Малик. Малик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya. Розділ перший
 Скачать 0.91 Mb.
|
|
Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії Галина Малик РОЗДІЛ ПЕРШИЙу якому починаються чудеса Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік. Ой, як соромно! Як негарно все вийшло! Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй усе набридло. Дівчинка відіклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу у неї не знаїшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий! Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була певна, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями. Бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток. — Що це? — здивувалася бабуся. — Це… це… вишиваний рушничок… — ледве вимовила Аля і почервоніла, як ті нитки. А тато глянув на неї й стиха мовив: — Ех ти! І тоді Аля втекла до своєї кімнати. Ох, як негарно все вийшло! Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..» — Цілих сто! — голосно промовила вона. — Еге ж, рівнесенько сто! — повторив хтось за її спиною. Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу. Аля обернулася і… — Хто тут? — прошепотіла вона. На плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до пят, піджачку з широкими кишенями. На голові у чоловічка червонів ковпачок. А на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками. Аля заніміла. А чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем. — Так, так, усе правильно! — задоволено мовив він. — Сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. Якраз стільки, скільки треба… Чоловічок не доказав, бо Аля вже встигла на той час отямитись. Вона запхнула у кишеньку нитки, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. Але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. Зручно вмостився на краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках. Аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі. А чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. Аля прислухалась і почула дивні слова: Недо-роби! Недо-пиши! Недо-почни! Недо-лиши! І недо-їж! І недо-ший! І в Недоладію Мерщій! Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені. Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка. Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник! Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно… РОЗДІЛ ДРУГИЙу якому Аля потрапляє у країну Недоладію А треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках. А вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця. Те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не допє. Почне малювати — кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. Або вишиває і те покине, бо нецікаво. Навіть заплестися не може до кінця. Заплете одну кіску — а за другу й не береться. Так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні. Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження. Втім, давайте подивимося, що трапилося далі. Аля недовго мандрувала таким незвичним способом. їй здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. Але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці. Сиділа вона біля ставка. Але якого ставка! У ньому зовсім не було води! Так, так! Аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. Великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. Старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. А біля самого берега гуляли дві плотвички. Одна з них тримала парасольку. Вона часто поглядала на небо і казала: — Згадаєш мої слова, любонько! Сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі добряче вимокнемо! Та найбільше здивувалася Аля, коли подивилася на небо. Там сяяло не кругле сонце, а рівнесенько відрізана його половина, промені від неї розходилися тільки в один бік. — Ну й дива! Що це з ними всіма сталося — із ставком, із квітами, із сонцем?! Та ніхто не відповів їй на запитання. Тому Аля вирішила дознатися про те сама і вийшла з будинку. |