1. Визначте та обрунтуйте відмінності розвитку та руху. Розвиток
 Скачать 35.22 Kb.
|
|
1.Визначте та обґрунтуйте відмінності розвитку та руху. Ро́звиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Рух — спосіб існування матерії, який полягає в безперервній зміні всього сущого і виявляється в безпосередній єдності перервності й неперервності простору і часу. "Розвиток" — конкретніша, глибша й змістовніша категорія, ніж "рух". Розвиток — це певним чином спрямований, упорядкований ряд змін, який містить кількісні й якісні зміни. В історії пізнання категорії "рух" і "розвиток" є співвідносними категоріями. Спочатку виникло поняття рух, тобто відображення того, що доступне безпосередньому спогляданню. Поглиблене ж дослідження проблеми привело до виникнення поняття "розвиток". Останній не відкривається безпосередньому спогляданню, оскільки потрібні спостереження, порівняння його даних, їх мислена обробка тощо. 2.Визначити агностицизм як історично-філософські напрямки. Агностицизм — філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом. Традиція агностицизму бере початок у філософії Берклі, який вважав, що людині неможливо вийти зі свого досвіду, щоб розв'язати питання про відношення цього досвіду до фактів дійсності. Слідом за ним Юм виступив з послідовним запереченням істинного пізнання, починаючи з критики основного закону пізнання — причинності, що, з його погляду, — лише уявлення, що характеризує сприйняття світу людиною. По суті, робота Канта по опису пізнання як вибудовування світу (феноменів) і уникнення запитування про світ узагалі (річ-в-собі) лежить у руслі, що задається Юмом. Істотний внесок в еволюцію агностицизму внесло «відкриття» сфер, участь свідомості в яких обмежена (зокрема — воля або несвідоме, інтуїція). Крайнього ступеня агностицизм досягає в сучасній філософії, що закликає відмовитися узагалі від поняття реальності і розглядати тільки різні модифікації людської свідомості і мови в їхній відносності. 3.Сформулюйте відмінності між об’єктивним ідеалізмом та вульгарним матеріалізмом. Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок. В різних філософських школах цей початок називається по-різному: Бог у теології, абсолютний дух у Гегеля, світова воля у Шопенгауера тощо. Об'єктивний ідеалізм визнає реальність світу й матерії, однак розцінює їх підпорядкованими певним ідеальним принципам. В цьому відношенні він протистоїть як суб'єктивному ідеалізму, так і матеріалізму. Першим визначним представником об'єктивного ідеалізму був Платон. Вульгарний матеріалізм — матеріалізм, який заперечує специфіку свідомості, його соціальну природу і розглядає свідомість як фізіологічну функцію організму. Назву ввів Фрідріх Енгельс. Всі різноманітні форми руху матерії вони зводили до простих законів механіки. За їх вченням, психіка є такою ж речовиною, як і всі інші матеріальні речі, а мозок виділяє думку так само, як печінка виділяє жовч, тобто як певну, хоч і дуже витончену матерію. Ф. Енгельс називав їх вульгарними матеріалістами, оскільки вони спрощували, з його точки зору, матеріалістичне світорозуміння, заперечували специфіку свідомості, ототожнюючи його з матерією, відкидали необхідність розробки філософії як науки. Звідси їх погляди отримали назву «вульгарного матеріалізму». Вульгарні матеріалісти заперечували якісну своєрідність психіки та активну роль свідомості в поведінці людини. Разом з тим вони дотримувалися ідеалістичних поглядів на природу суспільства та суспільного розвитку, будучи затятими захисниками капіталізму і відкрито виступали проти марксистського вчення. Погляди вульгарних матеріалістів на природу психіки та людської свідомості були піддані жорстокій критиці з боку Маркса й Енгельса і не отримали подальшого розвитку в науковій психології. 4.В чому полягає практична природа істини. І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності. Практика- це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокла-даюча діяльність людини,, що має своїм змістом засвоєння і перетворення природних і соціальних об´єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика багатогранна і має різні рівні. Практика обґрунтовує об´єктивність змісту знання, є критерієм, мірилом перевірки істинності результатів пізнання. Практика виступає критерієм істини тому, що вона як матеріальна діяльність людей має позитивну якість безпосередньої дійсності. Вона з´єднує і співвідносить об´єкт і дію, котра здійснюється відповідно з думкою про неї. Саме в такій дії виявляється істинність думки. 5.Сформулюйте форми матеріального руху та визначте специфічні особливості кожного з них. Мате́рія — поняття філософії, яке в різних історичних епохах, школах та філософських дисциплінах має різне значення. Невід’ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії рух - це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, цілісності наявних на даному рівні систем відповідають свої форми руху. Звичайно виділяють дві групи форм руху матерії: 1 - ті форми, які проявляються на всіх відомих просторових масштабах і структурних рівнях матерії - механічний рух атомів: молекул, мікроскопічних і космічних тіл; розповсюдження електромагнітних і гравітаційних хвиль; рух елементарних частинок; 2 - форми, які проявляються лише на певних структурних рівнях в неорганічній природі, живій природі, суспільстві - галактики, метагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо. Рух є внутрішньою необхідністю існування матерії. В даному аспекті говорять про існування двох типів руху матерії. Перший з них пов’язаний з процесом збереження якостей предмета, другий - зі зміною якісного його стану. Ці два типи руху відображають дві внутрішні тенденції в матеріальних процесах - тенденцію до стійкості і тенденцію до мінливості. Важливою і невід'ємною формою існування матерії є простір і час. Категорія простору виражає властивості об'єктів бути протяжними, займати фіксоване місце серед інших, межувати з іншими об’єктами в структурній організації матеріального світу. Об’єкти матеріального світу постійно перебувають у русі і розвитку. Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту; час - є одномірним, бо він характеризується тривалістю. В фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику чотирьох вимірного простору - часу. В математиці є поняття помірного простору, в якому багатовимірність має умовний характер і використовується для структурного виразу властивостей розглядуваних об’єктів. 6.Визначте поняття сродної праці у філософії Сковороди. Обгрунтування потреби людини в сродній праці є одним з найважливіших висновків концепції сродності. Згідно з твердженням Сковороди, сродна праця є водночас і потребою людського тіла, і потребою духовною, оскільки вона звеселяє дух, приносить задоволення і насолоду. Сродна діяльність характеризується тим, що вона однаково корисна й для того, хто знайшов своє покликання, і для суспільства. Цією єдністю суспільного і особистого інтересу сродна праця відрізняється від випадкової праці, обраної з міркувань користі, слави чи гордості. Тому уважне ставлення до самого себе, турбота про власний духовний світ матиме значення для інших людей. Сковорода закликає працювати заради власної користі, дбати про потрібне для себе і тим самим про досягнення свободи. Де міркування важливе для розуміння філософії і моралі Сковороди в цілому. 7.Сформулюйте Гегелівське розуміння сутності історичного процесу (праця філософія історії). Принцип необхідного і закономірного зв'язку в розвиткові світової історії є, за Гегелем, відображенням принципу розвитку і вдосконалення, іманентно властивого ідеї, розуму. Всесвітня історія у своєму поступальному розвиткові є здійсненням і відблиском абсолютної ідеї, розуму. Гегель робить спробу пояснити зміну історичних народів. Так, історія – це процес усвідомлення свободи. Кожний народ і епоха в своєму духовному принципі досягають в усвідомленні свободи лише певного обмеженого ступеня і внаслідок цього повинні передати спадкоємність (послідовність) в пізнанні свободи наступним народам і епохам, які більш глибоко охоплюють істину. За Гегелем, причиною появи нового історично передового народу є те, що він більш глибоко, ніж попередній народ, пізнає свободу. Але чому він пізнає її глибше і водночас такою мірою, що повинен поступитися пальмовою гілкою історичної першості іншому народу? Мабуть, тому, що той пізнає свободу ще повніше. І так може продовжуватися безкінечно, а дійсного пояснення історії немає. Слід зазначити, що оскільки Гегель свою філософію розуміє як зображення життя і руху абсолютного, світового духу, божественної ідеї, то зрозуміло, що для нього історія втрачає характер дійсної історії і стає розкриттям змісту абсолютного духу. Вона, отже, містилася в ньому (абсолютному духові) в усіх своїх ступенях і формах із самого початку. Народи й історичні епохи постають у цьому розумінні як сліпі знаряддя творчості божественного розуму. Історичний процес перестає бути результатом практичної діяльності людей. Основний характер історичних відносин визначений уже до їх діяльності, людям надається обмежене право бути носіями ідей світового духу. 8.Об’єктивне і суб’єктивне стихійне та свідоме суспільної діяльності. Діяльність - основна умова і спосіб розвитку суспільства. Вона є основою становлення і розвитку людини. В творчій діяльності людина утверджується як певний тип особистості. Діяльність є основою створення культури. В суспільстві людина знаходить мотиви своєї діяльності. Суспільні відносини орієнтують діяльність людей. Діяльність включає мету, смисл, предмет, засіб, процес діяльності (здійснення мети). Форми діяльності різноманітні. Залежно від сфер прикладання розрізняють виробничо-матеріальну, виробничо-духовну, трудову (праця), нетрудову. Залежно від прикладання творчості - продуктивну і непродуктивну (відтворення відомого). Діяльність людини своєю свобідною волею втручається в об'єктивну закономірність буття. І тому можуть виникнути проблеми для людини, її життя, коли порушується ця об'єктивна закономірність світу. Суб'єктивний, цілепокладаючий компонент діяльності і об’єктивний зміст властивостей, якостей, структури світу можуть не співпадати, не гармонізувати. Виникають екологічні кризи чи соціально-економічні. 9.Основні функції філософії. До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну (праксеологічну). Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про світ та про людину, про її місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення, здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя. Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них (в своїй сфері) усвідомлювати дійсність крізь призму відношення "людина – світ". Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумовлено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлення буття у структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, е відображенням саме цієї сторони людського буття. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Тому основні положення філософії мають важливе методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмету. Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини. 10.Основні соц.-духовні детермінанти економіки. Економі́чний детерміні́зм — вульгарно-матеріалістична концепція, прихильники якої розглядають економіку як суб'єкт історичного процесу й намагаються схематично вивести всі явища суспільного життя з продуктивних сил і виробничих відносин. Сьогодні вектор особистісних пріоритетів з духовних цінностей стрімко змінюється на матеріальний добробут, на гроші, вплив яких став панівним у різних сферах в тому числі в процесі соціалізації індивіда. В якості основного механізму соціалізації індивіда в суспільстві споживання виступає підприємницька діяльність, а рівнем соціалізованості особистості –підприємливість як характеристика суб’єкта економічної діяльності. 11.Історичні типи світогляду. Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". "Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил. Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них. 12.Основні філософські концепції культури. Богословські концепції культури. У даному випадку етимологічний смисл культури не випадково збігається з понятійним, оскільки суть її, згідно з уявленнями богословів, по лягає в процесі осмислення божественного в природі й історії. Поклоніння вищій надприродній силі, яка скеровує долю світу і людини, визначає основний предмет культурної діяльності людей. В силу того, що Бог у теологічній концепції історії і культури є центром і творчою силою світобудови, сенс людського життя з його повсякденними турботами і хвилюваннями втрачає свою самоцінність. Тут головне — через пізнання Бога підготуватись до справжнього життя, яке лежить за межами соціального буття. Просвітницькі концепції культури. В центрі уваги французь кої просвітницької концепції культури знаходився історичний «дух народу», виражений у результатах діяльності людей, у характері суспільних порядків і інститутів, а також у народних звичаях і традиціях. У про світницькій концепції відображена доля не окремого індивіда, а колективне життя нації, те, що можна назвати національною куль турою. Функціональні концепції культури. В кінці XIX ст. набувають поширення концепції, які пробують звести культуру до біологіч ної природи людини, розкриваючи її сутність через безпосередню адаптацію до умоп навколишнього середовища. Подібні ідеї в минулому були тісно зв'язані з соціал-дарвінізмом. Символічна концепція культури. Якщо функціоналісти абсо лютизували роль біологічного начала в культурному процесі, то представники філософії символічних форм акцентували свою ува гу виключно на символічних культуроформуючих факторах. Хо ча теорія ця була сформована у рамках марбурської школи нео-кантіанства, певні елементи її зародилися значно раніше і нале жать іншим філософським напрямкам. 13.Основні принципи діалектики. Діале́ктика — метод філософії, що досліджує категорії розвитку. Принципи діалектики — це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Принцип розвитку є прямим наслідком визнання руху основною властивістю (атрибутом) матерії. Разом з тим принцип розвитку виділяє вчисленних видах руху його провідну форму - розвиток. Рух можебути круговим (оборотним), регресивним і прогресивним (необоротні формируху). Розвиток акумулює в собі особливості всіх трьох видівруху, воно передбачає незворотність (неможливість повного повернення допочаткової точки), наступність (зв'язок нового і старого), спрямованість,циклічність. Принцип загального зв'язку невіддільний від принципу розвитку, як би розкриваєумова реалізації першого принципу. Виникнення, зміна, розвиток неможливо в ізольованому стані, воно припускає зв'язок внутрішнього ізовнішнього. Нарешті, саме розгортання суперечності як основний зміст принципу розвитку є особлива форма зв'язку протилежностей. Принцип тотожності (єдності) діалектики, логіки та теорії пізнаннявисловлює єдність законів розвитку, тотальність процесу розвитку, захоплюючого природу, і людське мислення, і суспільство. Принцип сходження від абстрактного до конкретного акумулюють в собі пізнавальну можливість законів і категорій діалектики, він організовує процес пізнання Принцип єдності логічного та історичного допомагає зрозуміти, як конкретне насправді трансформується в конкретне в пізнанні. 14.Основні відмінності між культурою та цивілізацією. Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі, спільні духовні цінності та ідеали. Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Культура виступає насамперед духовним виміром цивілізації, її духом, основою та фундаментом людської історії. Під цивілізацією ж розуміється певний етап культурної еволюції людства, що являє собою якісну межу на еволюційному шляху. |