Малик. Малик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya. Розділ перший
 Скачать 0.91 Mb.
|
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙу якому Аля пробирається до замку Недороля Десятого Недоладько лагідно поклав руку Алі на плече. — Не зважай на нього. Він взагалі добрий чоловік. Тільки характер має кепський. А тепер я відведу тебе до королівською замку. І вони пішли вулицями міста. — У мене в замку є знайома служниця… — тут Недоладькі затнувся і почервонів. — Вона проведе тебе до замку. А там ти вже сама… — і він розвів руками, ніби вибачаючись, що там уж нічим не зможе їй допомогти. Незабаром вони опинилися на площі перед замком. Йому не вистачало лише одної башти, а велетенському годиннику центральної вежі — хвилинної стрілки. Тому годинник показував тільки години. Недоладько звернув на стежку, що ледь виднілася у хащах височенної лободи та лопухів. Невдовзі прстукав він у маленькі залізні дверцята. Почулися кроки. Дверцята з немилосердним скрипом відчинилися, і Недоладько ступив за поріг разом з Алею. Вони опинилися у вузькому напівтемному коридорі. Його освітлював тільки недогарок свічки у залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина. Аля потроху почала звикати до всіляких несподіванок. Але вигляд дівчини її все-таки здивував. Обличчя незнайомки геть усе було вимазане попелом. Одягнена вона була до пояса у старий лантух, зате від пояса до пят спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. З-під неї виглядали маленькі ніжки. Права взута у кришталевий черевичок, ліва — у деревяний. — Що, гарно я вбрана? — розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її Аля. — Невже ти мене не впізнала? Таж я Недопопелюшка! І поки вони йшли довгим коридором, у Недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик. — Уявляєш? — щебетала вона. — Я вже мала стати принцесою! Двоє дівчаток-жовтенят розповідали про мене Казку для малят у підшефному дитсадку. І раптом через мене вони посварилися! Здна з них доводила, що сукня у принцеси повинна бути білою, а друга — рожевою. Так вони й недоказали казку до кінця! От я й залишилася така, — і вона показала на своє вбрання. — А далі! Далі я мала одружитися з принцем! Тут Недопопелюшка лукаво глянула на Недоладька і знову заторохтіла: — Проте я зовсім-зовсім не шкодую, що так сталося. Розумієш, усі принци — це матусині синочки. А з мене яка принцеса? Тому й звуть мене Недопопелюшкою. Зате я потрапила в країну Недоладію і познайомилася з Недоладьком. А що з тобою трапилося? Ти давно тут? Де твій дім? Тобі тут подобається? Невідомо, скільки б іще запитань посипалося на Алю, якби вони врешті не дісталися до кухні. У каміні весело палахкотіли дрова. Недоладько присів ближче до вогню і сказав: — Помовч хвильку, Недопопелюшко… Зараз вона тобі все розповість. РОЗДІЛ ДЕВЯТИЙу якому Недопопелюшка ризикує життям Аля розповіла Недопопелюшці, як опинилася у Недоладії. — Але я не хочу лишатися тут, — продовжувала вона, — Я хочу додому. Тільки не знаю, як звідси вибратися. Проведи мене будь ласка, до Недороля Десятого. Може, він допоможе мені, - попросила дівчинка. Почула ці слова Недопопелюшка і враз спохмурніла. — Спробуй, — задумливо мовила вона. — Хоч і не вірю, що наш Недороль зможе тобі чимось допомогти. Я проведу тебе до нього, хоч нас може спіймати Перший Недорадник! — рішуче додала вона. — А що буде, якщо він тебе спіймає? — Він накаже відрубати мені голову! — Ой! — злякалася Аля. Та Недопопелюшка дзвінко розсміялася. — Не бійся, ми втечемо! — заспокоїла вона дівчинку. — Тоді я пійшов, — підвівся Недоладько. — Тільки хочу тебе попрохати, — звернувся він до Алі,— якщо дізнаєшся, як можна вибратися звідси, пообіцяй, будь ласка, що розкажеш і мені. — Обіцяю! — сказала Аля. — Ну то хай тобі щастить! Повертайся швидше до Недотелю! — побажав Недоладько навздогін Алі, яка вже попрямувала коридором за Недопопелюшкою. Вони довго пробиралися темними галереями, переходами, вузькими і широкими сходами старого замку. — Тут! — нарешті прошепотіла Недопопелюшка і показала на двері. Аля тихесенько підступилася ближче до дверей і заглянула в щілинку. До кімнати заглядав ріжок місяця, який освітлював королівське ліжко. З усіх боків його оточувала важка запона, що опускалася з-під самої стелі. Через високі стрільчасті вікна виднілися мерехтливі зірки на чорному небі. Аля рушила до кімнати. Але Недопопелюшка схопила її за руку. — Зачекай! Ти знаєш, як до Недороля звертатися? — Здається, треба казати «ваша величність»? — невпевнено ловила Аля. — Принаймні так зверталися до королів у казках. — Ваша величність — це до справжнього короля! А до нашого — «ваша недоречність»! — А хіба він не справжній? — здивувалася дівчинка. — А! — зневажливо відмахнулася Недопопелюшка. Не король, а одна недоречність! Ну, ні пуху, ні пера тобі! — і вона залишила Алю саму. Дівчинка навшпиньках наближалась до королівського ліжка. Їй здалося, що вона чує тиху музику. Раптом перед нею впала тонесенька смужка світла, що вибивалася з щілини у запоні. Аля зазирнула в щілину, і перед її очима постала картина. |