Закон України. Закон України "Про забезпечення організаційноправових умов соціального захисту дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 03. 01. 2005 р тощо
 Скачать 17.91 Kb.
|
|
1 2 Основи формування та пріоритети дер-жавної сімейної політики визначено, насам-перед, у Конституції України, визнаномунашою державою міжнародному законодав-стві і таких нормативних актах, як Сімейний кодекс України, прийнятий 10.01.2002 р. Закон України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001 р. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію державної сімейної політики” від 17.09.1999 р. Закон України“ Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21.11.1992 р. Закон України. Закон України “Про забезпе-чення організаційно-правових умов соціаль-ного захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 03.01.2005 р. тощо. Конституція України визнає “людину, їїжиття та здоров’я найвищими цінностями держави” (ст. 3), а сім’ю – “основою”, “найважливішою складовою” чи “первинним та основним осередком суспільства”. Сімейнийкодекс визначає право на сім’ю (ст. 4),гарантує державну охорону сім’ї, регламен-тує права та взаємовідносини членів сім’ї тагарантує їхні майнові права. Держава реалізує сімейну політику за допомогою наступних інструментів: юридичних норм, фінансової допомоги, матеріальної допомоги та допомога у формі послуг. Юридичні норми регулюють сімейні стосунки та стосунок сім’ї з державою та іншими інституціями. Визначаються таким шляхом принципи і умови використання допомоги для сімей (фінансової, матеріальної та послуг). Фінансова допомога скерована до окремих сімей через систему соціальної допомоги. Надання матеріальної допомоги у вигляді одежі, продуктів харчування, надання субсидій. 3 Незважаючи на досягнутий консенсус у принципових підходах до сімейної політики, існують суттєві відмінності щодо її реалізації в окремих країнах-членах Європейського Союзу. Міжнаціональне порівняння сімейної політики дозволяє виокремити значну кількість стратегій, які визначаються, по-перше, відношенням урядів до демографічних та сімейних проблем, по-друге, фінансовими можливостями окремих країн. Різниця між ними базується на існуванні чи відсутності програм та цілей, спрямованих на сім'ю. Так, чітко визначена сімейна політика у Франції, Бельгії, Люксембурзі. Більш широкою концепція політики держави стосовно сім'ї формується в Австрії та Німеччині. Політика матеріальної підтримки сімей з дітьми складає важливу частину соціальної політики більшості країн, оскільки відчутно впливає на сімейну, передусім репродуктивну поведінку європейців. Так, в усіх країнах ЄС існує система грошових субсидій сім'ям з дітьми, проте види, розміри та способи сімейних виплат відрізняються не лише в різних країнах, але й у межах однієї країни залежно від типу сім'ї, кількості та віку дітей, що унеможливлює зіставлення загального обсягу допомоги зі сторони держави. Розглядаючи рівень допомоги які відокремлюються: країнами, що мають систему універсальних виплат на дітей, які виплачуються незалежно від доходу сім'ї (в окремих з них: Франція, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Фінляндія, Бельгія – розмір щомісячних допомог залежить від «порядкового номера» та віку дитини). Країни в яких система допомоги на дітей доповнюється виплатами, що одержують сім'ї, рівень доходів яких нижче межі малозабезпеченості (наприклад, Франція, Ірландія, Португалія, Великобританія) В ЄС існують різні моделі сімейної політики. У скандинавських країнах найчастіше надають всебічну підтримку батькам, які працюють і мають дітей, – для них передбачені високооплачувані відпустки обох батьків для догляду за дитиною і водночас дошкільні дитячі заклади є широкодоступними, системи цих країн покликані забезпечити соціальну та гендерну рівність. Натомість в англомовних країнах надають значно меншу підтримку сім'ям у формі відпусток. В країнах Південної Європи державна підтримка сім'ям дуже обмежена, оскільки там, як правило, покладаються на допомогу з боку когось із родичів. Політика щодо відпусток для догляду за дитиною є надання відпусток матері і батьку при народженні дитини, а також відпусток обом батькам для догляду за дитиною є одним з головних елементів сімейної політики в ЄС. Ці програми мають на меті забезпечити заміну доходу безпосередньо до та після народження дитини до 3 років. Відпустки існують в усіх країнах ЄС. В країнах, де державні соціальні інвестиції є вищими, як правило, пропонують вище оплачувані та триваліші відпустки. Така ситуація, наприклад, в усіх скандинавських країнах, які вважаються орієнтиром у цій сфері. В країнах Західних Балкан також передбачені особливо довгі відпустки. На іншому кінці спектру – країни Південної Європи, де такі відпустки, як правило найкоротші та найнижче оплачувані в регіоні. |