1. Походження культури. Процес культурогенезу на території України
 Скачать 313.5 Kb.
|
|
Фетиши́зм (фр. fetichisme) — одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів тощо. 6. Реформаційний рух, братства та їхні школи. Острозька та Києво-Могилянська академії. З другої чверті XVI ст. ряд країн Європи став ареною Реформації — соціально-політичного та релігійного руху.У другій половині XVI ст. і особливо наприкінці цього століття Реформація поширилась і в Україні. Можна виділити дві її течії — реформаційно-єретичну і братську. Перша в основному представлена невеликими пропагандистськими групами, котрі перебували у відкритій опозиції до православної церкви. Іншу течію представляли братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникали при церковних парафіях в Україні в XV — XVII ст. Спочатку вони були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового значення.Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство при Успенському соборі, засноване 1453 р. Наприкінці XVI — на поч. XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Тернополі та інших містах України. Вони організовували навчальні заклади, які багато зробили на ниві просвітництва, підтримували книгодрукування, збирали бібліотеки. З появою братських шкіл підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Вже перша Львівська братська школа, відкрита наприкінці 1585 р., мала елементи вищої освіти, Школа мала всестановий характер, у ній вчилися діти як заможних, так і бідних батьків, сироти.Києво-Могилянська академія.У 1615 р. відкрилася братська школа у Києві. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет братської школи і після свого вступу до братства та відкриття школи при Києво-Печерській лаврі у 1632 р. об'єднав їх у Київську колегію — майбутню Києво-Могилянську академію. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович а також багато хто з козацької старшини.Острозька академія.Острозька школа (академія) – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь засновує слов'яно-греко-латинську академію в Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця – княжна Гальшка Острозька. В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Першим ректором школи був письменник Г.Смотрицький. Тотемізм (алгонкін., букв. — його рід) — уявлення або віра в існування «чуттєво-надчуттєвих» кровних (родинних) зв´язків між певною групою людей (родом, племенем) і певним видом тварин, рослин чи явищем природи. Люди вірили, що вони є братами і сестрами тварин, рідше — рослин, походять від спільного з ними предка, що тотемні тварини ставляться до них як до своїх родичів. Тотем видавався реальною істотою, яка завдяки особливим, «надчуттєвим» якостям робила свою конкретну справу: піклувалася про людей певного роду, надавала їм певну допомогу, навіть могла наділяти людей своїми визначними здатностями: орел — гостротою зору, ведмідь — силою тощо. 7. Українське бароко в архітектурі козацько-гетьманської держави. Українська архітектура другої половини XVII — XVIII ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко.Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Найяскравіше Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність.Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архітектури збереглися і в Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіх українських земель.У Києві, Чернігові та інших містах поновлювалися старовинні храми, що загалом зберігали первісну просторову структуру, однак зовні їм надавали барочного вигляду — з вибагливими декоративними-фронтонами, обрамленнями вікон і дверей, мальовничими багатоярусними грушоподібними банями, ступінчастими дахами. До таких архітектурних споруд належать Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Спаський та Борисоглібський собори в Чернігові.Нове муроване будівництво охоплювало різні типи монументальних споруд, серед яких виділялися тридільні, хрещаті п'ятидільні, тринефні стовпні храми, які завершу-валися однією, трьома, п'ятьма або сімома банями. Досягненням українського монументального будівництва стали муровані п'ятидільні храми, споруджені в Ніжині, Новгороді-Сіверському, Прилуках, Переяславлі, Чернігові, Києві. Характерними особливостями даних споруд є хрещатий план, пірамідальна, спрямована вгору композиція, гран-частість об'ємів, просторі, сповнені світла інтер'єри, вишукана пластика архітектурних форм і оздоб.Мистецька довершеність і монументальність притаманні таким спорудам стилю бароко, як Андріївська церква у Києві, собор св. Юра і костьол Домініканців у Львові, собор Почаївської лаври, церква у Великих Сорочинцях, собор Різдва у Козельці та ін.На Київщині жив і творив у той час визначний будівничий Степан Ковнір. За його участю споруджені дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, також церква Антонія і Феодосія у Василькові, Троїцька церква в Китаївській пустині поблизу Києва.Кращі риси українського будівельного мистецтва нової доби розвинув вихованець Київської академії І. Г. Григорович-Барський. За його проектами споруджені надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, Покровська та Миколи Набережного церкви, бурса Київської академії тощо. У цих спорудах простежуються перші паростки архітектури стилю класицизму.Значні досягнення монументальної архітектури пов'язувалися з творчістю народних майстрів. На Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі поширювалися дерев'яні хрещаті п'ятизрубні, багатоверхі храми, які споруджував майстер Панас Шелудько. Потяг до естетичної виразності, мальовничості і декоративності поширився і на цивільне будівництво. Більшість тогочасних житлових і господарських будівель споруджувалися з дерева. До кращих архітектурних ансамблів, створених наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі, належали палаци графа К. Разумовського в Батурині та П. Завадського у Ляличах, а на Правобережжі — паркові ансамблі польських магнатів у Білій Церкві, Тульчині та Умані. Магія (лат. magia, від гр. mageia — чародійство) — система обрядів, пов´язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чином впливати на людей, тварин, сили природи, а також на божества та духовний світ з користю для світу живих. 8. Нова українська література та поезія в часи пробудження української національної свідомості. У XIX ст. культурні процеси в Україні відбувалися в умовах захоплюючого, різноманітного і широкого розквіту нових ідей і зростання на їх основі національної свідомості. Найважливішим компонентом нації, засобом спілкування людей є мова. Тому окремі представники української інтелігенції розгорнули діяльність, спрямовану на перетворення розмовної мови простих людей на головний засіб самовираження всіх українців. Провідне місцев у становленні української мови та літератури дошевченківської доби належить творчості Івана Петровича Котляревського. Його поема «Енеїда» була першим твором, написаним мовою селян і міщан. Публікація «Енеїди» знаменувала появу української мови як літературної. Велике захоплення серед дворянства Слобожанщини викликали і п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».Значну роль у розширенні літературного діапазону української мови відігравали Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський і, особливо, Микола Костомаров — у ті часи ще початкуючий історик, етнограф і письменник. Ці та інші діячі української культури в своїх працях виробляють концепцію національного романтизму, згідно з якою джерелом морально-естетичних культурних цінностей є дух нації. Вони збагатили літературу новими жанрами — баладою, драмою, історичною поемою. Під впливом творчості Т. Шевченка і започаткованого ним напрямку критичного реалізму в українську літературу входять Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін.Активно працює в цей період П. Куліш, який у своїх творах на історичну тематику, зокрема доби козаччини, оспівує особливості козацького руху (роман "Чорна рада", 1857), активно виступає в літературно-критичних статтях проти хуторянства і національної обмеженості як у літературі, так і в суспільному житті. Кріпосництво, недолугість можновладців таврував у своїх "Співомовках" С. Руданський. Нестерпне життя, безправ'я і страждання покріпа-ченого селянства показав у своїх творах видатний український прозаїк І. Нечуй-Левицький. До кращих його творів належать повісті "Микола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сім'я", "Старосвітські батюшки та матушки". Напрямок критичного реалізму в українській літературі одержав поступальний розвиток у творчості Панаса Мирного. У його романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні" (написаному у співавторстві з І. Бі-ликом) дається широка картина життя українського села, боротьба бідноти проти злиднів і соціальної несправедливості. А в романі "Повія" Панас Мирний показує трагічну долю сільської дівчини Христі Притиківни, яку "перемолола" машина капіталізму. Серед драматичних творів Панаса Мирного популярною стала драма "Лимерівна", в якій показано конфлікт пореформенного села, що виник між багатою верхівкою та експлуатованим селянством. У Карпатському регіоні визначним представником передової української літератури був Ю. Федькович, який оспівував борців селянського руху, зокрема Лук'яна Кобилицю, проти австрійського поневолення, редагував першу українську газету "Буковина", яка виходила з 1885 р. у Чернівцях. Популярною серед читачів була творчість Ольги Коби-лянської, щоправда, її перші твори, зокрема "Людина і царівна", зустріли різко протилежні оцінки — від захоплюючої з боку І. Франка до різко критичної з боку С. Єфремова. Найдраматичніший твір авторки — повість "Земля", де вона реалістично показала життя буковинського селянства, трагедію боротьби за землю; увесь він пронизаний болем і співчуттям до своїх героїв. Футуризм — (від італ. futurismo та лат. futurum - майбутнє). Авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії та Росії й обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми. Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Психологізм — характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа — пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висувається дієслово. Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й єства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах. 9. Модернізм в архітектурі початку ХХ ст. Наприкінці XIX — на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їхніх форм. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігай при цьому чіткість у лініях фасаду. В архітектурі кінця XIX – початку XX століття вирізняється постать Владислава Городецького. Особливо завдячує йому Київ, прикрашений неповторними будівлями в стилі модерну (будинок з химерами), неокласицизму (музей старожитностей і мистецтва, нині Національний художній музей), неоготики (Миколаївський костел, нині Національний будинок органної музики), мавританської архітектури (Будинок актора).У 1910–1920 рр . отримав розповсюдження стиль необароко – спроба поєднати традиції високого “мазепинського бароко” із досягненнями європейського модерну.Комуністичний режим зруйнував чимало визначних будівель, які пізніше були внесені до офіційних списків пам'яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори в Києві, Троїцький собор у Глухові тощо). Сьогодні деякі з них, наприклад, Михайлівський Золотоверхий чи Успенський собору Києві, відбудовані.В 1932 р., з організацією єдиної Спілки архітекторів, було проголошено єдиний творчий метод — метод соціалістичного реалізму і тотальної орієнтації на класику. Розпочинається активна політизація архітектурної діяльності та формування архітектури режиму з його пориваннями до гігантоманії та бутафорської помпезності форм.В 1936—1939 рр. були збудовані: будинок ЦК КП(б)У, нині Міністерство закордонних справ України; будинок НКВС, нині Кабінет міністрів України; будинок Верховної Ради УРСР.Після Другої світової війни національно-самобутні ретроспекції відбилися в архітектурній діяльності періоду післявоєнної відбудови міст і сіл України. Особливо це мало значний вплив на грандіозну відбудову Хрещатика. В 1960—70-ті роки з'являються перші прояви нової образності архітектури, використання сучасних індустріальних конструкцій та прогресивних будівельних матеріалів — Палац спорту в Києві; наземні станції Київського метрополітену «Хрещатик»; «Університет»; готель «Тарасова гора» в м. Каневі; Палац дітей та юнацтва у Києві; кіноконцертний палац «Україна». Оригінальністю та новизною форм позначена архітектура комплексу Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Офорт (фр. eau-forte, буквально — міцна вода; азотна кислота) — різновид гравюри на металі, котрий дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, які попередньо оброблені кислотами. Техніку офорту використав Т. Шевченко для виготовлення задуманого ним періодичного видання "Живописна Україна". Найбільш відомою у цьому виданні є перша ілюстрація до не виданої ще на той час (1844 рік) "Історії Русів" - "Дари в Чигирині". 10. Українське національно-культурне відродження 20-х років ХХ ст. Українське відродження 20-х років XX ст. — яскравий феномен історії українського народу. Українське Відродження охопило різні сфери життя, у тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. У 1921 р. була прийнята постанова Раднаркому УСРР, в якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. Центром української науки стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), в якій було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. Найбільш плідно працювала перша секція, куди входили М. Грушевський, М. Слабченко, Д. Яворницький, С. Єфремов, А. Кримський.Бурхливо розвивалась українська література, для якої характерне розмаїття літературних напрямків. У спілку селянських письменників «Плуг» входили П. Панч, А. Головко, в спілку пролетарських «Гарт» — В. Еллан-Блакитний, В. Сосюра. До неокласиків належали М. Зеров, М. Рильський, до символістів П. Тичина. Широку популярність здобув гуморист Остап Вишня. Серед драматургів провідне місце посідав М. Куліш, Лесь Курбас і його театр «Березіль» стали ренесансом українського театру. О. Довженко здобув світове визнання своїми фільмами «Арсенал», «Земля». З середини 20-х років істотну роль у політичному, ідеологічному та культурному житті населення починає відігравати радіо. Перша радіостанція в Україні почала діяти в Харкові в 1924 р. Інтенсивно радіофікувалися села. У 1928 р. в них налічувалося вже 40,5 тис. радіотрансляційних точок.З 1923 р. в країні почала проводитись політика коренізаціі, яка була спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію мережі шкіл, закладів культури, видання газет," журналів та книг мовами корінних національностей.Коренізація була викликана прагненням більшовиків заручитися підтримкою місцевого (корінного) населення з тим, щоб зміцнити свою соціальну базу.Увага приділялась вивченню української мови молоддю, фахівцями, які після закінчення навчальних закладів повинні були прийти на виробництво та в державні установи. Одними з перших перейшли на викладання українською мовою Київський медичний інститут, хімічний, механічний та інженер-но-будівельний факультети Київського політехнічного інституту. Однак здійснення українізації вищої школи ускладнювалося через відсутність необхідної кількості підручників і недостатню розробку української наукової термінології, особливо з природничих дисциплін.Українізація не означала примусової денаціоналізації меншин. Для того щоб її проведення не завдало шкоди представникам інших національностей, які проживали компактно, під керівництвом Комісії у справах нацменшостей ВУЦВК відбулося національне районування території республіки. Під впливом національного Відродження в Україні виникло так зване націонал-ухильництво — прояв націонал-комунізму, представники якого намагалися поєднати комунізм з національним рухом. Його речниками в Україні були М. Хвильовий, О. Шумський і М. Волобуєв. М. Хвильовий вважав, що українська культура повинна орієнтуватись не на російську, а на європейську. Шумський намагався розширити українізацію, зміцни ти її кадровими змінами; Волобуєв обстоював економічну самостійність республіки. Ці погляди були засуджені більшовицьким керівництвом України.З кінця 20-х років політика українізації почала гальмуватися, що пояснювалося офіційною владою небезпекою «націонал-ухильництва» і націоналізму. |