20. Особиста гігієна в умовах радіаційного, хімічного та бактеріологічного зараження
 Скачать 56.98 Kb.
|
1 2 20. Особиста гігієна в умовах радіаційного, хімічного та бактеріологічного зараження. Для попередження чи зменшення впливу на організм радіоактивних речовин необхідно: — максимально обмежити перебування на відкритій території, гіри виході з приміщення використовувати підручні засоби індивідуального захисту (респіратор, пов'язка, плащ, гумові чоботи); — під час перебування на відкритій території не роздягатися, не сідати на землю, не курити; — перед тим, як увійти в приміщення, взуття помити водою або витерти вологою ганчіркою, одяг почистити вологою щіткою; — суворо дотримуватись правил особистої гігієни; — в усіх приміщеннях, підготовлених для перебування людей, щоденно проводити вологе прибирання, бажано з використанням миючих засобів; — приймати їжу тільки у закритих приміщеннях, ретельно мити руки з милом перед вживанням їжі і полоскати рот 0,5-процентним розчином питноі соди; — воду вживати тільки з перевірених джерел, а продукти харчування — придбані через торговельну мережу; — сільськогосподарські продукти індивідуальних господарств, особливо молоко, зелень, овочі та фрукти, вживати в їжу тільки за рекомендацією органів охорони здоров'я; — не купатися у відкритих водоймах до перевірки ступеня їх радіоактивного забруднення; — не збирати у лісі ягоди, гриби і квіти. Дотримання цих рекомендацій допоможе уникнути захворювання променевою хворобою. 21.Нормативно-правова база захисту життя і здоров’я людини. Основні документи нормативно-правової бази про захист життя і здоров'я людини в Україні. Основним документом щодо захисту життя та здоров'я людини в Україні є Конституція України. Відповідно до Конституції України, «охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічничних, медико-санітарних оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» про правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні. Іншими нормативними документами, які забезпечують захист життя і здоров'я людини в Україні, є Закони Украї¬ни, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Пригадаймо деякі з них.Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України (28 червня 1996 року) і складається з Закону України «Основи законодав¬ства України про охорону здоров'я», прийнятого 19 листопада 1992 р., та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини в галузі охорони здоров'я.Відповідно до цього Закону кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я та збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту й відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.Закон «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулює суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності й довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров'я» держава гарантує: - створення сприятливих для здоров'я умов життя, -медичну допомогу, -лікарську таємницю, -звільнення від роботи на період хвороби, -охорону здоров'я матері і дитини, -виплату допомоги через соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, народженням дитини і на час догляду за дитиною; -забезпечує медичною допомогою вагітних жінок, новонароджених, дітей і підлітків; -надає допомогу та пільги у здійсненні догляду за хворими дітьми і дітьми з де¬фектами фізичного та психічного розвитку; -здійснює контроль за охороною здоров'я дітей у виховних і навчаль¬них закладах, за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці неповнолітніх. Згідно з чинним законодавством держава розробляє та здійснює заходи: -медичного захисту і медичного забезпе¬чення населення; -забезпечує функціонування служби екс¬треної медичної допомоги, -медичну евакуацію потерпілих від надзвичайних ситуацій до лікувальних закладів та утворення невоєнізованих медичних формувань цивільної оборони; -здійснює державний санітарний нагляд за станом продовольства й харчової сировини; -визначає гранично допустимі дози опромінення людини, зараження радіаційними та отруйними речовинами продовольства, харчової сировини та води як для мирного, так і для воєнного часу та ін. Заходи медичного захисту населення в надзвичайних ситуаціях. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (8 червня 2000 року) визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Цей Закон також визначає заходи медичного захисту населення в надзвичайних ситуаціях. Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги потерпілим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру мають передбачати: • планування і використання наявних сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання; • введення в дію Національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; • розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів; • завчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарно-епідеміологічних заходів; • контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання; • контроль за станом атмосферного повітря та опадів; • завчасне створення та підготовку спеціальних медичних формувань; • накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціальною майна і техніки; • контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією; • підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення. Для надання безоплатної медичної допомоги потерпілим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Державна служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об'єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.Положення про Державну службу медицини катастроф розробляється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України. Потерпілим, особливо дітям, а також рятувальникам аварійно-рятувальних служб, залученим до виконання аварійно-рятувальних робіт, лікарями підрозділів аварійно-рятувальних служб надається гарантоване забезпечення відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санітарно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації. Центри медико-психологічної реабілітації створюються при діючих санітарно-курортних закладах. Перелік центрів медико-психологічної реабілітації, порядок проходження медико-психологічної реабілітації, положення про медико-психологічну реабілітацію, відповідність санітарно-курортних закладів вимогам медико-психологічної реабілітації щорічно визначаються у відповідних положеннях, що розробляються центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. 22. Поняття про здоров’я людини. Валеологія. Санологія. Здоров'я - комплексний показник стану організму, який залежить від багатьох показників - стану середовища, умов життя, праці, соціального положення людини. Вивчає показники здоров'я валеологія - наука про здоров'я людини, як про об'єктивний стан і суб'єктивне почуття духовного, фізичного, психічного, репродуктивного і соціального комфорту на різноманітних рівнях екосистеми, вікових стадій і умов, що багато в чому збігається з визначення здоров'я Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Таке трактування важливе тим, що воно показує тісні зв'язки здоров'я людини від якісного стану навколишнього середовища. До головних чинників здоров'я, або його ознак слід віднести: 1. Рівень освіченості - виховання, навчання, розвиток людини; 2. Рівень свідомості - вікового, групового, фахового, національного; 3. Рівень культури - почуттів, поводження, культури особистості, соціальної і санітарної; 4. Життєва позиція і спосіб життя особи - творча активність і розумний спосіб життя (нормальний, безпечний і здоровий), включаючи харчування - раціональне, збалансоване, безпечне та творчу діяльність - фізичну, розумову, комплексну; 5. Комплексна безпека - екологічна, соціально-економічна, військово-політична; 6. Адаптаційні (тобто пристосувальні) можливостіі людини до інформаційних, психічних, фізичних, хімічних і комплексних впливів. Ці можливості залежать від рівня імунітету, інтелекту людини, індивідуальних особливостей біохімічних реакцій в організмі, його генетичної стійкості. Здоров'я забезпечує активне довголіття, яке включає такі важливі його аспекти: 1. Моніторинг, оптимізація і запобігання виникненню небезпечних чинників здоров'я, навколишнього середовища - руйнуючих, що забруднюють і заражають. 2. Діагностика, збереження і відновлення здоров'я при різноманітних захворюваннях - спадкових, придбаних і природне старіння. 3. Профілактика захворювань, дотримання вимог гігієни і продовження життя за допомогою адаптаційних можливостей. 4. Дії людини в надзвичайних обставинах з порятунку і наданню долікарняної допомоги постраждалим у небезпечних антропогенних, стихійних, аварійних і військових ситуаціях. Наука про здоров'я визначається терміном санологія (з лат. «Sano» - лікувати, оздоровлювати). Санологія - це наука про здоров'я практично здорових людей, теорія і практика охорони, поліпшення та відновлення здоров'я населення. Санологія вивчає механізми процесів відновлення порушених функцій - одужання від хвороби, травм та інших виникаючих патологічних станів. Валеологія - наука про здоров'я (термін запропонований І.Л. Брехманом в 1990 р.), покликана вивчати механізми підтримки та стану здоров'я, способи збільшення тривалості життя, збереження працездатності. Здоров'я не можна розглядати лише як нормальну структуру і функцію організму при відсутності проявів захворювання. Це категорія не тільки біологічна, а й соціальна. Важливим показником здоров'я є здатність людини найбільш ефективно використовувати свої біологічні можливості для реалізації соціальних функцій. Це означає, що при підвищених вимогах до людини в умовах його професійної діяльності (пілоти, космонавти, моряки, металурги та ін) організм повинен швидко і адекватно перебудуватися, а також швидко відновити звичайний, нормальний рівень функціонування. Наприклад, хірург і операційна сестра повинні бути готові до багатогодинний напруженій роботі в умовах статичної пози, вдихаючи повітря, насичене парами лікарських речовин, і при цьому зберігати здатність до тонких координованим складним маніпуляціям, а також відновлювати свою працездатність до наступного робочого циклу. Таким чином, здоров'я визначається запасом життєвих сил і резервами функцій організму, здатними компенсувати вплив шкідливих факторів і навіть протидіяти цим факторам. За визначенням ВООЗ, під здоров'ям розуміють стан повного фізичного, психологічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань або фізичних дефектів. Однак це визначення є загальним і грунтується на відносному понятті «благополуччя». Але при цьому медичні працівники повинні розуміти, що в кожної людини своя ступінь такого благополуччя і, найголовніше, своя міра для його оцінки та вимірювання. 23. Основи здорового способу життя. Сьогодні майже 90% дітей дошкільного віку, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї. Тільки за останні 5 років на 41% збільшилася кількість учнівської молоді, віднесеної за станом здоров’я до спеціальних медичних груп. На 60% зросла кількість неповнолітніх, які вживають наркотики, палять, п’ють. Людина сьогодні звикла сподіватися не на захисні сили свого організму, а на могутність медицини. Академік Амосов стверджував: «Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх не можна нічим». Звичайного виконання певних правил, що забезпечують гармонійний розвиток, високу працездатність, духовну рівновагу та здоров’я людини. В основі здорового способу життя лежить індивідуальна система поведінки й звичок кожної окремої людини, що забезпечує їй потрібний рівень життєдіяльності й здорове довголіття. Здоровий спосіб життя – це практичні дії, спрямовані на запобігання захворювань, зміцнення всіх систем організм й поліпшення загального самопочуття людини. Головне – замислитися про наслідки своїх дій. Зрозуміло, що для того, аби бути здоровим, потрібно докласти певних зусиль і не набувати шкідливих звичок. Якщо є із якихось причин вони вже є, то треба ужити всіх заходів, аби їх позбутися. В основі здорового способу життя лежать такі принципи: • раціональне харчування; • оптимальний руховий режим; • загартування організму; • особиста гігієна; • відсутність шкідливих звичок; • позитивні емоції; • інтелектуальний розвиток; • моральний і духовний розвиток; • формування розвиток вольових якостей. Раціональне харчування має п’ять основних вимог: Кількість їжі – це стільки, щоб вона забезпечила добові енерговитрати організму; Якість їжі – правильне співвідношення жирів, білків, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів, води відповідно до вікових періодів дитини; Правильно організований режим прийому їжі; Засвоєння їжі – створення приємної обстановки при прийомі їжі; Щоб їжа не була шкідливою. Найкорисніший час для сну - з 21 до 3, тобто 6:00. Це час, коли активність сонця мінімальна, розум розслаблений і неактивний, і тіло може повноцінно відпочивати. З 22 до 2 обов'язково потрібно поспати, так як сон в цей період часу неможливо замінити відпочинком в будь який інший час, особливо денний. Вранці краще вставати не пізніше сходу сонця. Ранкове час - найкращий для гарних думок, для позитивного настрою на весь день. У ранковий час розум дуже сприйнятливий до будь-якої інформації, і вона глибоко відкладається в пам'яті. Намагайтеся присвятити ранок позитиву. Після пробудження потрібно зробити зарядку (розминку) і прийняти душ, бажано холодний або прохолодний. Почати можна з теплого або гарячого, а закінчити прохолодним або холодним. 6-7 ранку - найкращий час для сніданку. Сніданок повинен бути легкий, бо травлення працює ще слабо, і важка їжа перетравитися як слід не зможе. 12 дня - кращий час для обіду. Сонце в зеніті (максимально активне), а від нього залежить сила травлення. З 10 ранку до 14 дня постарайтеся пообідати. Вечеря - не пізніше 19 години. Сонце заходить, травлення слабшає, їжа не повинна бути важкою. Приблизно в 21 або 22 бажано лягти спати. Намагайтеся по можливості дотримуватися такого режиму дня, це піде Вам на користь, як і правильне харчування. Загартовування — це система тренування, спрямована на пристосування організму до добових, сезонних, періодичних або раптових змін температури, освітлення, магнітного і електричного полів Землі. Заняття фізичними вправами, як правило, супроводжуються супутніми діями природних факторів — повітря, води і сонця, які є головними засобами загартовування організму. Однак це не єдиний механізм підвищення стійкості організму до перепадів температури. Переважний розвиток тих чи інших фізичних якостей веде до зміни реактивності системи терморегуляції. Якщо розвиток швидкісно-силових якостей практично не проявляється ефектом загартовування, то удосконалення загальної витривалості, в основі якої лежать аеробні механізми енергоутворення, є прямим шляхом до підвищення опірності організму. Розрізняють пасивне і активне загартовування. Пасивне загартовування відбувається незалежно від волі людини. Влітку люди ходять у легкому одязі, багато часу проводять на відкритому повітрі, купаються, ходять босі тощо. Активне загартовування — це систематичне застосування штучно створених і строго дозованих холодових впливів, які спрямовані на підвищення стійкості організму до холоду. Сюди належать спеціальні процедури і комплекс процедур у цілому. Поняття «гартуючий комплекс» включає в себе оптимальний мікроклімат приміщень, одяг, що відповідає сезону та погоді, і спеціальні гартуючі процедури. Заходи щодо загартовування організму повинні бути багатоплановими і підвищувати стійкість організму до різних метеорологічних і геліофізичних впливів. Загартовування організму найкраще проводити в ранкові і вечірні години. Основні принципи загартовування такі: 1) поступове збільшення дози загартовуючих впливів; 2) регулярність загартовування; 3) урахування індивідуальних особливостей організму; 4) використання декількох-фізичних агентів: холоду, тепла, опромінювання ультрафіолетовими та інфрачервоними променями, механічної дії руху повітря, води та ін.; 5) тренування організму слід проводити із застосуванням сильних і слабких, коротких і сповільнених чинників; 6) проведення загартовування на різному рівні теплопродукції організму, як у спокої, так і при руховій діяльності різної активності; 7) місцева адаптація різних частин тіла не означає загального пристосування організму до дії холоду чи спеки — оптимальна стійкість досягається при загартовуванні всього організму; 8) виконання кожної наступної процедури лише за умови повного відновлення температури тіла; 9) зменшення дози загартовуючого агента, враховуючи сумарну дію несприятливих реакцій організму на незвичайні навантаження. 1 2 |