Главная страница
Навигация по странице:

  • І етап (1199-1205) - утворення та становлення.

  • 1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура


    Скачать 1.05 Mb.
    Название1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
    АнкорIst_Ukr_Kazmirghuk.doc
    Дата11.06.2018
    Размер1.05 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаIst_Ukr_Kazmirghuk.doc
    ТипДокументы
    #20223
    страница5 из 41
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

    8. Причини та наслідки занепаду Київської Русі.



    XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

    Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.

    У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства.

    Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер діляться на волості, куди князем призначалися посадники. Поступово знижувалася роль народного віча. Хоча в Новгороді та Пскові формою правління була боярська республіка.

    Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративною монархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньої політики вирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців. У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги - лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.

    У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич.

    Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.

    Окрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання.

    Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови.

    Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.

    9.Формування Галицько-Волинського князівства. Суспільні відносини в державі.



    Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князів­ства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескін­ченні князівські усобиці, певну зміну світових торговель­них шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік насе­лення з південних районів тощо) економічно та політич­не занепадають. Монгольська навала посилила та погли­била руйнівні процеси в цьому регіоні.

    Іншою була ситуація в південно-західній частині Ру­сі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

    Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської дер­жави сприяла низка чинників:

    1) вдале географічне положення (віддаленість від Киє­ва послаблювала вплив центральної влади, природні умо­ви робили ці землі важкодоступними для степових кочів­ників, крім того, князівство розташовувалося на перехрес­ті стратегічно важливих торгових шляхів);

    2) необхідність спільної боротьби двох князівств про­ти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

    3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);

    4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифіка­ції торгівлі.

    Державний розвиток Галицько-волинського князівс­тва відбувався в кілька етапів.

    І етап (1199-1205) - утворення та становлення. Спи­раючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинсь­кий князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, таланови­тий політик, жорстокий володар, князь веде активну зов­нішню політику. Переможні походи проти Литви та Поль­щі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає вели­ким князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

    Оволодівши значною частиною київської спадщини,

    Галицьке-Волинське князівство на зламі XII-XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Рим­ській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого зане­паду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї дер­жави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, я близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг-Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів - у греки».

    Роман стає помітною фігурою на європейській істо­ричній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Рим­ського 1204 р. в обмін на прийняття князем католициз­му коронувати його. Галицько-волинський князь втягу­ється в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вель-фами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В остан­ні роки життя він запропонував модель підтримки «доб­рого порядку» на Русі. Планувалися припинення кня­зівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зов­нішнім ворогам, запровадження майорату (передачі кня­зівського столу й усіх земель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі кня­зями.

    Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єд­нати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польсько містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


    написать администратору сайта