самостійна робота ідпзк. Рабство. Творче завдання 46 балів. 1. Демократія є тотожним визначенням до народовладдя, тому перші інститути почали створюватись далеко не одразу
 Скачать 17.19 Kb.
|
|
Соколян Вероніка 1). Демократія є тотожним визначенням до народовладдя, тому перші інститути почали створюватись далеко не одразу. У Вавилоні не було ніяких проявів демократії. Форма правління – монархія. Вся влада зосереджувалась у руках одного правителя – «патесі». Вона була необмеженою та прирівнювалась. Правитель очолював державний апарат, був воєначальником та найвищою суддею. Його влада була деспотичною. Він обожнювався та прирівнювався до божества. Стародавня Греція до сьогодні вважається прикладом демократії. На неї рівняються та беруть за основу для будування сучасних моделей правління. Яскравим прикладом народовладдя в є буле – рада старійшин. Вона вела переговори, здійснювала суди та роз’яснювала усі питання щодо діяльності роду (філи). Ще один прикладом є агора-народні збори. До складу входили усе доросле населення повноправних чоловіків. Вона скликалась радою старійшин або базилевсом (вождем). До компетенції входили: розв’язання проблеми війни, миру, хід військових подій, різноманітні епідемії та стихійні лиха. Громадянин міг висловити свою думку тримаючи в руках спеціальний жезл. На чолі держави франків був король, але з другої половини VII століття починається так звана «демократія знаті», за якою певна кількість найзаможнішого класу брала участь у управлінні дкржавою, згодом це призвело до втрати королівської самостійності та утворення ради короля. Без неї він не міг прийняти жодного серйозного рішення. Найяскравішим інститутом демократії у Франції є Генеральні штати, утворення яких сприяло повному переходу країни до станово-представницької монархії. Вони скликались королем для вирішення важливих державних питань під час політичних криз та мало не аби яке значення, адже вирішували військові, дипломатичні та фінансові проблеми. 2). Сенат – яскравий інститут демократії у Стародавньому Римі. З самого початку до його складу входило 100 людей. Він затверджував закони і результати виборів, контролював діяльність магістратів. Таким чином, сенат фактично здійснював керівництво державою. Ухвали Сенату мали силу закону, так само як і ухвали народного зібрання і зборів плебеїв — плебісциту. 3). Для початку варто зазначити, що рабовласницька держава, якими вважаються більшість із вже вивчених нами країн, є другим етапом розвитку суспільства за формаційною теорією поділу держави. Він характеризується чітким поділом основного населення на рабів та їх власників. У свою чергу влада підтримує та всіляко стимулює забезпечення такого панування, адже й сама тримається здебільшого на військовому апараті. У Вавилоні раби тобто вардум займали найнижчий прошарок суспільства, не охоронялися законом, та й взагалі вважалися худобою, певним майном, яким розпоряджався господар. Варто зазначити, що спочатку рабство мало так званий «домашній» характер. Тобто було обмежене. Вони працювали разом із низами міського населення, спали під одним дахом та навіть мали певні права, але це тривало недовго. І на зміну даному типу (патріархальному рабовласництву) прийшло «класичне» рабство. В останній період існування Вавилону неймовірно рідко, але практикувалось відпуск раба на оброк. За це він мав сплачувати господарю 20% від загальної ціни раба та дарувати подарунки, але знову ж таки це відбувалось досить рідко. У Стародавній Греції рабовласництво досягнуло особливого розвитку, адже стало основною силою держави. Іноді навіть класичну форму рабовласництва називаю античною. Рабів використовували в абсолютно всіх аспектах життя: сільське господарство, будівництво, за допомогою них розвивались нові ремесла (наприклад обробка каміння). Основне джерело – захоплення полонених. Характеризуючи цей період, не можливо не згадати реформи Солона, за якими було ліквідоване боргове рабство та заборонено продавати у рабство громадян Афін та взагалі робити позики під заставу власної свободи. Стародавній Рим поєднав у собі традиції Вавилону та Греції, адже на початку існування, тобто в Гомерівський період, було поширене патріархальне рабство, що поступово перейшло в класичне. Найпоширенішою причиною переходу у цей найнижчий стан суспільства була неспроможність виплачувати податки. Деякі вчені називають римлянів «нацією панів», адже рабовласництво досягнуло свого апогею. Встановлюючи межі, можна назвати період існування пізньої республіки та імперії. Саме він став часом завоювань та гарантував основне джерело надходження робочої сили. Раби піднімали повстання. Найяскравішим став виступ Спартака, що тривав 2 роки та закінчився поразкою. Та не зважаючи на це у останні періоди свого існування Римська держава забезпечила рабів певними правами, точніше наклала обмеження на їх власників. Так раба не можна було вбити безпідставно, а також не дозволявся продаж на гладіаторські бої. Франки до рабів прирівнювали і напіввільне населення, яке називали літами. Їхнє становище як і в попередні періоди існування було жахливим. Ще однією особливістю цього державного утворення є те, що рабів та літів карали набагато суворіше в порівнянні із вільним населенням. Франція перейшла до наступного етапу розвитку – феодального, тому рабів у цій державі не було. |