Дезінфекція. Дезінфекція від дез французького префікса des

• Название: Дезінфекція від дез французького префікса des
• Анкор: Дезінфекція
• Дата: 22.11.2021
• Размер: 48.13 Kb.
• Имя файла: Дезінфекція.docx
• Тип: Документы; #279283

Дезінфекція (від дез... — французького префікса des...> що означає знищення або видалення чогось, та інфекція — від латинського infectio_y від infecto — отруюю) — в дослівному перекладі означає знезараження, тобто знищення та (або) видалення збудників інфекційних хвороб із об’єктів навколишнього середовища.

Дезінфекцію (або методи знезараження) у широкому розумінні цього слова, як це склалося історично в практиці її проведення, поділяють на власне дезінфекцію — знищення збудників інфекційних хвороб у довкіл­лі та на предметах медичного призначення; стерилізацію (від латинсько­го sterilis — безплідний) — знищення всіх форм мікроорганізмів (пере­важно на предметах медичного призначення), включаючи спорові форми; дезінсекцію (від дез ... і латинського insectum — комаха) — знищен­ня комах як переносників збудників інфекційних хвороб; дератизацію (від латинського префікса де..., що означає видалення або припинення, і rattus — пацюк), тобто знищення гризунів — джерел збудників інфекцій­них хвороб. Якщо дезінфекція, стерилізація та дезінсекція спрямовані па розрив механізму передачі збудників інфекційних хвороб, то дератизація спрямована на джерело збудників інфекції.

В основі використання дезінфекції як заходу боротьби з поширен­ням інфекційних хвороб лежить життєздатність (стійкість) збудників цих хвороб у довкіллі. Значення дезінфекції для боротьби з окремими інфекційними хворобами неоднакове.

З успіхом дезінфекцію широко використовують для боротьби з киш­ковими інфекціями, окремими інфекціями зовнішніх покривів (сибірка, грибкові інфекції). Стерилізацію широко використовують для профілак­тики гепатитів В, С і D, ВІЛ-інфскції та вііутрішньолікарияних інфекцій.

Особливого значення дезінфекція і стерилізація набувають у зв’язку з відкриттям збудників пріоиових інфекцій, що мають надзвичайну життєздатність.

В осередках інфекцій дихальних шляхів дезінфекцію обов’язково проводять при таких бактеріальних інфекціях, як туберкульоз і дифте­рія. Необов’язковість проведення дезінфекції при більшості інфекцій дихальних шляхів пов’язана з тим, що збудники цих інфекцій швидко гинуть у навколишньому середовищі. В осередках цих інфекцій про­водять вологе прибирання та провітрювання приміщень, тобто меха­нічне очищення.

Дезінфекцію за місцем і часом проведення поділяють на осередкову і профілактичну. Осередкова дезінфекція, у свою чергу, поділяється на поточну і завершальну.

Поточна дезінфекція мас на мсті знищення збудників інфекційних хвороб по мірі виділення їх з організму хворого чи носія, який знахо­диться в епідемічному осередку. Форма її проведення — систематичне знезараження приміщення, де перебуває джерело збудника інфекції (хворий чи носій), предметів, речей і виділень хворого. Поточну дезін­фекцію в осередках інфекційних хвороб проводять у таких випадках: до госпіталізації хворого; у разі лікування хворого в домашніх умовах до його одужання; за наявності носіїв — до повної їх санації, а при окремих інфекціях (черевний тиф тощо) — за наявності перехворілих до зняття останніх із диспансерного обліку.

Поточну дезінфекцію організовує медичний працівник, який пер тим виявив хворого. Проводять її особи, котрі доглядають за хворим, а в окремих випадках — сам хворий або носій. Поточну дезінфекцію в медичних закладах, як складову комплексу забезпечення в них проти­епідемічного режиму, проводить медичний персонал.

Завершальна дезінфекція мас па меті знищення збудників інфекцій­них хвороб в осередку після госпіталізації, одужання або смерті хво­рого, а також на об’єктах, де були виділені патогенні мікроорганізми, незалежно від наявності хворих.

Осередкову завершальну дезінфекцію проводять дезінфекційні від­діли (відділення) санітарно-епідеміологічних станцій (у сільських ра­йонах) та міські дезінфекційні станції (у великих містах з районним адміністративним поділом). В окремих випадках завершальну дезін­фекцію може здійснювати населення під керівництвом медичного пер­соналу санітарно-епідеміологічної або дезінфекційної станції.

Інфекційні захворювання, при яких обов’язкова завершальна де­зінфекція: 1. Особливо небезпечні хвороби: чума, холера, натуральна віспа, поворотний тиф, рикетсіози, сибірка. 2. Черевний тиф, парати­фи. 3. Сальмонельозі!. 4. Шигельоз, гастроентерит і коліт, включаючи токсичну диспепсію. 5. Кишкова колі-іифекція. 6. Вірусні гепатити.

7. Поліомієліт та інші еитеровірусні інфекції (Коксакі, ECHO). 8. Ту­беркульоз, дифтерія, проказа. 9. Менінгіт, орнітоз. 10. Грибкові захво­рювання волосся, шкіри та нігтів (мікроспорія, трихофітія і руброфі тія). 11. Короста. 12. Глистяні інвазії.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою запобігання ви­никненню інфекційних захворювань, коли джерело збудників інфекції не виявлено, але не виключається ймовірність його існування в даний час або появи у майбутньому. Вона може 6утитановою (тривалою або короткочасною) та за епідемічними показаннями (у разі погіршення епідемічної ситуації на певній території чи наявності несприятливого прогнозу щодо її погіршення). Профілактична дезінфекція ефективна за умови регулярного її проведення з дотриманням встановлених тер­мінів, які обумовлюються характером знезаражуваного об’єкту (зне­зараження питної води, пастеризація або кип’ятіння молока, знезара­ження господарсько-побутових стічних вод, планова профілактична дезінфекція в лікувально-профілактичних закладах, дезінфекція місць громадського користування, вокзалів, дотримання санітарного режи­му в дитячих дошкільних закладах, школах, гуртожитках тощо). Про­філактична дезінфекція найчастіше спрямована проти розповсюджен­ня кишкових інфекцій.

Профілактичну дезінфекцію проводять відділення профілактичної дезінфекції санітарно-епідеміологічних і дезінфекційних станцій за заявами установ і підприємств. Контроль за проведенням дезінфекції в лікувально-профілактичних та дитячих дошкільних закладах здійс­нюють працівники санітарно-епідеміологічної служби.

У практиці проведення дезінфекції використовують фізичний, ме­ханічний (як різновид фізичного), біологічний, хімічний методи.

Механічний метод зводиться до видалення патогенних мікробів шляхом обмивання, чищення, вологого прибирання, прання, провіт­рювання, вентиляції, фільтрування. При цьому досягається значне

зниження бактеріального забруднення навколишнього середовища. Оскільки механічний метод знезараження при використанні його окремо (за винятком фільтрації води та повітря за допомогою бакте­ріологічних фільтрів) с найменш ефективним, то найчастіше його за­стосовують одночасно з фізичним та хімічним методами.

Фізичний метод включає в себе: а) дію високих температур (обпа­лювання, наприклад, країв пробірок і бактеріологічних петель; спа­лювання заражених трупів, контамінованих речей і предметів; пра­сування (200-300 °С), кип’ятіння (100 °С), пастеризацію (50-60 °С при експозиції 15-30 хв. або 70-80°С при експозиції 5-10 хв.), тиндалізацію (5-6-разове нагрівання до температури 56-58 °С протягом 1 години з інкубацією в термостаті 1,5-2 доби між нагріваннями), роздрібнена (триразова) стерилізація при 100 °С з витримкою при кімнатній тем­пературі протягом доби між стерилізаціями, дія водяної пари при під­вищеному чи нормальному тиску, а також дія сухого гарячого повітря, висушування); б) дію променевої та хвильової енергії (пряме сонячне випромінювання, ультрафіолетове опромінення (200-450 нм), ультра­звук (2 х 10-2 х 10’ Гц), радіоактивне та іонізуюче випромінювання, струми ультрависокої частоти та ін.).

Біологічний метод дезінфекції передбачає знищення патогенних мікроорганізмів у довкіллі за допомогою біологічних процесів. Цей ме­тод використовують для знезараження господарсько-побутових стіч­них вод на полях зрошення чи фільтрації, органічного сміття і покидь­ків — у компостах, біокамерах, септиках, септиках-дегельмінтизаторах тощо. У більшості випадків біологічний метод не дозволяє досягти повного знезараження, а інколи його використання малоефективне (на полях зрошення чи фільтрації частина вірусів поліомієліту, Коксакі, ге­патиту А може зберігати життєздатність).

Використання антибіотиків для знезараження патогенних мікроор­ганізмів, наприклад, при проведенні вірусологічних досліджень з мате­ріалом, відібраним від людини та тварин (слина, кров, вміст ембріонів птахів), також можна вважати біологічним методом дезінфекції.

Хімічний метод дезінфекції ґрунтується на тому, що окремі хіміч­ні речовини та їх сполуки здатні викликати загибель мікроорганізмів на поверхні і всередині об’єктів навколишнього середовища, а також у повітрі й у різних біологічних субстратах (кров, слиз, фекалії, гній тощо). Хімічні засоби діють більш поверхнево, ніж висока температу­ра. Проте хімічний метод дезінфекції знаходить широке застосування в дезінфекційній практиці головним чином тому, що він значно зруч­ніший і простіший у використанні, оскільки не потребує обов’язкового застосування складного, зокрема стаціонарного, обладнання.

Усі хімічні засоби, що використовуються в дезінфекційній практиці, можна розподілити за наявністю активно діючої речовини на декілька основних груп: а) галоїдовмісні; б) окислювачі, або кисневмісні; в) по­верхнево-активні речовини (ПАР); г) гуанідинвмісні; д) альдегідовміс- иі; е) спирти; ж) луги; к) кислоти; л) композиційні (включають у себе декілька діючих речовин із наведених вище груп дезінфектантів).

Галоїдовмісні сполуки. Найбільше з цієї групи засобів викорис­товують хлорвмісні препарати: хлорамін, хлорантоїн, хлорне вапно, гіпохлорити натрію і калію, дезактии, неохлор, дихлорізоціанурову кислоту і засоби на її основі (Клорсепт, Стерииова, Акватабс та іи.). Ці препарати мають широкий спектр антимікробної активності, відносно швидку дію та відносно недорогі. Бактерицидна активність зазначених препаратів оцінюється за вмістом в них активного хлору. Хлорне ваппо повніше містити від 27 до 35 % активного хлору. Хлорне вапно, що містить менше 20 % активного хлору, непридатне для застосування. Деякі властивості хлорвмісиих препаратів обмежують їх застосування, зокрема, вони подразнюють слизові оболонки очей та органів дихан­ня, швидко спричиняють корозію металевих предметів, знебарвлюють тканини.

Кисневмісні — група препаратів, діючим агентом яких є атомарний кисень у складі пероксиду водню (Н ₂0₂), перекисиих сполук, иадкис- лот. Широко використовуються комбіновані препарати, що містять перекислі сполуки чи пероксид водню з різними добавками. Окис­ники мають широкий спектр антимікробної дії, екологічно безпечні, застосовуються для дезінфекції поверхонь, санітарно-технічного об­ладнання, виробів медичного призначення при інфекціях бактеріаль­ної (включаючи туберкульоз), вірусної та грибкової етіології. Перекис водню — 3-6 % на 0,5 % розчині миючих засобів — використовують у хірургічній практиці.

НаЬкислоти засоби на основі иадмурашиної і иадоцтової кислот, легко змішуються з водою і спиртом, мають сильні окисні властивості. Надмурашину кислоту у вигляді рецептури Первомур готують перед застосуванням для обробки рук хірурга. Розчини Исрвомуру мають бактерицидну, віруліцидну, фунгіцидну і сгюроцидну дію. Засоби на основі иадоцтової кислоти випускають в Україні у вигляді компози­ційних препаратів Дезоксон-О, Одоксон, Дивозан Форте, що розрізня­ються складом стабілізаторів.

Поверхнево-активні речовини (ПЛР) — це група хімічних сполук і речовин, серед яких за спроможністю іонізувати у водних розчинах розрізняють катіонні, аніонні, амфолітні і неіоногенні речовини. Вони мають добрі потенціюючі властивості і їх застосовують як добавки до складу композиційних дезінфекційних засобів. Використовують такі препарати цієї групи: Гсксакварт С, Дсконекс 51 ДР, Мікробак форте, Біо-кліи, Сокреиа тощо. Ці препарати не викликають корозії металів, не знебарвлюють тканини і високоскономічні. Перевагою цих препара­тів поряд з миючими властивостями с також відсутність різких запахів і низький рівень токсичності. Недоліком препаратів цієї групи с досить вузький антивірусний спектр дії. Вони не інактивують РНК-вмісні гід­рофільні віруси, які не мають ліпідної оболонки (ептеровіруси). Для розширення спектра антимікробної дії препаратів на основі ПЛР до складу їх рецептур вводять інші компоненти (глутаровий альдегід, пе- роксид водню, спирти тощо), які обумовлюють туберкулоцидну, фун-

гіцидну, віруліцидну і спороцидну дію, — препарати Дезефект і Ссп- тодор-форте, що, зокрема, можуть використовуватися для дезінфекції і псрсдстсрилізаційного очищення медичних інструментів і ендоскопів.

Гуанідини — група препаратів, діючими речовинами яких е складні органічні сполуки типу хлорфснілдигуанідогексану. Гуанідини активні щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Виявляють слабку активність до мікобактерій туберкульозу, вірусів, грибів, спор. На цій основі випускають препарати Демос, Вітасепт, Лізоформін спе- ціаль, Лізетол АФ, Деконекс 50 АФ, Гембар та ін.

Альдегідовмісні засоби — група препаратів, діючою речовиною яких є формальдегід, глутаровий чи бурштиновий альдегід. Препарати цієї групи мають широкий спектр антимікробної дії: бактерицидні, тубер- кулоцидні, віруліцидні, фунгіцидні властивості, а в концентраціях 2 %

і вище за глутаровим альдегідом — спороцидні. Препарат Сайдекс с гото вим для застосування розчином, до якого додають порошковий актива­тор. Він застосовується для дезінфекції і стерилізації виробів медичного призначення, зокрема ендоскопів. Позитивними якостями альдегідо- вмісних препаратів є відсутність або низька корозійна активність, відсут­ність різких подразнюючих запахів (за винятком формаліну), широкий спектр антимікробної дії і можливість використовувати їх для так званої “холодної” стерилізації виробів медичного призначення. Все це дозволяє віднести їх до класу дезінфектантів високого рівня. їх доцільно застосо­вувати у відділеннях і кабінетах, що вимагають асептичних умов роботи чи незначного рівня мікробної забрудненості поверхонь і обладнання.

Спирти — група препаратів на основі етанолу, пропанолу, ізопро- панолу тощо, які використовуються для дезінфекції поверхонь, а та­кож як шкірні антисептики. В основі бактерицидної дії спиртів лежить зміна поверхневого натягу мікробних клітин. Проникаючи у клітину мікроорганізму, спирти денатурують білки і зневоднюють її. Денату­ровані білки, випадаючи на поверхню клітин, знижують проникнення спирту всередину клітин, і подальша денатурація і зневоднення кліти­ни гальмується. Цей процес проходить повільніше, якщо застосовува­ти розведений спирт. Тому 70 % спирт мас найбільшу бактерицидну дію. Недоліками спиртів є їх властивість фіксувати органічні забруд­нення, необхідність вологого контакту з поверхнею протягом не мен­ше 5 хвилин, вогненебезпечність, швидке зниження концентрації через випаровування та відсутність сиороцидної дії.

Дезінфікуючі властивості мають багато інших хімічних речовин, але їх використання обмежене з багатьох причин. Так, неорганічні кислоти і луги мають добрі дсзінфікуючі властивості, але дуже швидко псують метали, тканини та інші матеріали. їдкий натр ВООЗ рекомендує вико­ристовувати для знезараження при пріонових інфекціях. Соляну кис­лоту (2,5 % розчин) застосовують для знезараження шкіряних виробів, соду (2,5-5 % розчин) — для кип'ятіння білизни, фаянсового і порце­лянового посуду.

Таким чином, аналіз сучасних хімічних дезінфекційних засобів по­казує, що не існує універсальних препаратів, придатних для дезінфек­ції, передстерилізаційного очищення і стерилізації всіх об’єктів при всіх інфекціях. Практично кожний з них мас обмеження за спектром антимікробної активності, сферою застосування, ступенем токсичності і згубною дією на матеріали, з яких виготовлені об’єкти знезараження. Зважаючи на вказані недоліки хімічних дезінфектантів, подальша роз­робка нових препаратів повинна передбачати виконання певного пе реліку вимог. Отже, хімічні дезінфектанти повинні відповідати таким вимогам:

1. 
   бути ефективними (спороцидна активність і швидка бактерицидна Дія);
   
2. 
   бути безпечними (легкість відмивання залишків дезінфікуючого за­собу, відсутність подразнюючої дії і різкого запаху, повна сумісність з матеріалами);
   
3. 
   бути зручними у користуванні (готовність до застосування без ак­тивування чи змішування з іншими компонентами, тривалий термін зберігання, простота утилізації відпрацьованого розчину).
   

Вибір препаратів для знезараження залежить від функціонального призначення об’єкта, спектра антимікробної дії засобу і його цільового призначення.

Контроль якості хімічної дезінфекції проводять візуально, а також за допомогою хімічного та бактеріологічного методів.

Візуальний контроль допомагає визначити санітарний етап об’єкта, своєчасність проведення дезінфекції, правильність вибору методів зне­зараження окремих предметів, речей, приміщень, дотримання правил зберігання і техніки безпеки при застосуванні дезінфектантів.

Хімічний контроль здійснюють для визначення вмісту діючих речо­вин і відповідності концентрації робочих розчинів концентраціям, що передбачені інструкціями. У випадках зареєстрованих відхилень кон­центрації дезінфектанту від вимог інструкції обов’язковим є бактеріо­логічний контроль. Для експрес-аналізу наявності хлору використову­ють йодо-крохмальпу пробу (при позитивній пробі з’являється СИІІС забарвлення) та спеціальні індикаторні папірці, оброблені 1 % розчи­ном мстилпарааміиосульфату.

Бактеріологічний контроль усіх видів дезінфекції здійснюють з ме­тою виявлення умовно-патогенної флори (кишкової палички, стафіло­кока) на об’єктах, що пройшли дезінфекцію. Задовільну оцінку якості дезінфекції дають при виявленні не більше 3% позитивних результатів при контролі якості поточної дезінфекції та не більше 0,5 % при конт­ролі завершальної дезінфекції, незадовільну— при виявленні патоген­ної флори хоча б в одному змиві.

Камерна дезінфекція. Дезінфекційні камери забезпечують надійне знезараження одягу, постільної білизни, килимів, перев’язувального матеріалу, вовни, вторинної сировини, книг та інших речей. Всі інші методи знезараження м’яких речей, крім кип’ятіння, не гарантують повноти дезінфекції та дезінсекції. Знезараження кип’ятінням непри­йнятне щодо верхнього одягу, постільних речей (подушки, ковдри, ма­траци), виробів зі шкур тварин тощо.

Дезінфекційними камерами називають апарати і спеціальні спору­ди, в яких за допомогою фізичних (водяна пара, пароповітряна суміш, сухе гаряче повітря), хімічних (формальдегід та ін.) чи одночасно фі­зичних і хімічних дезінфікуючих засобів знезаражують від патогенних мікробів різні речі, а також знищують членистоногих. Залежно від встановленого режиму роботи камери можуть використовуватися і як дезінфекційні, і як дезінсекційні.

Майже всі дезінфекційні камери складаються з власне камери (в яку завантажують речі), джерела тепла (паровий котел, електронагрівач тощо), контрольно-вимірювальних приладів (термометри, маномет­ри), апаратури для введення хімічних речовин (форсунки), пристрою для вентиляції (вентилятори, парові ежектори та ін.).

За своїм призначенням і будовою дезінфекційні камери можуть бути стаціонарними або пересувними (змонтованими на шасі автомобіля). Стаціонарні камери встановлюють на санітарних пропускниках, при великих лікарнях і на дезінфекційних станціях. Частину приміщення, де приймають речі для дезінфекції і звідки здійснюється завантаження речей у камери, називають завантажувальною, або “брудною”, полови­ною, а приміщення, де розвантажують камери і видають речі, назива­ють розвантажувальною, або “чистою” половиною. В останній також знаходяться вентилі, термометри та інші пристрої, за допомогою яких керують роботою камери.

Залежно від засобу (діючого агента), що використовується для знезараження, камери поділяють на декілька типів (Виуіькович В. А., 1987):

4. 
   пароповітряно-формалінові —використовують пароформальде- гідну суміш і зволожене нагріте повітря;
   
5. 
   парові —знезараження проводять насиченою водяною парою;
   
6. 
   повітряні (сухожарові) — діючим агентом є нагріте повітря;
   
7. 
   газові — застосовують сірчистий ангідрид окис етилену, метилбро- мід хлорпікрин тощо;
   
8. 
   комбіновані — пристосовані для знезараження і дезінсекції кілько­ма агентами (водяна пара, пароповітряна суміш, формальдегід).
   

У пароповітряно-формалінових камерах дезінфекцію проводять за допомогою комбінованої дії гарячого вологого повітря за температури 58-62 °С і хімічної речовини — формаліну. Пара, що надходить у паро- формалінову камеру знизу, повітря не витісняє, а зволожує і нагріває його. Коли розпиляють у камері формалін (40 % водний розчин фор­мальдегіду), він, разом із нагрітим і зволоженим повітрям, проникає в речі і проявляє свою дезінфікуючу дію.

За допомогою пароформаліиового способу можна проводити дезін­фекцію і дезінсекцію будь-яких речей і предметів, оскільки під вили­вом пари при температурі 58-62 °С шкіряні, хутряні та інші речі не псуються, а дезінфікуюча дія вологого гарячого повітря доповнюється Ефективним бактерицидним та спороцидним засобом є насичена водяна пара, що обумовлюється її високою вологістю і температурою. Чим вищий тиск насиченої водяної пари, тим вища її температура.

За нормального атмосферного тиску (760 мм рт. ст.) температура во­дяної пари дорівнює 100 °С, за тиску з додатковими 0,5 атм — 112 °С; 1,0 атм — 120°С і 2,0 атм — 132°С. Висока температура пари, яка дося­гається у разі підвищення тиску за рахунок прихованої теплоти паро­утворення, дозволяє посилити ефективність дезінфекції та скоротити час її проведення.

У водяної пари більші, ніж у гарячого повітря, теплоємність і тепло­провідність, вона здатна глибоко проникати у вироби з різних тканин, що зумовлено їх гігроскопічністю. Поряд із цим, негативною власти вістю насиченої водяної пари під тиском є те, що внаслідок її дії на шкі­ряні, гумові, клеєні речі та речі із синтетичного матеріалу вони псують­ся і стають непридатними для користування.

Пара в парову дезінфекційну камеру (типу парової камери Кру- піна) подається зверху і, оскільки вона легша від повітря, поступово витискує його з камери. Щоб підвищити температуру пари, збільшу­ють тиск до 0,5-1,0 атм шляхом подальшого подавання пари в камеру і зменшення її виходу з неї. При цьому зберігають текучість пари, що підвищує її дезінфікуючу дію. При додатковому тиску пари 0,2-0,5 атм і температурі 105-111 °С експозиція для дезінсекції (знищення вошей та гнид) складає 10 хв., для дезінфекції (при зараженні вегетативними формами мікроорганізмів) — 40 хв., а при зараженні споровими фор­мами мікроорганізмів — 60 хв.

Парові дезінфекційні камери використовують для знезараження одягу, постільних речей, перев’язувального матеріалу та ін.

У зв’язку з низькою теплопровідністю і теплоємністю сухого гаря­чого повітря, воно як дезіпфікуючий чинник ефективно діє при тем пературі 140-180 °С. Однак за таких умов предмети і речі, до складу яких входять органічні речовини, обвуглюються і псуються. Тому сухе гаряче повітря використовують у повітряних стерилізаторах лише для стерилізації окремих медичних інструментів, скляного і фарфорового посуду. Сухе гаряче повітря, що мас температуру 80-105 °С, при якій одяг та інші речі не псуються, використовують для проведення дезін­секції (воші і гниди гинуть через 15-20 хв.).

Перед сухим гарячим повітрям має істотні переваги не тільки водя­на пара, а й вологе гаряче повітря. У нього, як і у водяної пари, хоча

і меншою мірою, висока теплопровідність і теплоємність. Порівняно із сухим гарячим повітрям воно глибше проникає в речі, які знезара­жуються. Тому в парових та пароформалінових камерах можна прово­дити знезараження речей та предметів вологим гарячим повітрям при нормальному тиску та температурі 80-98 °С (дезінфекція) і 60-80 °С (дезінсекція) без застосування формаліну.

Контроль якості камерної дезінфекції. Контроль за роботою дезінфекційних камер постійно здійснюється візуально, за допомо­гою контрольно-вимірювальних приладів (термометр, манометр), а також бактеріологічних тестів. Для контролю якості роботи дезінфекційних камер застосовують такі тест-об’єкти: на вегетатив­ні мікроорганізми — золотистий стафілокок, на спорові форми — культура аптракоїду; на туберкульозну паличку — бактерії В 5. Контроль дезінсекції проводиться за допомогою тест-об’єктів із вошей та гнид.

9. 
   СТЕРИЛІЗАЦІЯ
   

Стерилізація — комплекс заходів із забезпечення асептики в ро­боті лікувально-профілактичних та інших закладів, профілакти­ки впутрішньолікарняних інфекційних хвороб, що спричинюються умовно-патогенними мікроорганізмами, зокрема збудниками гнійно- септичних інфекцій, а також окремих інфекцій, збудники яких переда­ються через кров (гепатити В, С і D, ВІЛ-інфекція тощо).

Між стерилізацією і дезінфекцією існують певні відмінності. Дезін­фекція передбачає знищення вегетативних, спорових форм мікроорга­нізмів або грибів за відповідного режиму знезараження в кожному кон­кретному випадку, тоді як метою стерилізації є знищення на виробах медичного призначення мікроорганізмів усіх форм і стадій розвитку. Якщо після дезінфекції знезаражені предмети або речі в стерильному стані не зберігаються, то після стерилізації вони протягом певного часу зберігаються стерильними, для чого їх перед стерилізацією поміщають у непроникну оболонку. З цією метою використовують бікси та різні види пакувального матеріалу (папір, металева фольга, пластмасова плівка, металеві й скляні ємкості), зовнішня поверхня якого звичайно втрачає свою стерильність.

Стерилізація медичних виробів складається з кількох етапів: дезін­фекція, перед стерилізаційне очищення (ПСО) і безпосередньо сте­рилізація. Для проведення стерилізації використовують фізичний (механічне очищення, водяна пара, гаряче повітря, іонізуюче та інфрачсрвоне випромінювання, низькотемпературна плазма) та хімічний (розчин хімічних засобів, гази) методи.

Дезінфекції підлягають вироби медичного призначення, що вико­ристовувалися під час проведення гнійних операцій або хірургічних маніпуляцій у інфекційного хворого, медичні інструменти після опера­цій, ін’єкцій тощо, проведених особам, які перенесли гепатит В, С чи D або вірусний гепатит з иевстановленою етіологією, носіям IIBsAg, ВІЛ- інфікованим, а також усі інші медичні інструменти. Дезінфекцію ви­робів медичного призначення із скла, металу, термостійких полімерів і гуми проводять методом кип’ятіння протягом ЗО хв.; вироби із скла, металу, гуми, латексу і термостійких матеріалів обробляють 20 хв. па­ровим методом при температурі 110 °С. Сухим гарячим повітрям при температурі 120 °С 45 хв. обробляють вироби зі скла і металу.

Для дезінфекції виробів медичного призначення використову­ють хлорамін, псроксид водню (ТІ ,0₂), формалін, дезоксон-1, гібітан, дихлор-1, сульфохлорантаи, хлорцин, дезам, глютаровий альдегід, а та­кож клорсепт, корзолекс базік, лізоформін-3000. Передстсрилізацій- иому очищенню і стерилізації підлягають вироби медичного призна­чення, що контактували з рановою поверхнею, кров’ю чи ін’єкційними препаратами, а також окремі види виробів, якими торкалися слизових оболонок.

Передстерилізаційному очищенню підлягають усі вироби медично­го призначення перед їх стерилізацією з метою видалення білкових, жирових та інших забруднень. ПСО здійснюється ручним або механі­зованим (за допомогою спеціального обладнання) способом. Кожний предмет миють і очищають ручним чи механічним способом, проми­вають проточною, а потім дистильованою водою і сушать гарячим по­вітрям.

Контроль якості ПСО . Перевірка якості ПСО виробів медичного призначення проводиться шляхом постановки проб на наявність за­лишків крові, жиру і повної відмивки виробів від лужних компонентів синтетичних миючих і фармакологічних засобів. Контролю якості І1СО підлягає 1 % кожного виду виробів, що обробляються за одну добу.

Якість очищення інструментів від залишків крові оцінюють при по­становці азопірамовоїта амідопіринової проб. При позитивній азопі- рамовій пробі виникає фіолетове забарвлення, яке швидко, протягом кількох секунд, переходить у рожево-синє або бурувате. При пози­тивній амідоиіриновій пробі виникає синьо-зелене забарвлення. На­явність прихованої крові на виробах медичного призначення можна встановити за допомогою проби з розчином люмінолу та окисником гідроперитом (комерційна назва препарату — Дслатсст).

Наявність жиру визначається постановкою проби із Суданом III. При позитивній пробі виявляють плями жовтого кольору.

Фенолфталеїнова проба (на інструмент наносять 1-2 краплі 1 %

спиртового розчину фенолфталеїну) при наявності нсвідмитих компо­нентів лужних миючих засобів дас рожеве забарвлення.

При позитивних пробах вироби підлягають повторній обробці до отримання негативних результатів.

Після ПСО виробів медичного призначення проводять їх стериліза­цію за допомогою високої температури, хімічних засобів, а також іоні­зуючого випромінювання.

Високу температуру використовують у парових і сухожарових стерилізаторах. У парових стерилізаторах (автоклавах) при тиску во­дяної пари 2 атм і відповідно температурі 132 °С стерилізують про­тягом 20 хв., при тиску водяної пари 1,1 атм і відповідно температурі 120°С — протягом 45 хв. У сухожарових стерилізаторах при темпера­турі 180 °С стерилізацію проводять протягом 60 хв., при температурі 160°С — протягом 150 хв. Паровій стерилізації підлягають вироби ме­дичного призначення з текстилю, гуми, металу та скла. Сухе гаряче по­вітря використовують для стерилізації предметів, які не можуть бути простерилізовані водяною парою під тиском через можливість їх коро­зії. Сухим гарячим повітрям стерилізують вироби зі скла, металу тощо.

Розчини хімічних засобів використовують головним чином для стерилізаціїтсрмонсстійких предметів. Найбільш поширені засоби хі­мічної стерилізації — 6 % псроксид водню та 1 % розчин дезоксону-І. Предмети, що підлягають стерилізації, повністю занурюють у розчин.

Газовий спосіб використовують для стерилізації предметів, які не­можливо піддавати дії високої температури. З цією метою використо­вуються окис етилену, метилу бромід або їх суміш. Газ вводять у гер­метичні ємкості (камери) газових стерилізаторів, куди попередньо кладуть предмети для стерилізації. Газовий метод використовують для стерилізації хірургічних інструментів, що мають дзеркальну поверхню, оптичне та радіоелектронне обладнання, кетгут, різні вироби із термо- нестійких синтетичних пластмас (зонди, катетери тощо).

Іонізуюче випромінювання впливає на процеси обміну в мікробній клітині, внаслідок чого вона гине. Для стерилізації цим способом ви­користовують спеціальні установки, в яких піддаються дії іонізуючо­го випромінювання хірургічні інструменти, шприци, голки, катетери, перев’язувальні матеріали. Іонізуюче випромінювання широко за­стосовують на промислових підприємствах, де виробляють предмети одноразового користування (системи для переливання крові, шприци тощо).

Плазмовий метод полягає у використанні для стерилізації виробів медичного призначення низькотемпературної (температурний режим стерилізації 46 ± 4 °С) плазми псроксиду водню. Пероксид водню у вигляді 58,0 % - 59,5 % розчину вприскують у стерилізаційну камеру, після чого там створюється електромагнітне поле слабкої напруги, під впливом якого молекули псроксиду водню розбиваються на частини. Вільні радикали (ОН^-, ООН ) можуть існувати лише в електромагніт­ному полі, після відключення якого вони рекомбіиуються у молекули води та кисню, не залишаючи жодних токсичних відходів. Цим мето­дом не можуть бути простерилізовані матеріали, що поглинають пе­роксид водню (вироби з целюлози та каучуку).

Контроль якості стерилізації. Для контролю температурного режи­му стерилізації, крім термометрів, використовують також хімічні тсст- об'екти, які під дією певних температур змінюють свої фізичні власти­вості (плавляться та змінюють свій колір). У парових стерилізаторах використовують бензойну кислоту, манозу, сечовину та ін. У повітря­них стерилізаторах як тест-об’єкти використовують саліцилову кисло­ту, стрептоцид, альбуцид, тіосечовину та ін.

Контроль стерильності простерилізованих предметів проводять за допомогою бактеріологічного методу, занурюючи їх у стерильні по­живні середовища, або шляхом взяття змивів з великих виробів. Після культивування при відсутності росту мікроорганізмів у всіх середови­щах видають висновок про стерильність контрольованого виробу. При проростанні поживного середовища навіть в одній пробірці проводять повторний контроль стерильності подвійної кількості виробів даної партії.
ДЕЗІНСЕКЦІЯ

Дезінсекція — система заходів боротьби з членистоногими, які с пе­реносниками збудників інфекційних хвороб або мають побутове зна­чення. Вона поділяється на профілактичну та винищувальну. Мстою профілактичних заходів є створення умов, що перешкоджають роз­множенню та існуванню членистоногих або проникненню їх у житлові та господарські приміщення. Метою знищувальних заходів є боротьба з членистоногими на всіх стадіях їх розвитку і в усіх місцях, де вони перебувають.

Для знищення членистоногих використовують фізичний, у тому числі механічний, хімічний та біологічний методи. Фізичний метод передбачає використання липких стрічок, сіток на вікнах, дію високої температури та ін. Хімічний метод передбачає використання різних хі­мічних речовин у вигляді розчинів, емульсій, суспензій, паст, порош­ків, олівців, аерозольних балонів, мила, шампунів.

Хімічні речовини, що знищують членистоногих, називаються інсек­тицидами (від лат. insectum — комаха і caedo — вбиваю) і акарицида­ми (від лат. асагіпа - кліщі). Хімічні речовини для знищення личинок членистоногих називаються ларвіцидами (від лат. larva — личинка), а для знищення ясць членистоногих — овоцидами (від лат. ovum — яйце).

За механізмом проникнення в організм членистоногих інсектици­ди поділяються на контактні (проникають через зовнішні покриви), кишкові (проникають через кишечник) т&фуміганти (проникають че­рез дихальні шляхи). Хімічні речовини, що відлякують членистоногих, називають репелентами, а ті, що приваблюють, — атрактантами.

Інсектициди поділяють на такі основні групи: 1) рослинні отрути (ніретрум та інші піретринові препарати, які отримують із квіток окре­мих видів ромашки); 2) фосфорорганічні сполуки (карбофос, неофос та ін.); 3) інші препарати (борна кислота, метил бромід, синильна кис­лота та ін.).

Біологічний метод дезінсекції полягає у використанні природних ворогів членистоногих. Наприклад, рибка-гамбузія поїдас личинок і лялечок малярійного комара. Препарат бактокуліцид має токсичну дію на личинок комарів. Вивчають речовини, що позбавляють членис тоиогих можливості розмножуватись (хемостсриляити та інгібітори росту).
ДЕРАТИЗАЦІЯ

Дератизація — комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з гризу­нами, які мають епідеміологічне значення або спричиняють економіч­ні збитки.

Боротьба з гризунами здійснюється у двох напрямах (види дерати­зації):

10. 
    Профілактичні заходи (санітарно-гігієнічні, санітарно-технічні та аг­ротехнічні).
    
11. 
    Винищувальні заходи, що проводяться з використанням хімічних, механічних та біологічних методів.
    

Профілактичні заходи передбачають створення таких умов, за яких існування гризунів на території проживання людини стає неможли­вим.

Санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на дотримання чистоти та порядку в житлових, підсобних та інших будівлях, а також на терито­рії, що прилягає до цих будівель. Особливу увагу при проведенні цих заходів звергають на підприємства громадського харчування, харчової промисловості, холодильники, складські приміщення, приміщення для свійських тварин.

Санітарно-технічні заходи мають на мсті забезпечення гризуноне- проникності житлових будинків, технічних і підсобних споруд, кана­лізаційної мережі, морських суден (захисні козирки, металеві сітки тощо).

Агротехнічні заходи проводяться в сільській місцевості. Ці заходи передбачають сучасну систему агротехніки, що позбавляла би гризунів на полях кормової бази.

Винищувальна дератизація спрямована на знищення гризунів, які заселили ті чи інші об’єкти. З цією метою використовуються механічні, хімічні та біологічні методи або комбінації цих методів.

Механічний метод полягає у використанні капканів, пасток, клейких мас тощо. Механічні методи дератизації використовують переважно у боротьбі з синантропними гризунами в житлах, складських примі­щеннях, дошкільних дитячих закладах, лікарнях. У польових умовах з метою знищення гризунів розкопують нори і заливають їх водою. Ме­ханічний метод найдоступніший для населення.

Хімічний метод дератизації передбачає використання отруйних ре човин — ратицидів (від лат. raltus — щур): ратиндан, фосфід цинку, зоокумарин та інші — і посідає провідне місце в комплексі заходів бо­ротьби з гризунами. До недоліків ратицидів відносять їх токсичність для людини та свійських тварин, що не дозволяє застосувати їх на окре­мих об’єктах (лікарні, дошкільні дитячі заклади, харчові підприємства).

Основні форми застосування ратицидів:

• 
  використання харчових отруєних приманок, коли отруту змішують
  

• 
  з харчовим продуктом;
  
• 
  використання суспензій ратицидів у воді або молоці;
  
• 
  опилення нір порошковими ратицидами;
  
• 
  газація приміщень та нір гризунів.
  

Біологічний метод дератизації передбачає використання природних ворогів гризунів (собаки, кішки).