Завойовницькі походи Олега та Ігоря. завойовницькі походи олега та ігоря. Завойовницькі походи князів Олега і Ігоря
 Скачать 18.32 Kb.
|
|
Завойовницькі походи князів Олега і Ігоря ІНП-14 Гундяк Христина Олег Віщий – довірена особа Новгородського князя Рюрика, регент майбутнього князя Ігоря. Після вбивства Аскольда і Діра у 882 році став князем Русі. Відомий тим, що чинив дуже багато воєнних походів у як і близькі, так і в далекі краї, і завжди з багатою добичею вертався в Київ. Його боялися і шанували, та навіть найстаріший тоді цісар Греції переговорював з ним, як рівний з рівним. Як тільки став князювати у Києві почав приєднювати нові землі: Смоленськ, Любеч; обклав даниною племена древлян, сіверян, радимичів та полян. Отримав доступ до торгового шляху «Із варягів у греки». Ці внутрішньодержавні дії дали грунт для розвитку зовнішньополітичних відносин. Відомо про два великих похода на Константинополь – 907 і 911 років. Вважається, що перший похід є абсолютною вигадкою Нестора Літописця. У своїй Повісті минулих літ він детально описав цю подію: 2000 лодій підплили до Константинопольского берега, який був перекритий ланцюгами. Проте замість того, щоб грабувати передмістя, увесь флот був витягнутий на суходіл та поставлений на колеса. Коли здійнявся вітер, з мурів Константинополя можна було спостерігати величезну флотилію, що атакує суходолом. Це надломило захисників Візантії, і місто здалося, сплативши величезну контрибуцію (24 гривні за кожну лодію). А сам Олег на знак перемоги прибив свій щит на браму Константинополя. Другий похід, ми знаємо напевне, існував. Він також був успішним, бо в результаті греки знову заплатили контрибуцію (48 гривень золотом) і були змушені підписати з Віщим торговельний договір, який був дуже вигідним для другого. У ньому говорилося, що грецький цісар надає дозвіл руським купцям завозити до тодішньої грецької столиці свій товар і там його продавати. А також звідти товари вивозити. Також уклали договір про забезпечення кораблів при поверненні на Русь і про взаємну допомогу кораблям, що зазнали лиха поблизу берегів однієї із країн. "Коли прийде Русь (посли), беруть посольського, кілько хочуть, а як прийдуть купці, мають брати місячне шість місяців — хліб, вино, м’ясо, рибу, садовину й можуть користуватися лазнями, скільки схочуть; а як Русь іде до дому, можуть брати в цісаря на дорогу харчі, якорі, линви, вітрила, кілько їм треба". Все те було задурно, — пізніше в договорі з Ігорем, греки значно обмежила ці привілеї українських купців. У другому договорі йшлося про кораблі, які розбились у морі: "Коли великий вихор викине лодю на чужу, землю, а знайдеться там хто від нас Русі, має рятувати лодю з вантажем і відіслати її до християнської (грецької) землі, та провести її через усяке небезпечне місце, аж дійде в місце безпечне. Коли така лодя від бурі або через мілину не може дістатися до свого місця, ми Русь допоможемо гребцям цієї лоді й допровадимо їх здорових із купівлею, — якщо це трапиться близько грецької землі; а як така пригода трапиться лоді руській — проведемо її в руську землю". Якщо не можна було привести човен туди, де він має бути, потрібно було продати вантаж і передати гроші власнику. Подібний пункт має й Ігор у воєму договорі. Олег забажав поширити свої володіння та вплив на інші землі. Князь вирушає походами на східні сусідні держави, аж над Кaспійське море i в теперiшню Пeрсію. У 912 році здійснюється похід на Арабський халіфат. Пройшовши із Азовського моря у гирло Дону з дозволу Хoзарського каганату, руський флот із 500 човнів досяг Вoлги, протягнувши свої лодії волоком по суходолу, звідки вони спустилися у Каспійське море. Спустошивши узбережжя, Олег направився у Русь, проте хoзари вирішили помститися за одновірців і напали на руське військо, знищивши його основну частину. Вважається, що у цьому поході загинув і сам князь Князь Ігор – почав князювати після Олега, мав менш значущих досягнень, навідміну від свого попердника. Почав своє правління придушенням внутрішньодержавних повстань. Появилась нова загроза – печеніги, з якими Ігор був змушений укладати договори. Як Олег вирушав часто в походи на далекий Царгород, або на Каспійське море й до Персії. Поновив набіги на Візантію, зокрема похід 941 року, який, не дивлячись на велику руську флотилію, виявився безуспішним. Греки були давно повідомлені про напад руського князя, тому добре до нього підготувалися. Коли кораблі підпливали до берега Гієрона, візантійці, що були на сторожі, вдарили по ним вогнем. Вони стріляли вибуховими набоями за допомогою стрільного пороху. Тоді українці про такі знаряддя ще не знали. Та все ж значна частина флотилії вціліла. Тому Ігор пішов далі на побережжя Малої Азії, нищив землі. Проте греки його догнали та оточили. Ігор, ледь врятувавшись, з десятьма кораблями дістався Азовського моря. Але князь зовсім не злякався здійснити ще один похід на Візантію. Повернувшись до Києва, майже відразу почав готуватися до нього. Він збирав знаряддя, а також шукав собі союзників, зокрема закликав варягів піти з ним у бій. Також армія налічувала в собі воїнів полян, кривичів, тиверців та печенігів. Новий похід відбувся 943го року. Знову ж таки, руська флотилія була доволі великою, можливо, навіть більшою ніж минулого разу. На цей раз греки не були впевнені у своїй перемозі, а тому запропонували мир. Ігор погодився і уклав з ними мирний договір. Цей договір дещо погіршував становище руських купців на Візантії: позбавляв права на безмитну торгівлю. Однак мав засади повномасштабного військового союзництва. І знову ж таки: невідомо, чи цей похід справді відбувся. Адже у грецьких записах про нього нічого не йдеться, його описує тільки наш літопис. Після успішного походу на Візантію пішов на Кавказьку Албанію. Спустошивши столицю та великі мусульманські міста, вернувся в Київ з великою здобиччю. Налагоджуючи зовнішні політичні справи, фактично забув про внутрішні, через що втратив свій вплив на руські племена, зокрема племена древлян. Через що поплатився своїм життям. Як сильно було розвинене наше мореплавство на Чорному морі в тих часах, про це свідчать договори наших князів із Візантією: Олега з 907 і 911 р., Ігоря — з 944 р. і Святослава з 971 р. У цих умовах унормовано дуже докладно всякі торговельні і правні справи, які виринали між українцями та греками. Так говориться там про спори за майно, крадіж, убивство, побиття, насилу, втечу слуг, купівлю матерій, ціни невольників, спадщину по померлих купцях, присилку посольств, легітимації купців, удержання купців у Царгороді і ін. Оживлені зносини з Візантією витворили таким чином початки нашого морського права. |