Малик. Малик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya. Розділ перший
 Скачать 0.91 Mb.
|
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙу якому Аля зустрічається з Недоролем Десятим Посередині широченного ліжка сидів чоловічок у нічній сорочці та нічному ковпаку з китицею. Поруч у мідному свічнику горіла свічка. Він тримав у руках банджо і легенько перебирав струни. Потім вмостився зручніше і заспівав сумно-сумно: Я нізащо не признаюся нікому, що мені у замку страшно так самому! Тільки місяць загляда у вікна чорні… Ех, немає в мене друзів — є придворні! Поки Недороль співав, дівчинка розмірковувала, як озватися до нього, щоб він, бува, не злякався і не зчинив галасу. Нарешті вона відважилася і тихенько прошепотіла: — Ваша недоречні-і-ість! Та Недороль Десятий все одно страшенно перелякався. Він заверещав, шпурнув банджо вбік, аж воно жалібно забриніло, і почав швидко зариватися у свої подушки. Від страху підвивав і приказував: — При-ри-риви-вид! Ва-ва-ва! При-йшов при-ри-риви-вид! Рятуйте! Ва-ва-ва! І ось уже на ліжку замість короля височіла гора ковдр та подушок. «Ох, як я ж його налякала! — жалкувала дівчинка. — Ще задихнеться там під подушками!» І вона знову покликала: — Ваша недоречність! Заспокойтеся, будь ласка! Я зовсім ні привид! Недороль не відповідав. — Вилазьте, ваша недоречність, вам же нічим дихати! Знов мовчання. Аля розсердилася. — Ваша недоречність, якщо ви зараз же не вилізете, я піду собі! Купа заворушилась, і почувся голос: — Як-кщо ти не при-ри-риви-вид, то доторкнися до моєї руки! — і з-під подушок висунулася тремтяча королівська рука. Аля легенько потисла її. Тоді з-під ковдр вигулькнув спочатку ковпак, а потім і сам Недороль. — Ді-ді-дійсно, начебто не при-ривид! — сказав він. — То хто ж ти? — Звичайна дівчинка! — Звичайних дівчаток не буває! Тобто не буває у моєму королівстві! Нарешті Недороль виліз і сів, відсапуючись. — Ох-х-х, як ти мене налякала! — і він приклав до серця руку, — Я думав, що воно от-от вискочить! Мене вже давно так ніхто не лякав. — Чому? — Бо вже багато років сюди ніхто не заходить! — Чому? — знову спитала Аля. — Чому, чому! —розсердився Недороль. Потім підкликав Алю пальцем, нахилившись над нею, прошепотів: — Я їх боюсь! Оглянувся довкола й додав ще тихіше: — Усіх боюся! Але найбільше, — Недороль зблід, наче крейда, — найбільше я боюся свого Першого Недорадника! РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙу якому Аля дізнається про Державну Таємницю — А ти знаєш, чому я боюся свого Першого Недорадника? Він зазіхає на мою корону! — плаксиво сказав Недороль Десятий. — Мене рятує тільки те, що у нього немає голови! Але як тільки вона в нього зявиться… — Недороль засмученими очима дивився на подушки. — Як це — немає голови?! — вжахнулася Аля. — Нема — і все! Його намалювала якась дівчинка спочатку з головою. Потім та голова їй чомусь не сподобалася і вона стерла її гумкою. А більше так і не малювала. От він і лишився без голови! Раптом Недороль похопився, вирячив очі, підняв палець вгор і зашепотів: — Але про це ніхто не знає! І ти про це нікому не кажи, бо… бо… бо… Недороль затнувся. — Бо це Державна Таємниця! — нарешті придумав він. — Знаєш, що буває за розголошення Державної Таємниці? — і Недороль рукою показав, ніби відтинає собі голову. Прохальним голосом він запитав: — Ти нікому не скажеш? — Ні, ні, не бійтеся, ваша недоречність! Нікому! Почувши таку відповідь, Недороль полегшено зітхнув. Але видно, коли почав він відкривати державні таємниці, то не міг зупинитися, бо по-змовницьки підморгнув Алі і поманив її за собою. Відчинивши двері до Тронної Зали, Недороль підняв свічку над головою і освітив заглиблення у стіні — нішу. В ній стояли залізні лицарські лати. — Бачиш цей шолом? — спитав Недороль, — Кожен ранок Перший Недорадник приходить сюди і прилаштовує шолом собі на ппечі, замість голови. А увечері ставить його назад. Аля піднялася навшпиньки і зігнутим пальцем обережно постукала по шолому. Усередині загуло, наче в порожній бочці. — Але ж там порожньо! — здивувалася дівчинка. — Ет! — роздратовано сказав Недороль. — Кого цікавлять такі дрібниці — повна в тебе голова чи порожня! Однак те, що Недорадник безголовий, мене рятує. Сама подумай — не може ж він одягти корону на залізну каструлю! Що-що, а голова у короля повинна бути в порядку. Принаймні зовні… Він зітхнув. — Скільки голів він уже переміряв! Це щастя, що жодна йому не підійшла! — Як — переміряв? — Звісно як. Накаже відрубати кому-небудь голову, а потім приміряє її, чи не підійде вона йому. — А ви мовчите і дозволяєте йому робити такі жахливі речі?! — з обуренням вигукнула Аля. — Отож і видно, що нічогісінько ти не тямиш у королівських справах! — розсердився Недороль. |