Лек. 2. Лек. Тема Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси
 Скачать 146.67 Kb.
|
                                          Тема 2. Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси
Виробництво — це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, матеріальні блага та послуги. Саме тому воно відіграє вирішальну роль в житті суспільства. Без виробництва неможливі інші фази. Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим (пройти стадію розподілу). Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбувається розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів або факторів виробництва. Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Кінцевим результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. 2. Суперечність між суспільними потребами і економічними ресурсами суспільства. Економічна наука, насамперед, вивчає економічні потреби та шляхи їх задоволення. Потреби — це об’єктивні умови існування людини, які відображають нестатки в чомусь, об’єктивно необхідному для підтримання життєдіяльності і розвитку організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Потреби перетворюються на внутрішній стимул людської активності. Потреби динамічні та постійно змінюються, на базі вже задоволених потреб виникають нові, що пов’язано із включенням особи в різні сфери та форми діяльності, що відображено в законі зростання потреб. Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді виділяють: — фізіологічні або біологічні потреби, зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо); — соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо); — духовні потреби (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо). Західна економічна наука приділяє багато уваги удосконалення класифікації потреб, використовуючи свої дослідження в сферах маркетингу, менеджменту. Найбільш відома — теорія ієрархії потреб Маслоу: ІІІІІ Творчість, самореалізація, V. Духовні саморозвиток потреби ІV. Престижні Статус, визнання, повага потреби ІІІ. Соціальні Спілкування, потреби прив’язаність, турбота, увага ІІ. Екзистенційні Безпека, стабільність, Потреби гарантії зайнятості І. Фізіологічні потреби Їжа, житло, одяг, відтворення Згідно з теорією всі людські потреби поділяються на первинні та вторинні, які розташовуються у вигляді піраміди і включають в себе такі види потреб: — фізіологічні потреби; — екзистенцій ні потреби; — соціальні потреби; — престиж; — духовні потреби. Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності. Всі потреби поділяються на економічні та соціальні. Економічні потреби — це внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів свого домогосподарства. В свою чергу, економічні потреби можуть розділятись на виробничі, суспільні, особисті. При чому особисті потреби можуть бути розподілені на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Соціальні потреби — різновид потреб людини, основне джерело її активності у пізнавальній та практичній діяльності, який направлений на удосконалення людини, її розумових, інтелектуальних та моральних якостей. За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні, платоспроможні потреби. Абсолютні потреби формуються відповідно до світового рівня розвитку виробництва і відбивають максимально досягнутий у світовій економіці рівень відтворення здібностей людини. Дійсні потреби — це ті потреби, що можуть бути задоволені при певному розвитку виробництва. Платоспроможні потреби — це ті, які людина може оплатити при наявному рівні доходів. У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємопов’язані та рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праці і проявляються як необхідність економії робочого часу; соціальні потреби стосуються потреб особистого розвитку (необхідність самовдосконалення, самореалізації, творчої діяльності). Виділяють три етапи розвитку потреб. Перший етап — домінування матеріально-речових потреб. Даний етап тривав до середини 50-х років ХХ ст. Другий етап — розвиток соціальних потреб, або розвиток «економіки споживання». Даний етап тривав з середини 50-х років до 80-х років ХХ ст. В цей період почали формуватись соціальні потреби на побутове обслуговування, на освіту, на медицину, спорт, відпочинок (витрати на споживання продуктів харчування в структурі витрат домогосподарств зменшились і становили: в США — 15%, в Західній Європі — 20%, Японії — 27%). Третій етап розпочався на початку 80-х років. Він характеризується зростанням зацікавленості в задоволенні гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. На даному етапі у структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: — перехід від домінування економічних суспільних потреб до соціальних; — від задоволення елементарних потреб — до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; — від речової структури споживання до переважання в ній послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості. Система економічних потреб є складною і постійно розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку людської цивілізації. Все те, що задовольняє людські потреби є благами. Благо — це матеріальні та нематеріальні цінності, що приносять людям користь, задоволення, радість; це засоби задоволення людських потреб. Існує наступна класифікація благ (рис. 4.1). Вільні блага — ті, які людина може отримати без матеріальних затрат, вони є в достатній кількості в природі. Економічні блага — ті, які вироблені самою людиною і на їх придбання необхідні матеріальні затрати. В свою чергу споживчі блага поділяють на блага довготривалого використання та разові блага. Інституційна різниця між споживчими та виробничими благами полягає в тому, хто є їх кінцевим споживачем. Розрізняють такі блага:
3. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура. Корисність продукту. Економічний закон зростання потреб. Формування потреб. Економічні потреби – це потреби в економічних благах. Задоволення економічних потреб є внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання в межах певної системи соціально-економічних відносин. Слід зазначити, що економічні потреби утворюють структурну підсистему всього комплексу потреб суспільства. Носіями економічних благ є різноманітні товари та послуги. Розрізняють:
Економічні потреби класифікують за такими критеріями: І. За характером виникнення: - первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, житло, безпека т. ін.; - вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін. ІІ. За засобами задоволення:
ІІІ. За нагальністю задоволення:
Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку людської цивілізації. Економічний закон зростання потреб. Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінливий характер. Безперервний економічний та духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб. Виникнення нових потреб супроводжується постійним урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ та поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляється авангардна роль потреб, що знайшла відображення в економічному законі зростання потреб. Закон зростання потреб — закон, який виражає внутрішньо необхідний, суттєвий та сталий зв’язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всією системи суспільних відносин та кількісним зростанням, якісним удосконаленням і збагаченням потреб суспільства, зокрема розвитком сутнісних сил людини, індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Всезагальний економічний закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб. Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби. Складний механізм взаємодії потреб та виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення Задовольняє існуючі та створює нові Потреби - Виробництво - основний доцільна діяльність людей, спонукальний мотив спрямована на задоволення розвитку їхніх потреб виробництва Породжують та стимулюють Прагнення задовольнити зростаючі потреби щоразу наштовхуються на відносну обмеженість ресурсів. Вирішення суперечності між невгамовністю та безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжує проблему вибору, визначає мету економічної діяльності: Потреби: Ресурси безмежні, невгамовні, Суперечність кількісно та якісно обмежені, безперервно зростають вичерпні, рідкісні кількісно та розвиваються якісно Лежить в основі економічного розвитку, визначає мету економічної діяльності, породжує проблему вибору Вибір Які блага, якої якості, Які ресурси та Кому дістануться у якій кількості технології вироблені блага виробляти використовувати для і в якій кількості виробництва благ Виявлення шляхів ефективного використання обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмежних потреб пов’язане з постійною оцінкою та вибором альтернативних варіантів розвитку господарської діяльності. Виявлення потреб споживачів і вміння задовольнити ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності. 4. Економічні інтереси, їх сутність та суб’єкти. Взаємозв’язок інтересів і потреб. Визнані суспільством, соціальною групою, індивідами потреби стають інтересами. Інтерес (від лат. interesse - мати важливе значення) — форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до задоволення її. Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб’єктів. Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. Суб’єкти економічних інтересів — окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому. Об’єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація тощо). Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Саме через інтереси, як спонукальні мотиви, й проявляються виробничі відносини. Тому інтереси розглядаються як рушійна сила економічного прогресу. Існує наступна класифікація економічних інтересів: — за суб’єктами: особисті, колективні (групові), суспільні;
— за поширенням: національний, регіональний, відомчий, сімейний. — за сферою дії: виробничий (пов’язаний з організацією виробництва), невиробничий (пов’язаний із задоволенням особистих потреб члена суспільства); — за демографічними групами: працюючих, вже не працюючих, ще не працюючих, не бажаючих працювати; — відносно до виробничого процесу: власника, управлінця, найманого працівника;
Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці: — економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів; — економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції; — економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому. Водночас інтереси держави не тотожні суспільним інтересам, оскільки включають до свого складу інтереси державної бюрократії. Муніципальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію економічного потенціалу окремої території з метою забезпечення потреб певної територіальної спільноти. Водночас державні та муніципальні службовці покликані здійснювати заходи щодо практичної реалізації зазначених інтересів, є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Така суперечність породжує корупцію – негативне соціальне явище, пов’язане із зловживанням державною владою, корисливим використанням службовцями офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових корпоративних інтересах. Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, перевищення владних або посадових повноважень, розкрадання державного або колективного майна, нецільове використання бюджетних коштів. Основними інтересами подолання корупції є:
Система взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Шляхи поєднання економічних інтересів:
Командно-адміністративна економіка характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів на основі пріоритетності та абсолютизації державного інтересу, який ототожнюється із суспільним і протиставляється колективним та особистим інтересам. Ієрархія інтересів економічних суб’єктів у командно-адміністративній системі: Державний інтерес Колективний інтерес Особистий інтерес Ігнорування ролі та значення особистого інтересу як потужного чинника соціально-економічного прогресу, підпорядкування його державному в умовах командно-адміністративної економіки спричиняє неузгодженість економічних інтересів, у т.ч. : - спотворення мотиваційної поведінки економічних суб’єктів; - пригнічення стимулюючої ролі потреб; - послаблення відповідальності та стимулів до високоефективної праці; - втрату трудових цінностей і соціальних установок населення; - розвиток психології утриманства й економічної залежності від держави. На відміну від командно-адміністративної системи у ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Найефективнішим засобом узгодження та реалізації інтересів є їхня координація, а не субординація: Інтерес споживача Державний Інтерес виробника (суспільний) інтерес Однак, корпоратизація економічного життя породжує проблему узгодження економічних інтересів власників, менеджерів та найманих робітників з метою недопущення їхньої опортуністичної поведінки. Важливу роль в узгодженні індивідуальних та корпоративних інтересів відіграє держава. Відстоювання та сприяння реалізації окремих груп у сучасному суспільстві набуло форми лобізму. Лобізм ( англ. Lobby – кулуари) – вплив на законодавців і чиновників, спрямований на підтримку окремих галузей, підприємств, соціальних груп, верств, шляхом особистої зацікавленості посадовців. 5. Економічні потреби та інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку. Діалектична єдність потреб, інтересів і стимулів породжує мотивацію як внутрішнє спонукання людини до конкретної дії: Економічні потреби та економічні інтереси лежать в основі стимулювання – економічного спонукання суб’єктів господарювання до певних дій шляхом застосування економічних стимулів. Стимул (від лат. stimulus – збуджую, заохочую) – подразник, який викликає ту чи іншу реакцію, спонукання до дії. Стимули Подразники, спонукання до дії Потреби Інтереси Внутрішній збудник Усвідомлення активності прагнення задовольнити певну потребу Мотиви Внутрішні спонукальні причини дій та вчинків Основою господарської діяльності є потреби, які у свідомості людини перетворюються на інтерес і мотив спонукальної цільової дії. Мотив (від лат. moveo– рухаю, штовхаю) – спонукальна причина дій і вчинків людини. Спонукання економічних суб’єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби, утворюючи таким чином логічну послідовність активної діяльності. Таким чином, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів, потреб і стимулів є рушійною силою соціально-економічного розвитку. Потреба Інтерес Мотив Дія Результат (задоволення потреби, часткове задоволення, |