1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
 Скачать 1.05 Mb.
|
67. Проведення сталінської політики воєнного-комуністичного штурму в Україні: результати, наслідки.У 20-ті рр. складовою частиною національно-культурних процесів в Україні була політика українізації, що проводилася в роки НЕПу. «Українізація» - політика, спрямована на під готовку партійно-державних кадрів української національності; облік національних факторів у формуванні партійного й державного апарату; організація та відкриття українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури (бібліотек, музеїв, театрів тощо); випуск українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення української мови, літератури, історії, географії, права; відродження й розвиток національних традицій культури. Політика «українізації» була складовою частиною політики «коренізацїі», яку запровадило партійне керівництво на підставі рішень XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923 р.). Ця політика мала на меті зміцнити контроль партійного керівництва над національними околицями, розширити свій вплив на місцеве, зокрема українське, населення й керувати процесом національного відродження в Україні. Відповідно до декретів ВУЦВКу 1923 р. в Україні проголошувалася рівність мов і було вказано на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Для проведення українізації було створено комісію на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. Затонським. Від самого початку політика наштовхувалася на опір із боку русифікованої верхівки КП(б)У. У партійному керівництві виникла теорія «боротьби двох культур», яку обстоював Д. Лебідь. Відповідно до неї українська культура визнавалася селянською й відсталою, а тому мусила відійти в небуття. Але завдяки наркоматові освіти на чолі з О. Шумським і його помічниками М. Скрипником, Г. Гриньком, які були прихильниками національного відродження, українізація проходила успішно. Українська Інтелігенція стала рушійною силою українізації. Активними прихильниками цієї політики були М. Грушевський.Д. Багалій, М. Куліш, М. Хвильовий, багато українських літераторів, композиторів, діячів культури й мистецтва. В українській літературі розгорнулася дискусія про місце України в складі СРСР, її історію та майбутнє. З 1925 р. проводилася політика українізації партії й державних органів. Державні службовці повинні були складати екзамени з української мови. Частка українців у партії зросла, але переважно на нижчих іцаблях партійної ієрархії. У 1929 р. в УРСР велика частина шкіл і технікумів була українізована, у чому їм поступалися інститути. Тираж українських газет збільшився з 1924 по 1927 рр. у 5 разів, почався процес дерусифікації міст через масовий наплив до них українських селян. У Харкові з метою українізації в армії було створено Школу червоних старшин. Українізація створила сприятливі умови для розвитку національних меншин: у складі України було створено Молдавську Автономну Радянську 68. Причини та наслідки голоду в Україні 1932-1933 рр.У 1932-1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації - голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося. У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини. В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу. 70. Соціально-економічний та політичний розвиток західноукраїнських земель в 1920-30ті рр. З початку 20-х років 146 тис. кв. км українських земель, на яких проживало 7 млн. українців, опинилися за межами радянської України, що мала певні ознаки державності. Кількісно і якісно західноукраїнські землі та їх населення становили могутній потенціал, не раз відігравали значну роль в українській історії, розвитку нашого народу. Українці не могли змиритися з протиправним поділом своєї нації. Держави ж, яким дісталися нові землі, не хотіли рахуватися з інтересами українців. Згідно з ризьким мирним договором (1921), рішенням ради послів великих держав Заходу (1923) Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, Галичина були включені до складу Польщі. Іншою країною, котра в хаосі 1918-1919 рр. захопила частину українських земель, була Румунія, яка загарбала Буковину, що була автономною провінцією в Австро-Угорській імперії. З румунською анексією все це було втрачено. Основними місцями зосередження українців були Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії, де проживало майже 790 тис. українців (4,7 % усього населення). Закарпаття було приєднане до Чехословаччини згідно з Тріанонсь-ким мирним договором (червень 1920 р.) під назвою «Підкарпатська Русь», яка мала одержати найширшу автономію. Значною мірою ці рішення так і залишилися на папері. |