Медична психологія тема 2. тема 2. Виділяють періоди становлення особистістю з народження індивідума. Кожен індивідум переходить до нового періоду через кризу
 Скачать 23.71 Kb.
|
|
1 Особистість – індивід, який володіє самосвідомістю, індивідуально-психологічними особливостями, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до своїх вимог. Формування особистості формується з народження індивіда та продовжується протягом життя. Особистістю індивід зможе стати тільки серед людей. Це відбувається через засвоєння соціального досвіду (духовність, чуттєве пізнання, знаряддя виробництва, абстрактне тислення тощо). На формування особистості також впливають безліч факторів, такі як середовище, виховання, навчання, самовиховання, стосунки між людьми, трудова діяльність. Виділяють періоди становлення особистістю – з народження індивідума. Кожен індивідум переходить до нового періоду через кризу. Періоди характеризуються показниками провідної діяльності, основного психічного новоутворення (виникнення нових якостей). Серед властивостей виділяють стійкість (передбачає поведінку особистості в певній ситуації, єдність особи (зв'язок психічних властивостей і процесів) та активність (прагнення розширити свою діяльність, пізнавати щось нове, самовиховуватись). У кожної особистості є свої окремі риси, які можуть змінюватись протягом життя під впливом умов, в яких він (вона) знаходиться, від виховання тощо. Серед структури особистості виділяють спрямованість особистості, її можливості та психологічні особливості поведінки. Спрямованість особистості – це усвідомлені цілі , які досягаються в активній діяльності. Це залежить від інтересів, потреб, ідеалів, світогляду та іншого. Серед якості спрямованості за Платоновим виділяють рівень (суспільна значимість), широта (різновиди цілей), інтенсивність (ступінь усвідомлення та активності), стійкість (ступінь опору), дієвість (реалізація цілей). Екстравертованість – спрямованість особи зовні на оточуючих людей, інтравертованість – спрямованість на себе. Екстраверти досить компанійські, товариські, комунікабельні, на відміну від інтравертів. Вони досить імпульсивні, постійно хочуть нових вражень, успішно працюють при стресових або екстримальних умовах. Вони абсолютно залежать від сили нервових процесів, тому є більш стресостійкими. Інтроверти більше схильні до самотності, не імпульсивні, комфортно відчувають себе тільки в компанії друзів. Дуже добре контролюють свої емоції, уважні в роботі. У них погана переносимість больових дій (через низькі чуттєві та болбові пороги) та факторів зовнішнього середовища. Можливості людини – задатки та схильності до певної діяльності. Серед здібностей розрізняють загальні (пам'ять., уява, мислення), окремі (наприклад музичний слух) , спеціальні (до певної діяльності) , елементарні (аналітичне мислення) та складні (здатності до праці, догляду, професійної діяльності). Психологічні особливості – темперамент та характер. Велика п'ятірка – це така модель особистості, яка складається з 5 основних рис (модель OCEAN): - Openness – відкритість до досвіду – сприйняття мистецтва, емоцій - Conscientiousness – старанність – надійність, організованість дій. Високу старанність сприймають як впертість, а низьку – гнучкість, неспроможність - Extraversion – екстраверсія – енергія, позитивність, комунікабельність. Висока сприймається як шукання уваги, низька – віддалена , самопоглинаюча. - Agreeableness – ддоброта, доброзичливість – співчуття, кооперативність. Це також показник довірливого , альтруїстичного характеру, чи є індивідум вихованим. - Neuroticism – невротизм – схильність до психологічного стресу – відчуття гніву, тривоги, уразливість. Ступінь емоційної стійкості, самоконтролю. 2 Темперамент – природжена динамічна особливість психічних процесів. Він відносно стійкий і майже не змінюється протягом життя. Павлов порівняв темперамент з типом вищої нервової діяльності і виділив 4 типи поєднання властивостей нервової системи – сили, рухливість, врівноваженість збудливого і гальмівного процесів, які стали осною індивідуальних різниць нерв діяльності. Сангвінік – рухливий, сильний, врівноважений тип. Відрізняється високою психічною активністю, енергійністю, високою працездатністю. Такі особи багато спілкуються, позитивно йдуть по життю, легко переживають певні невдачі. Холерик – сильний, рухливий, неврівноважений. Високий рівень психічної активності. Такі особи енергійні, різкі в діях, швидко (різко) змінюють настрій. Флегматик – сильний, інертний, врівноважений. Низький рівеньь психічної активності. Особи повільні в рухах, невиразні мімікою, важко змінюють діяльність та важко адаптуються до чогось нового. Переважно спокійного настрою. Меланхолік – слабкий тип. Низький рівень психічної активності, загальмовані рухи, швидка втомлюваність, стримана мова та моторика. Також Павлов виділив природжені типи особистості в залежності від сигнальних систем (першої та другої) Художній тип – перша сигнальна система, права півкуля – образне сприйняття світу, емоційність. Мислительний тип – друга сигнальна система, ліва півкуля – аналітичне мислення, поміркованість почуттів. Середній (проміжний) тип – урівноважена діяльність сигнальних систем 3 Характер – сукупність незмінних психідних особливостей індивідуму, які проявляються у спілкуванні, в діяльності, передбачає типову для нього поведінку. Основою є виявлення типу вищої нервової діяльності і незмінних систем часових зв'язків- досвід. На характер впливає тмперамент. Формується характер під впливом соціального виховання з дитинства та протягом життя, залежить від соціального середовища. Характер це комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються у ставленні до суспільства, до себе, до праці. Це поєднання рис людини, що виробляються в процесі її розвитку. В ньому більше виділяється індивідуальність людини. Фізіологічною основою за Павловим називають поєднання ВНД з системами тимчасових нервових зв'язків. Всі риси характеру пов'язані між собою. У структурі виділяють дві групи рис: 1 – моральна спрямованість – патріотизм, принциповість, працьовитість, вимогливість, 2 – емоційні та інтелектуальні риси – сміливість, рішучість, наполегливість тощо. Акцентуація характеру – вираженість окремих рис характеру та їх поєднання, межа норми характеру. За Леонгардом виділено такі види акцентуації: гіпертивний, дистимний, педантичний, застрягаючий, збудливий, демонстративний, тривожно-боязливий, циклотимний, афективно-екзальтований, емотивний. Існує також типологія характерів Е. Кречмера (за конституцією тіла): ектоморфний – високі та дебелі – це люди боязкі, загальмовані, схильні до самотності та розумової діяльності; мезоморфний – сильні, мускулисті – це люди, які відрізняються динамічністю та прагненням до домінування; ендоморфний – огрядні, товсті – це люди веселі, комунікабельні, спокійні, типи. Згідно з типологією К. Юнга (за особистісною орієнтацією) виділяють: екстравертований тип – рухливі, комунікабельні люди, відкриті для оточуючих, схильні до авантюр; інтровертований тип – сором‘язливі, люди, які прагнуть усамітнення, не ризикують, уникають соціальних контактів. Характер людини не є природженою її властивістю. Він не визначається її фізичною організацією. Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом його суспільних умов. Основні показники характеру: 1. Ставлення до суспільства (до інших людей) - вміння спілкуватись, замкнутість, колективізм, індивідуалізм, альтруїзм, гуманність, жорстокість, чесність, брехливість, людиноненависть, тактовність, безпринципність, грубість, щедрість, жадібність і т.ін. 2. Ставлення до праці і речей - трудолюбивість, лінь, акуратність, почуття нового, консерватизм, недобросовісність, і т.ін. 3. Ставлення до самого себе - цинічність, самозакоханість, егоїзм, скромність, висококультірність, почуття свого «Я» і т.ін. Параметр порушення критичності до самого себе і до своїх дій є одним із найважливіших критеріїв діагностики психічного здоров’я пацієнта. У пацієнтів із розладами психіки порушення критики може проявлятись у бездумності і неосмисленості поведінки, відсутності розуміння свого стану, тяжкості стану болючості переживань, у ввідсутності стимулу в оцінці поведінки людини. 4. Прояв вольових якостей - цілеспрямованість, відхілення від поставленої мети, самостійність, схильність до лідерства, мужність, витримка, дисциплінованість, боязнь і т.ін. Виразними ознаками характеру є дії (свідомі і обдумані), особливості мови, зовнішній вигляд людини, а також її здібності. Нормальна особистість із гармонійно збалансованими якостями характеру виявляє високий ступінь адаптації до різних умов соціального середовища і адекватної поведінки в них. 4 Внутрішня картина хвороби (ВКБ) як «продукт» власної внутрішньої творчої активності суб’єкта формується у своїх більш-менш розгорнутих формах при будь-якому соматичному стражданні – починаючи від однократних епізодів болю, дискомфорту до грубих проявів соматичної патології (при важких хронічних захворюваннях). Вивчення сутності цього процесу - найважливіша умова успішного вивчення особистості і її змін в онкологічних хворих. Вивчення ВКБ дозволяє в значній мірі розглянути весь складний процес самопізнання захворілого людини, виявити ті засоби, що використовує людина для здійснення цього пізнавального процесу. У той же час вивчення ВКБ відкриває можливість розуміння особливих способів, прийомів подолання, оволодіння власним поводженням, використовуваних людиною в складній життєвій ситуації. Тим самим аналіз внутрішньої картини хвороби відкриває можливість проникнення в компенсаторний потенціал особистості. Хвороба, як патологічний процес в організмі двояким образом бере участь у побудові внутрішньої картини хвороби: 1. тілесні відчуття місцевого і загального характеру приводять до виникнення сенсорного рівня відображення картини захворювання. Ступінь участі біологічного фактора в становленні внутрішньої картини хвороби визначається вагою клінічних проявів, астеній і болючих відчуттів. 2. хвороба створює для хворого важку психологічну ситуацію. Ця ситуація містить у собі безліч різнорідних моментів: процедури і прийоми лік, спілкування з лікарями, перебудова відносин до близького і колегами по роботі. Ці і деякі моменти накладають відбиток на власну оцінку хвороби і формують остаточне відношення до свого захворювання. У більшості сучасних психологічних досліджень внутрішньої картини хвороби , при різних нозологічних формах, у її структурі виділяється кілька взаємозалежних сторін (рівнів): 1. Болюча (сенсорна) сторона хвороби (рівень відчуттів, почуттєвий рівень) - локалізація болів і інших неприємних відчуттів, їхня інтенсивність і т.д. 2. Емоційна сторона хвороби зв’язана з різними видами емоційного реагування на окремі сторони, симптоми, захворювання в цілому і його наслідку. 3. Інтелектуальна сторона хвороби (раціонально-інформаційний рівень) зв’язана з представленнями і знаннями хворого про його захворювання, міркуваннями про його причини і наслідки. 4. Вольова сторона хвороби (мотиваційний рівень) зв’язана з визначеним відношенням хворого до свого захворювання, необхідністю зміни поводження і звичного способу життя, актуалізацією діяльності по поверненню і збереженню здоров’я. На підставі цих сторін у хворого створюється модель захворювання, тобто уявлення про її етіопатогенез, клініці, лікуванні і прогнозі, що визначає «масштаб переживань» її поводження в цілому . Відстань між справжнім положенням справ, здоров’ям і «моделлю хвороби» може, як перебільшуватися, так і применшуватися, аж до повного заперечення як такої. При адекватному типі реагування (нормонозогнозія) хворі правильно оцінюють свій стан і перспективи, їхня оцінка збігається з оцінкою лікаря. При гіпернозогнозії хворі схильні переоцінювати значимість окремих симптомів і хвороби в цілому, а при гіпонозогнозії - схильні їх недооцінювати . 5 Повпливати на процес лікування може сама реакція на хворобу, відношення хворого до проблеми. Можна виділити три головних реакції хворого на своє захворювання: стенічна, астенічна і раціональна. 1. При активній позиції хворого до лікування й обстеження говорять про стенічну реакції на хворобу. Є, однак, і негативна сторона цього поводження, тому що хворий може бути слабко здатним до виконання необхідних обмежень стереотипу життя, що накладаються захворювань. 2. При астенічній реакції на захворювання в хворих мається похилість до песимізму і помисливості, але вони відносно легше, ніж хворі зі стенической реакцією, психологічно пристосовуються до захворювання. 3. При раціональному типу реакції має місце реальна оцінкаситуації і раціональний відхід від фрустрації . На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають: характер діагнозу; зміна фізинчної повноцінності і зовнішності; зміна положення в сім’ї, суспільстві; життєві обмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою; необхідність лікуватись, операції. На поведінку і реакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватість реакції залежить від ступеня зрілості особистості і її актуальних можливостей. Так у інфантильних, незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і заперечення хвороби або "втеча у хворобу". У астенічних, тривожних людей дуже важливі захворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступними депресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежить від віку хворого. Тобто, реакція особистості різні, від повного ігнорування хвороби до трагічного сприйняття, "втечі в хворобу" і іпохондричної фіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб. Типи особистісної реакції на захворювання (Якубов Б.А.,1982) Подружня реакція. Ця реакція характерна для хворих з розвиненим інтелектом. Вони як би з перших днів захворювання стають «асистентами» лікаря, демонструючи не просте слухняність, але і рідку пунктуальність, увагу, доброзичливість. Вони безмежно довіряють своєму лікуючому лікарю і вдячні йому за допомогу. Спокійна реакція. Така реакція характерна для облич зі стійкими емоційно-вольовими процесами. Вони пунктуальні, адекватно реагують на усі вказівки лікаря, точно виконують лікувально-оздоровчі заходи. Вони не просто спокійні, а навіть представляються «солідними» і «статечними», легко вступають у контакт із медичним персоналом. Можуть іноді не усвідомлювати свою хворобу, що заважає лікарю виявити вплив психіки на хворобу. Неусвідомлювана реакція. Така реакція, маючи патологічну основу, виконує в ряді випадків роль психологічного захисту, і цю форму захисту не завжди варто усувати, особливо при важких захворюваннях з несприятливим результатом. Слідова реакція. Хворі перебувають під владою упереджень, тенденційності. Вони підозрілі. Недовірливі. З працею вступають у контакт із лікуючим лікарем, не додають серйозного значення його вказівкам і радам. У них часто виникає конфлікт із медичним персоналом. Незважаючи на психічне здоров’я, вони демонструють часом так називану «подвійне переорієнтування». Панічна реакція. Хворі перебувають під владою страху, легко навіювані, часто непослідовні, лікуються одночасно в різних лікувальних установах, як би перевіряючи одного лікаря іншим лікарем. Часто лікуються в знахарів. Їхні дії неадекватні, помилкові, характерна афективна нестійкість. Руйнівна реакція. Хворі поводяться адекватно, необережно, ігноруючи усі вказівки лікуючого лікаря. Такі особи не бажають змінювати звичний спосіб життя, професійне навантаження. Це супроводжується відмовленням від прийому лік, від стаціонарного лікування. Наслідку такої реакції бувають часто несприятливими. У типології реагування Н.Д.Лакосиной і Г.К.Ушакова (1976) як критерій, узятого за основу класифікації типів, виділяється система потреб, що фруструються захворюванням: вітальна, суспільно-професійна, етична чи зв’язана з інтимним життям. Інші автори (Бурн Д.Г.,1982) думають, що реакція на хворобу в значній мірі обумовлюється прогнозом захворювання . У будь-якому випадку, з метою подолання самопочуття, що змінилося, і різних проявів хвороби особистістю виробляється комплекс адаптаційних (пристосувальних) прийомів. Е.А.Шевалев і Щ.В.Кербиков визначають їхній як реакції адаптації, що можуть бути як компенсаторного (штучне обмеження контактів, підсвідоме маскування симптомів, свідома зміна режиму дня, характеру роботи і т.п.), так і псевдокомпенсаторного характеру (заперечення й ігнорування хвороби). Іншими словами, що занедужало на основі своєї концепції хвороби певним чином змінює звичний спосіб життя, свою трудову діяльність і в цьому відношенні самі різні соматичні захворювання можуть створити однотипні життєві обставини для людини. Р.Баркер виділяє 5 типів відносини до хвороби: уникання дискомфорту з аутизацією (характерний для пацієнтів з невисоким інтелектом), заміщення з перебуванням нових засобів досягнення життєвих цілей (особи з високим інтелектом), що ігнорують поводження з витисненням визнання дефекту (в осіб із середнім інтелектом, але високим освітнім рівнем), компенсаторне поводження (тенденції агресивного переносу неадекватних переживань на навколишніх і ін.), невротичні реакції. У змісті внутрішньої картини хвороби відбивається не тільки наявна життєва ситуація (ситуація хвороби), але і преморбідні особливості особистості хворого, його характер і темперамент. Преморбідні особливості особистості багато в чому можуть пояснити перевага появи в хворих тих чи інших форм реагування на захворювання. |