Главная страница
Навигация по странице:

  • — Я не знаю, — знітилася Аля. — У мене тільки раз вийшло. Але скажіть, будь ласка, де ви так могли застудитися

  • — Ми не вміємо! Кахи-кахи. Ми тому й прийшли… Може ти нас навчиш

  • — А чому не зможе

  • Малик. Малик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya. Розділ перший


    Скачать 0.91 Mb.
    НазваниеРозділ перший
    АнкорМалик
    Дата22.10.2021
    Размер0.91 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаМалик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya.doc
    ТипДокументы
    #253710
    страница8 из 12
    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

    РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ



    у якому Аля читає чарівну книгу
    Книга була величезна. І щоб перегорнути сторінку, Недочеревику щоразу доводилося підніматися із стільця. Нарешті він знайшов, очевидно, те, що шукав. Витяг з кишені окуляри і почав уважно читати. Потім щось записав на папірець, радісно потер руки і аж підскочив від задоволення.

    За мить він заспокоївся, закрив книгу, підсунувся ближче до огню гріючи руки, щось тихо замугикав собі під ніс. Раптом Недочеревик замовк і глянув на годинник, що, як дві краплі води, був схожий на годинник з вежі королівського замку. Тільки у нього була ще й хвилинна стрілка. Годинник показував за кілька хвилин дванадцять.

    Карлик заметушився, почав нишпорити по кишенях. З однієї витяг свого лівого черевика, узув його і… зник. Аля кинулася до дверей, але вони були замкнені, а ключ залишився в замку по той бік дверей.

    — Ключ! Швидше, швидше! — вигукнула дівчинка. І слухала, чи не дзеленькне об підлогу. Але ні! У цій кімнаті бажання не виконувались. Аля зрозуміла, що вона замкнена.

    Шукаючи порятунку, дівчинка згадала, що в кишені у неї лежить ключ від хвіртки з королівського саду. Вона спробувала відчинити двері ним. Яка радість — замок легко відімкнувся!

    Але як же тепер дістатися до маленької кімнатки? Аля відімкнула вже декілька дверей, однак усі вони вели у ту кімнату, з якої вона щойно вийшла. З розпачу дівчинка ледь не заплакала. Адже карлик міг повернутися будь-якої миті. А вона так і не встигне прочитати чарівну книгу.

    «А якщо спробувати знову…» — подумала Аля, підбігла до стіни і швиденько провела по ній пальцем. Зявилися дверцята. Дівчинка прочинила їх і нарешті опинилася в карликовій кімнаті… Вона підійшла до столу і на обкладинці книги прочитала:

    — Спра-ва но-мер.

    «Що за справономер такий?» — не зрозуміла Аля. А далі було написано: «ІНСТРУКЦІЇ ДО ЗАЧАРУВАННЯ І РОЗЧАРУВАННЯ». Аля перегорнула ще кілька сторінок і радісно скрикнула. Перед очима була «Інструкція № 12. Як перенестися з країни Недоладії»:

    Рівно о 12 годині, коли хвилинна стрілка збіжиться з годинниковою, стати перед годинником королівського замку, доробити все що є у тебе недороблене, і проказати закляття:
    І до-роби!

    І до-пиши!

    І роз-почни!

    І не лиши!

    І до-їдай!

    І до-пивай!

    І з Недо-ладії

    ТІКАЙ!»
    Щоб краще запамяталось, Аля повторила закляття, Затем перегорнула сторінку. Далі зазначені були адреси. Серед них дівчинка прочитала й свою: вулиця Будівельників, 127, квартира 121. Вона пробіглась очима до кінця списку, до чистої сторінки на якій раптом почала зявлятися нова адреса — наче хтось невидимою ручкою швидко виводив літеру за літерою.

    «Ага, справа номер, — здогадалась вона, — це і є та чарівні книга, куди записуються всі недороблені справи, а також адреси тих, хто їх не доробив. І тоді карлик взуває черевика, мчить туді і забирає недороблене в Недоладію!»

    Отож, щоб повернутися додому, Алі треба стати на площі перед годинником, заплести другу кіску і, коли пробє рівно дванадцяті, промовити закляття.

    Перегортаючи сторінку за сторінкою, Аля звернула увагу, що у списку проти кожного прізвища стояли цифри: девяносто вісім, сімдесят шість, пятдесят чотири. Біля Алиного імені, що значилась у списку під номером один, була цифра сто і слово «перенесена».

    Внизу дівчинка помітила написану дрібненькими літерами примітку: «До Недоладії переноситься лише той, хто не доробив рівно сто справ».

    Під номером другим у списку стояло прізвище її сусіда — Сашка-Тишка і цифра девяносто девять. Отже, йому лишилося не доробити тільки одну справу — і він опиниться у країні Недоладії.

    «Ні, не буде цього! — вирішила Аля. — Я всіх їх попереджу!»

    Вона похапцем вирвала сторінку і заховала у кишеньку. А тепер — швидше до Недоладька, поки не повернувся карлик!

    Аля намалювала на стіні двері і вийшла у коридор, потім — на пустир. Двері за нею одразу ж зникли. Але тепер вона знала таємницю будиночка.

    А до неї, всміхаючись, уже поспішав Недоладько.

    РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ



    у якому Аля спробувала ще раз довести справу до кінця
    — Як довго тебе не було! — вигукнув Недоладько. — Я вже почав турбуватись.

    — Я теж! — обізвався Недоштанько, виходячи з темряви ще з декількома недоладянами.

    — А це ще хто? — спитала Аля.

    — Хто, хто… — буркнув Недоштанько. — Це мої друзі. Вони пришли виручати тебе.

    І тут з гурту виступила дивна чотирикутна бабуся. Голова іі була обмотана великою квітчастою хусткою, кінчики якої, завязані вузликом над чолом, стирчали, як заячі вуха. Вузлик скріплювався гвинтиком. У кожній руці бабуся тримала по великій картатій носовій хустинці.

    Час від часу старенька витирала ними червоного і розпухлого носа. Бідолашна бабуся без угаву кашляла, чхала, кректала і охала.

    — Кахи-кахи, — почала вона. — Мене звати Недокватирка, а-ап-чхи! Ой, лишенько! Ми дізналися, що в місті зявилася дівчинка, — о-ох, мій бідний поперек!.. — яка вміє доводити справу до кінця… — Бабуся голосно висякалася.


    — Я не знаю, — знітилася Аля. — У мене тільки раз вийшло. Але скажіть, будь ласка, де ви так могли застудитися?

    — О-ох, це довга історія, — зайшлася кашлем бабуся. І вона розповіла Алі, як одного разу тато попросив сина закрутити гвинтика на кватирці. А саме в цей час у дворі мав розпочатися футбольний матч. А хлопчик був капітаном команди. А яка ж гра без капітана? Хлопець недокрутив гвинтика і гайнув у двір.

    — И ось я тут. А через цей протяг у мене постійний нежить, кашель, бронхіт, радикуліт і немає жодної кісточки, яка б не боліла. — закінчила бабуся сумну оповідь.

    — И все через отой недокручений гвинтик? — запитала Аля.

    — Через нього! — підтвердила Недокватирка.

    — Чому ж ви його досі не закрутите? — обурилася дівчинка.


    — Ми не вміємо! Кахи-кахи. Ми тому й прийшли… Може ти нас навчиш?

    — Зачекайте хвильку! — Аля знову кинулась до будиночка. Добігши, вона зайшла усередину і голосно проказала: — Викрутку! — і в ту ж мить у неї в руці зявилася невеличка викрутка. Повернувшись, дівчинка рішуче взялася до роботи. Спочатку викрутка не слухалась її, а капосний гвинтик весь час вивертався. Але ось останній оберт — і Аля полегшено зітхнула. На сердці стало радісно, як тоді, коли вона пришила крильце бабці.

    Тої ж миті бабуся Недокватирка перестала кашляти і чхати. Не тямлячи себе від радості, вона обмацувала поперек, руки, ноги і примовляла:

    — Ой! Не болить! Ніде не болить! І ніде не крутить! І не стріляє! — і вона кинулася цілувати Алю.

    Усі вирушили до Недотелю. Там вони розсілися за довгим деревяним столом. Аби їх ніхто не потурбував, Недоштанько повісив на дверях табличку «Зачинено на переоблік». І Аля почала розповідь.

    — А знаєте, хто недомалював Першого Недорадника? Я! І я придумала, як позбавити вашу країну від нього! Тільки повернуся додому, одразу домалюю йому голову, і він зникне назавжди!

    — От так компот! — радо вигукнув Недоладько. — Невже це можливо?!

    — Ще й як можливо! — запевнила його Аля. — А тепер нам треба знайти годинникаря, який би полагодив хвилинну стрілку на годиннику королівського замку!

    — Я знаю такого, — обізвалася Недокватирка. — Його звати Недождень. Він живе у маленькій комірчині на тій самій вежі з годинником. Але чи зможе він полагодити?


    — А чому не зможе?

    — Та він уже, напевно, забув, як це робиться! А ще боятиметься, що його вистежать шпигуни і донесуть Першому Недораднику. А той накаже відрубати Недожденю голову!


    — За що?

    — За те, що він взявся довести діло до кінця!

    — Шпигуни стежать за нами всіма!

    — І доносять Недораднику!

    — Тоді гвардійці хапають…

    — І відрубують голову… — перебиваючи один одного загомоніли всі разом.

    — Що ж робити? — засмутилася Аля.

    — Нічого, не сумуй, щось придумаємо! — підбадьорив її Недоладько. — Спочатку проберемося до замку і умовимо годиникаря полагодити годинника.

    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


    написать администратору сайта