Малик. Малик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya. Розділ перший
 Скачать 0.91 Mb.
|
РОЗДІЛ ПЯТИЙу якому Аля вперше доводить справу до кінця Недоладько підвівся, підморгнув Алі, і вони подалися до міста. Сонце стояло високо. Алі дуже хотілося пити. Нарешті мандрівники побачили колодязь, а біля нього журавля з новеньким відром. Дівчинка радісно підбігла до колодязя і трохи не заплакала — зовсім новеньке відро було без дна. Вода тут, поруч, — чиста, прохолодна, а набрати її нічим! — Яка безглузда країна! — 3 досади у дівчинки на очі навернулися сльози. — Атож! Живуть десь там лінюхи та шелепи-недотепи — це не доробив, те кинув на півдорозі. А через них і ми мучимось! — підтакнув Недоладько. Але одразу ж похопився: — Ох, вибач, я не хотів тебе образити! Алі одразу ж перехотілося плакати. Вона зрозуміла, що теж належить до отих шелеп-недотеп. Вони рушили далі. Незабаром Аля побачила на квітці велику бабку. — Ой, Недоладьку, дивися, яка гарна! — вигукнула вона. — Давай її сполохаємо — нехай політає! — Вона не літає,— зітхнув Недоладько і зупинився. У неї нема одного крильця. «Бідна! їй, мабуть, так хочеться літати» — подумки пожаліла дівчинка бабку. І раптом згадала, що в одній кишеньці її платтячка лежить червона стрічка. А в другій — голка з ниткою. Дівчинка присіла коло бабки, обережно пришила їй крильце з клаптика червоної стрічки, а решту заховала до кишені. Бабка нерішуче стріпнула крильцем раз, удруге… Потім знялася і полетіла! Аля зраділа. Недоладько на радощах стрибав навколо ні і підкидав угору капелюха. Потім кинувся цілувати дівчинку. — Ура! Виходить, ти чудово вмієш доробляти недороблене. Ура! І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу і кінця. «Так ось чому мені так радісно! — подумала дівчинка. — Віходить — дуже приємно розпочату справу доводити до кінця. — Ось ми й прийшли! — перервав її роздуми Недоладько. Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці: — Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули у столицю найнедоладнішої у світі країни! І справді, перед ними у широкому видолинку лежало місто. РОЗДІЛ ШОСТИЙу якому Аля все більше дивується диву Але ж і місто це було! Таке місто може приснитися тільки у кошмарному сні! На кривулястих вулицях безладно стояли не будинки, а які розвалюхи. Один будинок наче ножем перерізаний навпіл. У кімнаті на четвертому поверсі на трьох ніжках стояв стіл, а четверта висіла в повітрі. На випадок дощу будинок увесь був укритий різнокольоровими парасольками. «Яка безглузда вигадка, — подумала Аля, — Коли піде дощ, вода з парасольок усе одно стікатиме в кімнату». Далі стояв будинок без вікон, без дверей. «Як вони там живуть у темряві? — пожаліла Аля його мешканців. — Напевно, весь час палять електрику». Та тут Аля завважила, що жодного стовпа з ліхтарями ніде не бачить. «Ой, у них, мабуть, зовсім електрики немає!» — здогадалася вона. По вулицях ходили перехожі. У кожного з них чогось не вистачало: або взуття, або одежі, або волосся на голові. Чи просто ґудзика, комірця, краватки, чи шнурка у черевиках. Та найголовніше — їм не вистачало усмішок. Усі в цьому місті були похмурі та невеселі. «Та й справді,— думала дівчинка, — які можуть бути веселощі, коли у тебе чогось не вистачає!» Нарешті Недоладько зупинився у вузенькому провулку перед вивіскою, на якій було написано: НЕДОТЕЛЬ Цей Недотель скидався на довгий кривий сарай із маленькими перекошеними віконцями. Прихилившись до одвірка, на порозі Недотелю стовбичив якийсь товстун у шкіряній безрукавці. Одна колоша його штанів була довша за другу. РОЗДІЛ СЬОМИЙу якому Аля вперше чує про Першого Недорадника Поки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку. — Здоров був, Недоштаньку! — посміхаючись, говорив він. — Ну, що тут у вас нового скоїлося? — У нас завжди все по-старому! — знехотя мовив товстун. — Зате поглянь, з ким я прийшов! — Недоладько повернувся до Алі. Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки буркнув: — Дівчисько як дівчисько. — Е, не кажи! Дивись уважніше, старий буркотуне. Це справжня жива дівчинка! Тільки тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися. — А як вона сюди потрапила? — ошелешено запитав він. — Саме цього ні я, ні вона не знаємо, — здвигнув плечима Недоладько. — Головне, що вона хоче звідси вибратися. — Ти ж знаєш, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, — спохмурнівши, повторив гладун і повернувся до Алі. Вибирай собі кімнату і живи, — кивнув він на будинок. — Можу запропонувати цілком пристойне помешкання. Щойно звільнилася кімната, всього-на-всього без дверей. — А як же там живуть без дверей? — вперше розтулила рота Аля. — Пхе! Велика біда — без дверей! Може, тобі сподобається кімната без ліжка, без опалення, без водогону і стелі або зовсім без стін? Недоштанько подумав і додав: — А оце тобі, мабуть, підійде! Є кімната без телефону! — А хіба тут є кімнати з телефонами? — здивувалася Аля. — Ні, нема. — А взагалі в Недограді хоч один телефон є? — Ні, нема. — То чому ж тоді мені кімната саме без телефону! — Та саме тому, що його в ній нема! «Якась нісенітниця!» — подумала Аля і спитала: — А кімната, у якій би все було, є? — Ні, нема! — гарикнув Недоштанько. — Не забувай, де ти знаходишся! Їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! Бери, поки не пізно, і живи! — Але я не хочу тут жити! Я хочу додому! Мені у вас не подобається! — Ха, відкрила Америку! Нам усім тут не подобається! — роздратовано буркнув Недоштанько. — А раз ти сюди потрапила, значить, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити! — А от і вистачає, вистачає! Я не хочу і не буду тут жити! — розсердилася Аля і навіть тупнула ногою. — А куди ж ти подінешся? — єхидно запитав товстун. — Ну-ну, не треба сваритися! — втрутився Недоладько. Я саме збирався тобі пояснити. Вона хоче йти до Недороля Десятого. Що ти на це скажеш? — Скажу, що від усього цього треба відмовитися й забути! — Це ж чому? — Бо якщо дівчинці і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить Перший Недорадник і — гоп! — її розпатланої голівки наче й не було! Ось чому! — А хто він такий — Перший Недорадник? — спитала Аля. — Про це ти зможеш дізнатися, як тільки ступиш ногою до замку! — ущипливо мовив Недоштанько і, грюкнувши дверима пішов до будинку. |