Малик. Малик Галина. Незвичайни пригоди Али в крайини Недоладийи - roya. Розділ перший
 Скачать 0.91 Mb.
|
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙу якому Аля опиняється у підземеллі А куди ж поділася Недопопелюшка? Невже вона злякалася і покинула дівчинку в біді? Ні! Не покинула. Коли Перший Недорадник схопив Алю за руку, Недопопелюшка кинулася на допомогу. Та в цю мить її саму хтось боляче шарпнув за рукав, затулив долонею рота і потяг за двері. Звичайно, це був Недоладько! Він не залишився на кухні, а назирці пішов за ними, щоб допомогти, як буде треба. — Тс-с-с! — приклав Недоладько пальця до губ і пояснив: — Ти нічим їй зараз не допоможеш. Гвардійці одразу ж схоплять і тебе. А разом ми щось, може, і придумаємо. От такий компот! Він визирнув з-за дверей. У кімнаті вже нікого не було. — Ходімо, — сказав Недоладько. — Треба рятувати Алю. Тим часом гвардійці відвели Алю до підземелля. Залізні грати перегороджали його на дві нерівні половини: у меншій сиділи засуджені, у більшій розклав своє знаряддя кат. Аля з жахом розглядала те знаряддя. Тут булі різні сокири — маленькі, більші і дуже великі; з короткими і з довгими ручками, з вузькими і з широкими лезами, прямими і загнутими з боків. На гачку висіло вбрання ката — червоний ковпак з вирізами для очей. Гвардійці замкнули за Алею залізні двері і мовчки всілися на краєчок широченної плахи, що стояла найближче до ґрат. Дівчинка присіла на оберемок соломи, що правив за ліжко. «Дивно! — думала вона. — Той чоловічок, якому я колись не домалювала голову, тепер наказав відрубати голову мені!». Її сумні думки перервали чиїсь кроки — то прийшов кат. Аля одразу впізнала його. Він мав величезні загрубілі руки і маленькі примружені очі. Кат наблизився до ґрат. Улесливо кривлячись і огидно хихикаючи, звернувся до Алі: — Чого ти сидиш там у кутку? Хи-хи. Підійди ближче. Я — королівський кат. Хи-хи. Я прийшов, щоб приміряти сокиру до твоєї шиї! Хи-хи! Щоб завтра не гаяти часу. Щоб швиденько — раз-раз і готово! Хи-хи. Треба, щоб все йшло як по маслу. Я люблю свою роботу. А у того, хто любить свою роботу, — все завжди проходить гладенько! Хи-хи! Він був такий бридкий, що Алю аж пересмикнуло. Побачивши, що дівчинка дивиться на нього з відразою, кат знову захихотів: — Хи-хи-хи! Не дивись на мене так, не дивись! Знаєш, хто я? Я друга людина у королівстві після Першого Недорадника! Мене всі бояться! Хи-хи! А ще я єдина людина у королівстві, якій дозволено доводити свою справу до кінця! Хи-хи-хи-хи! Та раптом він перестав реготати і жалібно сказав: — А я не такий уже й поганий! Я добрий! Ти думаєш, мені тебе не шкода? Ще й як! Але що вдієш — така робота! І він знову захихотів: — Я бачу, ти не хочеш підійти ближче. Нічого, нічого, не вставай! Ти, напевно, втомилася. Я вже й так бачу, що тобі підійде ось ця любонька! — і він підняв угору невеличку сокиру з коротким держаком. Кат провів пальцем по її лезу і стурбовано пробурмотів: «Треба трохи підгострити!». Витяг з кишені точило, присів на плаху і заходився біля роботи, наспівуючи: Всі чомусь мене обходять стороною. І ніхто не привітається зі мною. І ніхто мені руки не подає — всі не люблять ремесло моє! І чому, чому такий я нещасливий?! Я страшенно ж, я страшенно жалісливий! І коли когось я страчу — усередині я плачу! Ну чому, чому такий я жалісливий? Нагостривши сокиру, він змахнув з ковпака невидиму порошинку і попрямував до дверей. На порозі кат обернувся до Алі і сказав: — Я пішов! Хи-хи! До скорої зустрічі завтра вранці! Спи спокійно! Хи-хи-хи-хи! РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙу якому Аля, якби вона не спала, могла б почути дивну розмову Гвардійці сиділи мовчки, втупивши очі в Алю. Щоб не бачити їх, дівчинка відвернулася до стіни. Стомлена, вона скоро заснула. Гвардійці довго сиділи нерухомо. Почувши рівне Алине дихання, один з них, намагаючись не бряжчати залізяччям, повернув голову до другого. Він мовчки дивився на товариша, покручуючи лівого вуса, бо правого у нього зовсім не було. Другий гвардієць удавав, що не помічає його погляду. Він навіть намагався втягти голову в каструлю, що правила йому за шолом. Тоді перший тихенько кахикнув. — Умгу-умгу-умгу! — загуло в каструлі. Перший гвардієць сердито прошепотів: — Та зніми ти того клятого казанка! Другий обережно зняв каструлю і поставив на камяну підлогу. Стало видно, що у нього тільки половина бороди. — Бодай вона згоріла, така служба! — теж пошепки поскаржився він. — Та не крути, не крути, Недобородо! — сказав перший. — Ну чого ти прискіпався, Недовусе? — сердито запитав другий. — Вона ж зовсім ще дитина! — докірливо мовив Недовус. — А що тобі до того? Чи теж закортіло туди? — і Недоборода показав на грати. Обидва замовкли. — Дітей почав хапати! — через хвилину з обуренням в голосі обізвався Недоборода. — Отож я ж і кажу! — знову жваво повернувся до нього Недовус. І тут наче змовившись, вони разом встали і пішли до залізних дверей. Недоборода встиг вставити ключ у замок, коли почулися кроки. З переляку залишивши ключ у дверях, гвардійці кинулися назад. Недоборода поспіхом насунув на голову каструлю і всівся поруч з товаришем. |