Економіка та планування виробництва. Економіка та планування. 1. Поняття, класифікація й структура основних засобів
 Скачать 47.44 Kb.
|
|
1.Поняття, класифікація й структура основних засобів Створення підприємства потребує інвестування значної частки капіталу у довгострокові матеріальні активи, які фізично існують, виконують роль засобів праці, становлять основу виробничої потужності підприємства і називаються основними засобами. Звісно, можливо здійснювати діяльність на орендованих площах і потужностях, що не потребує значних інвестицій на момент започаткування бізнесу. Проте більшість виробничих підприємств, сподіваючись на отримання майбутніх економічних вигод від використання довгострокових активів, формують власні основні засоби. Основні засоби – це вартісна форма існування засобів праці, які тривалий час, не змінюючи своєї натуральної форми, багаторазово приймають участь в процесі виробництва, поступово спрацьовуються і частинами (у вигляді амортизаційних відрахувань) переносять свою вартість на вартість продукції, яка виготовляється. Основні засоби – це довгострокові активи, якими підприємство володіє порівняно довго з метою продовження та здійснення своєї діяльності, а не для перепродажу. Основні засоби - це матеріальні активи, у т. ч. запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр, вартість яких перевищує 2500 грн. (з 1 квітня 2011 року) і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких, з дати введення в експлуатацію, становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Основні засоби у формі засобів виробництва функціонують як фактори процесу праці доти, поки зберігають свою споживну форму, в якій вони вступають в процес виробництва. Засоби праці утримує тривалий час у сфері виробництва їхня функція – за допомогою засобів праці протягом певного періоду виготовляється продукція. Інвестування капіталу в засоби праці тривалий час забезпечує отримання доходу. Основні засоби не обертаються у своїй споживній формі, обертається тільки їхня вартість, і до того ж лише поступово, частинами, по мірі того, як вона переноситься на продукцію. Вартість засобів праці, спожитих за період їх використання, має бути відшкодована шляхом віднесення її до складу вартості продукції, що виготовляється. Класифікація основних засобів здійснюється залежно від: - функціонального призначення (виробничі, невиробничі). Найчастіше ця класифікація використовується з метою нарахування амортизації у податковому обліку, оскільки невиробничі основні засоби (капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності підприємства. Наприклад, основні засоби об’єктів охорони здоров’я, культури, освіти та інші, які перебувають на балансі підприємства) у податковому обліку не амортизуються. - галузевої приналежності (засоби промисловості, будівництва, сільського господарства, зв’язку, транспорту та ін.), - характеру участі у виробничому процесі (пасивна та активна частини основних засобів). До активної частини належать основні засоби, які безпосередньо діють на предмети праці або забезпечують регулювання засобів праці (наприклад, устаткування, інструмент, пристрої та прилади для вимірювання тощо). Основні елементи активної частини визначають величину виробничої потужності підприємства, технічний рівень виробництва та продуктивності праці. До пасивної частини відносяться основні засоби, які створюють умови для здійснення процесу виробництва і забезпечують його нормальне функціонування (наприклад, будівлі і споруди). Досить часто для ведення бізнесу застосовуються орендовані будівлі та приміщення, що не передбачає відволікання з обороту значних коштів і заморожування їх на тривалий термін. - натурально-речового складу (будівлі, споруди, транспортні засоби та ін.). Новим Податковим кодексом України визначено класифікацію основних засобів (за натурально-речовим складовм) та мінімально допустимі терміни їх амортизації (таблиця 1.1). З метою наочного зображення сукупності основних засобів підприємства і зручності аналізу їх складу, аналізують структуру основних засобів. Структура основних засобів - це співвідношення між вартістю окремих груп основних засобів та їх загальною вартістю, виражене у відсотках. Структури можно диференціювати за наступними ознаками: функціональними (виробничі - не виробничі), віковими (співвідношення окремих вікових груп основних засобів) та за участю у виробничому процесі (активні - пасивні). Наприклад, чим більша частка пасивних елементів основних засобів у її складі, тим довший термін повернення основного капіталу має розраховувати підприємець; чим більша частка основних засобів старших вікових груп, тим більш застарілими є основні засоби, а відповідно існує більша ймовірність їх поломок, техногенних аварій і т.п. Таблиця 1.1 Класифікацію основних засобів та мінімально допустимі терміни їх амортизації:
Особливості структури основних засобів зумовлені специфікою галузі економіки, до якої належить підприємство, метою підприємницької діяльності, характером процесу відтворення основних засобів, методикою їх оцінки тощо. 2. Сутність, класифікація й структура персоналу Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни. Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили. рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів. Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди. які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці). Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни - персонал, кадри, трудовий коллектив. Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту). З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи —- промислово-виробничого персоналу - відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науководослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та яслі, амбулаторії, навчальні заклади тощо. Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (за визначення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами робить таке групування персоналу все умовнішим. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників. Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти. соціологи тощо. До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо. Робітники - це персонал безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників. В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних -тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх(зокрема наладчиків, механіків) зростає. Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями. Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність - це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії. Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря — розточувальника тощо. Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас час існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців. Так, наприклад, у харчовій промисловості налічується 850 професій та спеціальностей, а з них тільки близько половини є специфічними для цієї галузі. Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності. Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій визначеної складності. Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти). За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл. 2.1). Таблиця 2.1 – Групи робітників за рівнем кваліфікації, виконувані ними роботи й терміни їхньої підготовки
Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур. Для ефективного управління важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними . Це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, їхні рушійні сили, тенденції і на цій підставі формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів. На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів в Україні (як на макро-, так і на мікрорівні) у найближчі роки впливатимуть такі фактори та загальні тенденції: · Інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільського господарства в інформаційну сферу та у сферу праці з обслуговування населення. · Включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі працездатного віку. · Підвищення частки допоміжної розумової праці (нині вона в кілька разів менша ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою). · Зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків, програмістів-експлуатаційників), що може значною мірою задовольнятись за рахунок безробітних з категорій керівників та спеціалістів. · Уповільнення темпів зниження частки мало- та некваліфікованної праці у зв’язку з різким скороченням за останні п’ять років те нічного переозброєння діючих підприємств. · Інерція системи освіти, яка продовжує відтворювати кваліфіковані кадри в основному за старою фаховою схемою. 3.Бізнес-план підприємства Бізнес-план - це короткий, точний, доступний і зрозумілий опис передбачуваного бізнесу, важливий інструмент при розгляді великої кількості різних ситуацій, що дає можливість вибрати найбільш перспективне рішення і визначити засоби для його досягнення. Бізнес-план служить документом, що дозволяє управляти бізнесом, тому його можна представити як невід'ємний елемент стратегічного планування і як керівництво для виконання і контролю. Бізнес-план є одним з елементів стратегічного планування, він охоплює досить тривалий період - зазвичай трьох-п'яти і більше років. Однак між бізнес-планом і стратегічним планом існує ряд відмінностей: 1-ü на відміну від стратегічного плану бізнес-план включає не весь комплекс загальних цілей фірми, а тільки одну з них, ту, яка пов'язана зі створенням і розвитком виразно нового бізнесу; 2-ü стратегічний план - це звичайно план зі зростаючим горизонтом часу (по мірі виконання чергового річного плану його результати аналізуються, коригуються або переглядаються). Бізнес-план має чітко окреслені часові рамки, після закінчення яких певні цілі і завдання повинні бути виконані; 3-ü в бізнес-плані функціональні елементи мають набагато більш високе значення, ніж в стратегічному плані, і є рівноправними частинами структури бізнес-плану. Основна мета розробки бізнес-плану полягає в плануванні господарської діяльності підприємства на найближчий і віддалений періоди відповідно до потреб ринку і можливостей отримання необхідних ресурсів. Цілями бізнес-плану можуть бути: - Залучення кредитів або інвестицій; - Визначення ступеня реальності досягнення намічених результатів; - Доказ доцільності реорганізації роботи існуючого підприємства або створення нового; - Переконання співробітників фірми в можливості досягнення початкових і кінцевих показників намічених проектів. Бізнес-план виконує наступні функції: 1) надає можливість використання для розробки стратегії бізнесу; 2) дозволяє оцінити перспективи розвитку нового напрямку діяльності, а також контролювати процеси всередині фірми; 3) сприяє залученню додаткових грошових коштів; 4) дозволяє залучити до реалізації планів потенційних партнерів, які побажають вкласти у виробництво власний капітал; 5) дає можливість долучити всіх співробітників до процесу складання бізнес-плану, координувати їх зусилля і розподілити обов'язки. Не існує жорстко регламентованої структури та змісту бізнес-плану, але зазвичай він включає титульний лист і розділи, наведені нижче. Титульний лист бізнес-плану повинен бути лаконічним і привабливим. На ньому вказуються найменування підприємства, його місце розташування, назва бізнес-плану, дата складання, а також дані адресата, до якого він прямує. 1-й розділ. Резюме - це стислий огляд інформації про намічений бізнесі. У ньому містяться суть проекту (основні переваги та унікальність пропонованого бізнесу, перспективи його розвитку), мета і завдання бізнес-плану, економічне обгрунтування і ефективність проекту (фінансові результати і прогнозована ефективність для інвестора і для виробника), відомості про підприємство (дата створення, організаційно-правова форма, структура капіталу, банк, в якому відкриті рахунки, спеціалізація і історія розвитку підприємства, основні споживачі), команда управління (керівництво підприємства, кваліфікація, освіта, стаж роботи), план дій (довгострокова і короткострокова стратегії підприємства), фінансування (потреба в інвестиціях, напрями їх використання, пропоновані джерела, ризик фінансування), план повернення позикових коштів (термін гарантованого повернення кредиту, умови інвестування), гарантії повернення інвестицій. 2-й розділ. Опис підприємства і галузі. В опис підприємства включаються його назва, адреса, організаційно-правова форма, розподіл акцій, статутний капітал, коротка історія, а також тип бізнесу (основні види діяльності), місце розташування (доступність робочої сили, близькість до сировини, замовникам, постачальникам) та ін. При характеристиці галузі повідомляються специфіка галузі, сучасний стан та перспективи її розвитку, технологічна мінливість, наукоємність, капіталомісткість, рівень монополізму, тенденції галузевого ринку. 3-й розділ. Характеристика продукції (послуг). Тут наводиться опис продукції з позицій споживача і дається їх комплексна оцінка. З цією метою наводяться такі відомості: потреби, що задовольняються товаром; показники якості; економічні показники (ціна споживання); зовнішнє оформлення; порівняння з іншими аналогічними товарами; патентна захищеність; основні напрями вдосконалення продукції тощо 4-й розділ. Дослідження та аналіз ринків збуту і конкуренції. При аналізі ринків збуту визначається попит і ємність кожного конкретного ринку по кожному виду товарів, наявність конкурентів на ньому, аналізуються можливості підприємства для участі в конкурентній боротьбі, відбираються цільові сегменти (найпривабливіші для підприємства в даний момент), проводиться позиціонування ринку (виявлення позиції продукту на окремих ринкових сегментах) і прогноз обсягів продажів. 5-й розділ. План маркетингу. При розробці плану маркетингу потрібно забезпечити максимальне пристосування виробництва до вимог ринку, активно впливати на споживачів за допомогою реклами, цінової політики, якості. Тому розділ може включати такі складові: стратегію маркетингу; товарну політику (асортиментна політика, створення нової продукції, стратегія в області якості); цінову політику, визначальну метод ціноутворення; комунікативну політику, інструменти якої (реклама, стимулювання збуту, особистий продаж, прямий маркетинг, спонсорська діяльність) використовуються для формування та підтримки іміджу підприємства. 6-й розділ. Виробничий план. У цьому розділі визначається виробнича програма підприємства, дається докладний опис виробничого процесу із зазначенням "вузьких" з технологічної та організаційної точок зору місць і шляхів їх подолання. Важливим аспектом даного розділу є точне визначення собівартості виробленої продукції. В описі технологічного процесу зазначаються: необхідні виробничі потужності, потреба й умови придбання технологічного та іншого обладнання; потреба в сировині, матеріалах; вимоги до джерел енергії та їх доступність; підготовка виробництва; контроль якості продукції; вимоги до кваліфікації і наявності необхідного персоналу. 7-й розділ. Організаційний план. У ньому розкривається організаційно-правова форма, обгрунтовується організаційна структура підприємства і наводяться показники ефективності останньої. 8-й розділ. План по ризиках містить перелік ризиків (соціальні, фінансові, економічні, технологічні, політичні), з яких вибираються найбільш важливі для даного проекту. Особлива увага приділяється фінансово-економічним ризикам (нестійкість попиту, поява альтернативного продукту, зниження цін, збільшення обсягів виробництва конкурентів, нестача обігових коштів та ін.). 9-й розділ. Фінансовий план. У ньому узагальнюються всі попередні матеріали. Фінансовий план представлений у вигляді фінансових формулювань і вартісних показників. Розділ об'єднує два напрямки: фінансово-економічні результати діяльності підприємства (фінансова звітність підприємства, аналіз фінансово-економічного стану підприємства) та планування основних фінансових показників (підготовка планових документів, прогноз балансових активів і пасивів, прогноз прибутків і збитків, прогноз руху грошових коштів, фінансова оцінка проекту і прогноз запасів фінансової міцності). Бізнес-план відрізняється від інших планових документів підприємства тим, що враховує не тільки внутрішні цілі підприємства, а й цілі зовнішніх осіб, які можуть бути корисні новому проекту. Крім інвесторів зацікавленими особами є потенційні споживачі і постачальники підприємства. Крім того, в бізнес-плані основна увага зосереджена на маркетингових і фінансово-економічних аспектах, у той час як науково-технічні та соціальні сторони представлені менш детально. Висновки : 1. В умовах ринкової економіки планування є необхідною умовою для ефективної діяльності підприємства. Залежно від часового горизонту розрізняють довгострокові, середньострокові і короткострокові плани, а в залежності від вмісту виділяють стратегічне, тактичне і оперативне планування. 2. Виробнича програма - система планових завдань з випуску продукції встановлених номенклатури, асортименту та якості. Вона включає натуральні і вартісні показники, серед яких важливе місце займають валова, товарна і реалізована продукція. Виробнича потужність характеризується максимальною кількістю продукції відповідних якості та асортименту, яке може бути вироблено в одиницю часу при повному використанні основних засобів виробництва в оптимальних умовах їх експлуатації. 3. Підготовка нового виробництва включає конструкторську (здійснення дослідно-конструкторських розробок), технологічну (забезпечення технологічності виробу та розробку технологічних процесів) і організаційно-економічну (розробку нормативної бази та кошторису витрат) підготовку виробництва. 4. Бізнес-план - це документ, в якому розглянуті основні аспекти підприємницької діяльності. Його цілями можуть бути планування господарської діяльності підприємства відповідно до потреб ринку і можливостей отримання необхідних ресурсів. Тому часто бізнес-план розробляється для залучення інвесторів або отримання кредитів. |