1 Профілактична медицина,знач.,зв з лікувальною медициною
 Скачать 275.22 Kb.
|
47-48 Методика санітарного обстеження джерел водопостачанняСанітарне обстеження включає три основні позиції:
Основне завдання санітарно-топографічного обстеження джерела води - вияснити можливі джерела забруднення води (випуски стічних вод, сміттєзвалища, помийні ями, туалети, тваринні ферми, кладовища тощо), відстані від них до джерела води, рельєф місцевості (напрям стоку дощових, снігових вод – до джерела води чи в інший бік, напрям течії ґрунтових вод, паводків. На підставі санітарно-топографічного обстеження складається карта-схема взаєморозміщення джерела води і перерахованих об'єктів, з відміткою відстаней та напрямку ухилу місцевості. У сумнівних випадках зв’язок джерела води з джерелом забруднення може бути встановлений дослідним шляхом. В джерело забруднення вливають насичений розчин хлориду натрію з розрахунку не менше одного відра на кожні 10 м відстані до джерела води, або розчин флуоросцеїну і кожні 3-4 години протягом одного-двох днів визначають в джерелі води вміст хлоридів (чи флуоресценцію). Санітарно-технічне обстеження джерела водопостачання має за мету вияснення стану й гігієнічну оцінку технічного обладнання водозабору з джерела. Так, при децентралізованому (місцевому) водопостачанні визначають правильність улаштування і експлуатації шахтного колодязя (наявність і стан цямрини, навісу, відмостки, „глиняного замка”, засобів підйому води); при централізованому водопостачанні з підземного міжпластового джерела - правильність облаштування і стан артезіанської свердловини, насосів для підйому води; у разі поверхневого джерела – водозабірного ковша, берегового водоприймального колодязя, санітарно-технічний стан головних споруд водопроводу, водопровідної мережі та споруд на ній (зокрема, водорозбірних колонок), необхідність їхнього ремонту тощо. Важливе практичне значення має визначення кількості води в джерелі води та його дебіт (потужність). Наприклад, в колодязі, цямрина якого улаштована з бетонних кілець кількість води визначають за формулою: V = π R2 h, де: V – кількість води в колодязі, м3; - 3.14; R – радіус кільця цямрини, м; h – товщина шару води, м. Висоту шару води визначають шпагатним шнуром з вантажем, який опускають до відчуття дна і вимірюють мокру частину шнура. Для визначення дебіту колодязя з нього викачують (чи вичерпують) 30-40 відер води, відмічають на скільки знизився рівень води і визначають час, на протязі якого відновиться попередній рівень води. Дебіт розраховують за формулою: D =  де: D – дебіт колодязя, л/годину; V – об’єм відкачаної води, л; t – час, за який відновиться рівень води та термін відкачування води, хвилини. Дебіт струмка чи невеликої річки визначають за формулою: Q = 0,5 b h v,де: Q – дебіт, м3/сек; b – ширина потоку, м; h – найбільша глибина, м; v – швидкість течії потоку, м/сек (визначається за допомогою поплавка і секундоміра). При санітарно-епідеміологічному обстеженні виявляють і враховують:
Під час санітарного обстеження здійснюють відбір проб води з відкритої водойми, колодязя або артезіанської свердловини для подальшого лабораторного дослідження. 49.Гігієнічне, епідемічне значення грунту Ґрунт це: - середовище, в якому відбуваються процеси трансформації та накопичення сонячної енергії; - провідна ланка кругообігу речовин у природі, середовище, в якому безперервно перебігають різноманітні складні процеси руйнування та синтезу органічних речовин; - головний елемент біосфери, де відбуваються процеси міграції, трансформації та обміну всіх хімічних речовин як природного, так і антропогенного (техногенного) походження. Міграція здійснюється по коротких (ґрунт –– рослина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– ґрунт, ґрунт –– повітря –– ґрунт) та довгих (ґрунт –– рослина –– тварина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– рослина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– рослина –– тварина –– ґрунт, ґрунт –– повітря –– вода –– рослина –– тварина –– ґрунт та інших) міграційних ланцюгах; - формує хімічний склад продуктів харчування рослинного і тваринного походження; - відіграє важливу роль у формуванні якості води поверхневих і підземних джерел господарсько-питного водопостачання; - впливає на якісний склад сучасної атмосфери; - має ендемічне значення – аномальний природний хімічний склад ґрунту в ендемічних провінціях є причиною виникнення і локального розповсюдження ендемічних хвороб (геохімічних ендемій): ендемічного флюорозу і карієсу, ендемічного зобу, копитної хвороби, молібденової подагри, урівської хвороби або хвороби Кашина-Бека, хвороби Кешана, селенозу, борного ентериту, ендемічної нефропатії тощо; - має епідемічне значення – може бути фактором передачі збудників інфекційних захворювань та інвазій людей: кишкових інфекцій бактеріальної (черевний тиф, паратифи А і В, бактеріальна дизентерія, холера, ешерихіоз), вірусної (гепатит А, ентеровірусні інфекції: поліомієліт, Коксакі, ЕСНО) та протозойної етіології (амебіаз, лямбліоз); зооантропонозів (лептоспірози: інфекційна жовтуха або хвороба Васильєва-Вейля, безжовтушний лептоспіроз, бруцельоз, туляремія, сибірка); мікобактерій туберкульозу; спороутворюючих клостридій – збудників правцю, газової гангрени, ботулізму; геогельмінтозів – аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомідозу. - є природним середовищем для знешкодження рідких та твердих побутових та промислових відходів за рахунок процесів самоочищення (санітарне значення ґрунту). Самоочищення ґрунту обумовлене наявністю сапрофітних гнильних, нітри- та нітрофікуючих бактерій, простіших організмів, личинок комах, хробаків, грибків, вірусів, бактеріофагів, а також його фізико-хімічними властивостями. Полягає в здатності ґрунту перетворювати органічні сполуки на мінеральні речовини, придатні для засвоєння рослинами: вуглеводи – на воду і вуглекислоту; жири – на гліцерин і жирні кислоти, а потім – також на воду і вуглекислоту; білки – на амінокислоти, з виділенням аміаку, амонійних солей і подальшим їх окисленням до нітритів і нітратів; сірки білків – на сірководень і т.д. 50. Основні фізичні властивості грунту та їх гігієнічне значення. - механічний склад – процентний розподіл часток грунту за їх розміром. Визнач. Просіюванням через сита Кноппа ( 7 номерів 0,25 – 10 мм.). до механічних елементів належать каміння, гравій, пісок, пил. - пористість – сумарний об’єм пор в одиниці об’єму грунту, виражений у %. Розмір пор в однорідному грунті тим більший, чим більші за розміром окремі механічні елементи грунту, тобто його зернистість. - повітропроникність – це здатність ґрунту пропускати повітря через свою товщу. Підвещується із збільшенням пор і не залежить від їх загального об’єму (пористості). - водопроникність – здатність ґрунту поглинати та пропускати воду, яка надходить з поверхні. - вологоємність – кількість вологи, яку здатний утримувати ґрунт за рахунок сорбційних та капілярних сил. - капілярність ґрунту – здатність ґрунту піднімати по капілярах воду, з нижніх шарів угору. В ґрунтах легкого механічного складу ( піщаних, супіщаних і легких суглинистих ) порівняно з важкими ( глинами, важкими суглинками ) превалює фізичний пісок, пори мають більший розмір, пористість не висока, повітропроникність, водо проникність та фільтраційна здатність значні, капілярність і вологоємність малі. В таких ґрунтах швидко проходять процеси самоочищення від органічних забруднень і потужна міграція хімічних речовин з ґрунту в підземні та поверхневі води, атмосферне повітря та рослини. 51. основні біотичні та абіотичні складові грунту та їх гігієнічне значення. - Біотичні складові – ґрунтові мікроорганізми; - абіотичні: тверда речовина ( мінеральні та органічні сполуки та органо-мінеральні комплекси ), ґрунтова волога ґрунтове повітря. Мінеральні (неорганічні) речовини ґрунтів на 60-80% представлені кварцом, алюмосилікатами, а саме польові шпати, слюда, вторинні глинисті мінерали. Гігієнічне значення: вони зумовлюють поглинальну здатність та ємність поглинання катіонів ґрунтом. Органічні речовини ґрунту представлені власне ґрунтовими органічними сполуками, що синтезовані ґрунтовими м. о. і називаються гумусом, так і речовинами, які потрапили в ґрунт іззовні. 52. Грунт як фактор передачі збудників інфекційних захворювань. Ґрунт має епідемічне значення – може бути фактором передачі збудників інф. захвор. та інвазій людей: кишкових інф. бактеріальної ( черевний тиф, паратифи А і В, дизентерія, холера, ешерихіоз ),вірусної ( гепатит А, ентеровірусні інф.: поліомієліт, Коксакі, ЕСНО ) а протозойної етіології ( амебіаз, лямбліоз );зооантропонозів (лептоспірози: бруцельоз, туляремія, сибірка);мікобакт. туберкульозу; спороутворюючих клостридій – збудників правцю, газової гангрени, ботулізму.гельмінтозів – аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомі дозу. 53. джерела забруднення грунту їх к-ція і гігієнічна х-ка. . Джерела забруднення: - атмосферні, - водні, - добрива, - отрутохімікати, - радіоактивні викиди, - покидьки, - нечистоти, - останками мертвих тварин і рослин Джерелами забруднення ґрунту є відходи. Рідкі:нечистоти з вигребів туалетів.помиї.стічні води. Тверді:сміття.покидьки(?!).відходи лікувально-профілактичних установ, навчальних закладів, офісів.відходи підприємств громадського харчування.відходи тваринного походження.відходи торговельних закладів.відходи промислових підприємств. шлаки котельних.будівельне сміття міський грунт.вуличний зміт. 54. процеси самоочищення грунту від органічних речовин. Самоочищення грунту обумовлене наявністю сапрофітних гнильних, нітри-, та нітрофікуючих бактерій, найпростіших, личинок комах, хробаків, грибків, вірусів, бактеріофагів, а також цого фізико-хімічними властивостями. Полягає в здатності ґрунту перетворювати органічні сполуки на мінеральні речовини, придатні для засвоєння рослинами: вуглеводи на воду і вуглекислоту; жири – гліцерин і жирні кислоти, а потім також на воду і вуглекислоту; білки – на амінокислоти з виділенням аміаку, амонійних солей і подальшим їх окисленням до нітритів і нітратів; сірки білків – на сірководень. 55. системи видалення відходів їх гігієнічна х-ка. Розрізняють три с-ми видалення відходів: сплавну, вивізну та змішану. Сплавну застосовують у повністю каналізованих населених пунктах, в яких рідкі та частково тверді відходи сплавляють на очисні споруди системою труб (каналізація); решту твердих відходів вивозять спеціальним автотранспортом. Вивізну використовують у не каналізованих населених пунктах. При цьому і рідкі , і тверді побутові відходи вивозять у місця знешкоджування утилізації спеціальним автотранспортом. Змішану застосовують у частково каналізованому населеному пункті. Рідкі відходи каналізованої частини видаляють за допомогою каналізації, з не каналізованої – вивозять асенізаційним транспортом, а всі тверді відходи вивозять транспортом санітарного очищення. 56. санітарне очищення населених місць, забезпечення збирання та вивезення твердих побутових відходів. Санітарне очищення населеного пункту має бути плановим, регулярним, комунальним і не залежати від бажання окремих осіб або установ. Передбачає 3 етапи: 1) збирання і тимчасове зберігання твердих побутових відходів. 2) вивезення. 3) знешкоджування та утилізацію. Тверді побутові відходи збирають у спеціальні сміттєзбирачі, розташовані на обладнаних майданчиках на території домоволодінь, а потім спецавтотранспортом за графіком вивозять до місця знешкоджування. Для вивезення сміття та інших твердих відходів використовують спеціальні машини – сміттєвози. 57. санітарне очищення населених місць, методи знешкодження твердих побутових відходів. За кінцевою метою методи знешкодження поділяють на :тилізаційні ( перероблення відходів на органічні добрива, біопаливо,виділення вторинної сировини )ліквідаційні ( поховання в землю, скдання в моря, спалювання без використання тепла ). За технологічним принципом методи знешкоджування поділяють на: біотермічні ( поля заорювання, удосконалені звалища, полігони складування, поля компостування, біокамери, заводи біотермічної переробки; у сільській місцевості – компостні купи, парники ). Термічні ( сміттєспалювальні заводи без або з використанням теплової енергії, піроліз з одержанням горючого газу та нафто подібних мастил ). Хімічні ( гідроліз ). Механічні ( сепарація відходів з подальшою утилізацією, пресування в будівельні блоки ). Змішані. 58. основні джерела забруднення атмосферного повітря житлових та громадських приміщень. Основні джерела забруднення повітря населених місць, виробничих приміщень: викиди промислових підприємств, автотранспорту пило-, газоутворення промислових підприємств метеорологічні фактори ( вітри ) та тип поверхонь регіонів ( пилові бурі пустинних місць без зелені ). Джерела забруднення повітря житлових приміщень, приміщень комунально-побутового призначення, громадських - продукти життєдіяльності організму людей, які виділяються шкірою та диханням ( продукти розкладення поту, шкірного сала, змертвілого епідермісу, інші продукти життєдіяльності, які виділяються у приміщення пропорційно кількості людей, терміну їх перебування у приміщенні та кількості вуглекислого газу, який накопичується у повітрі пропорційно перерахованим забруднювачам, а тому використовується як показник ступеня забруднення цими речовинами приміщення, як індикатор цих з 59.Основні забруднювачі повітря житлових приміщень, основні індикаторні показники ступеня забруднення приміщень. Джерела забруднення повітря житлових приміщень – продукти життєдіяльності організму людей , які виділяються шкірою та дихання( продукти розкладання поту, шкірного сала, змертвілого епідермісу, інші продукти життєдіяльності, які виділяються у повітря приміщення пропорційно кількості людей, терміну їх перебування у приміщенні та кількості СО2, який накопичуєтьсяу пвітрі пропорційно перерахованим забруднювачам а тому використовується як показник ступеня забруднення цими речовинами приміщень( як індикатор цих забруднень). Через шкіру і дихання виділяється основному органічні продукти обміну речовин, для оцінки ступення забруднюванення визначають окислюваність повітря( вимірюють кількість атомарного кисню, необхідного для окислення органічних сполук в 1м3 повітря за допомогою титрованого розчину біхромату калію K2Cr2O7. ( чисте повітря якщо показник =4-6 мг!м3 кисню) в приміщеннях з дуже поганим сан. Станом може= 20 мг!м3. 60.Вплив різних концентрацій СО2 на організм людини, ГДК СО2 для побутових, громадських та виробничих приміщень. . Концентрація СО2 збільшується пропорційно кількості людей і терміну їх перебування в приміщенні , але недосягає шкідливих для організму рівня, відображає ступінь забруднення повітря іншими продуктами життєдіяльності. І лише в замкнутих недостатньо вентильованих приміщеннях за рахунок бродіння горіння кількість СО2 може досягати концентрацій небезпечних для здоров»я. Концентрація СО2 2-2,5% не викликає помітних відхилень в самопочутті; до 4% - підвищення інтенсивності дихання, серцевої діяльності, зниження працездатності; При 5% - задишка підвищення серцевої діяльності, зниження працездатності. 6% -зниження розумової діяльності, головні болі, запаморочення: 7%- нездатність контролювати свої дії , втрату свідомості і навіть смерть. 10% викликає швидку, а 15-20% миттєву смерть через параліч дихання. Для визначення СО2 використовують методи Суботіна-нагорського з гідроксидом барію, Калмикова, інтерферометричний, портативний експресний метод Лунге –цеккендорфа ( Прохорова ).Граничнодопустима концентрація СО2 в житлових приміщеннях =0,07-0,1%, у виробничих до 1 – 1,5% 61. Гігієнічне значення вентиляцій житлових та громадських будинків показники ефективності вентиляції. Повітря приміщень вважається чистим, якщо концентрація СО2 не перевищує 0,07%( по Петенкоферу), або 0,1%( по Флюге). На цій підставі розраховують необхідний об»єм вентиляції- кількість свіжого повітря, яке повинно надходити в приміщення , щоб концентрація СО2 не перевищувала норму, за формулою : V= K*n/(P-P1). Вентиляція- одна із складових у комплексі заходів щодо оздоровлення виробничого середовища,забезпечення оптимальних умов праці і відпочинку.Вентиляційні пристрої підтримують в межах норми заданих метереологічнихумов і чистоти повітря, стану повітря робочої зони який відповідає санітарному законодавству щодо температури, відносної вологості,вмісту в ньому пилу, токсичних речовин. Розрізняють природну і штучну механічну вентиляцію. За організацією повітрообміну вентиляцію поділяють на загально обмінну( зміна повітря в усьому об»ємі приміщенні), місцеву( повітрообмін на окремій частині приміщення). Природна вентиляція здійснюється внаслідок теплового або вітряного тиску й поділяється на неорганізовану та організовану( аерацію).Ефективність аерації: визначити метеорологічні умови у виробничому приміщенні та санітарний стан повітря робочої зони за умов роботи аераційної систем; з»ясувати напрямок руху повітря біля відкритих аераційних отворів; визначити кількість повітря, що виділяється з приміщення через аераційний отвір; розрахувати і порівняти об»єми припливного та витяжного повітря,оцінити повітрообмін у виробничому приміщенні і ефективність аерації. Виміри цих показників проводить лікар з гігієни праці. 62.Визначення поняття «мікроклімату» , його гігієнічне значення. Мікроклімат-сукупність фізичних факторів виробничого середовища: температура, вологість, рухомість повітря, і теплове випромінювання від навколишніх поверхонь обладнання і відкритих джерел) що впливають на тепловий стан організму. Поділяється на комфортний і дискомфортний. На стан виробничого мікроклімату впливають: характер технологічного процесу, умови повітрообміну і приміщенні, метеорологічні умови зовнішньої атмосфери, період року, доби. Мікроклімат впливає на загальний стан здоров»я людини, на функції органів і систем які забезпечують терморегуляцію , а саме на фізичні процеси( тепловіддача конвекцією, радіацією, потовипаровуванням) і хімічні ( зміни рівня обмінниї процесів), які забезпечуються ЦНС і серцево- судинною системою , ендокринної системою.в разі перебування людини в дискомфортних умовах виникають патологічні стани. 63. Гігієнічне значення вологості повітря, показники вологості повітря, методи вимірювання. Вологість впливає на теплообмін організма.Вологість характеризується : 1.Абсолютною вологістю – (пружність) водяної пари, що знаходиться даний момент в повітрі ( Па) , або кількість водяної пари в грамах, яка міститься в 1 м3 повітря у момент дослідження. 2.Максимальна вологість – пружність водяної пари( Па) при повному насиченні повітря вологою при даній температурі. 3.Відносна вологість відношення абсолютної вологості до максимальної вираженої у відсотках .Вологість повітря вимірюється психрометрами: статичними( психрометр Августа), і динамічними (аспірацій ний психрометр Ассмана). Для систематичного спостереження за вологістю повітря використовують гігрограф. При визначені вологості повітря за допомогою аспіраційного психрометра виходять із показань «сухого» і «вологого» термометрів, таблиць,графіками. Статичний метод : 1. Абсолютна вологість =A=f-a*( t-t1)B 2.відносна: P=(A*100%)/F Динамічний метод 1.Абсолютна:A= t-0,5*( t-t1)B/755 2.Відносна:P=A*100/F. Норми відносної вологості(%) в теплий період- 30-60; в холодний і перехідний період-30-45; допустима 65. 64. Гігієнічне значення температури оточуючих предметів( радіаційна температура, інфрачервоне випромінювання), методи вимірювання. Для визначення радіаційної температури в приміщеннях використовують кульові термометри , а температуру стін – пристінні термометри. Визначення радіаційної температури проводиться на рівні 0,2 і 1,5 м від підлоги, прилад має інерцію ( 15 хв) тому показання термометра знімають не раніше цього строку. При комфортних умовах мікроклімату різниця в показаннях кульового термометра на рівнях 0,2; 1,5 не перевищує 3градусиС.Нормативні величини радіаційної температури( в градусах) –1. Житлові приміщення - 20; 2. Лікарняні палати – 20-22; 3. Лікарські кабінети- 22-24; 4. Учбові лабораторії – 18. Для визначення температури стін приміщень використовують пристінні термометри з плоским, спірально вигнутим резервуаром, який прикріплюється до стіни спеціальною замазкою( віск + каніфол)або алебастром. Високі рівні інфрачервоного випромінювання в гарячих цехах підприємств вимірють за допомогою актинометрів і виражають в мкал/см2хв. 65.Гігієнічне значення руху повітря закритих приміщень, методи вимірювання. Рухомість повітря вимірюється за допомогою анемометрів і кататермометрів.Анемометри використовують для дослідження рухомості односпрямованих, а кататермометри – різноспрямованих потоків повітря. Анемометри реєструють відносно великі швидкості руху повітря( крильчасті – від 0,3 – 5 м/с, чашкові від 1 до 30 м/с. при визначенні швидкості руху повітря менше 1 м/с використовують метод кататермометрії. Для обчислення швидкості руху повітря менше 1 м/с використовують формулу Хілла : V= ]( H/Q-0,20)/0,40]2; При швидкості руху повітря від 1 до 7 м/с- формула Хілла, уточнена Вейсом V= ]( H/Q-0,14)/0,49]2.Електроанемометри визначають швидкість руху повітря від 0,03- 0,05 до 5 м/с і більше.Норми швидкості руху повітря(м/с) : Теплий період- 0,2-0,3 ( допустимий – 0,5), в холодний період року і перехідний = 0,2 ( допустимий = 0,2) 66. Принципи гігієнічного нормування параметрів мікроклімату в приміщеннях житлових і громадських будівель. Принципи: 1.Вимірювання параметрів мікроклімату проводять на початку , у середині і в кінці робочої зміни.; 2.При коливаннях мікрокліматичних умов, пов»язаних з технологічним процесом або іншими причинами, вимірювання проводиться з урахуванням найбільших і найменших величин термічних навантажень протягом зміни у холодний і теплий періоди року.; 3. Вимірювання на робочих місцях проводиться на висоті 0,5-1,0м від підлоги – при роботах сидячи, 0,5 – 1,0-1,5м – при роботах стоячи.; 4. При відсутності джерел локального тепловиділення, охолодження або вологості у приміщеннях з великою щільністю робочих місць вимірювання проводиться узонах, що рівномірно розміщені по усьому приміщенні. У приміщеннях площею до 100м2 повинно бкти не менше 4-х зон, які оцінюються, площею до 400 м2- не менше 8. У приміщеннях площею понад 400м2 кільксть точок визначається відстанню між ними ( не більше 10м).; 5. Кількість вимірів на кожному робочому місці повинна бути достатньою для проведення статистично достовірної гігієнічної оцінки умов мікроклімату. |