Твори на Укр. мов. ДПА 2011. Де любов у хаті, там люди багаті
 Скачать 77 Kb.
|
|
ДЕ ЛЮБОВ У ХАТІ, ТАМ ЛЮДИ БАГАТІ Народна мудрість говорить, що справжнє багатство в сім'ї приходить тільки через любов. Я переконана, що йдеться передусім про багатство не матеріальне — про щастя порозуміння, взаємну підтримку тощо, Пригадаймо Лукаша з «Лісової пісні» Лесі Українки. Він послухався матері й відмовився від кохання, віддавши перевагу багатству. І що натомість — тільки втрати, навіть самого себе... А ось прикладом сім'ї, де владарює любов, для мене стали Сірки з роману Івана Багряного «Тигролови». Які вони всі дружні, як добре розуміють одне одного! Так, тут можуть і покепкувати, але ніколи нікого не скривдять, не образять. Спершу я здивувалася: як можна було спокійно прийняти в свою господу чужу людину, знайдену посеред тайги? А потім зрозуміла: для Сірків не було «чужих», їхня любов розповсюджувалася на всіх, окрім нелюдів, звичайно. Моя матуся й старша сестричка Оксана дуже схожі на матір і Наталку Сірків. Вони так само обдаровують приязню всіх гостей, а домашні просто купаються в їхній любові. Я, чуючи оповіді деяких однокласників про сварки в їхніх родинах, радію тому, що всі мої рідні плекають атмосферу тепла в домі. Наш татко навіть із відряджень намагається повернутися якомога раніше. До речі, виходила моя мама заміж за бідного студента всупереч бажанню своїх батьків, які хотіли бачити коло неї заможного чоловіка. Та сила любові татка згодом примирила дідуся й бабусю з вибором доньки, тим паче, що вони стали частими жаданими гостями в нашій дружній сім'ї, де, між іншим, є й достаток. Я ж намагаюся перейняти від батьків мистецтво вибудовувати взаємини, бо дуже хочу мати власну щасливу сім'ю в ошатній оселі. МИНУЛЕ - НЕ УЛАМКИ ПОГРЕБАЛЬСТВА. В НІМ ВИТОКИ СЬОГОДНІШНЬОГО ДНЯ. ЗЕМЛЯ НЕ ПРОБАЧАЄ ВЖЕ НЕДБАЛЬСТВА, ЛІНИВОСТІ І НЕХІТІ ЗНАННЯ. (Є. ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ) Минуле — це не тільки відрізок часу. Минуле — це частка життя всесвіту, частка життя людства. Воно є найцікавішим уроком, який несе в собі мудрість попередніх поколінь для тих, хто будує майбутнє. У минулому не можна бачити лише уривки чийогось життя, уламки якихось подій. Саме люди минулого створили те вчення, що дозволило збудувати сьогодення. Завдяки їхнім пошукам і знахідкам, завзятій праці ми можемо створювати майбутнє. Хіба можна розглядати, скажімо, Другу світову війну як окремий епізод із життя окремо взятих людей. Ні! Тому що її початку передувало безліч подій, в неї були втягнені тисячі людей і націй, усе людство. З цієї події людство повинно було зробити правильні висновки, які завадили б масовому кровопролиттю у подальшому. Але не всі це зробили. Тому і зараз тривають війни. Згадаймо Югославію, Ірак, Афганістан, Чечню, Осетію. Небажання вчитись на помилках попередніх поколінь призводить до загибелі ні в чому невинних людей, особливо дітей, які є майбутнім людства, майбутнім Землі. Нехіть отримання знань, здобутих предками, недбалість у праці призвели до Чорнобильської катастрофи. Тому що природа й сама матінка-Земля не пробачають людських лінощів і байдужого ставлення до себе. Нехтування законами природи, що відкрили для нас минулі покоління, що донесли до нас найкращі представники людства, призводить нині до техногенної катастрофи, до «парникового ефекту», бо непомірне використання енергетичних ресурсів спричиняє непомірні викиди двоокису вуглецю, що й створює саме цей ефект. Чи існуватиме людство у майбутньому, безпосередньо залежить від того, які висновки й уроки винесе воно з подій минулого. Тому минуле — це не уламки погребальства, а наймудріший учитель сьогодення й майбуття. Робити щасливими інших - найпевніший спосіб стати щасливим? Що в тебе в руці? - Щастя. - Чому таке маленьке? - Воно тільки моє. Зате яке яскраве й гарне! - Так... Чудове! - Хочеш шматочок? - Напевно... - Давай долоньку. Я поділюся. - Ой... Воно таке тепле... - Подобається? - Дуже... дякую! - Близьким людям ніколи не дякують. - Чому? - Вони завжди все розуміють без слів. По очах. - А чужі? - Чужі дякують так само чужим. Прийде час, і ти зрозумієш. - Знаєш... Мені набагато краще, коли щастя в руці... - Так завжди буває. - А якщо я з кимось поділюся? - У тебе додасться твого. - Чому? - Сама не знаю. Тільки потім воно стане ще теплішим. - А руки о нього обпекти можна? - Руки обпікають об заздрість.Об щастя їх обпекти неможливо. - Знаєш... я знаю, з ким поділитися цим дивом. - Я рада. - Тоді... - Отож би, побачимося ще. Ділися ним. Адже його скільком бракує ІДЕАЛ - ЦЕ ВЕРШИНА, ДО ЯКОЇ ІДЕШ ВСЕ ЖИТТЯ Коли людина народжується, від першого скрику і всі перші роки життя єдиними людьми, до яких вона тягнеться, єдиним ідеалом стають власні батьки. Але дитина росте, розвивається, навчається, постійно змінюється. А разом із нею змінюється й ідеал. І чим більш досконалою стає людина, тим досконалішим стає її ідеал. Чим більш освіченою, мудрішою і досвідченою стає особистість, тим більше зростають її запити, вимоги до самої себе і навколишнього світу, тим складнішими і серйознішими стають цілі на життєвому шляху. Таким чином, ідеал завжди на крок попереду від розвитку людини, ось чому вона ніколи не може дістатись його вершини, хоч і прагне до заповідної височини все життя. Але в цьому немає нічого поганого чи осудливого, бо саме існування ідеалу в житті людини, до якого вона постійно тягнеться, стимулює її розвиток. І не важливо, що саме буде ідеалом — гроші, сім'я, мистецтво чи щось інше. Доки людині е до чого йти, вона вдосконалюється. Якщо ж в якийсь момент починає вважати, що досягла в повній мірі свого ідеалу, то зупиняється у своєму подальшому розвитку. Отже, ідеал — це і справді недосяжна вершина, до якої ідеш усе життя і яка з кожним кроком людини до неї стає дедалі вищою. Але якби не було тієї заповітної височини, то неможливим стало б і простування людини сходами життя. КОРІНЬ НАВЧАННЯ ГІРКИЙ, А ПЛІД ЙОГО СОЛОДКИЙ Кожна людина знає, як важко даються науки, як багато зусиль треба для цього витрачати, І чим дорослішими ми стаємо, тим більше зусиль потребує навчання. Але як радісно, коли раптом розумієш, що знання, здобуті своєю працею в минулому, знадобились тобі тепер (нехай то науки чи життєвий досвід) і допомагають упевнено йти по життю й бути розумною, успішною, освіченою людиною. Але все це ще гілки на дереві знань. Ще гіркішим є його коріння, бо ще більших зусиль потребує створення того чи іншого вчення. Так, наприклад, не одне покоління накопичувало знання з математики, фізики, часто втрачаючи кращих представників людства. Тобто, будь-яка наука потребує жертв. Та яким солодким є плід учення, коли ми в змозі вирішити задачу, яку ставить перед нами життя, спираючись на досвід поколінь, використовуючи надбані знання. Тому що нам уже не потрібно приносити в жертву будь-що або будь-кого задля вирішення проблеми. Розв'язавши те чи інше завдання, ми святкуємо перемогу людства над силами природи або життєвими труднощами. Отже, яким би гірким не було навчання, як би складно не було його здобувати, плід його завжди буде солодким, бо приносить радість від його використання. ЧИСТА СОВІСТЬ Є ПРАВДИВОЮ ТА ЄДИНОЮ РАДІСТЮ. (Ф. ПРОКОПОВИЧ) Я дуже хочу відчувати себе дорослим, прагну визнання моєї самостійності з боку рідних і знайомих, тому намагаюся віднайти гідні шляхи здійснення своїх бажань. На шляху змужніння дуже вчасно трапився мені вислів Феофана Прокоповича про основний критерій справжньої радості. Дійсно, запорукою радісного щасливого життя є саме совість, чисте сумління. Хіба можуть які-небудь радощі життя дарувати втіху, коли вони здобуті нечесно? Якщо й так, то, я впевнений, лише ненадовго. Недарма ж Григорій Савич Сковорода зазначав, що не боїться смерті лише «той, в кого совість, як чистий кришталь». Чи принесли гроші, нажиті нечесно, щастя і статки героям комедій Карпенка-Карого — Пузиреві й Калитці? А чи наважиться хто-небудь із нас бодай трішки відчути той жах, який переживав майор Медвин із роману Івана Багряного, коли утіхи владою обернулися для нього страшним неспокоєм, видіннями приходу жертв його тортур?.. Своє майбутнє професійне життя я волію пов'язати ,І музикою. Можливо, через це уособлення громадянської совісності я бачу в постаті Назарія Яремчука. Він так багато встиг зробити за свої неповні сорок чотири роки. Разом і:І Володимиром Івасюком та Василем Зінкевичем надихнув на оновлене життя нашу пісенну творчість, позбавивши її сірої радянської однаковості. Поет Вадим Крищенко, на чиї слова неодноразово виконував пісні Яремчук, слушно наголошує на тому, що співак ніколи не втрачав гідності українця, не міняв її на гроші, звання та привілеї, що їм(вдавалися упокореним прислужникам. Проспівана ним надовго до проголошення незалежності пісня «Запорозькі козаки» (а для цього треба було виявити і чесноти душі, і надзвичайну мужність!) не втратила й сьогодні актуальності заклику научити нащадків «так любити волю». Назарій Яремчук, як і багато інших совісних дітей нашої Вітчизни, і своєю творчістю, і своїм життям доводить, що поняття совісті тісно пов'язане з поняттям відповідальності. І ми, його родина, сучасна «вся Україна, з глибоким корінням, з високим гіллям», мусимо цю відповідальність перебирати на себе. Чи здатна книга змінити життя людини? Може будь,що змінити життя.... Моє змінила Вадим Заланд *Трансерфинг реальности* Хто над ким володарює - золото над людиною, чи людина над золотом?Що треба для щастя? Кожен із нас має свою особливу відповідь на це запитання, але один критерій є незмінним у всіх - це гроші, або, як то кажуть, гарне матеріальне становище... На мою думку, "паперове золото" - це неодмінний об’єкт нашого життя, яким користуються майже всі народи планети Земля (не важливо в якій формі),за допомогою якого людина може задовольняти свої матеріальні потреби. Гроші - це вигадка людства, якою володарює людина, а не навпаки. В житті людини мають бути чіткі межі між тим, що можна купити, а, що -ні. Безперечно, коли в сім'і є прибуток - це добре, але треба правильно та адекватно розпоряджатися своїм "багатством". Людина, яка одержима грошима, стає чужою в суспільстві, від неї, як правило, відвертаються справжні друзі. Але вона не розуміє цього, ніби якась хвороба, гроші починають розвивати в неі злість, агресію, жадібність, з’їдають іі зсередини. Такий тип людей я називаю "багатими бідняками", які мають багато матеріальних цінностей, а от за душею - нічого. Існують люди ще й іншої категорії, які не мають великого ранця з грошима за плечима, але роблять усе, щоб його отримати. для мене вони ніби продажні слуги, які не мають жодних людських принципів. Такі люди здатні на все, щоб отримати своє: скоїти злочин чи вбивство, піти на обман та інше. Яскравий приклад із першої категорії ми бачимо в п'єсі І. Карпенка - Карого "Сто тисяч". Головний герой цього твору був настільки одержимий грошима, що навіть пожалкував на рятування свого життя. Вважаю, що такі люди хворі на одержимість. Людей з другої групи було дуже багато за часи війн. Ті, на кого покладали великі справи, ті, кому довіряли важливу інформацію, в найважчий момент продавали свою Родину без усякого суму, чи смутку. Отож, треба добре знати та завжди пам'ятати , що ти - людина! Що ти володієш і розпоряджаєшся грошима, а не вони тобою. Заробляючи іх чесним трудом,ми розуміємо і іх цінність , і іх значення в нашому житті. Ми повинні розуміти, що щастя, любов, гарне здоров'я ми не можемо купити в магазині, що ці справжні речі, які дорожчі за усе золото Світу. Краще обирати фах престижний чи за покликанням? думаю, за покликанням... Тому що престижний може не підійти, і робота буде вимушеною, не приноситиме задоволення... І потім, ця робота не завжди буде престижною, а обрана тобою, цілком можливо)) «Чи погоджуєтесь Ви з думкою про те, що чим людина освіченіша, тим вона вільніша?» Воля є відмітна ознака людського розуму, а сам розум-лише вічне правило для керівництво волею. Фрідріх Шиллер Якою постає людина 21 століття?Освіченою, інтелігентною, вільною?Які значення мають ці слова?Освічена людина- це людина з певною сумою знань і здатністю їх осмислювати, аналізувати, робити висновки.Інтелігентна людина, яка ще має до цього моральні та духовні якості.А яка ж вільна людина?Вільна людина керує своїм життям, чинить на свій власний розсуд і сама перед собою несе відповідальність за свої вчинки, і не чекає, коли приймуть рішення за неї. Чи може людина, позбавлена здорового глузду, людина, яка не знає ціну власних мовливостей бути вільною?Я вважаю, що ні.Чим більше людина знає, тим вільніша вона в одній чи іншій думці, тим вільніша вона в свої планах на майбутнє. І з вислівом Вергілія:»Чим освіченіша людина, тим вона вільніша», - я повністю згодна. У п’єсі «Ярослав Мудрий» Іван Кочерга будує всі події навколо образу князя Ярослава і його боротьби з різними перешкодами.Ярослав постає людиною мудрою, освіченою, на плечах якої лежить доля розвитку Київської Русі.Мудрість Ярослава- в прагенні до знань, до культури, до освіти народу.Ярослав створює перші закони «Руської правди», будує храм на честь Божої Матері.Сильним духом і волею, князь зміг прийняти гідне рішення для свого народу, тим самим довевши свою незалежну і вільну особистість. Долю освічених жінок змальовує Ольга Кобилянська.В повісті «Людина», де головною героїнею виступає дівчина Олена, ми можемо побачити приклад освіченості та незламності духу.Олена багато читає, полюбляє музику, тонко відчуває природу. «В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати накому себе поневолити, ніколи не схилити своєї голови, коли проти цього протестує моя совість», -каже Олена. Дівчину відмовляли і казали, що головне в жіночому житті сидіти з родиною і « не висовуватись».Але Олена не така.Вона має свій вибір, якого дотримується до кінця. Її волю і розум - не можна роз’єднати. Прототипом героїні твору, на що вказують щоденники Кобилянської, була сама авторка твору, яка прагнула до світла, сонця, повнокровного життя.Її ідеал-жінка освічена, інтелігентна, дівчина з високими духовними запитами.Такою вона створила Олену. Давайте повернемося до сучасного життя.За Конституцією України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.А чи спрацьовує цей закон у нашому повсякденному житті?Звичайно, вільна людина-це опора для держави, але чи може людина, яка не знає своїх прав та обов’язків бути вільною?Освічені люди і тим вільні, що вони знають, чого вони гідні, які їхні права, як вони можуть себе захистити та інших.Без освіченої націїї немає державного розвитку.І наша освіта формулює цивілізовану, демократичну молодь.Тому в наших руках - майбутнє України.І ми повинні зробити все, щоб нація була освіченою, бо це великий фундамент для розвитку як і духовних цінностей людини, так і розвитку всієї країни. Чи треба укладати із собою контракт ? Дуже швидко збігли шкільні роки, і дзвінок цього року покликав нас до 11 класу. Безтурботне дитинство загубилось у літніх та весняних днях, а осінь закликає нас подумати про майбутнє. Кожному моєму ровеснику хочеться стати особистістю, яка зуміла б реалізувати всі можливості, закладені в людині від народження. Але для цього мрій та бажання замало. Я вважаю: для того, щоб стати справжнім громадянином, досягти успіхів у житті, потрібно із собою укладати контракт, тобто договір, у якому строк його дії, права, обов’язки встановлюються угодою сторін. Потрібно скласти план дії на строк до п’яти , але не менше одного року. Ось для прикладу декілька пунктів із контракту, який би я уклав із собою: 1.Систематично відвідувати заняття в школі. 2. Старанно готувати домашні завдання, щоб успішно скласти семестрову атестацію. 3. Працювати додатково над тими навчальними предметами, які будуть винесені на незалежне зовнішнє тестування. 4. Все це неухильно виконувати з метою вступу до університету. Я переконаний у тому, що при виборі професії слід задуматися над тим, чи всяка справа може бути цікавою і творчою. Треба пам’ятати про основні поняття філософії Григорія Сковороди: «щаслива людина» і «сродна праця». Він говорив, що суспільство повинне цінувати в людині її вроджені здібності, допомагати їх розкрити й реалізувати. Ставлячи перед собою завдання на майбутнє, не слід забувати про духовне, бо не тільки «хлібом єдиним» живе людина. Вона повинна мати ще й високі духовні потреби. Олесь Гончар у романі «Собор» закликає нас берегти «собор своєї душі», бо це найголовніше у світі. Не ступити на слизьку стежку, йти прямо до здійснення мети, не схибити, бо то вже буде назавжди – ось кредо, якого слід дотримуватись, укладаючи контракт із собою. Не хочеться стати ошуканим поколінням, яке нічого не хоче робити, ні в що не хоче вірити, нікого не любить. Є мудра народна настанова: протягом життя посади дерево, збудуй дім, викопай криницю, вирости дітей. Це теж свого роду контракт, який зафіксований у пам’яті народній і передається від покоління до покоління. Отже, я вважаю, що контракт потрібно укладати із собою, бо це допоможе досягти успіхів у житті, а мрії стануть дійсністю. що визначить подальшу долю людства - віра в силу людського розуму загалом, чи віра в окрему особистість? Ставки на окрему особистість - надто високі, бо за них приходиться дорого платити всім. А ставка лише на розум людства - надто обмежені, бо тільки цього мало і дуже легко впасти у гординю. Потрібно, як завджи, починати з себе:)) Чи варто проявляти свою особистість через графіті? Що саме ми бачимо під словом графіті? Існує два поняття цього слова. Одне «офіційне», яке визначається як (італ. graffiti, букв. — видряпаний) стародавні написи і малюнки на стінах будівель і посудинах різного змісту, зроблені гострими предметами. Інше ж, «неофіційне», виникло приблизно в 60-і роки минулого сторіччя і охоплює частину сучасного вуличного «мистецтва» . Саме воно в даний момент нас і цікавить. А саме те, як у ньому реалізує себе молодь. У сучасній культурі графіті вважаються одним з видів самовираження молоді. Нанесення графіті на будівлі і споруди без дозволу власників цих об'єктів трактується в кримінальному праві багатьох країн як вандалізм. У деяких країнах Європи, щоб малювати графіті, потрібно отримати ліцензію. З цим я згодний, бо люди малюють графіті більше для себе, не питаючи дозволу тих, чиї гаражи вони обмальовують, чи подобається це їм. Цей закон тримає молодь під контролем, бо без нього город міг би перетворитися на полігон графіті. З’явилося б багато бомберів (бомбери йде вид слова бомбінг. Весь бобмбінг, зрештою, зводитися до самореалізації, але, в теж час, різноманітність манер, стилів, способів виконання примушує дивуватися. В основному, бомбери зображають назви команд (крю, cru) або власні ник-нейми (nicknames), іноді гасла, ідеї, рідше за персонажів. ). В загалі то це є самореалізацією і навіть цікаво, але молодь у наш час сприймає бомбінг, як гонку за найбільшу помічену територію, тобто чиїх нікнеймів більше, той крутіший, а це вже не є самореалізацією, найбільш це схоже саме на вандалізм. Графіті стало часткою екстриму в житті сучасних підлітків. У містах розмальовувати стіни заборонено, і завжди є частка ризику — малювати доводиться вночі, а у разі небезпеки залишається тільки бігти від органів правопорядку або розсерджених громадян. До того ж, для райтера справу чести — розмалювати труднодоступний, але добре помітний об'єкт. На це можна дивитися з різних боків, але на мою думку це не тільки вандалізм, а і чудовий спосіб самореалізації. Наприклад в графіті можна побачити не тільки пусті слова, малюнки, а серйозні малюнки на соціальні і суспільно значущі теми. Останнім часом писання в публічних місцях перестало активно обговорюватися і засуджуватися в суспільстві і вважатися чимось негожим і таким, що маркірує поведінка людини як анти, або асоціальне. До нього звикли, графіті починають поступово набувати статусу соціально нейтрального явища і сприйматися як майже невід'ємний елемент загальноміського екстер'єру. Графіті стає масовим культурним явищем. І набуває все велику і велику популярність серед молоді. Хоча деякі культурні організації подимають культурність нашої країни тим, ща організують різни конкурси на краще графіті, багато де люди дозволяють розмальовувати графіті забори на будівельних площадках чи просто розмалювати стіну дома. Сьогодні графіті втрачає значення протесту, альтернативності офіційній культурі і актуалізуючи свій діалогічний потенціал. Більше графіті зараз малюються дурними підлітками і немає за собою нічого. Хоча самі підлітки так не вважають, але так і є. Я вважаю, що через графіті свою особистість виражають ті, хто сприймають життя більш реальніше за всіх. Ті, хто протестують проти того, що є в наш час. Протестують таким образом, щоб оставатися в тіні, але штовхати людей на дію, чи хоча б задуматися: «А в цьому щось є». Що робить людину людиною? Людина це біологічна істота. Вона наділена почуттями, мисленням, розумом. В неї багато фізичних та духовних здібностей. Людина повинна мати багатий духовних світ, бути привітною та доброю до оточуючих людей. Від того, як ми будемо відноситись до людей, так і люди будуть відноситись до нас. Для підтвердження цієї думки існує багато випадків з життя. Люди живуть в суспільстві і повинні дбати один про одного. Людина дбає про суспільство, а суспільство дбає про людину. Відомо багато випадків самопожертвування людини заради суспільства, а саме, під час війни, стихійного лиха. В суспільстві, як правило, цінуються права та інтереси кожної людини. Людина в суспільстві має не тільки права, але й обов’язки Наприклад, я знав чоловіка, який був самотній та думав лише про себе. Він не поважав сусідів, співробітників, насміхався з калік та літніх людей. Цей чоловік вважав, що допомога інших людей йому не потрібна. Але сталося нещастя і він потрапив до лікарні. Хвороба виявилась дуже важкою, ліки дорогі, гроші закінчились. В нього не було друзів і він вважав, що ніхто йому не допоможе. Але він був поганої думки про людей. Сусіди та знайомі знали про скрутне становище цього чоловіка. Незважаючи на всі образи, вони вирішили йому допомогти. Люди приносили йому все, що мали – хто гроші, хто ліки, хто їжу. Чоловік був дуже вражений добротою людей, незважаючи на те, що він їм не зробив нічого хорошого. Цей випадок змусив його замислитись над відношеннями між людьми в суспільстві. Навіть у творчості Івана Котляревського “Наталка Полтавка” ми бачимо благородні вчинки людей. Автор твору змальовує нам пана Возного, як злу, лиху людину. Кохання Наталки він намагається здобути грошима. Але навіть така людина, як пан Возний, проявляє людяність і віддає наречену без сперечань, бо розуміє, що з ним вона буде нещасна. Отже, людину робить людиною її внутрішній та духовний світ, вміння допомогти іншому у скрутному становищі та не бути черствим по відношенню до інших людей. Вот ещё: Твір на тему: Що робить людину щасливою? Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям. Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехосло¬вацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті «Тіні забутих предків». Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і «Мисливські усмішки» О. Вишні! Глибоко відчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Павличко. їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людини цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі народу, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини — знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка «Минають дні, минають ночі...» Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити... Як бачимо, поет показав у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Поет закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя — це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Батьківщина! Для кожної людини найріднішою є та земля, на якій народився і живеш, та країна з якою повьязуєш своє життя,- це Батьківщина.Її не вибирають, як не вибирають батьків."Можеш вибирати друзів і дружину,-писав Василь Симоненко,- вибрати не можна тільки Батьківщину". Слова "Батьківщина" і "батьки" є спільнокореневими, і для людини це - коріння. яке дало життя."Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя",- писав Сенека. Батьківщина -це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любовью і надією.Рідна земля дає нам сили для життя.Достятньо подивитися на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні. полинути аж до сонця і зірок. поглянути на Землю-і нам відкриється нова планета-край, що нагадує собою серце,-Україна, співуча рідна моя земля. І моє серце саме з нею! |