Рттптр. Лекція 1

• Название: Лекція 1
• Анкор: Рттптр
• Дата: 01.12.2022
• Размер: 58.5 Kb.
• Имя файла: 1_lecziya.doc
• Тип: Лекція; #822895

Предмет: Історія медицини та медсестринства

Спеціальність: Сестринська справа

Лекція № 1

Тема: Вступ. Історія медицини первісного суспільства

Історія медицини своїм корінням сягає глибини віків. До сторінок цієї історії вписано і великий досвід лікарської прак­тики, і значні наукові досягнення, і діяльність видатних ме­диків, чиї імена увійшли до скарбниці вітчизняної та світо­вої медицини.

На жаль, багато медиків мало знають цю історію. Недо­статньо відома вона широкому загалу в Україні.

Історія медицини є одним з розділів загальної історії, культури людства. Вона розглядає розвиток знань, пов'яза­них із захворюваннями, лікуванням людини, збереженням та зміцненням її здоров'я.

Зміст медицини, якість лікувальних та рівень запобіж­них засобів, становище медичних працівників завжди зале­жать від суспільного ладу, розвитку природних наук, філо­софії, техніки. Тому вивчати історію медицини, правильно розуміти її розвиток можна лише в нерозривному зв'язку із загальною історією людства.

Оскільки сучасна медицина є системою наукових знань про здоров'я і захворювання людини в умовах її як індивідуального, так і громадського життя, ця наука має біосоціальний характер. Біологічне і соціальне входять в медицину не ізольовано, а в діалектичному поєднанні.

Медицина, як і кожна інша наука, зазнає змін у зв'язку із суспільними зрушеннями, розвитком економіки, техніки, споріднених наук. Великі успіхи у розвитку фізики, хімії у другій половині XX століття, становлення мікробіології, впро­вадження в хірургію антисептиків - все це зумовило докорінні зміни в різних галузях медицини. В історії розвитку окремих медичних наук прийнято виділяти періоди залеж­но від особливо важливих для розвитку тієї чи іншої галузі нововведень. Наприклад, в історії хірургії виділяють період відкриття асептики та антисептики і період її впроваджен­ня, оскільки вони різко змінили характер і результатив­ність хірургії в медичній практиці.

В історії кожної країни були визначні події, які познача­лися на характері соціально-економічних відносин, на роз­витку її культури і науки, в тому числі і медицини.

Історія медицини використовує ті самі джерела, що і загальна історія, приділяючи особливу увагу всьому, що стосується справи охорони здоров'я. У вивченні стародав­ніх епох допомагають археологічні розкопки. Виявлені під час розкопок стародавніх поховань патологічні зміни у окре­мих тварин, людей дають уявлення про характер захво­рювань у ті часи. З малюнків на побутовому посуді, з різ­ного знаряддя, знайденого під час розкопок, можна скла­сти уявлення про можливі лікувальні заходи, які застосовувались в ті часи. В народних епічних творах, та­ких як: "Іліада", "Одісея", а також у засобах народної ме­дицини знаходимо багатий матеріал, який свідчить про знання наших предків причин захворювань, лікування, про ставлення народу до лікарів.

Найбільше для історії медицини дає вивчення писемних творів з медицини стародавніх і пізніших часів. Цінні для історії медицини відомості про засоби лікування, правове становище медичних працівників знаходимо у відповідних законах різних країн, літописах, архівах, судових актах, художній та мемуарній літературі і творах мистецтва.

Названі джерела слід вивчати критично, порівнюючи їх з іншими, оскільки висвітлення подій і характеристика їх у писемних джерелах часто подаються з погляду того проша­рку суспільства, до якого належить автор.

Історію медицини поділяють на загальну, яка вивчає розвиток медичних знань у людському суспільстві в цілому,та спеціальну, в якій висвітлюється розвиток окремих галу­зей медицини - терапії, хірургії та інших.

Викладання спеціальної історії медицини значною мірою здійснюється при вивченні профільних дисциплін. Оскільки розвиток медицини залежить від рівня розвитку продуктив­них сил та характеру виробничих відносин, то в основу ви­кладу загальної історії медицини покладено поділ на епохи і періоди, прийнятий у загальній історії, хоча тут немає і не може бути повного хронологічного збігу.

Джерела вивчення історії медицини можна розподілити по таких групах.

1. Письмові джерела. Їхній зміст передається з допомогою графічних знаків (рукописи, друк, папірус, кераміка тощо).

2. Речові джерела. Відзначаються розмаїттям форм (знаряддя праці, інструменти, пам’ятники, кістки тварин та людей, медалі, монети тощо).

3. Етнографічні джерела. Це — явища культурного і суспільного життя, які передаються з покоління в покоління (обряди, звички, пісні, перекази, засоби лікування).

4. Спосіб життя сучасних племен, які живуть на рівні минулих епох.

5. Фото- та кінодокументи.

6. Фонодокументи, що відображають звукову сторону історичних подій.

 Для України, яка розвивалась в своєрідних соціально-економічних умовах можна сказати, що цивілізаційні процеси йшли з певним запізненням. В стародавні часи в Україні розквітла Трипільська культура. Рабовласницька держава на наших теренах не отримала розвитку. Період формування феодальної Української держави — України-Руси — починається з IX ст. Епохи ренесансу, або відродження, Україна не переживала.

На підставі вищесказаного, періодизація історії медицини України може бути представлена так:

1. Медицина первісних часів (до IV тис. до н.е.).

2. Медицина стародавніх часів (IV тис. до н.е.–VIII ст. н.е.).

3. Медицина доби середньовіччя (IX–XVII ст.).

4. Медицина XIX ст.

5. Медицина XX ст.
ЗАРОДЖЕННЯ МЕДИЦИНИ. МЕДИЦИНА ПЕРВІСНООБЩИННОГО ЛАДУ.

За археологічними знахідками останніх часів первісна людина виникла 3-4 мільйони років тому. У розвитку люди­ни розрізняють два переломних моменти.

Перший, найважливіший, характеризується початком трудової діяльності із застосуванням знаряддя та переходом від стадії тваринних попередників людини до стадії форму­вання людей. До цього періоду в найбільш ранній його ста­дії відносять такі типи людей, як архантропи (пітекантро­пи, синантропи) та палеоантропи (неандертальці).

Другий переломний момент на межі раннього і пізнього палеоліту характеризується перетворенням палеоантропів на людей сучасного типу — неоантропів з переходом від стадії первісного людського стада до первісної родової общини.

У першому періоді формування людей разом з іншими пережитками тваринного минулого людини збереглися і за­стосовувалися при захворюваннях та пошкодженнях засо­би, близькі до генетичне зумовлених, інстинктивних, які спостерігаємо у вищих тварин. Адже тварини при пошко­дженнях зализують рани, при захворюваннях вишукують і поїдають різні трави, п'ють воду з мінеральних джерел, використовуючи поклади солі, звільняються від паразитів.

На початкових етапах зародження і формування меди­цини інстинктивні дії самодопомоги поступово набирали форми усвідомленої допомоги. Надання допомоги однією людиною іншій при травмах і захворюваннях уже свідчило про зародження медичної допомоги, як форми суспільної прак­тики. Початок такої допомоги за даними науки, можна від­нести до кам'яного віку, віку неандертальців.

Є думки філософів (Жан-Жака Руссо, В. Ріхтера та ін­ших), що первісна людина не мала потреби в медичній до­помозі, не знаючи ні недуг, ні страждань, ідучи з життя лише в глибокій старості. Але наукою доведено, що такий "золотий вік" є лише поетичною легендою.

За даними палеоанатомії, середня тривалість життя лю­дини в Юрський період (70-30 тис. років тому) становила 29,4 роки, а у Верхній палеозойський період (30-12 тис. років тому) - 32,4 роки.

Основною відмінністю людини від інших істот є характе­рна для неї цілеспрямована праця, що, в свою чергу, спри­чинило утворення нових міжнейронних, функціональних зв'язків. Вплив праці на психічну діяльність людини насті­льки великий, що це сприяло перетворенню антропоїдів в людину розумну. Впливаючи своєю працею на природу на­вколо себе, людина змінювала і свою власну природу. При цьому людина прагнула зберегти свої фізичні сили, здоро­в'я. Елементарні заходи захисту, наприклад, прикриття тіла від несприятливих зовнішніх умов - холоду, негоди, спе­ки, - все це примітивні витоки гігієни.

Тяжкі умови існування, добування їжі сприяли виник­ненню захворювань. Уже на скелетах тварин і людей зна­ходять сліди як перенесених хвороб, так і лікувальних втру­чань.

З цими умовами життя пов'язані і початки лікувальної діяльності, передусім самолікування. До найдавніших ліку­вальних дій, очевидно, належать: допомога при пологах, травмах, деяких розладах травлення, ураженнях та пошко­дженнях шкіри.

Харчувалася первісна людина різними ягодами, горіха­ми, корінням у їх природному вигляді. За такого харчуван­ня вона змушена була ознайомитись з отруйними і лікувальними властивостями їжі. З часом почала розрізняти суто лікувальні рослини з проносною і блювотною діями та кори­стуватися ними в разі потреби. Оскільки відшуковували і збирали продукти харчування в основному жінки, то можна вважати, що вони були першими їх знавцями.

Володіння вогнем дало людям можливість розселитися на більш широких просторах, збагатило їх новими продук­тами харчування. До того ж обробка цих продуктів вогнем сприяла кращому засвоєнню їх людським організмом.

Поживні речовини почали використовуватись як лікува­льні. Переконавшись, наприклад, у блювотній, проносній, снодійній, болезаспо-кійливій, збуджувальній діях деяких рослин, їх використовували для заспокоєння голоду, болю і т.д. Люди почали їх застосовувати спеціально для полег­шення того чи іншого страждання.

Суто досвідним шляхом людина почала використовува­ти з лікувальною метою воду, сонячне тепло, розтирати, розминати хворі місця, спиняти стисканням кровотечу, знерухомлювати місця перелому, прив'язуючи до пошкодже­ної кінцівки палицю чи шматок кори дерева.

Коли людина винайшла спис, ніж, лук, вона почала вживати ліки і тваринного походження (жир, окремі органи тварин, кров).

Розвиток гончарного ремесла дав змогу не лише краще готувати і зберігати їжу, а й заготовляти ліки.

Коли людина почала займатися скотарством, то допомога тваринам, спостереження за тим, як діють на них різні трави, збільшували її лікувальний досвід.

З часів первіснообщинного ладу функції догляду та об­слуговування, які входять у сферу сестринської справи, виконували жінки, матері, сестри. Цілком природно, що жінка доглядала новонароджених, немовлят, а пізніше — дітей. Вона завжди сприяла збереженню здоров'я всіх чле­нів сім'ї, її турбота поширювалася на друзів, сусідів або й на всю общину. Поступово вона охоплювала радіусом своєї діяльності та опіки хворих, немічних та старих.

Оскільки емпіричні знання людини в цей час були дуже обмежені, то пояснити всі явища навколо людина могла, лише допустивши існування надприродних сил. З часом у неї ство­рюється примітивний комплекс уявлень про незрозумілі яви­ща, своєрідний світогляд, вона шукає для себе пояснень виникнення навколишніх явищ природи: зміни дня і ночі, вини­кнення вітру, грому, чому людина спить, хворіє, вмирає... Так виникають релігійні вірування: тотемізм - віра людини в існування надприродного зв'язку між родовою групою людей і певними видами тварин та рослин; анімізм - віра в наяв­ність духів і душі; магія - віра в існування надприродних, невидимих зв'язків і вплив окремих явищ природи на люди­ну, зворотного впливу людини на природу та людини на лю­дину. Наприклад, щоб пішов дощ - розбризкували навколо себе воду, щоб прискорити пологи - розв'язували вузлики і тому подібне. Ці дії супроводжувалися словами (замовляння­ми, заклинаннями, пізніше молитвами). За такого світогляду хвороба, якщо немає видимої причини, сприймалась як наслідок вселення в людину ворожої сили, яку можна вигнати благанням, подарунком - жертвою, погрозою, налякати сво­їм одягом, криком, спалити тощо.

Сестринська справа від початку розглядалась як різно­вид діяльності лише для жіночої статі, а це вже крок впе­ред, тобто визнання, що для виконання зазначених функ­цій вимагаються риси та особливості характеру, притаманні жінкам. Таким чином, уявлення про медичну сестру та її роль поєднувалися з образом матері, ніжної, доброї, ласка­вої, завжди близької, розумної завдяки життєвому досві­ду, але неосвіченої.

На зміну первісному суспільству в історії людства прийшов перший класовий лад - рабовласницький. За даними історичної науки, класове розшарування людства вперше в світі відбувалося в долині Нілу, в Стародавньому Єгипті, на рубежі V і IV тисячоліть до н.е. Потім класове розшаруван­ня мало місце в Месопотамії (межиріччя Тигру й Єфрату) в IV тисячолітті до н.е. Утворилися держави Вавілонія, Асси­рія і сформувались рабовласницькі держави у Південній Азії, Індостані; у II тисячолітті до н.е. - у народів Китаю і тоді ж — у народів Середземномор'я; у І тисячолітті до н.е. - у народів Європи і у Стародавній Америці.

Рабовласницький лад, хоча і ґрунтувався на жорстокому гнобленні людини людиною, створив умови для розвитку суспі­льства, можливості для поділу праці, її спеціалізації, виникли різні ремесла, ремісники, в тому числі й медицина і медики.

Професійна медицина, ґрунтуючись на досягненнях на­родної медицини, збагачується новими уявленнями про при­чини захворювань та засобами лікування. Прогрес, культу­ра й медицина у перших великих рабовласницьких держа­вах мали у кожній з них свою специфіку залежно від соціальних умов і географічних особливостей. З'являються перші письмові праці медичного змісту, які дають найкра­ще уявлення про досвід тогочасних лікарів.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Шегедин М.Б., Мудрик Н.О. Історія медицини та медсестринства. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. — 328 с.
   
2. 
   Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини. — К.: Вища шк., 2001. - 431 с.