1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
 Скачать 1.05 Mb.
|
71. Заснування організації українських націоналістів ОУН. Розкол в ОУН. А.Мельник, С.Бандера.Не здійснилися та й не могли здійснитись сподівання ОУН на допомогу гітлерівської Німеччини у відновленні української державності. Нацизм нікому не дав свободи, в тому числі і німцям, не міг він принести волю й Україні. Спроба українських патріотів з числа членів ОУН проголосити ЗО червня 1941 р. у Львові українську державу через кілька днів була рішуче придушена окупантами. Нововстановлений уряд на чолі з Я.Стецьком було розігнано, його членів заарештовано. На невдачу була приречена і спроба ОУН здобути вплив в окупаційній адміністрації на місцях. Восени 1941 р. у різні регіони України було направлено так звані похідні групи ОУН під проводом С.Бендери (ОУН-Б), які мали згуртовувати свідомих українців, сформувати з них органи управління, контролювати їх. У жовтні 1941 р. члени ОУН, які діяли під керівництвом А.Мельника (ОУН-М), виступили з ініціативою утворення у Києві Української Національної Ради як зародка майбутнього уряду України. Всі ці дії аж ніяк не відповідали планам гітлерівців. Окупанти заарештували і стратили як багатьох членів похідних груп ОУН-Б, так і прибічників ОУН-М. які плекали державницькі ідеї. ОУН-Б і створила УПА. У вересні 1941 р., після арешту німцями Бан-дери і розстрілу 40 провідних членів ОУН-М, серед них й поетеси Олени Теліги, ОУН поміняла тактику й почала організовувати окремі операції проти німців. Перші партизанські загони, що згодом увійшли до УПА, виникли на Поліссі й Волині та не були пов'язані з ОУН. На початку війни Т.Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР (Варшава), сформував із своїх бійців регулярну військову частину під назвою «Поліська Січ», пізніше перейменовану в Українську повстанську армію. Метою утворення проголошувалося очищення району від залишків Червоної армії. Коли наприкінці 1941 р. німці спробували її розпустити, Бульба-Боровець почав проти них партизанську війну. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили й підпорядкувала собі окремі підрозділи Боровця та ОУН-М, яким дала назву УПА. Очолив її Роман Шухевич. УПА контролювала значну територію Волині, Полісся, а згодом Галичини. Тільки восени 1944 р. УПА провела 800 рейдів. Після того, як Західною Україною пройшли головні сили Червоної армії, УПА організувала низку акцій, щоб завадити мобілізації та депортаціям українського населення УПА користувалася широкою підтримкою західноукраїнського населення і за складом була переважно селянською. Як партизанська, УПА здебільшого уникала відкритих боїв із регулярними частинам Червоної армії. Однак сутички між ними траплялися часто. Були й акції проти німців, здебільшого локального характеру: визволення жителів, яких намагалися вивезти до Німеччини, зіткнення з 72. Українське питання в міжнародних стосунках напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова-Ріббентропа і українські землі. Похід червоної армії в західну Україну.Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» - серйозним козирем у дипломатичній грі. Українське питання у вузькому розумінні - це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому - це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності. Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких входили українські землі, їхня основна мета - втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група - Англія, Франція і частково США (тобто країни - творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група - Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р., домагалася повернення Закарпатської України, Драматизм полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити. Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. 23 серпня 1939 р. у Москві було підписано німецько-радянський пакт про ненапад, а також додатковий таємний протокол Ріббентропа - Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. Ним зокрема передбачалися поділ Польщі, згода СРСР ввести свої війська до лінії Нарва - Вісла - Сан. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. Швидко просуваючись вглиб польської території, гітлерівці 10 вересня підійшли до Бреста й Львова. 17 вересня Червона армія вступила в Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня уряд і головне командування Польщі виїхали за межі країни, наказавши своїм військам не чинити опору Червоній Армії. 22 вересня радянські частини увійшли до Львова. 27 вересня капітулювала Варшава, а наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, що визначив новий кордон між Німеччиною та СРСР. Зокрема, Волинь і Галичина приєднались до УРСР, яка перебувала у складі СРСР. Тут було створено 6 областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Деякі українські землі - Холмщина, Підляшшя, Лемківщина - були включені німцями до так званого Польського генерал-губернаторства (центр м. Краків), яке вважалося частиною «третього рейху». У червні 1940 р. уряд СРСР примусив румунські власті повернути загарбані ними 1918 р. Бессарабію та Північну Буковину. Основна частина Бессарабії об'єднувалася з Молдавською АРСР, яка була перетворена на союзну республіку, і виведена зі складу УРСР. При цьому до Молдавської РСР потрапили деякі історичні українські землі. На українських землях Подністров'я у Північній Буковині та Південній Бессарабії були утворені відповідно Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР Так більшість західних і південних українських земель возз'єднались воєдино 1939 р. Трудящі земель, які повернулись до України, в основному приязно зустріли частини Червоної Армії, сподівалися на здійснення своїх споконвічних прагнень до возз'єднання народу в єдиній українській державі, до вільного розвитку. 26-28 жовтня 1939 р. у Львові працювали обрані населенням Західної України Народні Збори, які проголосили встановлення радянської влади і прийняли декларацію про входження в СРСР та возз'єднання Західної України з УРСР, 1-2 листопада Верховна Рада СРСР, а 15 листопада Верховна Рада УРСР прийняли закони про возз'єднання Західної України з УРСР і включення її до СРСР. У новостворених областях розпочалися значні політичні и соціально-економічні зміни. Було націоналізовано 2000 промислових підприємств, експропрійовано землі польських поміщиків і колоністів, було введено безкоштовне медичне обслуговування і значно розширено його мережу, зокрема на селі, надано житло в містах біднякам, які мешкали у підвалах, здійснено українізацію освіти, значно збільшено кількість українських шкіл (1940р. їх діяло 6000). Проте водночас радянська влада принесла з собою сталінський тоталітарний режим. Розпочався демонтаж українських суспільно-економічних і культурних інфраструктур. Було заборонено політичні партії, крім КП(б)У, репресовано їхніх лідерів. Припинили свою діяльність громадські, культурні, наукові, торговельні, промислові об'єднання та установи, зокрема «Просвіта», розпущено українську кооперацію. Навесні 1940 р. режим розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії. Хапали всіх - як українців, так і поляків. Тисячі людей без попередження, суду чи бодай формального звинувачення заарештовували, заганяли у вагони й вивозили до Сибіру чи Казахстану. Чимало депортованих гинули цілими сім'ями. За даними науковців радянська влада депортувала близько 1200 тис. чоловік. Негативного розголосу набув процес над 59 членами ОУН (переважно шкопярами і студентами) у Львові в січні 1941 р., з яких 42 чол. в тому числі 11 дівчат, було засуджено до розстрілу, інших -до 10-річного ув'язнення. Незмивною чорною плямою режиму став розстріл органами НКВС понад 22 тис. польських офіцерів під Катинню, Харковом та в інших місцях. 73.22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом "Барбаросса" Німеччина та її союзники зосередили 190 дивізій чисельністю 5,5 млн. чол. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн. чол.). Німецький план був розрахований на швидке просування війська до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських час тин у прикордонних боях. На Україну було спрямовано наступ групи армій "Південь", до якої входили також румунські та угорські війська. їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів. Загалом війська ворога поступалися радянським військам на Україні як чисельно, так і в озброєнні. Але на напрями головного удару ворог мав перевагу. Вже у перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом. Але події розгорталися інакше. Вже 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк-Ровно-Дубно-Броди. Розгорілась перша у другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до, 29 червня. Хоча Червона Армія (РККА) зазнала поразки. їй вдалося зупинити просування німецьких військ на тиждень. Після поразки у прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію укріплень старого кордону ("Лінія Сталіна"), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5 і 6 радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей 1-й день вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалось справою найближчого часу. На 21 липня Гітлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам не судилося здійснитися. Німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11-14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Захисники міста (понад 120 тис. бійців, з яких 33 тис. народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Під Києвом ворог втратив 100 тис. чол. Наступ на Київ тимчасово припинився. Тим часом оперативна ситуація навколо Києва стала ускладнюватися. На правобережжі були оточені і розгромлені радянські війська в районі Умані. Ворог вийшов до Дніпра південніше Києва. На початку вересня 1941 р. німецькі війська з півночі форсували Десну і в районі Кременчука — Дніпро. Радянські війська Південно-Західного фронту опинились під загрозою оточення. Єдиним способом врятувати радянські війська від оточення було залишити Київ. Але Сталін категорично заборонив це. Це дало змогу німецьким військам у середині вересня завершити оточення київського угруповання радянських військ. Лише 17 вересня було дано наказ Ставки залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. Практично загинуло все керівництво фронтом на чолі з М.Кирпоносом. У полон потрапило 663 тис. червоноармійців. 19 вересня у Київ вступили німецькі війська. 5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало наступ на Одесу. Після героїчної оборони 16 жовтня 1941 р. захисники залишили місто. Евакуйовані частини було перекинуто у Севастополь, який знаходився у ворожому оточенні. Оборона міста тривала 250 днів. За 5 місяців війни ворогу вдалось просунутись на 900-1200 км углиб України. Не окупованими залишались лише території на сході України. |