ооооооо. ыав. 1 Салічна Правда
 Скачать 21.64 Kb.
|
|
1 Салічна Правда Салічна Правда кін V-поч VІ. одна з найдавніших. «Варварських правд» - судебники були керівництвом для суддів. Найбільше у ній присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. Розглядалися випадки кражі худоби, свиней. Салічну Правду називають «Свинячим кодексом». Закріплює права на землю. Більшість статей - про злочин та покарання. Також вказано про судовий процес. А саме виклик до суду, види доказів. Салічна правда – це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбача-ла суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження. +Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника. Злочини проти власності. Аналіз статей Салічної Правди дає змогу виділити деякі злочини проти власності та передбачені за це покарання: про крадіжку свиней (ІІ), про крадіжку рогатих тварин (ІІІ), про крадіжку вівць (ІV), кіз (V), собак (VІ), птахів (VІІ), про крадіжку бджіл (VІІІ), про шкоду, заподіяну ниві або якому-небудь огородженому місцю (ІХ), про підпали (ХVІ) та ін. Штрафи за злочини проти власності різноманітні, але достатньо високі, інколи у декілька разів перевищують заподіяну шкоду: III. Про крадіжку рогатих тварин 1. Якщо хто вкраде молочне теля, і буде впійманим, присуджується до сплати 120 динарів, що складає 3 соліди. 2. Якщо хто вкраде однорічну або дворічну тварину, і буде впійманим присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15 сол. 3. Якщо хто вкраде бика або корову з телям, присуджується до сплати 1400 динарів, що складає 35 солідів. Якщо хто вкраде корову без теляти, присуджується до сплати 30 солідів, не рахуючи ціни вкраденого. Со́лід — римська золота монета, випущена вперше у 309 імператором Костянтином. Важила 1/72 римського фунта. Вона замінила як основна золота монета ауреус. Динар — грошова одиниця різних країн, більшість з яких є арабськомовні або були частиною Османської імперії 4лочин проти особи за салічною правдоюДо них відносяться вбивства, зґвалтування, нанесення каліцтв, обмова, образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і свободу: Салічна правда, звичайно, містить вказівки на кровну помсту. У «Салічній правді» штраф за убивство («вергельд») раба становив 35 солідів (XXXV, ст. 6), римлянина - 62,5 (або 100 солідів, якщо римлянин - землевласник) (XI, ст. 6, 7), вільного франка - 200 солідів (XI, ст. 1), королівського слуги або графа - 600 (IV, ст. 1). У пізніших додатках до «Салічної правди» у 600 солідів було оцінене життя священика, у 900 - єпископа. Втричі вищі штрафи встановлювалися за убивство вільних франків і королівських службовців під час походу. Так, за життя королівського службовця під час походу винний сплачував 1800 солідів (XIII, ст. 2). +Убивство хлопчика до 10 років каралося штрафом у 600 солідів (XXIV, ст. 1), вагітної жінки - 700 солідів (XXIV, ст. 3), жінки дітородного віку - 600 (XXIV, ст. 6), тобто у 3-3,5 рази вище, ніж життя чоловіка. Дослідники пояснюють факт вищої суспільної цінності життя дитини чи жінки тим, що ці особи не могли тримати в руках зброю, тобто убивця під час злочину не ризикував своїм життям. Можливо також, що цими заходами хотіли обмежити втрати від кровної помсти, не допустити її поширення на жінок і дітей ворожого роду. Зауважимо і той факт, що розміри вергельду залежать від суспільної цінності особи. Усі, хто стоїть нижче від вільного франка (навіть римлянин-землевласник), оцінені у значно нижчі суми, натомість життя графа, священика чи королівського службовця цінується вище. 5Феодальна ієрархія за Салічною правдою.Але на протязі VI – IX ст. ст. фракійські королі робили все нові і нові доповнення до Салічної Правди, тому у відповідності з іншими джерелами більш пізнього періоду вона дозволяє прослідкувати також і подальшу еволюцію від родоплемінного устрою до феодалізму франкського суспільства. Перший запис права, точніше, правових звичаїв франків, - Салічного закону. Після завоювання Галії, життя франкського плем’я ускладнились і потрібно було регулювати різні її сторони, розв’язати багато чисельні конфлікти. З цією метою і був записаний Салічний закон. Укладачі цього правового акту міркують конкретно, а не загальними нормами. У X-XI ст. у Франції пануючий клас повністю відділився від інших прошарків, монополізувавши всю власність на землю. Це було відображено у правовій нормі "нема землі без сеньйора". Під їхню владу потрапляли общинні угіддя, за користування якими залежні селяни тепер відбували визначені повинності. Оформлялися баналітетні права сеньйорів: монополія на піч, виноградний прес і млин, які раніше були в колективній власності общин. У завершеному вигляді склалася феодальна ієрархія. 6 Судовий процес у Салічній правді носив змагальний характер. Кримінальне та цивільне судочинство здійснювалося в однакових формах. Справа порушувалася лише з ініціативи позивача. Сторони мали рівні права, і процес протікав у вигляді змагання. Процес був усним, гласним, відрізнявся строгим формалізмом. Салічна правда називає 3 види доказів, що застосовуються в судовому процесі. Серед них важливе місце займає співприсяжництво. Співприсяжники - це родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які є "свідками доброї слави" обвинуваченого. Велике значення мало свідчення очевидців. Поширеним видом доказу були ордалії, при яких злочинець встановлюється за допомогою "божественної сили". Салічна правда описує "суд божий" у формі випробування "казанком". До ордалії зазвичай вдавалися ті, хто не міг уявити співприсяжників. Разом з тим обвинуваченому надавалося право за певну плату відкупитися від випробування "казанком". Судові суперечки розбиралися на зборах вільних людей сотні під головуванням виборного судді - тунгіна. Вирок виносили виборні засідателі - рахінбургів. Згодом здійснення суду поступово переходить в руки королівської адміністрації. Місце тунгіна займає граф, який призначається королем, і роль народних засідателів виконують скабіни, які обираються графом із середовища "кращих" людей округу і відправляють свої обов'язки довічно. Вищою судовою інстанцією був суд короля. |