Малик. Малик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya. Розділ перший
 Скачать 0.91 Mb.
|
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙу якому в підземелля спускається Недороль Десятий Двері тихенько прочинилися. По сходах, крадучись, спускався Недороль Десятий. Щоб не зачепитися бува і не впасти, він перекинув поділ довгої сорочки, наче плащ, через руку. Гвардійці полегшено зітхнули. Боялися вони тільки Першого Недорадника. Недороль Десятий підійшов до ґрат. Підняв свічку і почав вдивлятися у темний куток вязниці, де спала Аля. — Дівчинко! Звичайна дівчинко! — покликав він. Аля прокинулася і, побачивши Недороля, радісно всміхнулася. «Він прийшов, щоб випустити мене з вязниці!» — подумала вона і підійшла до ґрат. — Ваша недоречність, двері он там! — Які двері? — перелякано запитав Недороль. — Але ж ви прийшли, щоб визволити мене? — Ні, ні! Що ти! Я прийшов, щоб подякувати тобі за те, що ти врятувала мою корону, і… і… щоб попрощатися. — Як? І ви мене не випустите звідси? — Ну подумай сама, які дурниці ти говориш! — роздратовано промовив Недороль. — Якщо я випущу тебе сьогодні, Перший Недорадник завтра ж посадить сюди мене! — А звідки він дізнається? — Та йому розкажуть… — Недороль оглянувся, ніби шукаючи того, хто це зробить, і побачив гвардійців. — Та йому ж розкажуть навіть ось ці солдати! Гвардійці, що сиділи напівсонно, заворушилися. їхнє залізяччя забряжчало, і той, що з одним вусом, голосно спитав: — Ти щось чуєш, Недобородо? — Я зовсім нічого не чую. І навіть нічого не бачу, Недовусе! — і при цьому втягнув голову в плечі так, що вона зовсім заховалася в каструлю. — Гм, дивно! Я теж нічого не чую і не бачу! — проказав Недовус. Недороль притулився до ґрат і швидко зашепотів: — Не вір, не вір їм! Вони прикидаються! А завтра ж побіжать до Першого Недорадника і викажуть мене! Мені дуже тебе шкода, але я боюсь… боюсь… — і він почав задкувати до виходу. Та раптом зупинився на півдорозі і, скривившись, щоб не заплакати, промимрив: — Мені ніхто ніколи так гарно, бантиком, не привязував корони! — і зник за дверима. Гвардійці перезирнулися і зітхнули. У підземеллі запала тиша. РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙу якому Недопопелюшка приходить Алі на допомогу І знову двері підземелля тихенько зарипіли і прочинилися, пропускаючи Недопопелюшку. Гвардійці, побачивши її, відвернулися від дверей і втупилися в протилежну стінку. Недопопелюшка навшпиньках підійшла до грат і покликала Алю. — Це ти?! — радісно підстрибнула дівчинка. — Тс-с-с! — Недопопелюшка приклала палець до губів. Гвардійці завовтузилися, і один з них сказав. — Я щось нічого не чую, Недобородо! А ти? — Я теж! І навіть не бачу! — відповів другий. Недопопелюшка полегшено зітхнула і схвильовано сказала: — Не падай духом! Ми тебе виручимо! Ніч довга всі в замку вже поснули, а Недоладько пішов у місто по допомогу. — Слухай уважно, Недопопелюшко! — відповіла їй Аля. — Перш за все треба сховати голову Першого Недорадника — Як це — сховати? — Дуже просто. Проберись до Тронної Зали, там за троном є ніша. У ній заховані лицарські лати. Шолом Недорадник кожного ранку прилаштовує собі на плечі замість голови. А ввечері знімає і кладе у нішу. Зараз ніч. Отже, шолом можна переховаТ в інше місце. — А для чого його ховати? — все ще не розуміла Недопопелюшка. — Ну як ти не розумієш! Без голови Недорадник не зможе наказати катові відрубати мені голову. — Аля перевела подих. — А потім, — продовжила вона, — невідомо, чи встигне годиникарь полагодити годинника до дванадцятої години. Недорадник накаже гвардійцям схопити його і відрубати голову теж. — Тепер я все зрозуміла! — вигукнула Недопопелюшка. — А зараз треба дізнатися, у кого ключ від твоєї вязниці. По цих словах гвардійці знову забряжчали своїм залізяччям і один з них сказав: — Здається, ти залишив ключ у замку, Недобородо? — Еге ж, у замку, — відповів той. — І двері можна відімкнути? — Звичайно! Недопопелюшка підбігла до дверей. І радісно ойкнула, бо в замку справді стирчав ключ. Вона відімкнула двері, схопила Алю за руку, і вони побігли до виходу з підземелля. У тиші щось знову забряжчало і почувся голос одного з гвардійців: — Ти чув що-небудь, Недобородо? — Анічогісінько! І навіть зовсім нічого не бачив! — відповів той. І в голосі його вчувалася лукава посмішка. |