15. Сучасні теорії і моделі перекладу. 15. Сучасні теорії і моделі перекладу
 Скачать 24.05 Kb.
|
|
15. Сучасні теорії і моделі перекладу Сучасне перекладознавство займається вивченням великої низки теоретичних і практичних проблем; постійно розширюються і доповнюються наявні концепції, підтверджуються або спростовуються їхнє положення. У перекладознавстві існує велика кількість моделей, парадигм перекладу, за допомогою яких встановлюються відповідності в області словотвору, граматики, лексикології, в опису різних предметних ситуацій. Термін «теорія перекладу» може вживатися в двох значеннях: 1 – теорія перекладу – це будь-які концепції, положення, що стосуються практики перекладу. Тут термін ‘теорія перекладу’ протиставляється (VS) терміну ‘практика перекладу’. А все, що не має практика перекладу. 2 – «теорія перекладу» VS перекладознавству і вивчає мовний механізм, особливості окремих видів перекладу, методику його викладання. Першими теоретиками перекладу були самі перекладачі, що аргументували ту або іншу дорогу перекладу, вибрану ними. Наприклад, основна думка А.Федорова, засновника лінгвістичної теорії перекладу: «перекласти = (означає) виразити правильно і точно засобами однієї мови те, що вже виражено засобами іншої мови». *** Лінгвістична теорія перекладу, засновником якої є Андрій Федоров, включає три напрями: 1 – загальна теорія перекладу, що вивчає найбільш загальні лінгвістичні закономірності незалежно від конкретних мов, способів здійснення перекладу, і т.д.; 2 – приватна теорія перекладу, що досліджує лінгвістичні особливості перекладу з однієї даної мови на іншу дану мову, точніше – в кожній парі мов; 3 – спеціальна теорія перекладу, яка ‘роздвоюється’, вивчаючи особливості, закономірності, наприклад, перекладу з англійського на український і перекладу з українського на англійський. Існують різні теорії перекладу, розроблені теоретиками перекладознавства (теорія закономірних відповідностей Я. Й. Рецкера, теорія рівнів еквівалентності В. Н. Комісарова, теорія функціональної еквівалентності О. Д. Швейцера, динамічна модель перекладу Ю. Найди, модель комунікації, запропонована Р. О. Якобсоном, який репрезентував мовленнєву комунікацію у вигляді шести комунікативних елементів: адресант (відправник, мовець), повідомлення, контакт, контекст (референт), код і адресат (отримувач, слухач). У 70-і роки Юджин Найда (американський теоретик перекладу) публікує кілька цікавих робіт, присвячених перекладу, де відзначає, що проблеми перекладу – проблеми семантичні, і розглядає методи аналізу семантичних одиниць, виділяючи три види значень: референційне, емотивне і власне семантичне. Юджин Найда є також засновником теорії динамічної та формальної еквівалентності, зокрема під час перекладу Біблії. Це два різних підходи до роботи з перекладом, які допомагають уникнути буквалізму з тексту оригіналу в тексті перекладу, що часто спостерігалося в перекладах Біблії. Ці два види еквівалентності розуміються як: семантичний переклад (переклад значень словосполучень або цілих речень), який враховує легкість для читання тексту, і послівний переклад (буквальний переклад значень слів і словосполучень), який повторює лексичний склад оригіналу. Текст має бути еквівалентним, але не формально, а змістовно. До речі, саме Юджин Найда вперше запропонував термін ‘модель перекладу’. За словами О. Селіванової, «моделі перекладу – це гіпотетичні абстрактні схеми представлення процессу перекладу, метою побудови яких є спроба знайти пояснення перетворенню змісту, вираженого засобами однієї мови, на відповідний зміст, виражений засобами іншої мови» [посібник «Світ свідомості в мові. Мир сознания в языке», 2012 р.]. Інший дослідник теорії перекладу В. Коміссаров пише: «Модель перекладу – умовний опис низки розумових операцій, виконуючи які перекладач може здійснити переклад всього оригіналу або його частини» [«Теория перевода (лингвистические аспекты)», 1990 р.]. Згідно із концепцією І. Литвин [«Перекладознавство. Науковий посібник», 2013 р.] найбільш поширеними в загальній теорії перекладу є: ✓ денотативна, ✓ семантична, ✓ трансформаційна, ✓ семантико-семіотична, ✓ комунікативно-функціональна, ✓ інформативна моделі перекладу. Розглянемо деякі з них: ✓денотативна (або ж ситуативно-денотативна): розглянута в роботах Дж.Кетфорда, В.Гака, І.Ревзіна, В.Розенцвейга, вважається найпоширенішою моделлю перекладу, що базується на співвіднесеності мовних одиниць із певними предметами, явищами реальної дійсності, втіленими в мовних знаках (денотатами). Вона визначає переклад як процес опису за допомогою мови перекладу (МП) денотатів, попередньо описаних мовою оригіналу (МО). Головна увага приділяється ідентичності двох ситуацій, описаних за допомогою МО та МП. Після з’ясування денотата оригіналу перекладач описує цю саму ситуацію МП. Такий переклад можливий лише тому, що між одиницями двох мов було попередньо встановлено ситуативну тотожність шляхом звернення до дійсності. ***Вона використовується також під час перекладу безеквівалентної лексики, коли вибір варіанта перекладу визначений ситуацією, що описується в оригіналі (необхідно для правильного розуміння). МІНУСИ: зазвичай, одна й та сама ситуація може бути описана сполученнями різних мовних знаків у МП, тож тоді звернення до дійсності не дає достатніх підстав для вибору варіанта перекладу. Також ця модель не може пояснити можливість декількох варіантів перекладу одного й того самого уривка оригіналу. Звернення до дійсності дає змогу лише виявити, ЩО сказано в перекладному тексті, але не те, ЯК це сказано (не передає прагматичної складової тексту). ✓семантична: розкриває сутність еквівалентних відносин між змістом оригіналу та перекладу. Автор моделі – англійський дослідник Дж.Кетфорд стверджує, що, застосовуючи цю модель, перекладач намагається зберегти план змісту оригіналу, підбираючи такі одиниці МП, які найкраще передають зміст оригіналу. Вона близька до трансформаційної, тому для пояснення й опису процесу перекладу науковці застосовують так звану трансформаційно-семантичну теорію. Семантична модель перекладу активно використовує компонентний аналіз для зіставлення одиниць вихідної мови і МП. При цьому значення кожної мовної одиниці у ВМ і МП розглядається як набір сем. Передбачається, що в процесі перекладу в оригінальному тексті виокремлюються всі елементарні змістові одиниці та їх компоненти, до яких підбираються в мові перекладу рівнозначні чи подібні за значенням одиниці. Отже, переклад зводиться до аналізу змістових компонентів вихідного тексту й синтезу смислу в матеріалі МП, а процес перекладу, як і в трансформаційній моделі, здійснюється так: зворотна трансформація поверхневих одиниць і структур вихідної мови. При цьому для процесу перекладу важливим є один компонент лексико-семантичної трансформації, а саме так званий селектор – процес відбору варіантів структур. МІНУСИ: Недоліками наведеної моделі вважається недостатній опис процесу перекладу з урахуванням усіх його труднощів і багатогранності. Ця модель не пояснює випадків, коли схожі ситуації в різних мовах здійснюються за допомогою різних семантичних категорій, а також не розглядає проблем передачі образних асоціацій у перекладі. Вона не враховує багатозначності змісту тексті, використання одиниць мови в переносному сенсі. І, найголовніше, ця теорія не враховує такого важливого фактора як мета комунікації. *** Відповідно до позиції Л. Архипової, за умов такого трактування процес перекладу здійснюється не стільки на рівні слів і речень, скільки на рівні елементарних змістових компонентів. Переклад уважається максимально адекватним за умови найвищої міри відповідності таких елементарних смислових одиниці. Оцінюючи семантичну модель, В. Комісаров відзначає, що вона дає змогу описати не тільки спільні елементи плану змісту а оригіналі та перекладі, а й причини й напрями розбіжностей між ними. ✓трансформаційна (І. Ревзін, В. Розенцвейг, Ю. Найда, окремі аспекти розглядали О.Каде, В.Коллер): ґрунтується на міжмовних трансформаціях мінімальних ядерних глибинних структур, зокрема, на перебудові синтаксичних схем побудови речень, знанні принципів і параметрів вихідної мови й мови перекладу, трансформацій й обмежень на них у певних мовах. Перекладач отримує оригінал – здійснює певні операції, пов’язані з оригіналом – в результаті створює текст перекладу. Використання цієї моделі дає можливість перекладати найскладніші конструкції вихідної мови, адже вона (модель) перекладає зіставлені різномовні одиниці і структури з граматичної сфери у сферу семантики, що дає змогу уникати буквалізму, коли копіюється план вираження оригіналу й механічно переносить в цільову мову. В основі лежать операції з перетворення ядерних синтаксичних конструкцій, які, на думку прихильників теорії, збігаються в різних мовах. МІНУСИ: відсутність пояснень того, як відбувається вибір кінцевої структури/одиниці МП. *** Власне трансформаційний процес проходить 3 етапи: 1. Аналіз (структури оригіналу перетворюються в ядерні структури вихідної мови (ВМ, т.зв. зворотна трансформація). 2. Заміна отриманих ядерних структур ВМ інваріантними щодо них ядерними структурами мови перекладу. 3. Синтез/реструктурування: ядерні структури МП перетворюються в кінцеві структури тексту перекладу. У ядерних структурах, на відміну від поверхневих, смислові зв’язки завжди виражені чітко: предмет позначається іменником/займенником, процес – дієсловом, ознака – прикметником та ін. ✓семантико-семіотична: зорієнтована на те, щоб тексти оригіналу були максимально аналогічними один одному у семантико-структурному відношенні, тобто перекладачу дається текст, що містить певну інформацію та побудований за певними правилами певної знакової системи, який він повинен перетворити в еквівалентний текст іншою мовою. Поняття «еквівалентний» означає «той, який містить ту саму інформацію», тобто має той самий семантичний зміст, хоч і відрізняється способами вираження цього змісту. Адекватність спрямована на вибір кращого з того, що можливе за даних умов (Швейцер А.Д). При вирішенні проблеми перекладацької еквівалентності є спроба віднайти у змісті оригіналу якусь інваріантну частину, збереження якої необхідно і достатньо для досягнення еквівалентності перекладу. ✓комунікативно-функціональна: згідно із цією моделлю тексти оригіналу та перекладу повинні мати (відносно) рівні комунікативно-функціональні властивості, які завжди повинні бути функціонально рівнозначними, тобто відповідати і всьому тексту оригінала за смислом, стилем, а також нормам мови перекладу, та враховувати різні міжмовні фактори (зокрема, вузький та широкий контексти). Переклад у цих моделях розглядається як перехідна ланка між двома накладеними одна на одну комунікативними ситуаціями й передбачає дві фази: декодування / обробки перекладачем змісту оригінального тексту й породження нового тексту мовою перекладу. ✓інформативна модель перекладу: має переважно етнокультурну установку, враховує своєрідність культур, онтологій етносів, умови створення вихідного тексту, культурну компетенцію адресатів перекладу. Завданням цієї моделі (яку запропонував і розробив Р. К. Міньяр-Бєлоручев) є врахування різних типів інформації, носієм яких є оригінальний текст і які повинен декодувати перекладач. ВИДІЛЯЮТЬ ТАКОЖ ТАКІ: Психолінгвістична модель перекладу передбачає використання такої внутрішньої програми як згорнутого змісту оригінального тексту (концепту), що дає змогу перекодувати її за правилами мови перекладу. При цьому перекладач проектує власне зовнішнє мовлення на зміст і форму вихідного тексту. Дискурсивна модель перекладу, запропонована О. Селівановою, ґрунтується на розробленій діалогічній моделі комунікативної ситуації (дискурсу), теоретичні засади якої висновуються з концепції діалогічності гуманітарного пізнання М. Бахтіна, теоретичного потенціалу лінгвосеміотики, комунікативної лінгвістики, лінгвокультурології, дискурсології, етнопсихолінгвістики, тексто-лінгвістики, лінгвосинергетики. Інтеракційна модель перекладу, заснована на підході до перекладу як когнітивно-комунікативної взаємодії за організуючої ролі перекладача. Перекладач в цій моделі виступає як співтворець смислу, а обрана ним стратегія визначає напрямок когнітивних зрушень в перекладі. Змодельовано когнітивний і комунікативний аспекти перекладацького дискурсу, кожен з яких представлено як дворівневу ієрархічно впорядковану структуру. !!! Поскольку текст есть последовательность языковых, иначе говоря знаковых единиц, семантическое содержание (значение) этих единиц и всего текста в целом может и должно быть раскрыто путем установления связей между самими этими единицами и чем-то, лежащим вне их, то есть раскрытия отношений между знаковыми единицами и тем, что они обозначают, а также отношений самих знаковых единиц друг к другу. Таким путем устанавливаются отношения трех типов: отношения между знаком и его референтом, между знаком и «потребителем» знака (языковым коллективом) и между самими знаками внутри данной языковой системы. Иначе говоря, раскрываются значения трех типов — референциальные, прагматические и внутрилингвистические значения; причем, поскольку текст есть не просто последовательность знаковых единиц, но последовательность, определенным образом организованная и интегрированная, понимание значения текста не сводится только к пониманию значения входящих в него единиц, но предполагает, прежде всего, понимание значения всего текста как единого целого, то есть «интеграцию» значений (всех трех типов) языковых единиц в пределах всего речевого произведения. |