УКР.ЛІТ. Усім добрий день! Кто мене не знає мене звати Олекса Влизько. Я відомий поет, прозаїк. Народився 4 лютого 1908 року на станції Боровьонка Крестецького повіту
 Скачать 14.01 Kb.
|
|
Усім добрий день! Кто мене не знає – мене звати Олекса Влизько. Я відомий поет, прозаїк. Народився 4 лютого 1908 року на станції Боровьонка Крестецького повіту. Усе дитинство мою сім’ю носило по селах, то поїдемо до діда у Сингаївку, то в Станіславчик. Хочу похвалитися, я був дуже розумною дитиною з прекрасною пам’яттю. Уявіть, у три роки я вже читав, а у сім віршував, правда російською мовою, вчився у престижній Лебединській гімназії та мав вищу початкову освіту. Здавалося б, живеш в шоколаді, що тобі ще потрібно? Але на жаль, дівчата та хлопці, не все в моєму житті йшло по маслу. Колись мала настати чорна смуга. Хочу розповісти вам одну історію. Мені було 14 рочків. Одного вечора я з Авеніром та Олександром- моїми братами, пішли на ковзанку. Як кажуть нічого не віщувало біди. Але Безтурботні покатушки на ковзанах перетворилися на катастрофу. Авенір провалився під лід. Ми намагалися його врятувати, але що можуть зробити звичайні дітлахи? Мій брат помер. Рятуючи брата я теж опинився у крижаній воді. Мені вдалося вибратися, але якою ціною? Я захворів на скарлатину, у наслідок чого майже повністю втратив слух… Ви думаєте після цього усе закінчилося? НІ! Смерть брата лише запустила ланцюгову реакцію. Батько почав пити, нерідко бив матір. Із-за цього нам довелося переїхати до Києва. Як зараз пам’ятаю, церква, наш куток з саморобним столом та мішками з соломою для сну. Саме там я писав свої перші поезії. Ех, скільки лайна зі мною приключилося. Так, я жив у поганих умовах, так, я став глухонімим. Але я не опустив рук. Усвідомивши, що моє життя не скінчилося, я почав розвивати свою пам'ять, массово читати книжки, які сформували мою художню та соціальну свідомість. Закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти. Згодом мені вдається вирватися до Німеччини. Хочу розповісти вам ще одну історію. Сиджу я у ранці, п’ю каву і вирішив почитати газету, під руку попався Харківський Комуніст. Перша сторінка новини, друга погода. І тут бачу, великими літерами Олекса Влизько помер в Дніпрі. Я у шоці. І тут на очі трапляється ще один надпис, де Володимир Коряк назвав мене українським Пушкіним. Скажу правду. Мені було ну дуууже приємно. Рєспєктую Коряку. все це классно , але треба щось робити. Ех думаю, зараз приїду до Києва, як напишу щось веселе та іронічне в пресу, але не все так просто. Бац і я під арештом, незабаром сессія військової колегії, і хопана – я вже частина розстріляного відродження. |