Шпаргалка к ЗТЮ. зтю 9 семінар. 1. Поняття, ознаки та види правовідносин

• Название: 1. Поняття, ознаки та види правовідносин
• Анкор: Шпаргалка к ЗТЮ
• Дата: 12.04.2022
• Размер: 25.94 Kb.
• Имя файла: зтю 9 семінар.docx
• Тип: Регламент; #465813

1. Поняття, ознаки та види правовідносин.

Між людьми, їх об’єднаннями та спільнотами постійно виникає безліч відносин, які потребують урегулювання шляхом встановлення певних правил поведінки їх учасників. Суспільство виробило значну кількість таких правил поведінки (соціальних норм). Це норми моралі, звичаї, корпоративні норми, норми права та ін. Кожен вид соціальних норм спрямований на регламентацію певного кола суспільних відносин, які й одержують своє найменування відповідно до назви норм, що їх регулюють. Відповідно до цього відносини в суспільстві, що врегульовані нормами права, називаються правовими відносинами, або правовідносинами.

В юридичній літературі виокремлюють два основних підходи до інтерпретації правовідносин: перший пов’язаний з інтерпретацією правовідносин через їх зв’язок з юридичним нормативом (нормою права); другий – це діяльнісний підхід до визначення правовідносин.[1]

Перший класичний підхід може бути представлений дефініцією, що правові відносини[2] – це свідомі вольові суспільні відносини, що виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких пов’язані закріпленими в нормах права взаємними правами та обов’язками, реалізація яких забезпечується можливістю застосування державного примусу.

Другий, діяльнісний підхід визначає правовідносини як правову форму соціальної взаємодії суб’єктів права з метою реалізації інтересів і досягнення результатів, що передбачені законом, або не суперечать закону чи іншим джерелам права.[3]

Правовідносинам притаманні такі суттєві ознаки, а саме:

• 
  є різновидом суспільних відносин. Правовідносини виникають між людьми, їх об’єднаннями та спільнотами як суб’єктами права з приводу соціального блага або забезпечення будь-яких законних інтересів;
  
• 
  є свідомо-вольовими відносинами, оскільки до свого виникнення вони проходять крізь свідомість людей та для їх виникнення необхідна воля як мінімум одного з учасників. Щоправда, правовідносини можуть виникати та припинятися поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, особа стосовно якої було вчинено протиправне діяння, вимушено, не з власної волі набуває статусу суб’єкта кримінально-правових відносин);
  
• 
  виникають із приводу соціального блага або забезпечення будь-яких інтересів, які виступають як передумова правовідносин;
  
• 
  виникають, тривають, змінюються, призупиняються, припиняються або відновлюються на основі норм права;
  
• 
  учасники правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними правами та юридичними обов’язками. Сторони в правовідносинах виступають як уповноважені та зобов’язані особи, де права й інтереси одних осіб можуть бути реалізовані через виконання обов’язків іншими;
  
• 
  охороняються державою і в разі потреби забезпечуються силою державного примусу.
  

Правовідносини, залежно від певних ознак та критеріїв поділяють на види:

За спеціально-юридичними функціями права:

• 
  регулятивні, які виникають у результаті правомірної поведінки суб’єктів і в яких поведінка їх учасників повністю відповідає нормам права, тобто є правомірною;
  
• 
  охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів як негативна реакція держави на таку поведінку. До цього виду відносяться правовідносини, в ході яких відбувається притягнення суб’єкта за вчинене правопорушення до юридичної відповідальності.
  

За рівнем індивідуалізації суб’єктів:

• 
  відносні, в яких точно визначені права й обов’язки всіх учасників (відносно кожного) – як уповноважених, так і зобов’язаних. Наприклад, відносними правовідносинами є договори купівлі-продажу – домовленості, в межах яких права й обов’язки сторін (продавця і покупця) визначені вичерпно й однозначно;
  
• 
  абсолютні, в яких визначена лише одна уповноважена сторона, що є носієм певного суб’єктивного права, а всі інші суб’єкти (абсолютно кожний) визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню уповноваженим своїх прав. Прикладом можуть бути відносини власності, в яких завжди точно визначений власник певних об’єктів, а абсолютно всі інші суб’єкти визнаються зобов’язаними поважати і не перешкоджати здійсненню прав власника.
  

За предметом правового регулювання:

• 
  конституційно-правові. Своєрідність конституційних правовідносин, учасниками яких є правоохоронні органи, зумовлена: особливим юридичним змістом цих відносин; права і обов’язки суб’єктів конституційних правовідносин за участю правоохоронних органів бувають двох видів: перші безпосередньо здійснюються в певних відносинах, інші реалізуються на підставі норм інших галузей права, що конкретизують вказані права та обов’язки; мають особливий склад суб’єктів – учасників цих відносин;[4]
  
• 
  адміністративно-правові. Специфічними рисами адміністративно-правових відносин у діяльності правоохоронних органів є: ці відносини виникають у особливій сфері державного управління; аналіз адміністративно-правових відносини в діяльності правоохоронних органів дозволяє зробити висновок, що їх об’єкт відрізняється від об’єкта інших правових відносин. Його специфіка зумовлена компетенцією правоохоронних органів, а також формами і методами їх діяльності; саме в адміністративно-правових відносинах правоохоронні органи виступають безпосередньо як органи примусу, в той же час тісно пов’язані з населенням, тим самим слугують у ролі інструменту формування ставлення населення до суб’єктів правоохоронної системи; цей вид правовідносин є основним змістом діяльності Національної поліції;
  
• 
  кримінально-процесуальні. Правовідносини пронизують усі стадії кримінального процесу. У кримінальному процесі немає дій, що вчиняються поза правовідносинами, як і немає учасників кримінального процесу, які могли б реалізувати свої права або виконати обов’язки поза правовідносинами.[5] Класифікацію правовідносин за предметом правового регулювання можна продовжувати перераховуючи існуючі галузі права.
  

За кількістю суб’єктів:

• 
  прості, що відбуваються лише між двома суб’єктами (сторонами), наприклад купівля-продаж, де сторонами є продавець і покупець;
  
• 
  складні, учасниками яких є три і більше суб’єктів (сторін), наприклад судове засідання, сторонами якого можуть бути суд, обвинувачений, захисник, обвинувач, свідки, експерти тощо.
  

За розподілом прав і обов’язків між суб’єктами:

• 
  односторонні, в яких кожна сторона відносно іншої має або лише права, або лише обов’язки. До таких відноситься, наприклад, видача довіреності;
  
• 
  двосторонні, в яких кожна із сторін має як права, так і обов’язки. Наприклад, навчання студента у вищому навчальному закладі є правовідношенням, у якому кожна із сторін (студент і вищий навчальний заклад) мають по відношенню один до одного як права, так і обов’язки.
  

За характером обов’язків:

• 
  активні, в яких зобов’язаний суб’єкт повинен вчинити певні дії, наприклад студент своєчасно повинен підготувати дипломну роботу;
  
• 
  пасивні, в яких зобов’язаний суб’єкт повинен утриматись від вчинення певних дій, наприклад студент повинен не вчиняти дій, що порушують дисципліну під час проведення навчальних занять.
  

За характером волевиявлення сторін:

• 
  договірні, для виникнення яких необхідне волевиявлення (згода) як уповноваженої, так і зобов’язаної сторони (наприклад, договір охорони);
  
• 
  управлінські, для виникнення яких досить волевиявлення лише уповноваженої сторони (наприклад, накладення адміністративного стягнення).
  

За часом тривалості:

• 
  короткочасні, що завершуються одноактною реалізацією учасниками правовідносин своїх прав і обов’язків (наприклад, поліцейський поінформував водія про тимчасову заборону проїзду у зв’язку дорожньо-транспортною пригодою);
  
• 
  триваючі, що не завершуються одноактною реалізацією прав і обов’язків (наприклад, пенсійні правовідносини).
  

За субординацією в правовому регулюванні:

• 
  матеріально-правові відносини, що виникають на основі норм матеріального права та є юридично первинними (наприклад, адміністративно-правові, цивільно-правові та інші);
  
• 
  процесуально-правові відносини, що виникають на основі норм процесуального права та є похідними від матеріальних правовідносин (наприклад кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні тощо).
  

2. Структура правовідносин

Структура правовідносин – основні елементи правовідносин і спосіб юридичного зв’язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення будь-яких інтересів.

Правовідносини є конструкцією, що складається з таких елементів:

• 
  суб’єкти правовідносин;
  
• 
  об’єкти правовідносин;
  
• 
  зміст правовідносин;
  
• 
  юридичні факти.
  

Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які виступають носіями взаємних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Види суб’єктів правових відносин:

• 
  – громадяни певної держави, іноземці (громадяни інших держав), біпатриди (громадяни двох чи більшої кількості держав), апатриди (особи без громадянства жодної держави);
  
• 
  спільноти – народ (нація), територіальні громади, трудові й навчальні колективи, інші соціальні групи (демографічні, соціально-економічні, професійні тощо);
  
• 
  об’єднання – державні (держава в цілому, її організації – органи держави, державні установи, державні підприємства) і громадські (громадські організації, громадські рухи, органи громадської самодіяльності, недержавні підприємства й установи).[7]
  

Люди, спільноти та їх об’єднання відповідно до норм права володіють правосуб’єктністю, тобто передбаченою нормами права здатністю бути учасниками правовідносин.

Суб’єкти права вступають у правові відносини з метою задоволення своїх інтересів і потреб. Інакше кажучи, для суб’єкта права правовідносини є юридично регламентованим способом досягнення певних соціальних благ. Ці матеріальні, духовні й інші соціальні блага, які слугують задоволенню інтересів і потреб суб’єктів, з приводу яких і заради досягнення яких вони вступають у правовідносини та наділяються взаємними суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, називаються об’єктами правовідносин.

Зміст правовідносин:

Матеріальний зміст правовідносин - це безпосередня поведінка (дія) його суб'єктів, пов'язане з реалізацією належних їм прав і обов'язків.

Юридичний зміст правовідносин - права і обов'язки суб'єктів правовідносин.

Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

3. Зміст правовідносин

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права суку­пність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів пра­вовідносин.

Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійс­нення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єк­тивні права та юридичні обов'язки.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший — значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. На­приклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будьякого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб'єктивного пра­ва (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчан­ня в один або два вищі навчальні заклади за умови успішного скла­дання вступних іспитів і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб'єктивного права (фактичний зміст).

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідно­син показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

Правове регулювання здійснюється головним чином через ме­ханізм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Суб'єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з бо­ку держави.

Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмо­витися від використання свого суб'єктивного права, крім випадків, коли суб'єктивне право збігається із юридичним обов'язком (напри­клад, кожен громадянин України має конституційні обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати держа­вні символи України тощо).

Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведін­ки уповноваженого суб'єкта, як:

• 
  1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;
  
• 
  2) право вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;
  
• 
  3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб'єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов'язку;
  
• 
  4) право користуватися певним соціальним благом.
  

Тобто суб'єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від ха­рактеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на пер­ший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб'єктивного права.

Суб'єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, не­залежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, суб'єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.

Юридичні обов'язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове­дінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте­ресах уповноваженого суб'єкта.

Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов'язаної особи стосовно уповноваженої особи.

Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як:

• 
  1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;
  
• 
  2) зобов'язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать ін­тересам інших суб'єктів;
  
• 
  3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від ін­ших суб'єктів;
  
• 
  4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповнова­женого суб'єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.
  

Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозиці­єю правової норми, юридичні обов'язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб'єкта) і па­сивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов'язки, як і суб'єк­тивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстра­ктній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб'єкта чи суб'єктів визначених, конкретних правовідносин.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки тісно пов'язані між со­бою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.

4. Передумови правовідносин

Під передумовою зазвичай розуміють умови (фактори), що породжують правові відносини.

Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні);

2) юридичні (спеціальні).

До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У самому широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об'єкта правовідносини (те, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв'язки), не менш двох суб'єктів (бо сама з собою особу вступити в правовідносини не зможе) і відповідне поводження учасників правовідносин.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права;

- правосуб'єктність;

- юридичний факт (як реальна життєва обставина).

Без названих передумов правовідносини неможливо.

Взаємозв'язок між нормою права і правовідносинами може проявлятися в наступному:

- норма права і правовідносини виступають елементами механізму правового регулювання;

- норма права - основа виникнення правовідносини;

- норма права встановлює коло суб'єктів правовідносин;

- норма права в гіпотезі передбачає умови виникнення того чи іншого правовідношення;

- норма права в диспозиції визначає суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин;

- норма права в санкції містить вказівку на можливі наслідки виконання диспозиції (покарання або заохочення).

Таким чином, правовідносини - це форма реалізації норми права. Правова норма і правовідносини співвідносяться як причина і наслідок.

Існують різні точки зору на характер взаємозв'язку норми права і правовідносини. На думку більшості вчених, правовідношення є результат впливу норм права на суспільні відносини (послідовність тут така: норма права - суспільні відносини - правовідносини). Згідно іншої позиції, правовідносини - це засіб регулювання суспільних відносин (послідовність тут вже інша: норма права - правовідносини - суспільні відносини).

5. Юридичні факти та їх реалізація

Юридичні факти - це певні життєві обставини (умови, ситуації), з якими норми права пов'язують виникнення, припинення або зміна правовідносин. Ці факти стають юридичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, а в результаті визнання їх такими державою, законом. Юридичні факти служать безпосередніми приводами, підставами для появи і функціонування правовідносин.

Юридичні факти численні і різноманітні, тому вони досить докладно класифікуються наукою за різними підставами з метою виявлення їх особливостей і більш глибокого пізнання. По вольовій ознаці юридичні факти діляться на події та дії. Події - це такі обставини, які об'єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха - пожежі (але не підпали), повені, землетруси, в результаті яких гинуть люди, завдається шкода їх майну, а отже, виникають відповідні правовідносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, успадкуванням, страховим винагородою і т.д. Самі по собі зазначені явища нічого юридичного у собі не містять і автоматично ніяких зобов'язань не породжують, але служать приводами, причинами для цього. Дії - це такі факти, які залежать від волі людей, оскільки відбуваються ними. Дії, в свою чергу, поділяються на правомірні (надходження на роботу або в вуз, вихід на пенсію, реєстрація шлюбу) і неправомірні (всі види правопорушень).

Серед юридичних фактів виділяються також правові стану (перебування на військовій службі, в шлюбі, у родинних стосунках, в розшуку, на посаді і т.д.). За характером наслідків розрізняють правотворчі, правоприпиняючі і правозмінні факти (наприклад, вступ до вузу породжує правовідносини між студентом і навчальним закладом, закінчення вузу - припиняє, а переклад на іншу форму навчання в тому ж вузі - видозмінює дане правовідношення).

До числа правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти-документи різних державних органів і посадових осіб (судові вироки і рішення, управлінські постанови, розпорядження і накази, цивільні угоди, договори, заповіти, угоди і т.д.). У науковій літературі вказується на юридичні факти-вчинки триваючого характеру, наприклад створення художнього твору, яке в кінцевому рахунку призводить до виникнення авторського правовідносини.

Особливу роль в динаміці правовідносин грають так звані юридичні склади, або складні комплексні факти, коли для виникнення певного правового відносини потрібно не одне, а кілька умов (сукупність фактів).

Так, для того щоб виникло правовідношення типу "студент - вуз" потрібні такі умови: атестат про закінчення середньої школи; здача єдиного державного іспиту; прохідний бал за конкурсом; наказ ректора про зарахування на перший курс відповідного навчального закладу.