екз іст екон. Революція цін xvi ст., її суть, причини, наслідки та значення

• Название: Революція цін xvi ст., її суть, причини, наслідки та значення
• Дата: 02.08.2021
• Размер: 42.79 Kb.
• Имя файла: екз іст екон.docx
• Тип: Документы; #226009

«Революція цін» XVI ст., її суть, причини, наслідки та значення.

Природа, причини, наслідки та значення "революції цін" у 16 ​​столітті.

Важливим наслідком Великого географічного відкриття стала "революція цін", яка призвела до різкого зростання цін у 16 ​​столітті. У Західній Європі ціни промисловості та сільськогосподарської продукції раніше були майже стабільними. Але в 1630-х рр. Ціни в Іспанії та Португалії зросли в 4-5 разів, Франції в 2-3 рази, Великобританії в 4 рази.

Країни, які брали активну участь у відкритті нових земель, зокрема Іспанія та Португалія, імпортували велику кількість дорогоцінних металів, що призвело до збільшення європейських запасів золота в 16 столітті. Понад 2 рази, срібло - 3 рази.

Однак головною причиною "революції цін" є не стільки збільшення кількості золота та срібла, скільки різке зниження їх вартості.

Суттєвим наслідком Великих географічних відкриттів була «революція цін», яка привела до значного підвищення цін в XVI ст. в Західній Європі, де до того ціни на промислові й сільськогосподарські товари були майже стабільними. Але вже в 30-х роках XVI ст. ціни в Іспанії і Португалії зросли в 4—5 разів, у Франції — у 2—3 рази, в Англії — в 4 рази.

Країни, що брали активну участь у відкритті нових земель, зокрема Іспанія і Португалія, ввезли велику кількість дорогоцінних металів, що призвело до збільшення запасів золота в Європі в XVI ст. більш ніж у 2 рази, а срібла — в 3 рази.

Однак головною причиною «революції цін» було не так значне збільшення кількості золота та срібла, як стрімке падіння їх вартості. Це було пов'язано з тим, що золото та срібло видобувалося дешевою працею рабів, а то й просто грабунками туземного населення, а за таких умов в XVI ст. еквівалентом тієї ж кількості товару стала більша кількість золота та срібла, ніж раніше, що й призвело до різкого зростання цін, особливо на предмети першої необхідності.

Як наслідок, «революція цін» призвела до збагачення мануфактуристів та падіння реальної заробітної платні найманих робітників, оскільки зростали ціни на продукти харчування та предмети широко вжитку.Так, в Англії ціни на товари підвищились на 155%, а заробітна плата робітників — тільки на 30%.

Від «революції цін» виграли також торгівці, які займалися спекуляцією, та частина заможних селян, котрі продавали свою продукцію за зростаючими цінами. «Революція цін» негативно відбилася також на прибутках феодалів, які на багато років наперед установлювали для селян фіксовану ренту грошима. Унаслідок «революції цін» відбувається швидке розорення класу феодалів та падіння заробітної платні найманих робітників, одночасно з цим зростають прибутки мануфактуристів та купецтва.

В цілому «революція цін» прискорила процес падіння феодальної системи, прискорила формування капіталістичного господарства, призвела до накопичення великих сум грошей у руках незначної кількості людей.
Основні напрямки економічного розвитку

Друга світова війна стала потужним каталізатором економічного розвитку США, які зберегли своє світове панування і в післявоєнний період. За роки війни національний дохід США подвоївся, більш ніж в два рази зріс обсяг промислового виробництва. Динаміка зростання виробничих потужностей була менш значною, їх зростання склало лише 30%, а зростання обсягу національного виробництва забезпечувався більш ефективним використанням недовантажених раніше виробничих потужностей.

Змінилася і структура американської економіки. Більш швидкими темпами зростали кольорова і металообробна промисловості, у кілька разів зросло виробництво алюмінію і літаків, сформувався великий військово-промисловий комплекс. Поставки сировини, продовольства та військової продукції країнам антигітлерівської коаліції стимулювали оновлення основного капіталу, інтенсифікацію сільського господарства і концентрацію виробництва. Сума військових підрядів склала 175 млрд дол., а чистий прибуток американських монополій - 70 млрд дол. Про роль американської економіки в повоєнний розвиток світу можна судити за даними на рис. 21.



Рис 21

Прискорилися процеси концентрації виробництва. Кількість підприємств з кількістю зайнятих на них понад 10 тис. осіб зросло в 7 разів, вони забезпечували роботою понад 30% усіх робітників обробної промисловості. Найбільші корпорації отримували військові замовлення, дефіцитні матеріали і сировину.

Економічне панування США базувалося на фінансовій могутності країни. Після Другої світової війни в США було сконцентровано 2/3 світового запасу золота. Лідерство США у світовій економіці було закріплено Бреттон-Вудської міжнародної конференцією (1944), яка заснувала систему золотого валютного стандарту. Американський долар став світовою конвертованою валютою, головною валютою платежів і розрахунків. Були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Діяльність цих міжнародних організацій багато в чому залежала від капіталу США.

Подолання післявоєнного спаду економіки сприяла реалізація плану Маршалла (за ім'ям його ініціатора, держсекретаря США Дж. Маршалла) - Основним завданням плану Маршалла було посилення економіки капіталістичних країн Західної Європи і зміцнення політичної єдності в умовах формування світової соціалістичної системи.

Економічна допомогу європейським країнам надавалася переважно у вигляді поставок продукції, предметів першої необхідності (продукти харчування, паливо, одяг), необхідних ресурсів (сталь, цемент, вугілля), промислового обладнання. Фінансова допомога надавалася з федерального бюджету США у вигляді субсидій і позик, які повинні були направлятися на закупівлю обладнання, матеріалів і послуг.

Зі свого боку, європейські країни зобов'язувались сприяти розвитку приватного сектора економіки і вільного підприємництва, не проводити націоналізацію промисловості, постачати у США деякі дефіцитні товари, сировину і матеріали, сприяти інвестуванню приватного капіталу США в економіку своїх країн, знижувати митні тарифи. Крім того, ці країни повинні були грошові кошти, не використані у результаті допомоги з боку США, направляти в спеціальний фонд, видатки якого контролювалися Сполученими Штатами. Половина товарів, що поставляються за планом Маршалла, повинні були доставлятися на судах США.

План Маршалла у поєднанні з реалізацією західноєвропейськими країнами власних програм повоєнного відродження відіграв важливу роль в економічному розвитку Західної Європи: ВВП Європи за період з 1947 по 1951 р. зріс на 32,5%, промислове виробництво зросло на 40%, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції - на 11%.

План Маршалла, крім завдання відновлення економіки європейських країн, був покликаний оздоровити американську економіку і зміцнити становище США в Західній Європі.

Стимулюючий вплив на американську економіку справила і війна в Кореї (1950-1953). У промисловість США було інвестовано 30 млрд дол., прискорилася амортизація обладнання. Обсяг промислового виробництва зріс на 37%, збільшилася зайнятість і підвищилася заробітна плата. Одночасно розширювалося державне втручання в економіку. Законом було закріплено право держави на розподіл ресурсів, будівництво нових підприємств, надання приватному капіталу пільг, введення контролю над цінами і заробітною платою.

Після закінчення війни ступінь впливу держави на економіку США зменшилася, а основним методом державного регулювання став монетаризм. У 1953 р. були скасовані всі заходи державного регулювання, введені в період війни, і уряд став активно використовувати фінансові інструменти регулювання. Для стимулювання інвестицій на ринок було викинуто частина валютних запасів країни. Одночасно були знижені податки на корпорації і особисті доходи.

Промисловість і сільське господарство почали функціонувати на новій технічній основі, що дозволило підвищити продуктивність праці і змінити підхід до використання сировинних ресурсів.

Для стимулювання темпів економічного зростання демократична адміністрація Дж. Кеннеді на початку 60-х рр. проводила програму "нових рубежів". Основним стратегічним завданням уряду було підтримання рівноваги між сукупною пропозицією та сукупним попитом для забезпечення стабільного економічного зростання (не менше 5% в рік). Умовами такого рівноваги були високий рівень зайнятості та стабільні ціни.

Для реалізації політики "нових рубежів" держава використовував дефіцитне фінансування, інструменти бюджетної, податкової та кредитної політики. Була введена податкова знижка на інвестиції, був скорочений термін амортизації обладнання, зросли державні витрати на НДДКР, був введений непрямий контроль над цінами і заробітною платою, знижувалися податки на прибуток корпорацій і ставки прибуткового податку.

Наступним кроком є проведення низки соціальних реформ.

Розвиток світової енергетичної кризи 1973 р. загострило ситуацію в економіці США, де він проявився з більшою силою, ніж в інших країнах і супроводжувався низкою особливостей. Так, скорочення виробництва відбувалося одночасно зі зростанням цін, зростання безробіття не призводив до зниження заробітної плати, циклічна криза перевиробництва поєднувався зі структурним і валютно-фінансовою. Падіння промислового виробництва охопив практично всі галузі. Збільшення світових цін на нафту призвело до утворення значного дефіциту торгового балансу. Масштабність кризи і його глибина, складність і різноманіття виниклих проблем призвели до перегляду повоєнної політики держави.
А втім, у 1950-1960 рр. стало помітним відставання темпів зростання економіки США від інших розвинених країн. Якщо у США середній щорічний приріст ВНП у цьому десятиріччі дорівнював 3,2% (у Великій Британії ще нижче - 2,7%), то в Італії - 5, Японії - 8,2, у Західній Німеччині - 8,6%. У листопаді 1960 р. було офіційно оголошено, що золоті запаси США дорівнюють 18  млрд доларів, тобто опинилися на найнижчій позначці після 1940 р. Хоча в 50-ті рр. обсяги виробництва основних галузей виробництва були досить великими, проте цей рівень не був постійним, почастішали спади.

На початку 50-х рр. США охопив розгул маккартизму - реакційної політичної течії, що дістала свою назву від прізвища сенатора Джозефа Маккарті, який очолював сенатську підкомісію з питань розслідування антиамериканської діяльності. Маккартисти розпалювали антикомуністичну істерію, переслідували всіх, хто виявляв вільнодумство.
Внутрішня політика: - концепція «нових рубежів», метою в галузі внутрішньої політики було створення «сильної Америки» з економікою, що стабільно розвивається; - боротьба з бідністю; - програма федерального фінансування освіти; - допомога фермерам; - підготовка польоту на Місяць (програма «Аполлон»).

2. Зовнішня політика: - «гнучке реагування»; - карибська криза; - Московський договір про заборону ядерних випробувань у трьох сферах (1963 р.); - програма «Союз заради прогресу» - фінансування культурних та соціальних програм у Латинській Америці; - створення Корпусу миру

Т. Мальтус сформулював закон народонаселення. Цей закон він пов'язував з законами спадної родючості Грунту та спадної віддачі ресурсів. У результаті Мальтус прийшов до висновку, що кількість населення зростає в геометричній прогресії, подвоюючись кожних 25 років, а кількість засобів існування збільшується в арифметичній прогресії, тобто за аналогічний період зростає лише на 25 відсотків. Саме у перенаселенні Мальтус вбачав основну причину злиднів, голоду, безробіття та інших бід суспільства. Народ сам винний у власних стражданнях, вважав Мальтус, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження.

Мальтус бачив лише два способи встановлення природної рівноваги між кількістю населення і відповідними засобами існування. Перший - це різного роду нещастя (війни, стихійні лиха, епідемії тощо), які сприяють смертності людей, а тому є благом для суспільства. Другий спосіб він назвав моральним стримуванням, під яким розумів свідому відмову бідного населення від народження дітей, якщо не в змозі їх матеріально утримувати.

Мальтус вніс значний вклад у творчий розвиток класичної економічної теорії. Заслуговують на увагу його трактування вартості, прибутку, проблеми реалізації продукту. Заперечуючи трудову теорію вартості, Мальтус у своєму тлумаченні вартості опирався на ідеї А. Сміта. На думку Мальтуса, величина вартості товару визначається витратами виробництва, до яких він відносив затрати живої і уречевленої праці, а також частину прибутку на авансований капітал. Ці ідеї лягли в основу теорії витрат виробництва, яку згодом позитивно сприйняло більшість західних економістів. Серед її прихильників був і видатний англійський економіст XX ст. Дж.М. Кейнс.

Прибуток Мальтус визначав як надлишок вартості над витратами виробництва, який виникає в обігу при реалізації товарів за цінами, що перевищують витрати виробництва.

Рональд Коуз про трансакційні витрати

Коуз міркував про витрати, що виникають у процесі обміну в контексті вибору між різними інституціональними устроями: фірмою й ринком, а наукове співтовариство не проявляло в той період інтересу до подібних питань. Крім того, Коуз не дав точного визначення поняття трансакційні витрати і використав замість нього поняття "витрати використання цінового механізму". 

Коуз дає першу характеристику свого власного розуміння їх суті і складу (яка, до слова сказати, корелює далеко не з усіма подальшими роботами в цьому напрямку). Суть його розуміння нововиділеної складової зводиться до того, що трансакційними є витрати на забезпечення і організацію «угод» щодо розподілу факторів виробництва та готового продукту, які мають місце як на ринку, так і всередині підприємства. І якщо на ринку трансакції розуміються в класичному «обмінному» сенсі (основою їх є платність інформації), то всередині підприємства – трансакціями Коуз називає забезпечення «контрактів» між факторами виробництва (праця, капітал, земля тощо), тобто, по-суті, описує витрати на організацію цього виробництва (так звані «внутрішні трансакції»).

Р. Коуз вперше визначив межі фірми в залежності від трансакційних витрат управління. Іншими словами, фірма може існувати в тих межах, поки витрати контролю над працівниками не перевищують витрат захисту прав власності. За цими межами економічно вигідніше вступати в ринкові відносини з зовнішніми суб’єктами для захисту цих прав.

Коуз виділив наступні механізми координації діяльності людей:

• 
  - ринок;
  
• 
  - фірма (організація, ієрархія);
  
• 
  - держава.
  

Використання кожного із цих механізмів координації пов'язано як з вигодами, так і з витратами. Жоден з них не є безкоштовним і не має беззаперечних переваг у порівнянні з іншими механізмами.

Коуз ніде точно не визначає зміст поняття "трансакційні витрати", однак він часто використовує приклади, які дають підстави припускати, що, говорячи про трансаційні витрати, він має на увазі, насамперед, витрати використання цінового механізму.

Неоінституціональна економічна теорія прав власності

Головною проблемою трактування "права власності" [1] була та. що не у всіх розвинених країнах це право трактувалося однаково, а в країнах романо-германського права його по-різному трактували й різні розділи законодавства - загальне право та цивільне право. Тому неоінституціоналісти, застосувавши правові інституції, зробили певний прорив у його розумінні та тлумаченні.

Завдяки їм право власності у всіх ринкових країнах сьогодні розглядається на основі правомочності. Воно реалізується через систему правомочностей, у якій за кожною правомочністю стоїть чітко визначений власник і не існує єдиного і абсолютного власника об'єкта власності (ресурсу). Іншими словами відбулася специфікація права власності. До основних елементів системи прав власності ввійшли:

• 
  - право володіння (виключення із доступу до ресурсу інших агентів);
  
• 
  - право використання ресурсу та розпорядження ним;
  
• 
  - право на одержання доходу від ресурсу;
  
• 
  - право на передачу іншій особі будь-якої із цих правомочностей.
  

Для досягнення такого поєднання необхідно мати чітко визначені права доступу до обмежених ресурсів. Роль таких правил досліджується в неоінституціональній теорії прав власності, розробка якої пов'язана з іменами Рональда Коуза та Артура Алчіана.

Права власності трактуються як сукупність закріплених законами, розпорядженнями, традиціями, моральними і релігійними установками, відносин між людьми щодо володіння, розпорядження і використання рідкісних благ. Ці відносини становлять, насамперед, права, тобто повноваження, які визначають доступ до даних благ одних осіб і виключення доступу інших. Набір таких повноважень розглядається як "пучок прав", основними елементами якого є: 1) право володіння, тобто виключення доступу до блага інших суб'єктів; 2) право використання, тобто застосування для себе корисних властивостей блага; 3) право розпорядження, тобто рішення, хто і як буде користуватися благом; 4) право на отримання доходу; 5) право суверена, тобто можливості відчуження, зміни, знищення блага; 6) право на безпеку, тобто захист від вилучення і шкоди зі сторони зовнішніх факторів; 7) право на передачу повноважень; 8) право на відновлення порушених повноважень.

Володіння всім "пучком прав" забезпечує повну власність. У той же час "пучок" може розщеплюватися таким чином, що частина прав буде належати одним, інша частина - іншим, чим визначається різноманіття форм власності.

Важливою умовою ефективної реалізації прав власності є їх "специфікація", тобто чітке визначення і забезпечення надійного захисту.
Коуз, розвиваючи ідеї про рух прав власності, вивів закономірність, нині відому як «теорема Коуза»: права власності в суспільстві перерозподіляються на основі ринкового механізму, в результаті чого відбувається поступове зосередження цих прав у руках найефективнішого власника, який здатний найбільш розумно скористатись одержаними правами. Наслідком цього є зміна структури виробництва та збільшення обсягу благ, що виробляються (на відміну від неокласичного підходу, згідно з яким благо, перебуваючи в ринковому процесі, у кінцевому підсумку завжди опиняється в найбільш ефективного власника).

під абсолютною перевагою (Absolute advantage) розуміється здатність підприємця, компанії або країни зробити більшу кількість якісного продукту, використовуючи однакову, певну кількість ресурсів
Відносна додаткова вартість – додаткова вартість, що утворюється внаслідок скорочення необхідного і подовження додаткового робочого часу в межах незмінної тривалості робочою дня.
ЕГАЛІТАРИ́ЗМ (від франц. égalité – рівність) – принцип організації соціальних відносин у державі та суспільстві на засадах рівного економічного, передусім майнового, стану громадян.
Ефективний попит, за Дж.М. Кейнсом, — це такий рівень сукупного попиту, який забезпечує макроекономічну рівновагу за відповідного рівня зайнятості.

Термін інституційний детермінізм укладає в

собі думка про всецілої залежності поведінки індивідів від існуючих інститутів.
Крива Філліпса – це економічна концепція, розроблена А. В. Філліпсом, яка стверджує, що інфляція та безробіття мають стабільний і зворотний зв’язок.Теорія стверджує, що з економічним зростанням настає інфляція, яка, у свою чергу, повинна призвести до збільшення кількості робочих місць та зменшення безробіття.

Мультипліка́тор Ке́йнса, або мультиплікатор інвестицій, множник Кейнса — коефіцієнт, рівний оберненій величині граничної схильності до заощадження (MPS) або оберненій величині різниці одиниці і граничної схильності до споживання (MPC).

Цей коефіцієнт показує наскільки гранична схильність до заощадження обмежує зростання ВВП. Коли зміна компонента сукупних витрат веде до ще більшої зміни рівноважного ВВП, ця дія називається ефектом мультиплікатора.
Органічна будова капіталу — відношення постійного капіталу до змінного за вартістю, що відображає технічну будову капіталу (відношення між засобами виробництва і робочою силою, живою працею , яка приводить їх у дію)

Пізній меркантилізм виник в 17 столітті і називається меркантилізмом торгового балансу. Пізній, розвинений меркантилізм охоплює другу половину XVI століття і середину ХVII століття, найвизначнішими його представниками були Т. Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Монкретьєн (Франція). Відмова від імпорту, оголошується безперспективним. Головним вважається, то, щоб експорт перевищував імпорт, тобто торговий баланс повинен бути активним.

Центральним пунктом пізнього меркантилізму є «система торгового балансу».

У центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни.

теорія утриман­ня, з якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор (1790-1864 рр.)- Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д. Вклавши свій капі­тал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капітало-