Застосування основних лікарських засобів рослинного походження в гомеопатії
 Скачать 264.12 Kb.
|
|
Міністерство охорони здоров’я України Житомирський базовий фармацевтичний фаховий коледж Житомирської обласної ради Циклова комісія фармацевтичних дисциплін КУРСОВА РОБОТА З ФАРМАКОГНОЗІЇ на тему: «Застосування основних лікарських засобів рослинного походження в гомеопатії» студента(ки) 54 групи спеціальності 226 Фармація першого (бакалаврського) рівня освіти ________________________________ (прізвище, ім´я, по батькові) Керівник Свірчевська Л.М. Робота захищена з оцінкою: національна шкала: _______________ кількість балів:___________________ оцінка ECTS:____________________ Члени комісії: __________ ____________ Підпис П.І.Б. ______________ _________________ Підпис П.І.Б. ______________ __________________ Підпис П.І.Б. Житомир 2020 Зміст Вступ Розділ 1. Ботанічна характеристика, хімічний склад та застосування в медицині представників роду Дивина 1.1. Історія вивчення та використання лікарських рослин 1.2. Хімічний склад видів роду Дивини 1.3. Фармакологічні властивості 1.4. Токсикологія, побічна дія і протипокази щодо застосування 1.5. Застосування в клінічних умовах Розділ 2. Дослідження компонентного складу летких фракцій трави та квіток дивини звичайної 2.1. Матеріали та методи досліджень 2.2. Результати дослідження та їх обговорення 2.3. Пропоновані заходи, щодо охорони та збереження лікарської рослинної сировини Висновок Список використаних джерел Вступ Дивина звичайна (Verbascum thapsus L., род. Scrophulariaceae) – рослина, яка широко розповсюджена на території України. Рослина здавна застосовується в народній медицині. В якості лікарської рослинної сировини використовують квітки та листя. На відміну від Дивини звичайної більш широко в медицині застосовується Дивина скіпетровидна (Verbascum thapsiforme Schrad.). Квітки Дивини скипетровидної містять сапоніни, кумарини, цукри (до 11%), слиз (до 2,5 %), флавоноїди, каротиноїди, ефірну олію, аскорбінову кислоту (36,8 мг%). Традиційно квітки цього виду Дивини застосовуються в народній медицині багатьох країн світу (Франція, Болгарія тощо) при запальних захворювань легень, бронхіальній астмі, як діуретик при подагрі, шлунковому та кишковому болі. В народній медицині України висушені квітки використовують аналогічно іншим країнам, а також як болетамувальний, протизапальний та протиспастичний засіб при гіпертензії, атеросклерозі. В Україні сировина Дивини звичайної є неофіціальною, тому актуальним є поглиблене вивчення хімічного складу різних частин рослини. Об’єкт дослідження – рослини роду Дивини. Предмет дослідження – застосування в медицині представників роду Дивина. Метою нашої роботи поглиблене вивчення рослин роду Дивини та встановлення якісного складу та кількісного вмісту летких сполук у квітках та траві Дивини звичайної методом газової хроматографії-мас-спектроскопії (ГХ/МС). Відповідно до мети, визначимо наступні завдання роботи: коротко відслідкувати історія вивчення та використання лікарських рослин; вивчити біологічно активні речовини дивини; визначити фармакологічні властивості дивини; розглянути токсикологічну, побічну дію і протипокази щодо застосування; виявити застосування в клінічних умовах дослідити компонентний склад летких фракцій трави та квіток дивини звичайної; розробити систему дієвих заходів та рекомендацій щодо її раціонального використання та охорони. Для досягнення поставленої мети, вирішення завдань були використані такі методи дослідження: теоретичний аналіз методичної літератури, що дало змогу виявити, узагальнити й систематизувати наукові матеріали з проблеми дослідження; метод газової хроматографії-мас-спектроскопії (ГХ/МС). Курсова робота викладена на 25 сторінках машинописного тексту. Складається з вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, який містить 25 найменувань. Розділ 1. Ботанічна характеристика, хімічний склад та застосування в медицині представників роду дивина 1.1. Історія вивчення та використання лікарських рослин Як лікувальна рослина дивина була відома ще з античних часів. Її застосовував Гіпократ. Cередньовічний арабський мислитель Абу Алі Ібн Сіна рекомендував вживати дивину джунгарську для лікування різноманітних захворювань. Зокрема, відвар із квіток Авіцена рекомендував для лікування пухлин, а відвар із надземної частини (трави) — при розривах м’язів, для лікування хронічного кашлю, при запаленні очей і для тамування зубного болю. Лікувальні пов’язки, виготовлені із подрібнених на порошок квіток дивини і змішані з медом, Авіцена рекомендував прикладати для лікування шкірних ран і виразок. Польський середньовічний травник Мартина Сенника, написаний у ХVI столітті, вказував, що горілка, настояна на квітках дивини, має здатність оберігати від причарувань і від злих духів. Вказаний травник рекомендував відвар із коренів вживати при проносах, а також полоскати ротову порожнину при болях зубів. Порошок із висушених коренів рекомендували при глистах. Свіжий сік із рослини рекомендували втирати у шкіру для ліквідації бородавок. В цьому травнику навіть наводяться такі «магічні» дані, що горілка, настояна на квітках дивини, запобігає від чарів і оберігає від злих духів. Інший польський травник, зільник доктора медицини і ботаніка Симона Сиренського або Сіреніуша (1541–1611), виданий у 1611 році, вказує, що корені у вигляді порошку, зварені на воді або настояні на горілці, допомагають при проносах, а також мають здатність виганяти глисти. Порошок коренів, змішаний з мальмазією, допомагає при болю зубів. Крім цього, при болю зубів і ясен вказаний травник рекомендує тримати в ротовій порожнині підігріті до теплого стану свіжі корені дивини. Польські середньовічні травники рекомендували свіжовичавленим соком із стебла дивини лікувати бронхіти і запалення дихальних шляхів. Соком також рекомендували змазувати бородавки. Свіжоприготовленим відваром із квіток і листків дивини рeкомендували закапувати і промивати очі при кон’юнктивітах. Крім дивини скіпетровидної в народній медицині окремих регіонів Росії вживалися також інші види вказаного роду. Так, згідно даних монографій А. Ф. Гаммерман та И. Ю. Юркевича (1966), М. А. Носаля (1958), Е. Ю. Шасса (1952), А. Д. Туровой (1954), дивина ведмеже вухо, дивина висока, дивина мітлякова широко застосовуються в народній медицині при запальних захворюваннях. Зокрема дивина ведмеже вухо — Verbascum thapsus L. — у народній медицині російського Сибіру відома як сечогінний засіб. Відвар листків і коренів із даної рослини вживають при хронічних циститах, а також при задусі, бронхіальній астмі, туберкульозі легень, катарі шлунка і кишок, хворобах печінки і селезінки, при застуді, ревматизмі, болю голови та інших хворобах. Дивина входить до складу сумішей, що вживаються для ванн при рахіті та золотусі. Із відвару листків на молоці роблять компреси для лікування наривів, виразок, гнійних ран, геморою та лишаїв. Порошком із висушеної трави присипають тріщини на шкірі та ступнях ніг, а також довго незагоювальні рани. За літературними даними відомо, що рослина містить полісахариди, фенольні сполуки, органічні кислоти, тритерпенові сапоніни, ефірну олію та іридоїди. Відомо, що ефірна олія виявляє анальгетичну, антибактеріальну, протигрибкову, гіпотензивну, протипухлинну активності [7]. Закордонними вченими був досліджений компонентний склад ефірної олії, яку отримали з висушеної трави, зібраної у фазу цвітіння. Було виявлено 92 сполуки, основними з яких були 6,10,14-триметил-2-пентадеканон (14,3%) та фітол (9,3%). Також було встановлено антимікробну активність отриманої олії по відношенню до таких мікроорганізмів як Bacillus subtilis, Staphylococcus aureus, Salmonella typhi, Pseudomonas aeruginosa and Aspergilus niger [8]. Науковцями з Греції в ефірній олії з трави Verbascum undulatum було виявлено 36 компонентів, серед яких домінували 1-октен-3-ол (22,5%), α-бісаболол (10,6%) та нонаналь (9,0%) [6]. Турецькими вченими була проаналізована ефірна олія з квіток, листя та стебел Verbascum wiedemannianum, в якій було встановлено наявність 43 речовин. Основними компонентами в усіх частинах були пентадекан (58,2%), (2E)- гексеналь (33,2%) та гексадеканова кислота (24,6%) [9]. Дивину джунгарську в Ірані застосовують у лікуванні хвороб серця, подагри і ревматизму. В експерименті настій, відвар проявляють пресорну дію і стимулюють серцеву діяльність. Ефірний екстракт діє антифунгально. Відварені, сухі листки (порошок) і сік (аплікації) - знеболювальний і ранозагоювальний засоби у разі опіків, пухлин, виразок. Корені фарбують вовну в жовтий колір, квітки - вовну і шовк - у жовтий і жовто-зелений кольори різних відтінків [15]. Вчені з Ірану проаналізували ефірну олію Verbascum speciosum, отриману н-гексаном, в якій ідентифікували 52 сполуки. Домінуючими компонентами були пальмітинова кислота (18,75%), олеїнова кислота (23,43%) та (3β, 5α) стігмаста-7,25-дієн-3-ол (7,42%) [5]. Науковцями інституту тонкої органічної хімії АН Вірменії, методами хроматографії на папері і в тонкому шарі сорбенту, із метанольного екстракту з надземної частини та коренів дивини розлогої — Verbascum Laxum Filar. et Jav., яка зустрічається у флорі Вірменії, виділено та за допомогою аналізу спектрів ПМР високого дозволу ідентифіковано такі іридоїди, як синуатол, піранозилаукубін, каталпол, гарпагозид і 6-О-α-L-(3-O-nкумароїл) — рамнопіранозилаукубін і 3-O-ацетил-n-метокситрансцинамоїл [3]. Аналогічні іридоїдні сполуки ідентифіковано також у надземній частині інших видів дивини флори Вірменії, таких як Verbascum sinuatum L. [6] і Verbascum Georgicum Benth. [9]. При кількісному визначенні іридоїдів встановлено, що у квітках Verbascum thapsiphorme Schrad. та Verbascum phlomoides L. міститься, відповідно, 2,7 і 1,3 % іридоїдів у перерахунку на каталпол [13]. Якісними реакціями і хроматографічними методами аналізу фракцій із водноспиртового екстракту трави дивини високої — Verbascum thapsus L., встановлено, що переважаючими групами біологічно активних речовин у даній сировині крім іридоїдів є полісахариди, фенольні сполуки (флавоноїди і фенолкарбонові кислоти), дубильні речовини. Важливими сполуками, ідентифікованими в сировині різних видів дивини є флавоноїди. Польськими науковцями кафедри фармакогнозії Інституту технології і хімії ліків Медичної Академії м. Лодзя із квіток дивини великоквіткової — Verbascum Phlomoides L., — хроматографічними методами аналізу виділено відомі глікозиди та їх аглікони, зокрема 4 флавоноїдних глікозиди та 2 аглікони. Спектральними методами аналізу підтверджено наявність апігеніна, 7-глікозиду апігеніна, лютеоліна, 7-глюкозиду лютеоліна, 7-глікозида кверцетина, 3, 7-диглюкозиду кверцетина, Крім них підтверджено наявність тамарексина, 7-глюкозиду тамарексина та діосміна. В даній сировині не встановлено присутність гесперидина [6]. Польські фармакогности з Медичної Академії м. Лодзя із квіток Verbascum Thapsiphorme Schard виділили 4 флавоноїдних глікозиди і 2 аглікони. Хімічними, хроматографічними і спектральними методами аналізу встановлено будову виділених сполук. При цьому ідентифіковано такі флавоноїди, як апігенін, 7-глюкозид, лютеолін, 7-глюкозид, кверцетин, 3,7-диглюкозид. Крім вказаних сполук, хроматографічним аналізом встановлено присутність діосміна, тамариксетина 7-рутинозид. У дивині звичайній і мітляковій, за допомогою наявних свідків, хроматографічними методами ідентифіковано кверцети, кверцитрин, кверцимиретрин і рутин [7]. У квітках Verbascum phlomoides польськими науковцями ідентифіковано 7-глюкозид і 7-рутинозид амариксетина [8]. Зокрема, В. А. Бандюкова. и О. А. Андреева, при проведенні аналізу 170 видів рослин на наявність у них діосміну та його глікозидів, встановили наявність даних речовин у таких видах рослин роду Verbascum, як Verbascum floccosum Waldst et Kit., Verbascum lychnitis, Verbascum thapsiphorme Schard, Verbascum Thapsus L. Болгарськими науковцями, при проведенні фітохімічного і фармакологічного вивчення надземної частини деяких видів рослин родини Scrophulariaeae, у алкалоїдній фракції із Verbascum nobile Vel., ідентифіковано алкалоїд нобілін [10]. 1.2. Хімічний склад видів роду Дивини Різні види рослин роду Verbascum містять широкий спектр біологічно активних речовин, таких як ірідоідние глікозиди, флавоноїди, алкалоїди, кумарини, стероїдні і тритерпенові сапоніни та інші сполуки. Із зазначених груп найбільший інтерес у вчених викликають ірідоіди, перш за все як важливий хемотаксономічніх фактор рослин роду коров'як. Найчастіше в рослинах даного роду зустрічаються такі ірідоіди як аукубин, каталпол, гарпагід, і їх похідні. В даний час більш ніж в 22 видах рослин роду Verbascum ідентифіковано до 30 ірідоідние глікозидів, які належать до підгрупах аукубин, каталпол і гарпагід. Якісними реакціями і хроматографічних методами аналізу фракцій з водноспиртового екстракту коров'яку високого - Verbascum thapsus L., Встановлено, що переважаючими групами біологічно активних речовин в даному сировину крім іридоїдів є полісахариди, фенольні сполуки (флавоноїди і фенолкарбонові кислоти), дубильні речовини. Слід зазначити, що квітки коров'яку є джерелом слизових полісахаридів, кількісний вміст яких досягає до 3%. У складі жирних олій насіння коров'яку ідентифіковані до 11 жирних кислот. Серед жирних кислот домінуючими є такі ненасичені кислоти, як лінолева і ліноленова. Сумарний вміст ненасичених жирних кислот знаходиться в межах 88-90% від загальної кількості жирних кислот. Дивина густоквіткова (Verbascum densiflorum Bertol.; Verbascum thapsiforme Schrad.) – дворічна трав’яниста рослина родини Scrophulariaceae (ранникові). Народні назви: царська свічка, царський скіпетр, дивина, вербішник, коров’як. Належить до родини Scrophulariaceae (ранникові)[16].  Дивина густоквіткова, склад рослини Дворічна трав’яниста рослина дивина густоквіткова на першому році життя дає тільки розетку прикореневого листя, а на другий рік розвиває пряме просте або з декількома гілками квітконосне стебло висотою 50 – 200 см. Вся рослина покрита м’яким жовтувато-сірим або сіруватим опушенням. Прикореневе листя дивини густоквіткової довгасто-ланцетне, черешкове. Стеблове листя чергове, спадаюче, нижнє – довгасто-яйцеподібне, верхнє – дрібніше, яйцеподібне, пильчато-зубчасте. Квітки дивини густоквіткової світло-жовті або золотисто-жовті, великі, зібрані пучками в довгу товсту колосоподібну китицю. Запах свіжих квіток ніжний, сухі квіти пахнуть медом. Плід дивини густоквіткової – яйцеподібна гостра опушена коробочка, насіння дрібне, буро-чорне. Цвіте рослина в червні-серпні, поступово розквітає від нижньої частини китиці вгору. Насіння дивини дозріває в серпні-вересні. Дивина густоквіткова – хороший медонос.  Дивина густоквіткова, квітка рослини Поширена дивина густоквіткова досить широко в середній і південній смузі європейської частини материка і Середній Азії. Росте рослина переважно на піщаних ґрунтах лісових просік, на лісових галявинах і полянах, луках, кам’янистих місцях, сонячних горбах, схилах насипів і сухих високих берегах, біля будинків та доріг. Для лікування використовують тільки віночки квіток дивини густоквіткової. Заготовляють тільки віночки, що розпустилися в суху погоду. Не можна збирати вологі від роси та дощу, опалі на землю і не розпущені віночки дивини густоквіткової. При сушінні такі віночки темніють і втрачають свою якість. Розквітла квітка дивини густоквіткової живе тільки один день, до вечора її віночок відпадає [8]. Внаслідок великої кількості квіток на кожній рослині дивини густоквіткової і їх неодночасного цвітіння, збір сировини на одній рослині можливий протягом 2 місяців.  Дивина густоквіткова Зібрані віночки слід відразу сушити в тіні під навісами, на горищах, в приміщеннях з хорошою вентиляцією, розклавши тонким шаром (1-1,5 см), але краще в печах і сушарках при температурі 40-45 ° С. Добре висушені віночки повинні мати яскраво-жовтий колір. Їх щільно спресовують і зберігають в бляшаних банках або коробках. Термін зберігання 2 роки. Віночки квіток дивини густоквіткової містять до 2,5% слизу, близько 11% цукрів, 12% інших вуглеводів, сапоніни, камедь, кумарин, сліди ефірної олії, мінеральні солі, каротиноїди, флавоноїди, дубильні, фарбувальні речовини, вітаміни. У листі є флавоноїди діосмин, в коренях – вуглеводи (вербаскоза, сахароза, стахиоза). Вся рослина містить іридіоїдний глікозид аукубін. Дія дивини густоквіткової. Настій віночків дивини густоквіткової або коров’яку володіє в’яжучою, пом’якшувальною, відхаркувальною, обволікальною, болезаспокійливою, спазмолітичною, протизапальною властивостями. У медицині настій з віночків коров’яку використовують для лікування запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, бронхіальної астми, кашлю, при захворюваннях печінки, підшлункової залози, для пом’якшення запальних процесів слизових оболонок стравоходу, шлунка, кишечника, горла і порожнини рота. У народній медицині препарати віночків коров’яку або дивини густоквіткової застосовують при хворобах горла і легенів – астмі, бронхітах, емфіземі, кашлюку, кровохарканні, задишці, захриплості голосу, сильному нежитю, дизентерії, спастичному проносі, гастритах (як обволікаючий і знеболювальний засіб), при жовтяниці, хворобах печінки, селезінки, виснаженні, внутрішньому геморої. Зовнішньо в суміші з іншими рослинами сировину дивини густоквіткової використовують для полоскання горла. Порошок коров’яку ефективний при лікуванні тріщин сосків у жінок, що годують грудьми, у вигляді сидячих ванн при запаленні гемороїдальних вузлів. Мазь, приготовлену з порошку насіння коров’яку, застосовують для лікування гнильних ран та виразок. Дивина прегарна (Verbascum speciosum Schrad.) – дворічна трав’яниста рослина з прямим квітконосним стеблом. Стебло дивини прегарної густо вкрито листками з цільним краєм. Вся рослина покрита сіруватим або жовтуватим повстяним опушенням. Квітки жовті, зовні зірчасто – золотисті, зібрані в густі багатоквіткові пучки.  Дивина прегарна Дивина залізняковидна (Verbascum phlomoides L.) – дворічна трав’яниста рослина з повстяним опушенням. Стебла прості, прямі. Листя спадаючі, сидячі, стеблообгортні, з серцеподібною основою. Квітки дивини залізняковидної жовті, без прозорих крапочок, з вільними квітконіжками, зібрані в суцвіття – густі колосовидні китиці.  Дивина ведмежа Дивина звичайна (лат. Verbascum thapsus L., рос. — коровяк обыкновенный, нар. назви — дивина звичайна, дивина ведмежа, ведмеже вухо, дивина, диванна, дівенна дрібноцвіта, коров’як, годинник, дрябчак, петрів хрест, котячий хвіст, царська свічка, родина ранникові — Scrophulariaceae) — дворічна трав’яниста повстисто-опушена рослина. Стебло переважно просте, прямостояче, 30–120 см завв. Прикореневі листки видовженоеліптичні, тупозарубчасті, серединні — видовженояйцевидні, збігають на міжвузля стебла. Квітки двостатеві, з віночком, надрізаним на 5 нерівних жовтих лопатей, зібрані в довге та густе колосовидне суцвіття. Плід — коробочка. Цвіте у червні–липні.Д.з. поширена майже всюди у світі. Природний ареал — Макаронезія, Євразія. Занесена і натуралізувалася в Австралії та Новій Зеландії, у Північній і Південній Америці. Поширена в Європі, на Кавказі, Алтаї, в Східному Сибіру, а також у Середній Азії. Росте на відкритих місцях, переважно на піщаномуґрунті, на обривах по берегах річок, майже по всій території України [8]. Дивина звичайна містить іридоїди (аукубін, каталпол, ізокаталпол, метилкаталпол, алгол, гарпагід, гарпагозид), флавоноїди (лютеолін, ізорамнетин, кверцетин, кверцитрин, кверцимиретрин, рутин), похідні кавової кислоти (вербаскозид), алкалоїди, кумарини, стероїдні та тритерпенові сапоніни, полісахариди (слиз), ефірну олію, фенолкарбонові кислоти. Віночок містить до 2,5% слизу, сапоніни, камідь, близько 11% цукрів (у тому числі 3,5% глюкози), іридоїдний глікозид аукубін. Квітки містять флавоноїд гесперидин, каротиноїди (α-кроцетин і β-каротин), дубильні речовини, аскорбінову кислоту. Насіння та плоди містять сліди ефірної олії. 1.3. Фармакологічні властивості У фармакологічному аспекті квіти дивини мають перш за все протизапальну, обволікаючу, відхаркуючу і пом’якшуючу дію. Польські науковці в експериментах на мишах встановили, що 10 % відвари із суцвіть дивини мають заспокійливу і легку гіпнотичну дію, і за своїм ефектом не поступалися аналогічним відварам, виготовленим із такої відомої сировини, як листки меліси, супліддя хмелю, кореневища з коренями валеріани, у звязку з чим рекомендують застосовувати квіти дивини як джерело для одержання седативних засобів [7]. Спиртоводні екстракти Verbascum phlomoides i Verbascum formanekii в експерименті короткочасно знижували на 20 % артеріальний тиск. Етанольні екстракти Verbascum longifolium i Verbascum anisophyllum мають судиннорозширюючий ефект, що зумовлює збільшення перфузійного кровоструму на 20–30 %. При цьому у екстракту Verbascum anisophyllum встановлено виражений міотропний судиннорозширювальний ефект [8]. 1 % розчин спиртоводного екстракту дивини мітлякової володіє протимікробною активністю відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Проте із збільшенням концентрації бактерій антимікробний ефект вказаного екстракту знижувався. Встановлено, що спиртовий екстракт дивини мітлякової в концентрації 1:100 пригнічує ріст Staph. aureus 209 i B. coli у розведеннях мікробів 5 х 102. у вказаній концентрації дає поодинокий ріст колоній із Staph. albus162. [7]. Водна витяжка в експерименті показала противірусну активність у відношенні до вірусу герпеса [11]. За останні роки встановлено, що відвар із квіток дивини має противірусну дію відносно грипу штамів грипу А і В. 1.4. Токсикологія, побічна дія і протипокази щодо застосування Токсичність флавоноїдів, виділе них із дивини мітлякової, визначали на 60 мишах при очеревинному і пероральному введенні. При цьому LD50 при очеревинному введенні становила 13 г / кг, а при пероральному введенні — 20 г / кг. Встановлено, що деякі види дивини зумовлюють одурманюючу дію на риб, зокрема такі види, як дивина лікарська, дивина чорна, дивина звичайна і дивина мучниста. Різні види дивини проявляють іхтіотоксичну активність. З метою вивчення одурманюючого впливу на риб використовували цілу надземну масу окремих видів рослин вище вказаного роду. Рослини повністю занурювали у водойоми. З метою встановлення іхтіотоксичності діючих речовин сировини окремих видів виготовляли екстракти за допомогою таких розчинників, як вода, етиловий спирт і хлороформ. Після проведення вичерпної екстракції розчинник повністю відганяли до одержання густої маси. При використанні води проводили ліофільне висушування. При вивченні іхтіотоксичної активності одержаних екстрактів, в ємності, заповнені водою з наявністю тестоб,єктів, екстракти вводили в концентрації із розрахунку 1мг / л. При цьому найбільш одурманюючу дію на риб (від 80 до 100 %) проявляли спиртові і водні екстракти із надземної частини і суцвіть дивини приальпійської, бактрійської, великоплідної, чорної, горолюбної, пірамідальної та Вільгельмса. У деяких випадках спостерігалась зміна активності екстрактів із сировини одного виду, зібраної у різні терміни вегетації [7]. Токсикологічні властивості засобів із дивини у теплокровних тварин не вивчалися, проте доцільно відмітити, що на нашу думку дивина може зумовлювати отруєння тварин, оскільки худоба дивину не пасе. 1.5. Застосування в клінічних умовах В клінічних умовах препарати дивини є мало вивченими. Польські клініцисти рекомендують 10 % відвар квітів дивини з додаванням меду приймати перед сном як заспокійливий засіб, що понижує збудливість кори головного мозку [4]. Дивина також застосовується у гомеопатії. Verbascum в гомеопатію увів Ганеман у 1821 році, результати клінічних випробувань даного ліку він помістив у VI том чистого лікознавства. В даний час в гомеопатії Verbascum застосовують при таких клінічних симптомах, як невралгічні болі у вигляді спалахів у ділянці скул, при занімінні великих пальців ніг, невралгічних болях у лівому гомілковому суглобі, болях у вухах, стрілянні у вухах від судом вушних м,язів, сильному нежиті, глибокому, грубому кашлі і коклюші, нічному нетриманні сечі та частому сечовипусканні [4]. Квітки дивини також широко використовують у ветеринарії. Так, настій із квіток у болгарській ветеринарній медицині призначають при застуді, катарі бронхів, при шунково-кишкових захворюваннях великої рогатої хвороби, коней, собак, кішок і домашніх птахів [2]. Розділ 2. Дослідження компонентного складу летких фракцій трави та квіток дивини звичайної 2.1. Матеріали та методи досліджень Об’єктом дослідження були квітки та трава дивини звичайної зібрані у фазу цвітіння у 2019 році. Компонентний склад леткої фракції визначали методом ГХ/МС на хроматографі Agilent Technologies 6890 з мас-спектрометричним детектором 5973 за наступною методикою [1, 4]. 0,5 г сировини вміщували до віали на 20 мл, додавали внутрішній стандарт. В якості внутрішнього стандарту використовували тридекан з розрахунку 50 мкг на наважку, з наступним розрахунком концентрації внутрішнього стандарту. До проби додавали 10 мл води очищеної і відганяли леткі компоненти з водяною парою протягом 2 годин з використанням зворотнього холодильника з повітряним охолодженням. В процесі відгонки леткі компоненти адсорбувалися на внутрішній поверхні зворотнього холодильника. Адсорбовані речовини після охолодження системи змивали повільним додаванням 3 мл чистого пентана в суху віалу на 10 мл. Змив концентрували продувкою (100 мл/хв) чистим азотом до залишкового об’єму екстракту 10 мкл, який повністю відбирали хроматографічним шприцем. Подальше концентрування проби проводили в самому шприці до об’єму 2 мкл. При проведенні аналізудодержувалися наступних умов хроматографування: хроматографічна колонка – капілярна DB-5, внутрішній діаметр 0,25 мм, довжина 30 м; швидкість газу носія (гелій) 1,2 мл/хв; температура випаровувача 250ºС, температура термостата запрограмована від 50º до 320ºС зі швидкістю 4 град/хв. Для ідентифікації компонентів використовували бібліотеку мас-спектрів NIST05 та WILEY 2007 із загальною кількістю спектрів більше 470000 у поєднанні з програмами для ідентифікації AMDIS та NIST. Для розрахунку кількісного вмісту застосовували метод внутрішнього стандарту. Розрахунок вмісту компонентів проводили за формулою: С=К1*К2, мг/кг, де К1=П1/П2 (П1 – площа піку речовини, що досліджується, П2 – площа піку стандарту); К2=50/M (50 – маса внутрішнього стандарту (мкг), який вводили у зразок, М – наважка зразка (г)). 2.2. Результати дослідження та їх обговорення В результаті дослідження в леткій фракції трави дивини звичайної було встановлено 36 компонентів, у леткій фракції квіток – 37. Хроматограми визначення суми летких компонентів в квітках та траві дивини звичайної наведені на рис. Результати визначення якісного складу та кількісного вмісту компонентів летких фракцій узагальнені в табл. Таблиця 2.1 Компонентний склад летких компонентів трави та квіток дивини звичайної
Компонентний склад летких фракцій представлений терпеноїдами, парафіновими вуглеводнями та жирними кислотами. У леткій фракції трави дивини звичайної переважали пальмітинова кислота (1431,70 мг/кг), апіол (438,40 мг/кг), міристинова кислота (286,90 мг/кг), β-фенилетиловий спирт (281,30 мг/кг) та гексагідрофарнезилацетон (221,69 мг/кг); у леткій фракції квіток – пальмітинова кислота (2140,30 мг/кг), 2-додеценова кислота (610,90 мг/кг), пальмітолеїнова кислота (377,00 мг/кг), міристинова кислота (331,00 мг/кг), лінолева кислота (277,90 мг/кг) та гексагідрофарнезилацетон (276,40 мг/кг). 2.3. Пропоновані заходи, щодо охорони та збереження лікарської рослинної сировини З метою раціонального використання природних запасів лікарських рослин необхідно постійно здійснювати науково-обгрунтоване планування обсягу заготівель того чи іншого виду та вести контроль за виконанням природоохоронних заходів. Крім того, зберегти природні угрупування рідкісних рослин допоможе впровадження лікарських рослин у культуру. Можна проводити також підсів і посадку лікарських рослин в лісосмугах, на схилах пагорбів, у ярах і балках. Заготівлю лікарських рослин краще поєднувати із санітарними рубками лісу, меліоративними і сільськогосподарськими роботами. Для деяких рослин, запаси яких зменшуються або вичерпані, можна знайти повноцінні природні замінники. В експлуатації масивів лікарських рослин повинна існувати періодичність: заготівлі коренів і кореневищ багаторічників проводити один раз в 4-5 років, траву, листя і квіти багаторічників раз у 2-3 роки, траву, листя, квіти і плоди одно-дворічників раз в 3-4 роки. Потрібно дотримуватись також правил й термінів заготівлі. Лікарські рослини іноді культивують у спеціальних умовах, на поживних середовищах в умовах in vitro. Інколи отримана сировина містить навіть більше діючих речовин, ніж вирощена у природних умовах. На існуючих нині заповідних територіях існують інформаційні щити поблизу ділянок, де поширенні цінні лікарські види або охоронні території в цілому. Проте, дотримання заповідного стану на цих територіях можна вважати незадовільним. Додатковими і дієвими заходами щодо охорони цих видів можна вважати наступні: - суворо дотримуватися всіх правил й строків заготівлі лікарської рослинної сировини серцево-судинної дії, причому, під контролем досвідчених спеціалістів; - для розширення сировинної бази організувати заповідні ділянки лікарських рослин у всіх лісництвах області з тим, щоб вони могли пізніше стати масивами експлуатації; - заборонити масове сінокосіння, випасання худоби, зривання квітів на букети на територіях, де поширені регіонально-рідкісні види лікарських рослин; - організовувати підсів лікарських рослин (на пустирях, вигонах, балках); - комітетам з екобезпеки заборонити торгівлю весняними ефемероїдами та лікарськими рослинами на ринках без спеціальних дозволів; - для збереження запасів лікарських рослин серцево-судинної дії у природних біотопах слід рекомендувати їх до введення у культуру, наприклад, на лікарських городах, у спеціалізованих господарствах, на пришкільних ділянках. Висновки Незважаючи на бурхливий розвиток хімії та зростання кількості нових, досить ефективних, синтетичних лікарських препаратів, лікарські рослини й надалі залишаються одним з основних джерел одержання лікувальних й профілактичних засобів при захворюваннях різних систем людського організму, зокрема, дихальної системи. Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося із незапам'ятної давнини. Фітотерапія (лікування рослинами) така ж давня, як і історія людської цивілізації. Ще на світанку своєї історії людина збирала і використовувала для лікування деякі рослини. Знання про них поступово нагромаджувалися і передавались усно з покоління в покоління. На сьогодні в світі для профілактики і лікування використовується близько 3000 речовин, суспензій та препаратів^ 1/3 яких виробляється з лікарської рослинної сировини. Методом ГХ/МС був досліджений компонентний склад леткої фракції квіток та трави дивини звичайної. Встановлено, що в найбільшій кількості у леткій фракції трави присутні пальмітинова кислота, апіол та міристинова кислота. У леткій фракції квіток домінували пальмітинова, 2- додеценова та пальмітолеїнова кислоти. Результати проведених досліджень можуть бути використані при розробці відповідних розділів методик контролю якості на траву та квітки дивини звичайної, а також при створенні нових фітозасобів. Список використаних джерел 1. Аналіз ефірної олії трави Filipendula ulmaria (L.) Maxim. / Н.Є. Бурда, І.О. Журавель, В.С. Кисли- ченко та ін. // Український медичний альманах. – 2010. – Т. 13, № 5. – С. 51–53. 2. Агабабанян Э. О., Арутюнян Л. С., Мнацаканян В. А. Иридоиды Verbascum Georgicum. — 1982. — С. 447–451. 3. Агабабанян Э. О. Иридоидные гликозиды Verbascum Laxum / / ХПС. — 1987. — С. 91–96. 4. Бандюкова А., Андреева О. А. Распространение диосметина и его гликозидов в цветковых растениях / / Растительные ресурсы. — 1987. — Вып. 1.— С. 136–143. 5. Болтарева З.Е. Народна медицина українців. — К.: Наукова думка, 1990.—232с. 6. Вісюліна О.Д. Відшукування і вивчення дикоростучих корисних рослин.— К.: Радянська школа, 1970. — 140 с. 7. Гарбарець М.О., Западнюк В.Г. Фітотерапія. - К.: Вища школа, 1983. -317с. 8. Данчул Т. Ю., Ханин В. А., Шагова Л. И. Иридоиды некоторых видов рода Verbascum (Scrophulariacaeae) / / Растительные ресурсы. — 2006. — Вып. 3. — С. 48–59. 9. Ерибекян М. И., Арутюнян Л. С., Мнацаканян В. А. Иридоидные гликозиды Verbascum sinuatum / / ХПC. — 1987. — С. 146–147. 10. Каримова С. Г., Кучеров В. Е. Насыров Х. М., Фармакологические свойства, химический состав и распространение некоторых растений из семейства норичниковых, произрастающих в Башкирии / / Дикорастущие и интродуцированные полезные растения Башкирии. 1971 – Уфа.— вып. 3. — С. 117–123. 11. Каримова С. Г. Биологические и биохимические особенности некоторых представителей семейства норичниковых (Scrophulariacaeae) / / Дикорастущие и интродуцированные полезные растения Башкирии. 1974 – Уфа. — вып. 4. — С. 89–105. 12. Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров'я, 1978. — 230 с. 13. Ковалева Н.Г. Лекарсявеннью расгения. - M.: Медицина, 1971. - 350 с. 14. Лікарські рослини: Енциклопедичний словник / Відп. ред. A.M. Гродзінський. — К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1992.—544 с. 15. Лекарственные растения: энцикл. / сост. И.Н. Путырский, В.Н. Прохоров. – 2–е изд. – Мн.: Книжный Дом, 2005. – 656 с. 16. Мамчур Ф.І., Гладун Я.Д. Лікарські рослини на присадибній ділянці. —К.: Урожай, 1989. — 136с. 17. Мінарченко В.М., Тимченко І.А. Атлас лікарських рослин України (хорологія, ресурси та охорона). — К.: Фітосоціоцентр, 2002. — 172 с. 18. Носаль І.М., Носаль М.А. Лікарські рослини та способи їх застосування внароді. — Житомир: Полісся, 1991. — 96 с. 19. Попов О.В. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров'я, 1965.— 346 с. 20. Пастушенков Л.В. Лекарственные растения: использование в народной медицине и быту / Л.В. Пастушенков, А.Л. Пастушенков, В.Л. Пастушенков. – Л.: Лениздат, 1990. – 384 с. 21. Черногород Л.Б. Эфирные масла некоторых видов рода Achillea L., содержащие фрагранол / Л.Б. Черногород, Б.А. Виноградов // Растительные ресурсы. – 2006. – Т.42. – Вып. 2. – С. 61– 68. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||