Груповая психотерапия вопросы к экзамены. групова психотерапія екзамен. 5. Методи роботи психотерапевта, орієнтованого на групаналіз

Название	5. Методи роботи психотерапевта, орієнтованого на групаналіз
Анкор	Груповая психотерапия вопросы к экзамены
Дата	22.12.2021
Размер	53.37 Kb.
Формат файла
Имя файла	групова психотерапія екзамен.docx
Тип	Документы #313745

5. Методи роботи психотерапевта, орієнтованого на групаналіз.
Насьгоднішній день робота психотерапевта є дуже особливою та складною,оскільки зосереджена роботі з людьми ,які страждають на диструктивні та конгвітивні розлади психіки .Як можемо побачити ,що психотерапевт- це лікар,психолог який розуміється на пихоаналізу людини та спрямований на адекватному рівні вирішити проблему до покращення душевного стану людини ,або через деякий час повного одужання .

Таким чином методи психотерапії можуть бути різними залежно від стану людини , або якщо це групова терапія ,спрямована на групу людей які можуть страждати на однакову групу поведінки людей.

1.метод контактного заємозв'язку(встановлення контакта,зв'ясування проблеми,або причина яка виникла );

2.метод релаксації;

3.групова психотерапія;

4.метод вирішення проблеми способом психоаналізу ;

За теоретичною доказовою літературою можна зазначити принцип роботи з психоаналізом, використання першоджерел таких автором є Зигмуд Фрейд ,Юнга.Далі можна розглянути більш конкретно:класичний психоаналіз Фрейда, індивідуальна психологія Адлера, психологія Юнга, теорія об’єктних стосу-налітичників Кляйн, теорія сепарації–індивідуації Малер, груповий пси-хоаналіз та групова психоаналітична психотерапія — це далеко не весь перелік шкіл і напрямів психоаналізу, які використовують у своїй роботі сучасні психологи і психотерапевти. Чому їх так багато і для чого необхідно не просто вивчити прізвища їхніх засновників, а й ретельно розглянути теорію кожної школи.

Наприкінці ХІХ — у першій половині ХХ ст. Зигмунд Фрейд зробив переворот в уявленні про людину. Піддавши сумніву панівне місце свідомості у психічному житті людини, він порівняв її з верхівкою айсберга, заявивши, що поведінка людини отивується підсвідомими силами. Термін “психодинамічний” вказує на протиріччя і взаємодію різних інтрапсихічних сил, що в кінцевому результаті і визначають особливості психічного функціонування людини: від елементарних перцептивних процесів і аж складних поведінкових актів. З точки зору цього підходу особистість — це динамічна конфігурація процесів, які перебувають у нескінченному конфлікті, і їх взаємодія визначає неповторну сукупність (комбінацію) психічних якостей людини як особистості.

К. Г. Юнг — найпотужніша постать із тих, хто відділився від З. Фрейда. Головне в аналітичній психології Юнга: зміст підсвідомого — це щось більше, ніж подавлені сексуальні і агресивні імпульси, як вважав З. Фрейд. Люди мотивовані інтрапсихічними силами, походження яких іде в глиб історії еволюції (психіка сучасної людини як пласти історії людства). Інша розбіжність з Фрейдом — у розумінні сексуальності і її ролі в мотивації людської поведінки. Якщо за Фрейдом лібідо — це в основному сексуальна енергія, то за Юнгом — це дифузна творча життєва сила. Як і Адлер, Юнг заперечував точку зору Фрейда стосовно того, що “головний мозок — додаток до статевих залоз”.

Розуміння Юнгом особистості — найбільш складне, неортодоксальне і полемічне. За Юнгом, особистість складається з трьох структур: его, особистого безсвідомого і колективного безсвідомого.

Можна показати сформульовану концепцію Едіт Якобсон (1954, 1964) психоаналітичну теорію об’єктивних відношень більш докладно, оскільки ця дослідниця ефективно пов’язала диференціацію афекту, розвиток об’єктивних відношень і історію раннього розвитку потягів з психоаналітичною структурною моделлю. З клінічної точки зору, чисельні дослідження депре-сивних реакцій у здорових, невротичних, межових і психотичних пацієнтів досить переконливо підтвердили теоретичні позиції Якобсон.

На думку Якобсон (1964, 1973), психічне життя розпочинається з виникненням “самої ранньої психофізіологічної самості”; лібідозні й агресивні потяги перебувають ще на стадії прагнення, Его і Ід ще не розділені. Перша психічна структура — це сплавлене утворення самості об’єкта, яке поступово розвивається під впливом відносин матері і дитини.
6. Історія і розвиток груп тренінгу вмінь.

Історія розвитку груп тренінгу заснована була в наприкінці ХІХ — у першій половині ХХ ст.До засновників групового тренінгу можна віднести Зігмуд Ф,Юнга..Далі миможемо розглянути питання групового тренінгу вже сучасному світі починаючи з 1998року -2006рік.

До даної групової терапії віднести акцентування та напрямок тренінгу ,який зазначається при групової терапії.Розробка даного тренінгу може складатись з 5-12питань розроблених власноручь питань психологом тренінгом ,для виявлення достовірних даних потім зробити по даним тренінговим програмами аналіз ,дати характеристику та обгрунтування .

Акцентування дослідження джерел:

1. Антология современного психоанализа / Под ред. А. В. Россохина — М.: Ин. Пс. РАН, 2000.

2. Базисное руководство по психотерапии / Под ред. А. Хайгл-Эверс, Ф. Хайгл, Ю. Отт, У. Рюгер. — СПб.: РЕЧЬ, 2002.

3. Бланк и Бланк. Эго-психология: теория и практика. — М.: МGM–Interna, 1998.

4. Блюм Геральд. Психоаналитические теории личности. — М.: КСП, 1996.

5. Браун Дэннис, Джонатан Педдер. Введение в психотерапию. Принципы и практика психодинамики. — М.: Класс, 998.

6. Бреннер. Элементарный учебник психоанализа. — СПб.: Наука, 1999.

7. Бройтигам В., Кристиан П., Рид М. Психосоматическая медицина: Кратк.учеб.: Пер. с нем. — М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1999.

8. Винникотт Дональд Вудс. Маленькие дети и их матери. — М.: Класс, 1998.

9. Гринсон Р. Техника и практика психоанализа. — М.: Класс, 1998.

10. Даулинг С. Психология и лечение зависимого поведения. — М.: Класс, 2000.

11. Каплан Г. И., Сэдок Б. Дж. Клиническая психиатрия. — М.: Медицина, 199412. Кейсмент. Обучаясь у пациента. — Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1995.

13. Кернберг О. Тяжелые личностные расстройства: Стратегии психотерапии. — М.: Класс, 2000.

14. Кернберг О. Тяжёлые расстройства личности. — М.: Класс, 1999.

Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия. В кн.:

15Психология бессознательного. — М.: Просвещение, 1989.

16. Фрейд З. Будущее одной иллюзии. —М.: Класс, 1996.

17. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. — М.: Наука, 1990.

18. Фрейд З. Недовольство культурой. — СПб.: БСК, 1998.

19. Фрейд З. О клиническом психоанализе: избранные сочинения. — М.: Медицина, 1991.

20. Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. — М.: Ренессанс, 1992.

21. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. сочинений: Пер. с нем. — М.: Просвещение, 1990.

22. Фрейд З. Толкование сновидений: Пер. с нем. — К.: Здоров’я, 1991.

23. Шапиро Д. Невротические стили. — М.: Ин-т общ. гум. иссл-я., 1998.

7.Цілі та задачі роботи групи тренінгу вмінь.

До групи тренінгу умінь включаються особи, які побажали придбати певні вміння, навички, які допоможуть їм покращити своє життя, виправити наявні особистісні недоліки.

Метою групи тренінгу умінь є вироблення такої поведінки, яке є прийнятним як для індивідуума, а й для суспільства в цілому.

До основних видів життєвих умінь, яким навчають в групі, відносяться управління емоціями, планування свого найближчого і віддаленого майбутнього, прийняття рішень, батьківські функції, комунікативні вміння, впевненість в собі.

На відміну від інших психокорекційних груп, групи тренінгу умінь досить жорстко структуровані, а їх керівники активно керують групою, ставлячи перед учасниками конкретну мету і плануючи кожне завдання.

Завдання групи тренінгу умінь зазвичай зводяться до вирішення двох основних проблем:

1) Надлишок чогось (багато курить, нестриманий, відчуває нав'язливий страх);

2) Недолік чогось (недолік сну, контактів, впевненості в собі).

Техніка тренінгу умінь різноманітна і складна, так само як різноманітні і складні методи виховання і навчання. Вибір конкретних методик визначається поставленою метою (корекція поведінки, формування впевненості в собі, купірування страхів і т.д.) і тими методами, за допомогою яких ця мета досягається.

Варіант проведення занять в групі тренінгу з формування впевненості в собі.

Основні елементи тренінгу:

оцінка впевненості в собі;

репетиція поведінки;

релаксаційний тренінг ;

перебудова переконань;

«домашня робота».

Оцінка впевненості в собі здійснюється за допомогою різних опитувальників або самозвітів членів групи.

Репетиція поведінки являє собою рольове програвання життєвих ситуацій. Зазвичай воно починається з нескладних ситуацій, актуальних для більшості учасників групи. Наприклад, розмова з грубим командиром, товаришем по службі, випиває компанією «друзів», з бюрократом-чиновником.

Поступово група переходить до програвання більш складних ситуацій.

Метою рольової гри є вироблення оптимального, заснованого на впевненості в собі поведінки в тій чи іншій складній ситуації.

Методика репетиції поведінки умовно ділиться на етапи:

постановка задачі, тобто визначення поведінки, яке потребує корекції і в тренажі;

інструктаж і навчання учасників виконанню сцени запланованої ситуації;

розігрування ситуації;

моделювання бажаного поведінки;

відпрацювання оптимальної поведінки протягом всього заняття;

отримання зворотного зв'язку: поведінка активних учасників розігрується сцени після занять обговорюють інші учасники групи.

8. Основні процедури групової роботи у тренінгу вмінь.

Часто клієнти пручаються тренінгу через культурних, сімейних або релігійних заборон на впевнену поведінку. Це вимагає уважного ставлення, і для більшої ефективності тренінгу необхідно використовувати різні існуючі його модифікації. Не існує єдиної програми даної форми тренінгу. Курс занять визначається, як правило, особистими уподобаннями тренера. Проте для підвищення впевненості зазвичай використовують наступні п'ять процедур:

1. Придбання відповіді, навчання реагуванню збільшує впевненість за допомогою моделювання (як відкритого, так і прихованого) та інструктування. Увага приділяється як вербальним, так і невербальним компонентам впевненої поведінки.

2. Відтворення відповіді викликає нову відповідну реакцію за допомогою рольової гри, репетицію поведінки і тренування.

3. Удосконалення відповіді відточує і закріплює нові форми поведінки за допомогою відповідної зворотного зв'язку, критики і керівництва.

4. Когнітивне переструктурування кидає виклик ірраціональним переконанням, які заважають прояву більшої впевненості в собі, пропонуючи нову інформацію, що підвищує впевненість.

5. Генералізація досвіду - спроба ввести нові форми поведінки в реальне життя і застосувати їх в різноманітних ситуаціях. Цей метод, частіше в груповій формі, використовують до тих пір, поки клієнт не досягне необхідного рівня впевненості

9. Принципи побудови психотерапевтичних стратегій у тренінгу вмінь.

На сьогоднішній день побудова принцип роботи психотерапевта є різною ,оскільки зараз ми бачимо багато розповсюджених методів ,методик ,треніговиг програм які допомогають впізнати та навчитись керувати такими тренігвим вмінням .Ці питання дуже актуальними .Психотерапевт може сам вибирати тренінги які підходять тільки самому психотерапевту. Спираючись на деякі дослідження психоаналізу було доведено що тренінгові програми є ефективними, та мотивуючим ефектом подолання неду6 ,або різного видів конфліктів.За історичними даними та поглядами були такі вчені виявлення як групової психотерапії: Зигмуда Фрейда ,Юнга.Далі можна розглянути більш конкретно:класичний психоаналіз Фрейда, індивідуальна психологія Адлера, психологія Юнга.

Правильна побудова стратегій психотерапевта дозволяє чітко та ясно бачити проблему яка постає.Тому побудова програм може бути різною.

1.це виявлення контакта.

2.взаємовигідна дія ,Релаксація.Гра.

3.методи дороги при тяжких травмах психіки.

4.усунення конфліктних ситуацій.

5.Розяснення тренінгу та конфліктних ситуацій.

6.обговорення ,та приннятя рішення.

10. Методи роботи психотерапевта тренінгу вмінь.

Методи роботи психотерапевта:

1.метод контактного взаємозв'язку(встановлення контакта,зв'ясування проблеми,або причина яка виникла );

2.метод релаксації,гра;

3.групова психотерапія;

4.метод вирішення проблеми способом психоаналізу ;

Літ:Бреннер. Элементарный учебник психоанализа. — СПб.: Наука, 1999. Бройтигам В., Кристиан П., Рид М. Психосоматическая медицина: Кратк.учеб.: Пер. с нем. — М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1999. Винникотт Дональд Вудс. Маленькие дети и их матери. — М.: Класс, 1998.9. Гринсон Р. Техника и практика психоанализа. — М.: Класс, 1998.

13. Гуманістична психотерапія як третій шлях світової психотерапії

У середині XX ст, як альтернатива психоаналізу і поведінковій психотерапії сформувався гуманістичний підхід. Часто його розглядають як "третій шлях" розвитку психотерапевтичних методів. Потяг до гуманістичних ідей зумовлений прагненням деяких психологів і терапевтів знайти нові пояснювальні моделі душевних патологій і зцілення людини.

Розвиток гуманістичних ідей у психотерапії пов'язаний з постатями Гордона Олпорта (1897-1967), А. Маслоу, К.-Р. Роджерса, Ролло Мея (1909-1994), В.-Е. Франкла, Дж, Б'юдженталя (1915-2008) та ін.
Гуманістична психотерапія розглядає людину як вільну істоту, здатну обирати способи здійснення свого життя. З огляду на це терапевтичні зусилля представники гуманістичного підходу спрямовують радше на особистісне зростання та актуалізацію потенціалу до самозцілення, ніж на лікування симптомів. Терапевтичною метою є досягнення максимальної усвідомленості як інтегральної якості людської природи і вищого стану свідомості. Патологічні реакції при цьому інтерпретують як щаблі психологічного розвитку особистості.

Гуманістичний підхід тотальний за своєю природою і ґрунтується на ідеях щодо цілей і завдань психотерапевтичної роботи. Його методологічні позиції можна узагальнити в таких основних положеннях:

1. Людина цілісна, наділена внутрішньою єдністю, вона гідна довіри, позитивна, реалістична і прагне актуалізації свого психічного потенціалу.
2. Людина унікальна, тому у психотерапії неможливі узагальнення та абсолютизації, що виражаються у формулюванні домінувальних і універсальних стратегій психотерапевтичної допомоги; цінністю є людська індивідуальність.
3. Первинною психологічною реальністю є переживання людини, узагальнені в життєвому досвіді.
4. Життя людини розгортається від безглуздя і безцільності до значення і сенсу.
5. Негативні переживання, невротичні реакції і психічні обмеження виникають унаслідок пережитого негативного досвіду; терапія відкриває доступ до заблокованих можливостей, забезпечуючи особистісне зростання індивіда.
6. Людське життя - єдиний упорядкований процес, спрямований на реалізацію власного внутрішнього психічного і духовного потенціалу (тенденція до актуалізації); це можливо і природно у зв'язку з доступністю досвіду самореалізації.
7. Природа людини індетермінантна (необмежена) і спонтанна у своїй логіці, що прагне досягнення повноти самовираження.

Напрями гуманістичної психотерапії

Серед усіх напрямів психотерапії гуманістичний є найбільш різноманітним і еклектичним.

Якщо розглядати його широко, то він охоплює більшість підходів, які не можна зарахувати до психоаналітичних і когнітивно-поведінкових. До гуманістичного напряму поряд із традиційними підходами, такими як кліент-центрована психотерапія (К.-Р. Роджерс), логотерапія (В.-Е. Франкл), екзистенціальне консультування (Р. Мей), гештальттерапія (Ф. Перлз), належать психосинтез (Р. Ассаджіолі), психодрама (Я. Морено), трансакційний аналіз (Б. Берн), а також багато напрямів тілесно-орієнтованої і арт-тера-пії. Загалом ці підходи пов'язують між собою недирективний характер та зорієнтованість на актуальну проблематику клієнта.
Гуманістичні стратегії психотерапевтичної допомоги спрямовані на пробудження й актуалізацію внутрішнього потенціалу особистості з метою досягнення нею вищого рівня усвідомленості, свободи і свідомості її життя.
Основними якостями, що визначають природу людини з погляду гуманістичної психотерапії, є свобода особистості, відповідальність, краса, гра, легкість і цілісність.
14. Відмінність гештальтгруп від інших психокорекційних груп.
Зовнішня відмінність практики гештальт-груп від Т-груп і груп зустрічей полягає в тому, що керівник гештальт-групи одномоментно працює не з усіма її учасниками, а один на один з ким-небудь з її членів, що добровільно погодився стати на час головною дійовою особою, т. е. сісти на так зване "гаряче місце". Інші члени групи спостерігають за процесом взаємодії ведучого і клієнта, що знаходиться на "гарячому стільці".

У результаті такого спостереження вони починають краще розуміти і усвідомлювати власні проблеми, ідентифікуючи себе з людиною, з яким працює ведучий.
Ключовими поняттями гештальттерапии є усвідомлення і зосередженість сьогоденні.

Саморегуляція залежить від усвідомлення людиною того, що з ним зараз відбувається, і від здатності жити поточними турботами. Від учасників гештальт-груп потрібно, щоб вони не зверталися до минулого досвіду і не думали про майбутнє.

Основні форми роботи гештальт-груп

1. Клієнт-центрована терапія.

2. Группо-центрована терапія.

3. "Майстерня".
Принципи і технічні процедури, які використовуються в гештальткоррекціі, пов'язані з сьогоденням.

Основні принципи гештальткоррекціі

1. Принцип "тут і зараз". Це функціональна концепція того, що робить індивід в даний момент. Наприклад, акт спогади далекого минулого є частиною "зараз", а те, що відбувалося кілька хвилин тому, не є "зараз". "Живи зараз, нехай тебе турбує справжнє, а не минуле чи майбутнє".

Гештальткоррекція виходить з того, що люди витрачають свою енергію на жаль про минуле або на тривоги і побоювання, пов'язані з майбутнім, замість використання енергії для вирішення нагальних завдань. "Тут і зараз" виступає найістотнішим моментом психологічного процесу, коли психолог спонукає клієнта залишатися в потоці актуальних переживань, не виходячи з нього і тим самим навчитися співвідносити своє переживання ситуації з самою ситуацією.

2. Принцип "Я- ти" висловлює прагнення до відкритого і безпосередньому контакту між людьми. Часто свої висловлювання члени корекційної групи направляють не за адресою, не конкретному учаснику, а в сторону або в повітря, що виявляє їх побоювання і небажання говорити прямо і однозначно.

Психолог спонукає учасників групи до безпосереднього спілкування, просить адресувати конкретні висловлювання конкретним особам. Пряма конфронтація мобілізує афект і жвавість переживання.

3. Принцип Суб'єктивізація висловлювань. Психолог пропонує клієнту замінювати об'єктивізовані форми типу: "Щось тисне у мене в грудях", на суб'єктивізував: "Я придушую себе". Це допомагає клієнту розглядати себе як активного суб'єкта, а не як пасивний об'єкт, з яким робляться різні речі.

4. "Континуум свідомості" є невід'ємною частиною всіх технічних процедур, але може використовуватися в якості окремого методу. Це концентрація на спонтанному потоці змісту переживань, метод підведення індивіда до безпосереднього переживання і відмови від вербалізації та інтерпретації. Усвідомлення почуттів, тілесних відчуттів і спостереження за рухами тіла сприяють орієнтації людини в самому собі і в своїх зв'язках з оточенням.
Види роботи в гештальт-групі

1. Драматизація. Ця група процедур заснована на розвитку в драматизированной формі певного аспекту існування клієнта, що виявляється їм у корекційної ситуації. Початком дії може послужити якесь

вислів або жест клієнта, привернули увагу психолога. Надалі шляхом аналізу змісту, що полягає в первісному висловлюванні або жесті, клієнт у співпраці з психологом поступово підводиться до складного дії у формі вербально-рухової монодрами, спрямованої на повне виявлення значення і емоційного змісту. Психолог допомагає клієнту здійснювати пошук відповідних форм експресії, вживати дії, стимульовані черговими переживаннями, розкрити значення і сенс всієї сцени і окремих її елементів.

Драматизація може стосуватися різних змістів і сторін особистості клієнта, наприклад незакінчених ситуацій з минулого, актуальних ситуацій, бажань, установок і т. П. Хід деяких процедур набуває іноді особливо драматичну форму, проте психолог не повинен прагнути до досягнення зовнішніх, "естетичних" ефектів, оскільки бажаний результат викликається не багатством експресії, а зміною внутрішньої системи значень, пов'язаних з виконуваними діями.

2. Напрям поведінки. У деяких ситуаціях психолог пропонує виконати певні дії, дає інструкції і вказівки щодо того, що можна зробити в даний момент. Такі інструкції не визначають, як клієнтові слід чинити в житті, вони тільки вказують напрям конкретного поведінки під час корекційної роботи. Такий експеримент викликає певні переживання, здатні змінити точку зору клієнта на його старе поведінка, переживання, відносини з людьми.

3. Робота з фантазією. У гештальттерапии існує ряд вправ з використанням фантазій, що ілюструють процес проекції і допомагають клієнтам ідентифікувати і в ряді випадків виправляти фрагментарні аспекти їх особистості. Цінність цих вправ полягає в тому, що пацієнти можуть доторкнутися до тих аспектів своєї особистості, які ніколи повністю ними усвідомлювалися,

4. Робота зі сновидіннями. Велика увага гештальттерапевт приділяють роботі над сновидіннями. На відміну від психоаналізу, в гештальттерапії НЕ інтерпретуються сновидіння, а "опрацьовуються". Ф. Перлз вважав сновидіння проекцією особистості, а окремі елементи сновидіння -отчужденнимі частинами особистості.

Для досягнення інтеграції необхідно поєднати різні елементи сновидіння, визнати своїми спроектовані, відчужені частини особистості. За допомогою "опрацювання" окремих елементів сновидіння допомогою ототожнення з ними і виголошення від їхнього імені монологів виявляється прихований зміст сновидіння через його переживання.
5. Домашня робота. Дії учасників та керівника під час чергових занять не створюють умов, необхідних для глибоких змін. Вони є джерелом важливих переживань, мобілізуючих процес зміни, однак вони вимагають продовження і розвитку в нормальних умовах повсякденного життя. Тому співпраця з клієнтом продовжується за межами групи.

Домашня робота клієнта повинна бути спрямована на певну область його конфлікту.

Основні прийоми, використовувані в роботі гештальт-груп

1. Розширення усвідомлення. Передбачає краще розуміння людиною того, що відбувається в ньому і навколо нього. Для цього учасники групи зазвичай розділяються на пари і описують стан своєї свідомості партнеру під час спілкування з ним.

2. Інтеграція протилежностей. Розуміння і визнання того факту, що в кожній людині поєднуються різноманітні, доповнює один одного індивідуальні якості позитивного і негативного характеру, такі, наприклад, як чесність -нечестность; принциповість -беспрінціпность і т. д.

3. Посилення уваги до почуттів. Посилення уваги до почуттів допомагає учасникам більш глибоко усвідомити і зрозуміти власні переживання. Людина схильна уникати неприємних почуттів

4. Робота з мріями фантазіями, снами. Робота з мріями представляє можливість краще цінувати себе як особистість.

5. Прийняття відповідальності. Вправи, спрямовані на прийняття відповідальності на себе, допомагають членам групи знайти упевненість, повірити в себе і свої можливості.

Робота в гештальтгруппах є ефективним методом корекції для надмірно нормативних, соціально скованих, стриманих, тривожних клієнтів, обмежене функціонування яких пов'язане з наявністю "внутрішніх блоків" Такі люди зазвичай отримують мало задоволення від життя.

Гештальттерапія з успіхом застосовується при роботі з клієнтами, що мають психосоматичні розлади (включаючи мігрень, виразковий коліт, спазми шиї і спини), з подружніми парами, з клієнтами, що мають труднощі у взаємодії з авторитетними фігурами і широким спектром інтрапсіхіческіх конфліктів.

15.Теоретичні підстави психодрами.

Методи психодрами, соціометрії й групової психотерапії були розроблені та описані в 20-30 роках XX століття австрійськоамериканським психологом і психіатром Якобом (Джекобом) Леві Морено й за час існування поширилися в більшості країн Америки та Європи. З початку 90-х років XX століття психодрама активно розвивається в країнах Східної Європи, а із середини 90-х років – в Україні. Психодрама (психо + драма (дія); синонім – спонтанний театр) – метод групової психотерапії, що полягає в розігруванні учасниками сцен з їхнього життя, у яких відтворюються конфліктні ситуації й створюється можливість вільно відреагувати на них. Психодрама – це метод відтворення в драматичній дії значущих подій і особистісних проблем свого життя. Психодрама – один з найефективніших методів групової психотерапії, що базується на театралізації, рольовій грі, драматичному самовираженні особистості, ігровому драматизованому моделюванні власного життя. За допомогою цього методу можна домогтися особистісного росту, перебороти життєву кризу, засвоювати основні ролі людини, скоригувати життєвий сценарій, знайти вихід з конфлікту, зменшити симптоми й важкі переживання, а також досягти рішення численних життєвих проблем. Психодрама може виявитися дуже корисною тим, хто страждає від низької самооцінки, зазнає труднощів у взаєминах з людьми, не може пережити біль втрати або перебороти наслідки психічної травми. Робота в психодраматичній групі допоможе розв’язати конфлікт із близькими, або зняти важкі переживання, викликані ним, перебороти образу або почуття провини. Метод психодрами далеко виходить за межі тільки клінічних або психологічних проблем і з успіхом використовується для особистісного самопізнання, і як засіб особистісного росту й розвитку в різноманітних сферах від особистого життя до бізнесу й політичної діяльності. Робота в психодраматичній групі ґрунтується як на реальності, так і на уявлюваних ситуаціях. Можливе занурення в минуле й подорож у майбутнє, моделювання мрій й дослідження сновидінь.

16 .Спонтанність.Функціональні ролі у психодрамі.

Психодрама – це метод групової психотерапії, заснований Я.Морено, що поєднує в собі діагностичні можливості, сценічні подання (театр спонтанності), груподинамічні сеанси й аналітичну роботу групи. Психодраматичний метод по суті є практичною роботою з відтворення внутрішнього світу особистості в просторі мікросоціального середовища і засобами спонтанного програвання драматично опосередкованої реальності. Він здатний вивільнити цілісний прояв актуальних ціннісно-смислових станів, надавши особистості можливість їх проживання та розвитку. Співучасниками цього процесу стають всі члени групи, здійснюючи свій суб’єктивно-значущий внесок у процес самопізнання особистості. Психодрама – поліфункціональний метод, що володіє своєю діагностичною силою, корекційно-терапевтичними, реабілітаційними, дидактичними можливостями. Ігрова основа психодрами, переважна орієнтація на дію, значна роль фізичних рухів знижують вплив стереотипних вербально закріплених захисно-оцінних реакцій. Встановлення довірливої атмосфери, інтенсивне використання невербальних комунікацій відкривають можливість спонтанного самовираження особистості в групі. За допомогою різних технічних прийомів, таких як зміна ролей, дублювання, «порожній стілець», дзеркало й т.д., конфлікти особистості й суспільства не тільки й не стільки обговорюються в групових дискусіях, але й розігруються на сцені з врахуванням різних рольових позицій. На сцену виноситься пережите в минулому, очікування в майбутньому, насичені конфліктним змістом фантазії, мрії, сни, ідеї. Ці дії сприяють усвідомленню й подоланню (переживанню) конфлікту. Не тільки головна діюча особа (протагоніст), але і його партнери по грі (допоміжні «Я»), а також інші члени групи здобувають новий особистісний досвід, що сприяє розвитку спонтанності й креативності. Пол Холмс відзначає, що «психодрама – це форма групової психотерапії, яка не допускає пасивного спостереження. Емоційна енергія, креативність і чесність драми здатні втягнути в неї кожного, хто стежить за її розвитком». Отже, психодрама може допомогти: - пережити зовні драму внутрішнього світу; - опанувати своє минуле і «попрощатися з ним»; - повірити в себе, у свої сили й можливість змін; - знайти оптимальні способи поведінки у важких життєвих ситуаціях; - освоїти нові ролі та моделі поведінки. За словами Адама Блатнера, «психодрама в деталях розкриває перед нами втілення несвідомого в поведінці, яким ми користуємося як захисним механізмом для розрядки внутрішніх імпульсів під час символічної або реальної дії». Дуже важливо, що психодрама використовує природні способи зцілення дорослих і дітей, які пережили важку психічну травму. Деякі психологічні захисні механізми проявляються в поведінці, які не отримують суспільного схвалення, і тому вихователі, вчителі ці механізми в кращому разі ігнорують, а частіше – придушують (депресивних дітей батьки змушують не сумувати, а роздратованих – заспокоїтися). Адам Блатнер також відзначає, що наша культура багато людських якостей відносить винятково до дитинства, наприклад такі, як спонтанність, креативність і бажання грати, тим самим перешкоджаючи прояву дитячої безпосередності в дорослому житті. Психодраматична ж робота з дітьми дозволяє розвивати ці якості й з повагою ставитися до їх проявів. Діти добре відчувають символічну реальність. У ній вони отримують можливість зіграти безліч ролей, приміряючи їх на себе, і разом з тим придбати досвід інтеграції переживань, які виникають у процесі гри. Психодрама не перешкоджає природній поведінці дітей, навпаки – вона її заохочує й, якщо дивитися ширше, дає дітям можливість відчути, що їх приймають і цінують.

Задачі екзистенційного групового психотерапевта.

Такі базові питання життя як6 народження і смерть, свобода і необхідність, самотність і залежність, сенс і порожнеча - принципово нерозв'язні, але через осмислення цих категорій людина здатна відчути себе по-справжньому живою. Тому у процесі роботи екзистенційний психолог приділяє особливу увагу дослідженню загальнолюдських питань. У терапевтичній ситуації екзистенційна психотерапія зосереджується на ситуації «тут і зараз».
Р. Кочунас каже, що екзистенційна психотерапія сконцентрована саме на житті клієнта, а не на його особистості.

Терапевт – є учасник групи, він створює партнерські стосунки, розкривається, і піклуючись, конфронтує з групою. Задачі психотерапевта - не впливати на пацієнта, але налагодити осмислені відносини як взаємне переживання. А пацієнт є не суб'єктом, а «екзистенційним партнером», і стосунки – це зустріч, або «подія», одна з одною у справжній присутності.

Екзистенційні та інші психотерапевтичні фактори в екзистенційній психотерапії.

Екзистенціальна психотерапія (англ. existential therapy) - напрям у психотерапії, що ставить за мету підвести пацієнта до осмислення свого життя, усвідомлення своїх життєвих цінностей та зміни свого життєвого шляху на основі цих цінностей, з прийняттям повної відповідальності за свій вибір.

Психотерапевтичні фактори – явища та процеси, що сприяють подоланню психологічних проблем учасників.

Цілком очевидно, що простий перелік психотерапевтичних факторів групи не більше ніж схема – не універсальна, не остаточна. Дія їх усіх переплетена в груповому процесі, і ця взаємодія дуже складна. Залежно від різних обставин відносний внесок кожного з психотерапевтичних факторів у психотерапевтичний потенціал групи неоднаковий.

На думку И.Ялома та С.Виноградова, вплив окремих психотерапевтичних факторів групи залежить від:

типу групи;
стадії групи;
індивідуальних відмінностей учасників групи.

Пізніше, І. Ялом, узагальнивши свої власні дослідження та дослідження інших авторів, виділив 11 основних терапевтичних факторів. В даний час на цей "каталог" посилається більшість дослідників та практиків групової психотерапії:

Заохочення надії.
Універсальність.
Інформування.
Альтруїзм.
Корекція досвіду первинної сім'ї.
Вдосконалення соціальних навичок.
Імітаційна поведінка.
Міжособистісне вивчення.
Згуртованість групи.
Катарсіс.
Екзистенційні фактори.

За І. Яломом, категорія «Екзистенційні фактори» була введена останньою (спочатку сортування складалося з одинадцяти основних факторів). Вона була лаконічною, точною, але неповною. Чогось не вистачало. Не представленими виявилися глибинні почуття, що виражаються як пацієнтами, і терапевтами, і ми зі свідомістю справи включили ще один чинник «Екзистенційні фактори», що з п'яти пунктів:

1. Визнання те, що життя часом буває жорстоким і несправедливим.

2. Визнання того, що за великим рахунком, не можна уникнути болю, який завдає життя та усвідомлення смерті.

3. Визнання того, що незалежно від моєї відкритості для інших, я завжди можу зіткнутися з самотністю.

4. Зіткнення з основною проблемою - проблемою життя і смерті вимагає від мене більшої чесності та меншої залежності від дрібниць.

5. Розуміння того, що я повинен взяти на себе повну відповідальність за життя, яким живу, незалежно від того, якою мірою я залежатиму від інших і отримуватиму від них підтримку.

Загалом категорія «екзистенційні фактори» була високо оцінена пацієнтами, вона випередила такі високоцінні методи змін, як універсальність, альтруїзм, коригуючий аналіз досвіду батьківської сім'ї, керівництво, ідентифікація та навіювання надії.

27. Базові та супутні ефекти групової психотерапії.

1) В групі можна яскраво відчути універсальність власної проблеми та розділити свої переживання з іншими учасниками.

2) Досвід підтримки групи зазвичай має сильний терапевтичний ефект. Взаємодія з групою проектується на стосунки «я-інші». Можна повернути собі себе.

3) Група допомагає кожному її учаснику побачити вектор корисної для нього терапії,визначити основні складнощі, з якими має розібратися.

4) Група – модель соціума, де можна виявити свої стереотипи та сформувати переноси, прожити нові моделі поведінки, спробувати себе в нових ролях.

5) В групі отримується зворотній зв’язок.

6) В групі пропрацювання ситуацій учасників збільшує кількість інсайтів та пришвидшує загальну динаміку кожного особисто учасника.

28. Проблема виміру ефективності групової психотерапії

Оцiнка ефективності психотерапії є дуже складною і ще не вирішеною проблемою. Труднощі точної оцінки ефекту пов'язані з психологічної специфікою психотерапії як особливої форми психологічного впливу.

Критеріями ефективності за К. Роджерсом:

1. Збільшення частки висловлювань, які сприятливо характеризують «Я» пацієнта (тобто збільшення самоприйняття).

2. Зменшення розриву між «Я» реальним та «Я» ідеальним.

3. Велика реалістичність "Я" пацієнта за рахунок наближення "Я" ідеального до реальності.

Кінцевим результатом ефективної психотерапії Роджерс бачить «повноцінно функціонуючу особистість», яка набула «здатності до актуалізації свого досвіду», досвіду емоційного, досвіду переживання, на відміну від конвенційного досвіду.

а також такі загальні критерії

1. Симптоматичні покращення стану хворого.

2. Досягнення усвідомлення та розуміння хворим на психологічні (інтерперсональні) механізми захворювання.

3. Реконструкція порушеної системи відносин, що виявляється у зміні поведінки, контактів із людьми, життєвих планів, цілей.

4. Відновлення повноцінності соціального функціонування хворого у різних сферах діяльності.

Це найбільш загальні критерії, і щоб застосовувати їх у конкретних випадках необхідно створити деякі психологічні показники для оцінки ефективності психотерапії. За словами О. Є. Лічко (1979), створення таких показників є одним із найактуальніших завдань медико-психологічних досліджень.

Для полегшення проведення такого аналізу є доцільною постійна фіксація найважливіших параметрів протягом усього періоду реалізації програми. Тому необхідно аналізувати підсумки кожного заняття відразу після його завершення. Підбиваючи підсумки кожного проведеного тренінгового заняття, можна скористатися простою, але, як показує досвід, зручною схемою. Регулярне заповнення цього бланка дозволить ведучому накопичувати важливий і цікавий матеріал, який, напевно, стане в нагоді.

Проведення завершального тестування. Після завершення роботи з групою слід провести повторне тестування для того, щоб зафіксувати можливі зміни в установках, поведінці та настрої учасників групи. Оскільки учасники групи отримали великий обсяг інформації за короткий час, не варто робити перерву більше 2-3 тижнів після завершення роботи. В іншому випадку результати тестування можуть відображати вплив інших джерел, що зменшить надійність даних.

Можна попросити кожного члена групи пройти індивідуальне тестування або організувати групове тестування під час спільної зустрічі. Не слід проводити тестування на останньому занятті. На ньому необхідно обговорити результати групової роботи, попрощатися та відзначити завершення роботи.