Заняття 08 09 21. Заняття 08. 09. 21 (повторення) Іменники першої відміни Залежно від кінцевого приголосного основи іменники першої відміни поділяються на три групи тверду, мяку і мішану.
 Скачать 1.42 Mb.
|
|
Заняття 08.09.21 (повторення) Іменники першої відміни Залежно від кінцевого приголосного основи іменники першої відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку і мішану. До твердої групи належать іменники, в яких основа закінчується на твердий нешиплячий приголосний: весн-а, крас-а, щук-а. До м’якої групи належать іменники з м’яким кінцевим приголосним основи: прац-я, пісн-я, мрі-я Мішана група охоплює іменники, в яких основа закінчується на твердий шиплячий приголосний: круч-а, каш-а, пряж-а. Назва цієї групи вказує на те, що іменники з основою на шиплячий мають у деяких відмінках закінчення твердої групи, в інших – м’якої. Закінчення іменників першої відміни однини
1. Підкресліть кінцевий приголосний основи іменників. Ялинка, дитина, площа, студія, криниця, полиця, хаща. 2.* Запишіть іменники першої відміни утри стовпчики за групами: а) тверда; б) м’яка; в) мішана. Склянка, світлиця, удача, берегиня, подруга, правда, ноша, олія, насмішка, образа, круча, синиця, ворожнеча, злива, огорожа, акація, нація, людина, баржа. Якщо ви правильно виконали завдання, із других букв записаних слів складеться закінчення прислів’я: “Великому…”. 3. Провідміняйте письмово в однині іменники правда, криниця, листоноша, використовуючи таблицю. У давальному і місцевому відмінках перед закінченням – і приголосні [г], [к], [х] чергуються із [з], [ц], [с]: книга – книзі, рука – руці, стріха – стрісі. В орудному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення – ою, а м’якої і мішаної – ею (-єю): людина – людиною, праця – працею, олія – олією, каша – кашею. 4. Утворіть словосполучення з поданих слів, де іменники стояли б у непрямих відмінках. Знайти, на, дорога; лежати, в, колиска; не пощастило, бідолаха; розповідати, тітка; зателефонувати, подруга; вичитати, в, книга; подарувати, сестричка; зустрітися, на, кладка; шукати, в, стріха. 5. Спишіть речення, вставляючи пропущені букви. Іменники, що в дужках, поставте в орудному відмінку. 1. (Брехня) світ обійдеш, та назад не вернешся. 2. Воду з (олія) не погодиш (Нар. творчість). 3. І досі снит..ся: під (гора), між вербами та над (вода), білен..ка хаточка стоїть (Т. Шевченко). 4. В морі хвиля за (хвиля) рине. 5. Хотіла б я (пісня) стати у сюю хвилину ясну (Із тв. Лесі Українки). 6. Росте явір над (круча) (Д. Павличко). 6. Провідміняйте письмово у множині іменники правда, криниця, листоноша, використовуючи таблицю. Закінчення іменників першої відміни множини  У родовому відмінку множини більшість іменників першої відміни мають нульове закінчення:  Кілька слів набувають закінчень   У деяких іменниках в основу вставляються голосні [о],[е]: пісні – пісень, сім’я [с’імйа] – сімей, сосни – сосон, сосен. Можливі чергування [о], [е] з [і]: дорога – доріг, береза – беріз. 7. Спишіть речення, ставлячи потрібні розділові знаки. Іменники в дужках поставте в родовому відмінку множини. 1. Троє (судді) уже сиділо на лаві а біля них схилився над паперами писар (Б. Грінченко). 2. Степан прочитав декілька (статті) а тепер розмірковував над ними (В. Під могильний). 3. Сузір’я (вишні) народила зріла віть пашить в гурті й потомство полуниці (В. Юхимович). 4. Серед купи (верби) та поміж очеретами розкинувся циганський виселок де проживало кілька (сім’ї) (М. Коцюбинський). 8.* Прочитайте текст, доберіть до нього заголовок. Спишіть, ставлячи подані в дужках іменники у потрібному відмінку. Непомітно надійшов вечір. Радісною (пожежа) спалахнув захід, кинув червону (смуга) на лани. Ніби під чарівним ліхтарем, на екрані виросли рядами силуети (копи), подібні до зубчастих (дзвіниці). Ледь ворушилось під вітерцем ще не дожате за (межа) жито. Живими тінями в рожевій (імла) заметушились женці. Суворими (фарби) мальована їхня убога одіж. Зi смутком і (втома) вертатимуть вони додому (За С. Васильченком). Відмінювання іменників ІІ відміни У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду II відміни мають закінчення -а(-я), -у(-ю). Закінчення визначається за значенням іменника. Закінчення -а(-я) мають іменники, які є назвами: - істот, персоніфікованих предметів, явищ: киянина, водія, українця, Петренка, Мороза, Вітра; - конкретних предметів: стола, ножа, стільця; - одиниць виміру, довжини, часу, ваги: грама, відсотка, кілометра, тижня, але: року; - термінів іншомовного походження, які означають конкретні предмети, геометричні фігури і їх частини, елементи будови чогось: ромба, квадрата, радіуса, синуса; - українські суфіксальні терміни: трикутника, іменника, чисельника, але: роду, виду; - населені пункти: Борисполя, Тернополя, Обухова, Луганська, Києва, але Кривого Рогу, Зеленого Гаю; - інші географічні поняття з наголосом у родовому відмінку однини на закінченні: Дніпра, Дінця, Остра; - місяці, дні тижня: понеділка, вівторка, четверга, вересня, березня. Закінчення -у(-ю) мають іменники, які є назвами: - збірних понять: лому, хламу; - рослин: барвінку, льону; - сукупності людей (іменники мають співвідносні форми однини — множини): колективу, народу, гурту, ансамблю; - маси, речовини: бензину, кисню, чаю, але: хліба, вівса; - установ, організацій: інституту, театру, заводу, клубу, музею; - будівель та їх частин: вокзалу, палацу, поверху, коридору (з наголосом на закінченні та у назвах архітектурних деталей — -а: гаража, млина, карнизА, портикА); - явищ природи: граду, дощу, вітру, землетрусу, але: вітерця; - абстрактних понять: бігу, спокою, руху, мітингу, іспиту; - відчуттів, психічних станів: жалю, страху, болю; - термінів іншомовного походження, що означають фізичні та хімічні процеси, частину площі, літературознавчі терміни: журналу, сюжету, імпульсу, синтезу, фрагменту; - ігор, танців: вальсу, танцю, хокею, футболу, але: гопака, козачка; - географічних понять, крім населених пунктів та деяких рік: Китаю, Свитязю, Криму, Байкалу, Кавказу; - складних безсуфіксних іменників: газопроводу, пасажиропотоку, світогляду; - більшості префіксальних іменників: прикладу, відгуку, вибою, опіку. Зверніть увагу! Окремі іменники чоловічого роду мають паралельні закінчення -а(-я) або -у(-ю): (стола — до столу, двора — з двору). Залежно від значення: каменя, буряка (назва окремого предмета) — каменю (назва матеріалу), буряку (назва збірного поняття). У багатозначних словах і омонімах закінчення родового відмінка визначається значенням: алмаза (коштовний камінь) — алмазу (мінерал) акта (документ) — акту (дія) апарата (прилад) — апарату (установа) блока (частина машини) — блоку (об’єднання держав) Алжира (місто) — Алжиру (країна). У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають паралельні закінчення -ові, -еві, єві, -у, -ю: директорові, братові (тверда група), лікареві, секретареві, краєві, гаєві (м’яка група), читачеві, сторожеві (мішана група). Іменники середнього роду мають закінчення -у, -ю (вікну, рядну, серцю, знаряддю, обличчю). Для іменників середнього роду з суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і –у: дядькові(-у), пташеняткові(-у), хлоп’яткові(-у), немовляткові(-у). Зверніть увагу! Якщо в реченні поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, треба вживати варіативні форми: Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п’ятдесят. За таку помірковану ставку Марта мусила б подякувати сусідові своєму кооператору Іванчукові, що виговорив для неї цю ціну в орендаря. Однина ТВЕРДА ГРУПА М'ЯКА ГРУПА МІШАНА ГРУПА Н. козак запорожець прізвище Р. козака запорожця прізвища Д. козакові (-у) запорожцеві (-ю) прізвищу Зн. козака запорожця прізвище Ор. козаком запорожцем прізвищем М. (на) козакові (у) (на) запорожцеві (і) (на) прізвищі Кл. козаче запорожче прізвище Множина Н. козаки запорожці прізвища Р. козаків запорожців прізвищі Д. козакам запорожцям прізвищам Зн. козаків запорожців прізвища Ор. козаками запорожцями прізвищами м. (на) козаках (на) запорожцях (на) прізвищах Кл. козаки запорожці прізвища 9.*Перепишіть, визначте іменники другої відміни, з'ясуйте групу,відмінок, число кожного. 1. Скажи мені, Дніпре, які вітровії все кличуть тебе крізь степи та гаї? (М. Вінграновський). 2. Взимку вітер вовком виє, всіх лякає вітровієм. (І. Січовик). 3. Прибоєм дальніх шумів одлунювало місто. (М. Бажан). 4. Я на тебе дивлюся щовечора, Києве мій, янтарями живими твій килим вечірній розшитий. (Д. Луценко). 5. Вечірнє сонечко гай золотило, Дніпро і поле золотом крило... (Т. Шевченко). 10.* З опорою на таблицю, подану на наступній сторінці, визначте, до якої групи належить кожен іменник. Запишіть іменники у три колонкиза групами. Еліксир, удар, секретар, пивовар, формуляр, лялькар, гусляр, снігур, командир, скляр, ліхтар, пустир, столяр. • Закінчення родового відмінка однини іменників другої відміни У родовому відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -а (-я), -у (-ю). Уживання закінчень пов'язане з лексичним значенням іменників. 11*. Поставте іменники у формі родового відмінка однини. Звіртеся з таблицею. Вітер, Дід Мороз, цикорій, ромен, кілограм, чай, цукор, пісок, майдан, список, рояль, Харків, Китай, Дунай, Іран, Амур, тиждень, жовтень, гопак, коридор, степ, ліс, біль, яр, живопис, вальс, зал. 12. Перепишіть, ставлячи подані в дужках іменники у формі родового відмінка однини. 1. Немає у мого (народ) і в думці учинити зло. (М. Палієнко). 2. А там — Дніпро, аж ген до (Базавлук). (Л. Костенко). 3. Що за розкіш, що за привілля серед (степ)! (Панас Мирний). 4. Може, хтось нас із (Марс) розглядає в бінокль? (Л. Костенко). 5. Я відвідав галереї Москви, (Париж), (Вашингтон), (Рим), (Будапешт), Варшави. (Ю. Збанаць-кий). 6. Летіли ластівки із (Крим). (Б. Чепурко). 13. Перепишіть, вибираючи з дужок закінчення іменників. Позначте в словах орфограму «літери а (я), у (ю) в закінченнях родового відмінка однини іменників II відміни». 1. Ви вранці хочете сад(-а, -у), якогось душевного мир(-а, -у) (Л. Костенко). 2. Вертайсь з бетон(-а, -у) сірих стін у землю солов'їну. (А. Ковальчук). 3. В блакитну хустку дим(-а, -у) пов'язалась хата. (Є. Гуцало). 4. А вітер розносив п'янкий аромат від синього Дон(-а, -у) до синіх Карпат. (О. ЛупШ). 14. Перепишіть прислів'я, на місці крапок уставляючи дібрані з довідки й поставлені в потрібній формі іменники. Поясніть їхні відмінкові закінчення. 1. У ... рука довга. 2. Як ... не буде, то й очерет не виросте. 3. Батога з ... не сплетеш. 4. Припав, як муха до ... . 5. Біда докучить, але й ... научить. 6. Заєць від ... , а жаба від ... тікає. 7. Ні з того ні з сього гості з ... . 8. Смола до ... не пристає. Довідка. Пісок. Кущ. Мед. Дуб. Розум. Заєць. Дощ. Вогонь. Ніжин. Уявіть, що вам зустрілися літери «а», «я», «у», «ю», які ніяк не можуть розібратися, у які закінчення іменників чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини їм потрібно ставати. Спробуйте скласти для літер пам'ятку «Як не помилитися із закінченнями родового відмінка». Запам'ятайте: зміна закінчення в родовому відмінку впливає на значення слова! Наприклад: • ділового папера, але аркуш паперу; • каменя (великого), але каменю (матеріалу); • листопада (місяця), але завершення листопаду (явища І природи); • блока (механізму), але блоку (об'єднання людей, країн); • детектива (агента), але детективу (твору). Закінчення деяких іменників другої відміни залежить від наголосу: • моста — мости; • стола — столу. 15.*Прочитайте. Визначте іменники, які у формі родового відмінка однини можуть мати інше закінчення. Поясніть, від чого залежить вибір відмінкового закінчення. 1. Сидить батько кінець стола, на руку схилився. (Т. Шевченко). 2. Переді мною чистий лист паперу. 3. На нього ляжуть вогники-слова, які запалять полум'я шедевра. (О. Омельченко). 4. Ходімо в ліс на свято листопаду, який із неба буйно цвітом пада. (Є. Гуцало). 16. Прочитайте прислів'я. Обґрунтуйте закінчення виділених іменників. 1. Тих знайомих, як гороху: куди не піду, то виженуть. 2. Це було за короля Гороха, як було людей трохи. 3. Добрий чоловік надійніший від кам'яного мосту. 4. Оце пропав, як з моста впав. 5. Праця з каменю вогонь видобуває. 6. З одного каменя мур не зведеш. 17.*Перепишіть, уставляючи пропущені літери. Поясніть, як ви визначили групу іменників на -р. Сторінки «Кобзар..»; мужність Каменяр.. ; відвага богатир.. ; писк комар.. ; міцність панцир.. ; підручник Ігор.. ; пасіка бджоляр.. ; ділянка єгер.. . ♦ Кого з українських письменників називають Кобзарем, кого — Каменярем? Чи знаєте ви, чому? 18. Перепишіть, подані в дужках іменники ставлячи у потрібній формі. Звіртеся з орфографічним словником. 1. Гаряча дума (Кобзар) і у вогні не спопеліє, і молоток (Каменяр), і струни Лисенка живії. (М.Рильський). 2. Лише в добро і вищу правду віра людину відрізня від мавпи і від (звір). (Л. Забашта). 3. Одлинув день за обрії янтарні, мов зірваний листок з (календар). (В. Сосюра). 4. (Вівчар) в садочку, в тихому куточку жде дівчина, жде. (М. Юрійчук). 5. Сію, сію, посіваю, (господар) викликаю: «Дайте масла грудочку снігуру й снігурочці». 6. Зима пускає (снігур) з руки. (Є. Гуцало). 19. Прочитайте та перекладіть текст самостійно: Моя автобіографія Остап Вишня У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм — рокiв, мабуть, iз десять пiдряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в мiстечку Грунi, Зiнькiвського повiту на Полтавщинi... Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш — i ростеш собi помаленьку. Так ото й пiшло, значить: їси — ростеш, потiм ростеш — їси. Батьки мої були як узагалi батьки. Батькiв батько був у Лебединi шевцем. Материн батько був у Грунi хлiборобом. Глибшої генеалогiї не довелося менi прослiдити. Батько взагалi не дуже любив про родичiв розказувати, а коли, було, спитаєш у баби (батькової матерi) про дiда чи там про прадiда, вона завжди казала: — Отаке стерво було, як i ти оце! Покою вiд їх не було. Про материну рiдню так само знаю небагато. Тiльки те й пам'ятаю, що частенько, було, батько казав матерi: — Не вдалася ти, голубонько, у свою матiр. Царство небесне покiйницi: i любила випити, i вмiла випити. А взагалi батьки були нiчого собi люди. Пiдходящi. За двадцять чотири роки спiльного їхнього життя, як тодi казали, послав їм господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному. Почав, значить, я рости. — Писатиме, — сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу. Справдилося, як бачите, батькове пророкування. Але нема де правди дiти, — багацько ще часу проминуло, доки батькове вiщування в життя втiлилося. Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина. Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi. А письменник — нi. Про письменника подай, обов'язково подай: що впливало на його свiтогляд, що його оточувало, що органiзовувало його ще тодi, коли вiн лежав у матерi на руках i плямкав губами, зовсiм не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобiографiю. А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в лiтературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, "куди дiрка дiвається, як бублик їдять". Бо письменники так, спроста, не бувають. I от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справдi письменника супроводять в його життi явища незвичайнi, явища оригiнальнi, i коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лiкарем чи просто собi толковим кооператором. Пiдскочать отi явища — i записала людина. Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє взагалi природа — картопля, коноплi, бур'яни. Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi — амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде. I це цiлком зрозумiло. Коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба їй дадуть як слiд подумати? Зразу ж мати пужне: — А де ж ти ото сiв, сукин ти сину? I натхнення з переляку розвiялось. Тут i стає в пригодi картопля. Так було й зо мною. За хатою недалеко — картопля, на пiдметi — коноплi. Сядеш собi: вiтер вiє, сонце грiє, картоплиння навiває думки. I все думаєш, думаєш, думаєш... Аж поки мати не крикне: — Пiди подивися, Мелашко, чи не заснув там часом Павло? Та обережненько, не налякай, щоб сорочки не закаляв. Хiба на них наперешся?! З того ото й пiшло. З того й почав замислюватися. Сидиш i колупаєш перед собою ямку. А мати, було, лається: — Яка ото лиха година картоплю пiдриває? Ну, вже як i попаду!! Пориви чергувались. То вглиб тебе потягне, — тодi сто ямки колупаєш, — то погирить тебе в височiнь, на простiр, вгору кудись. Тодi лiзеш у клунi на бантину горобцiв драти або на вербу по галенята. Конституцiї я був нервової, вразливої змалку: як покаже, було, батько череска або восьмерика — моментально пiд лiжко й тiпаюсь. — Я тобi покажу бантини! Я тобi покажу галенята! Якби вбився зразу, то ще нiчого. А то ж покалiчишся, сукин ти сину! А я лежу, було, пiд лiжком, тремтю, носом сьорбаю й думаю печально: "Господи! Чого тiльки не доводиться переживати через ту лiтературу?!" Iз подiй мого раннього дитинства, що вплинули (подiї) на моє лiтературне майбутнє, твердо врiзалася в пам'ять одна: упав я дуже з коня. Летiв верхи на полi, а собака з-за могили як вискочить, а кiнь — убiк! А я — лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... Тижнiв зо три пiсля того хворiв. I отодi я зрозумiв, що я на щось потрiбний, коли в такий слушний момент не вбився. Неясна ворухнулася в мене тодi думка: мабуть, я для лiтератури потрiбний. Так i вийшло. Отак мiж природою, з одного боку, та людьми — з другого, й промайнули першi кроки мого дитинства золотого. Потiм — оддали мене в школу. Школа була не проста, а Мiнiстерства народного просвещенiя. Вчив мене хороший учитель Iван Максимович, доброї душi дiдуган, бiлий-бiлий, як бiлi бувають у нас перед зеленими святами хати. Учив вiн сумлiнно, бо сам вiн був ходяча совiсть людська. Умер уже він, хай йому земля пухом. Любив я не тiльки його, а й його лiнiйку, що ходила iнодi по руках наших школярських замурзаних. Ходила, бо така тодi "система" була, i ходила вона завжди, коли було треба, i нiколи люто. Де тепер вона, та лiнiйка, що виробляла менi стиль лiтературний? Вона перша пройшлася по руцi моїй, оцiй самiй, що оце пише автобiографiю. А чи писав би я взагалi, коли б не було Iвана Максимовича, а в Iвана Максимовича та не було лiнiйки, що примушувала в книжку зазирати? У цей саме час почала формуватися й моя класова свiдомiсть. Я вже знав, що то є пани, а що то — не пани. Частенько-бо, було, батько посилає з чимось до баринi в горницi, а посилаючи, каже: — Як увiйдеш же, то поцiлуєш баринi ручку. "Велика, — думав я собi, — значить, бариня цабе, коли їй ручку цiлувати треба". Правда, неясна якась ще тодi була в мене класова свiдомiсть. З одного боку — цiлував баринi ручку, а з другого — клумби квiтковi їй толочив. Чистий тобi лейборист. Мiж соцiалiзмом i королем вертiвся, як мокра миша. Але вже й тодi добре затямив собi, що пани на свiтi є. I як, було, бариня накричить за щось та ногами затупотить, то я залiзу пiд панську веранду та й шепочу; — Пожди, експлуататоршо! Я тобi покажу, як триста лiт iз нас... i т. д., i т. д. Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, менi й шести лiт. Скiнчив школу. Прийшов додому, а батько й каже: — Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде. Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу. Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду. Та куди ж менi в тi чиновники, коли "менi тринадцятий минало". Приїхав додому. — Рано ти, — каже батько, — закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро. Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на "казьонний кошт". Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матiр'ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав. Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером. А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився — хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив. А потiм до унiверситету вступив. Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моїм життi, — це "Катехiзис" Фiларета. До чого ж противна книжка! Ще якби так — прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то — напам'ять. Книжки я любив змалку. Пам'ятаю, як попався менi Соломонiв "Оракул". Цiлими днями сидiв над ним та кульки з хлiба пускав на оте коло з числами рiзними. Пускаю, аж у головi макiтриться, поки прийде мати, вхопить того "Оракула" та по головi — трах! Тодi тiльки й кину. Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками. Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить. Не любив "Руського паломника", що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п'ятах. А решта книг читалася нiчого собi. Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону. У 1921 роцi почав працювати в газетi "Вiстi" перекладачем. Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi: "Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм — письменником можна бути. Он скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник. Квалiфiкацiї, — думаю собi, — в мене особливої нема, бухгалтерiї не знаю, що я, — думаю собi, — робитиму". Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. I пишу собi... 1927-1955 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||