Операційні системи MS DOS. Операційні системи ms dos
 Скачать 199 Kb.
|
|
КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ТЕОРЕТИЧНИХ ТА ПРИВАТНОПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН РЕФЕРАТ на тему «Операційні системи MS DOS» Студентки 2 курсу заочного відділення спеціальність: «081 Право» Пилипенко (Стрельнікової) Л.В. Київ, 2022 Функції, призначення і задачі операційної системи Операційна система – це програма, яка управляє апаратними і програмними засобами комп'ютера, призначеними для виконання завдань користувача. ЕОМ надає різні ресурси для вирішення задач, але аби зробити ці ресурси легко доступними для людини і його програм, потрібна операційна система. Вона приховує від користувача складні і непотрібні подробиці і надає йому зручний інтерфейс для роботи. Операційна система здійснює завантаження в оперативну пам'ять всіх програм, передає їм управління на початку їх роботи, виконує різні дії по запиту виконуваних програм і звільняє займану програмами оперативну пам'ять при їх завершенні. Окрім перерахованого вище, операційні системи можуть надавати і інші можливості, що роблять ЕОМ ще зручнішим для використання: одночасне виконання безлічі різних програм (мультизадачність); засоби захисту інформації, що зберігається на дисках ЕОМ; робота декількох користувачів на одному ЕОМ (розрахований на багато користувачів режим); можливість підключення ЕОМ до мережі, а також об'єднання обчислювальних ресурсів декількох машин і спільне їх використання (кластеризація). Окрім операційних систем для роботи необхідні деякі інші компоненти. Серед них базова система введення-виведення (BIOS), що постійно знаходиться в пам'яті комп'ютера. Ця система "вбудована" в материнську плату комп'ютера. Її призначення полягає у виконанні елементарних дій, пов'язаних із здійсненням операцій введення-виведення. BIOS містить також тест функціонування комп'ютера, перевіряючий роботу пам'яті і пристроїв комп'ютера при включенні електроживлення. Крім того, базова система введення-виведення містить програму виклику завантажувача операційної системи. Завантажувач операційної системи – це спеціальна програма, призначена для ініціації процесу завантаження операційної системи. В даний час важко собі уявити роботу на комп'ютері без використання операційної системи. Огляд операційних систем ми почнемо з MS DOS – одної з перших ОС, що завоювали широку популярність серед користувачів персональних ЕОМ. Потім розглянемо версії Windows: від Windows 3.11 – графічної оболонки для MS DOS, до сучасних ОС Windows. Якнайповніше буде розглянута ОС Linux, яка є UNIX-подібною ОС для персональних комп'ютерів. Операційні системи DOS, Windows, Unix Операційна система MS DOS MS DOS – перша операційна система для персональних комп'ютерів, яка набула широкого поширення. З часом вона була практично витіснена новими, сучасними операційними системами, типу Windows і Linux, але у ряді випадків MS DOS залишається зручною і єдино можливою для роботи на ЕОМ (застаріла техніка, давно написане програмне забезпечення тощо.) Робота користувачів з операційною системою DOS здійснюється за допомогою командного рядка, адже власний графічний інтерфейс у неї відсутній. Робилася безліч спроб спростити спілкування з системою і найвдаліше рішення запропонував Пітер Нортон (Pеter Norton). У багатьох користувачів робота в операційній системі DOS асоціюється саме з його програмою – Norton Commander. Оболонка NC приховує від користувача безліч незручностей, що виникають при роботі з файловою системою MS DOS, наприклад, такі, як необхідність набирати команди з командного рядка. Простота і зручність у використанні – ось що робить оболонки типу NC популярними і у наш час (до них можна віднести QDos, PathMinder, XTree, Dos Navigator, Volkov Commander і ін.). Принципово відрізняються від них графічні оболонки Windows 3.1 і Windows 3.11. У них застосовується концепція так званих "вікон", які можна відкривати, переміщати по екрану і закривати. Операційна система UNIX® (Ю́нікс) — це сімейство багатозадачних комп'ютерних операційних систем, що підтримують одночасне використання багатьма користувачами. Воно походить від оригінального "AT&T Unix", розробленого впродовж 1970-х років у дослідницькому центрі Bell Labs Кеном Томпсоном, Деннісом Рітчі та іншими. Спочатку Unix був призначений для використання в системі Bell. Але пізніше, наприкінці 1970-х, AT&T ліцензувала його для сторонніх організацій. Це зумовило виникнення різноманітних академічних і комерційних варіантів Unix під різними торговими марками, такими як Каліфорнійський університет, Берклі (BSD), Microsoft (Xenix), Sun Microsystems (SunOS/Solaris), HP/HPE (HP-UX) та IBM (AIX). На початку 1990-х AT&T продала свої права на Unix компанії Novell, яка 1995 року продала його Santa Cruz Operation (SCO). Торгова марка UNIX була передана The Open Group, нейтральному галузевому консорціуму, заснованому 1996 року. Він дозволяє використовувати торгову марку для сертифікованих операційних систем, що відповідають єдиній специфікації UNIX (Single UNIX Specification, SUS). Однак Novell продовжує володіти авторськими правами на Unix, що було підтверджено судовою справою SCO Group, Inc. проти Novell, Inc. (2010). Для систем Unix характерний модульний дизайн, який іноді називають "філософією Unix". Відповідно до цієї філософії, операційна система повинна забезпечувати набір простих інструментів, кожен з яких виконує обмежену, чітко визначену функцію. Уніфікована файлова система (файлова система Unix) та міжпроцесорний механізм зв'язку, відомий як "конвеєр" ("pipe"), створюють основу для комунікації, а інтерпретатор команд командної оболонки дає змогу писати скрипти, що поєднує ці інструменти для виконання складних задач. Unix відрізнявся від своїх попередників тим, що був першою портативною операційною системою. Майже вся операційна система написана мовою програмування C, що дозволяє їй працювати на різних платформах. Файлова структура Unix характеризується такими властивостями: Чітка побудова; Звернення до даних файлу без суперечностей; Захист даних файлу; Цей стандарт вимагає, щоб операційна система, яка працюватиме з СПФС узгодженою файловою системою, підтримуватиме ці базові риси надійності, які є в більшості файлових систем Unix. Цей стандарт не намагається узгоджуватися з кожним можливим аспектом в усіх конкретних реалізаціях Unix-систем. Проте, багато аспектів цього стандарту базується на ідеях, що є в Unix та інших Unix-подібних системах. Це — після уважного розгляду інших факторів, містить: Традиційна та добре сприйнята практика в Unix-подібних системах; Впровадження побудов інших файлових структур; Застосовні стандарти; Визначається дві незалежні категорії файлів: загальні (shareable) на противагу приватним (unshareable) та змінні на противагу постійним. Загальні дані це ті, що можуть бути спільними для декількох головних машин; Приватні дані мають бути специфічними для кожного головного комп'ютера. Наприклад, домашні каталоги користувачів — загальні дані, але файли контролю пристроїв — ні. Постійні файли двійкові, бібліотеки, документація та все інше, що має змінюватися тільки адміністратором системи; Змінні все, що може бути змінено без втручання адміністратора системи. Для полегшення резервування, керування та спільного використання файлів в змішаних мережах з машин із різними архітектурами та операційними системами, бажано щоб було просто та легко розуміти зв'язки між каталогами (певні каталоги розглядаються як потенційні точки монтування) та типом даних, що вони містять. Скрізь в цьому документі та в усіх добре спланованих файлових системах, знання цих базових принципів допоможе побудувати структуру та надасть їй додаткової логічності. Різниця між загальними та приватними даними потребує деяких пояснень: В мережевому середовищі (тобто коли є декілька головних машин в одному місці), є гарною практикою мати спільні дані для декількох головних машин, з метою збереження місця та полегшення завдань супроводу. В мережевому середовищі, деякі файли містять дані, що стосуються винятково конкретної головної системи. Такі частини файлової системи не можуть бути узагальнені (без вживання певних заходів). Попередні реалізації файлових систем Unix-типу, перемішують загальні та приватні дані в одній структурі, що ускладнює узагальнення великих частин файлової системи. Особливість «загальності» може бути використана для спрощення підтримки, наприклад: Розділ /usr (або його частини) монтується (тільки на читання) через мережу (використовуючи NFS). Розділ /usr (або його частини) монтується з носія, що може тільки читатися. CD-ROM з однією копією, що розповсюджується між багатьма користувачами через пошту або іншими засобами, може бути змонтований як файлова система тільки на читання, що узагальнюється з іншими файловими системами узгодженими з СПФС яким-небудь типом «мережі». Властивості «постійний» та «змінний» справляють на файлову систему вплив головним чином двома шляхами: Оскільки / містить як змінні так і постійні дані, його доводиться монтувати на читання та запис. Хоч зазвичай /usr містить як змінні так і постійні дані, все ж буває потрібно монтувати його тільки для читання; тоді треба мати метод монтувати /usr тільки на читання. Це робиться через створення структури /var, що монтується на читання та запис (або як частина іншого розділу, що дозволяє читання та запис як /), перебираючи на себе значну частину функціональності /usr розділу. Microsoft Windows На зміну операційній системі MS DOS з її графічними оболонками Windows 3.1 і Windows 3.11 прийшли повноцінні операційні системи сімейства MS Windows (спочатку Windows 95, потім Windows 98 і Windows 2000). Їх запуск, на відміну від Windows 3.1 і Windows 3.11, здійснюється автоматично після включення комп'ютера (в тому випадку, якщо встановлена лише одна ця система). У MS Windows для зберігання файлів використовується модифікація файлової системи FAT – VFAT. У ній довжина імен файлів і каталогів може досягати 256 символів. При указанні імен прописні і заголовні букви розрізняються. В операційній системі Windows при роботі з вікнами і додатками широко застосовується маніпулятор миша. Зазвичай миша використовується для виділення фрагментів тексту або графічних об'єктів, установки і зняття прапорців, вибору команд меню, кнопок панелей інструментів, маніпулювання елементами управління в діалогах, "прокручування" документів у вікнах. У Windows активно використовується і права кнопка миші. Помістивши кінчик покажчика над тим, що цікавить вас на екрані об'єктом і зробивши клацання правою кнопкою миші, ви можете розкрити так зване "контекстне меню", що містить найбільш вживані команди, застосовні до даного об'єкту. Ярлики забезпечують доступ до програми або документу з різних місць, не створюючи при цьому декількох фізичних копій файлу. На робочий стіл можна помістити не лише піктограми (значки) додатків і окремих документів, але і тек. Теки – ще одна назва каталогів (directories). Істотним нововведенням у Windows 95 стала Панель завдань (Taskbar). Не дивлячись на невеликі функціональні можливості, вона робить наочним механізм багатозадачності і набагато прискорює процес перемикання між додатками в порівнянні з попередніми версіями Windows. Зовні панель завдань представляє смугу, зазвичай розташовану в нижній частині екрану, на якій розміщені кнопки додатків і кнопка Пуск (Start). У правій її частині зазвичай присутні годинник і невеликі піктограми програм, активних в даний момент. Робочий стіл Windows сконструйований так, щоб максимально полегшити роботу користувача-новачка і в той же час надати максимальні можливості його налаштування відповідно до конкретних потреб досвідчених користувачів. При завершенні роботи не можна просто вимкнути комп'ютер, не завершивши роботу системи по всіх правилах, – це може привести до втрати деяких незбережених даних. Для правильного завершення роботи необхідно зробити наступне. Зберегти дані у всіх додатках, з якими ви працювали. Завершити роботу всіх раніше запущених DOS-додатків. Відкрити меню кнопки Пуску і вибрати команду Завершення роботи – на екрані з'явиться діалогове вікно. Вибрати потрібний варіант дій і натискувати кнопку Так Операційна система MS DOS. Диски, файлове структурування інформації У MS DOS використовується файлова система FAT. Одним з її недоліків є жорсткі обмеження на імена файлів і каталогів. Ім'я може складатися не більше ніж з восьми символів. Розширення вказується після крапки і складається з не більше ніж трьох символів. Присутність розширення в імені файлу не є обов'язковим, воно додається для зручності, оскільки розширення дозволяє взнати, яка програма створила його і тип вмісту файлу. DOS не робить відмінностей між однойменними рядковими і прописними буквами. Окрім букв і цифр ім'я і розширення файлу можуть складатися з наступних символів: – _, $, #, &, @, !, %, (, ), {, }, ', ^ . Приклади імен файлів в MS DOS: doom.exe, referat.doc. Оскільки MS DOS була створена досить давно (відомо, як нестримно розвиваються і застарівають комп'ютери і, як наслідок, програми для них), вона абсолютно не відповідає вимогам, що пред'являються до сучасних операційних систем. Вона не може безпосередньо використовувати великі об'єми пам'яті, що встановлюються в сучасному ЕОМ. У файловій системі використовуються лише короткі імена файлів (8 символів в імені і 3 в розширенні), погано підтримуються різні пристрої типу звукових карт, відео-прискорювачів і так далі. У MS DOS абсолютно не реалізована мультизадачність, тобто вона не може природним чином виконувати декілька завдань (працюючих програм) одночасно. Тому вона не може використовуватися як основна операційна система для повноцінної розрахованої на багато користувачів роботи в мережі. MS DOS не має жодних засобів контролю і захисту від несанкціонованих дій програм і користувача, що привело до появи величезної кількості так званих вірусів. Перерахуємо деякі компоненти операційної системи MS DOS. Дискові файли IO.SYS і MSDOS.SYS (вони можуть називатися і по-іншому, наприклад IBMBIO.COM і IBMDOS.COM для РС DOS) поміщаються в оперативну пам'ять при завантаженні і залишаються в ній постійно. Файл IO.SYS є доповненням до базової системи введення-виводу, а MSDOS.SYS реалізує основні високорівневі послуги операційної системи. Командний процесор DOS обробляє команди, що вводяться користувачем. Командний процесор знаходиться в дисковому файлі COMMAND.COM на диску, з якого завантажується операційна система. Деякі команди користувача, наприклад type, dir або сорy, командний процесор виконує сам. Такі команди називаються внутрішніми або вбудованими. Для виконання останніх (зовнішніх) команд користувача командний процесор шукає на дисках програму з відповідним ім'ям і, якщо знаходить її, завантажує в пам'ять і передає їй управління. Після закінчення роботи програми командний процесор видаляє програму з пам'яті і виводить повідомлення про готовність до виконання команд (запрошення DOS). Зовнішні команди DOS – це програми, що поставляються разом з операційною системою у вигляді окремих файлів. Ці програми виконують дії обслуговуючого характеру, наприклад форматування дискет (format.com), перевірку стану дисків (scandisk.exe) і так далі Драйвери пристроїв – це спеціальні програми, які доповнюють систему введення-виведення DOS і забезпечують обслуговування нових або нестандартних наявних пристроїв. Наприклад, за допомогою драйвера DOS ramdrive.sys можлива робота з "електронним диском", тобто частиною пам'яті комп'ютера, з якою можна працювати так само, як з диском. Драйвери поміщаються в пам'ять комп'ютера при завантаженні операційної системи, їх імена вказуються в спеціальному файлі CONFIG.SYS. Така схема полегшує додавання нових пристроїв і дозволяє робити це, не зачіпаючи системні файли DOS. Розглянемо основні команди MS DOS Команды MS DOS бувають двох типів: Внутрішні команди, їх розпізнає та виконує командний процесор COMMAND.COM (наприклад, dir, copy). Зовнішні команди ‑ програми, що підставляються у ОС у вигляді окремих файлів. Вони розташовані на диску і виконують дії обслуговуючого характеру (наприклад, форматування диску, очистка екрану, перевірка диску). Команди вводяться з клавіатури, їх введення завершується натисканням клавіші <ВВІД> ( Внутрішні команди MS DOS Внутрішні команди MS DOS поділяються на чотири групи: · Команди роботи з дисками; · Команди роботи з файлами; · Команди роботи з каталогами; · Команди управління системою. Команди складаються з імені команди, і, можливо, параметрів, що розділені пробілами. Типова структура команди виглядає наступним чином: <ім'я команди> [<список параметрів>] [<список ключів>] Параметри (аргументи) вказують на ті об’єкти, над якими здійснюються операції, ключі уточнюють дію команди. Ознака ключа (перемикача) наявність косої лінії «/». Квадратні скобки вказують на можливу відсутність фрагменту. Основні команди різних версій DOS
Наведемо нижче повний синтаксис найбільш уживаних команд ОС MS DOS із розшифровкою параметрів та ключів, що можуть входити до складу команди. Команда DIR Команда роботи з каталогами, виводить на екран список директорій та файлів, що знаходяться всередині поточної директорії. Якщо використовувати команду DIR без параметрів та перемикачів, вона виводить імена файлів (директорій), їх розширення, розміри (у байтах), дату та час створення, їх кількість, загальний розмір і розмір вільного дискового простору. Повний синтаксис команди такий: DIR [диск:] [шлях] [ім'я_файлу] [/P] [/W] [/A[[:]атрібути]] [/O[[:]порядок_сортування]] [...]
Ще декілька команд тієї ж групи (тільки імена):
Команда DEL (ERASE) Команда роботи з файлами; видаляє файли Синтаксис: DEL [диск:] [путь]<имя_файла>[/P]
Команда COPY Команда роботи з файлами, копіює один чи більше файлів у вказане місце, а також може використовуватися для злиття файлів. Синтаксис: COPY [/Y|/-Y] [A|/B] <файл-джерело> [A|/B] [+ файл-джерело [/A|/B] [+…]] [файл-результат [/A|/B]] [/V] Параметри складаються із означення дисководу, директорії та імені файлу.
Ще команда тієї ж групи: COPY CON ИМЯ_ФАЙЛА – Створення текстового файлу. Після вводу цієї команди треба ввести рядки файлу. У кінці кожного рядка треба натиснути клавішу Enter. А після завершення воду – одночасно натиснути Ctrl+Z, а потів Enter. REN(шлях)ім'я_файлу1 ім'я_файлу2 – перейменування файлу або групи файлів (шлях вказується тільки у випадку, якщо файл знаходиться у іншому каталозі); Прикладами команд управління системою слугують: COMMAND – запуск командного процесору; EXIT– вихід із командного процесору. |