задачі цивільне. Цивільне (22.02). Загальна характеристика права власності

• Название: Загальна характеристика права власності
• Анкор: задачі цивільне
• Дата: 21.02.2022
• Размер: 52.18 Kb.
• Имя файла: Цивільне (22.02).docx
• Тип: Регламент; #369271

ТЕМА: Загальна характеристика права власності

1. 
   Поняття, ознаки та види речових прав. Право власності як основне речове право.
   

Речове право в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, що закріплюють приналежність речей (майно) суб'єктам речових прав, що регламентують правомочність цих суб'єктів з приводу цих речей і що встановлюють відповідальність за їх порушення.

У суб'єктивному значенні речове право - право конкретного суб'єкта по володінню, користуванню і розпорядженню даним майном.

Ознаки речових прав:

абсолютний характер захисту (речове право відноситься до числа абсолютних прав, і його носію відповідає обов'язок невизначеного кола осіб стримуватися від порушення речових прав цієї особи);

властиве ним право проходження (у разі переходу речового права до іншої особи (правонаступнику) переходять і обтяження цього права).

Види речових прав

Речові права можна розділити на дві групи:

право власності;

обмежені речові права (права на чужі речі).

1) Право власності.

Право власності в об'єктивному значенні - сукупність цивільно-правових норм, регулюючих і охороняючих стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Право власності в суб'єктивному значенні - міра можливої поведінки власника.

Власник має право по своєму розсуду володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

2) Обмежені речові права (права на чужі речі).

Обмежене речове право - це право несобственника в тому або інакшому обмеженому законом відношенні використати чуже, звичайне нерухоме майно у власних інтересах без участі власника майна (а іноді навіть крім його волі).

Зразковий перелік речових прав приведений в ст. 217 ГК:

право господарського ведіння і оперативного управління;

право довічного успадкованого володіння земельною дільницею;

право постійного користування земельною дільницею;

сервітути і інш.

2. 
   Право власності в об’єктивному та суб’єктивному розумінні.
   

Якщо виходити з того, що будь-яке право припускає правові механізми, які дозволяють суб'єкту належним чином його здійснити і у випадку порушення захистити, то для цього потрібно буде встановлення нормального режиму користування особою своїм правом, надання їй тих благ, якими вона наділена як носій суб'єктивного права. Тому прийнятнішим вважають бачення права власності в об'єктивному розумінні як комплексного інституту права, що складається у своїй більшості з норм цивільного права.
Право власності в суб'єктивному розумінні, тобто як суб'єктивне право, містить у своєму складі право на власні дії, право вимоги від інших та право захисту. їх питома вага і значення при здійсненні суб'єктивного права власності неоднакові.

3. 
   Суб’єкти права власності. Об’єкти права власності.
   

Суб’єкти права власності

Статтею 318 ЦК суб'єктами права власності називаються Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК, а саме - фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Таким чином, суб'єктами права власності є суб'єкти приватного права (приватні фізичні та юридичні особи) і суб'єкти публічного права, які зазвичай розподіляються на публічно-правові утворення (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави) та юридичні особи публічного права (державні підприємства, казенні підприємства, державні установи, комунальні підприємства, комунальні установи)2. Крім того, таким суб'єктом є Український народ.

Приватні особи як власники.

ЦК визнає власниками всіх приватних осіб - як фізичних, так і юридичних. І якщо стосовно фізичних осіб як власників свого майна практично не виникає суперечностей, то щодо юридичних осіб відтепер існує правило, що всі юридичні особи приватного права, передбачені як такі ЦК, є власниками. При цьому необхідно враховувати, що юридичні особи є такими ж власниками, як і фізичні без поділу на суб'єктів права приватної і колективної власності.

Суб'єкти публічного права як власники.

Український народ є поняттям, зміст якого не визначено. Він являє собою певну спільність, яка виступає як єдине ціле, хоча складається з окремих осіб та їхніх угруповань. Для нього характерний високий ступінь узагальнення.

Суб'єктом права власності с держава Україна, яку не слід змішувати з окремими державними органами - Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України тощо. Останні згідно зі своєю компетенцією здійснюють ті чи інші повноваження держави як власника, але самі вони суб'єктами права власності не є.

Суперечливою визначена в ЦК участь у відносинах власності Автономної Республіки Крим. З одного боку, відсильна норма ст. 318 ЦК вимагає застосування ст. 2 ЦК, унаслідок чого виходить, що АРК слід вважати суб'єктом права власності. Однак такий висновок є хибним і не відповідає ані Конституції, ані логіці самого законодавця, яким у гл. 23 ЦК, де міститься регулювання права власності Українського народу, права приватної, державної та комунальної власності (статті 324-327 ЦК), окремо право АРК не врегульовується. Проте, якщо АРК була б суб'єктом права власності, то слід було б зазначити відмінність її правового становища як власника порівняно з правом таких власників, як держава та територіальні громади.

Територіальні громади, якими згідно з Конституцією є громади сіл, селищ, міст, районів у містах, також є власниками. Конституція не передбачає як суб'єктів права власності населення районів і областей, що у будь-якому разі складається із зазначених вище видів громад.

Юридичні особи публічного права (державні, казенні, комунальні підприємства, державні та комунальні установи) проблематично визнавати власниками на закріплене за ними майно. Із цього приводу між ЦК та ГК існують розбіжності суттєвого характеру, бо останній визначає інший правовий режим їх майна - право господарського відання або оперативного управління. Тому зазначених осіб публічного права слід виключити з кола суб'єктів права власності.

Об'єкти права власності

Порівняно з об'єктами цивільних прав взагалі (ст. 177 ЦК) об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, результати послуг тощо. Об'єктом права власності є майно, склад якого гл. 23 ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.

ЦК передбачається можливість обмежень видів майна, яке не може перебувати у власності. При цьому слід враховувати, по-перше, що ці обмеження встановлюються не для всіх суб'єктів права власності, а тільки для фізичних та юридичних осіб. По-друге, такі обмеження можуть встановлюватися лише законом, а не підзаконними нормативно-правовими актами.

За загальним правилом, склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності приватних фізичних та юридичних осіб, не обмежуються. Можливість таких обмежень стосується лише розміру земельної ділянки, яка може бути у їх власності, та земель сільськогосподарського призначення, які згідно з ч. 4 ст. 22 ЗК не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Поняття майна не ототожнюється з товаром, хоча до об'єктів права власності, за загальним правилом, відносять все, що є товаром. Так, ще дореволюційними вченими розуміння речей як об'єктів права власності пов'язувалося або з результатами людської праці, або з поняттям товару, котрим є матеріальні предмети торгових угод, на відміну від інших об'єктів, особливо цінних паперів1.

Із цього існують винятки, що стосуються права власності на такі об'єкти, які не знаходяться в обігу і не можуть бути товаром, - наприклад, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Разом з тим товаром може стати те, що сумнівно відносити до права власності - людський організм, який буває об'єктом донорства та трансплантації. Ще давні римляни зазначали, що не може бути у власності і визнаватися річчю тіло вільної людини, тим більше мертве тіло, а також предмети недосяжні2.

Майновий стан власника буде об'єктивним, якщо склад його майна визначати не тільки сукупністю речей, а й активами (правами вимоги) і пасивами (борги)3. Дійсно, коли власник має певне майно, але у нього є й багато боргів, то справа лише у часі, коли кредитори звернуть стягнення на це майно, і він вже не буде його власником.

Характеристика об'єктів права власності є тотожною характеристиці об'єктів цивільних правовідносин взагалі. Тут буде наведена лише специфіка регулювання окремих об'єктів права власності.

4. 
   Зміст права власності. Здійснення права власності.
   

Стаття 317. Зміст права власності

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 318. Суб'єкти права власності

1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Стаття 319. Здійснення права власності

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Власність зобов'язує.

5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

5. 
   Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі.
   

Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
1. Дана стаття встановлює загальне правило про те, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Це правило може бути змінено лише договором або законом. Особливість норми ст. 323 полягає насамперед у тому, що під ризиком випадкового знищення та випадкового пошкодження майна необхідно розуміти економіко-правові наслідки втрати матеріального блага, належного власнику, за відсутності вини власника чи інших осіб. У тих же випадках, коли знищення або пошкодження є результатом винних дій конкретних осіб, відшкодування збитків покладається на цих осіб відповідно до правил, що регулюють відповідні правовідносини.

2. Коментована норма визначає економіко-правові наслідки повної або часткової втрати майна у двох ситуаціях, а саме:

а) коли майно перебуває в безпосередньому володінні та користуванні власника і не є об’єктом того чи іншого договірного правовідношення;

б) коли майно є предметом договору, який передбачає передачу цього майна.

Закономірно, що в першому випадку ризик випадкового знищення чи пошкодження майна завжди несе власник, якщо інше не встановлено законом.

У разі відчуження майна за договором ризик випадкового його знищення чи випадкового пошкодження також покладається на власника, якщо інше не встановлено договором або законом. В ЦК 1963 р. також містив норму про ризик власника, але в іншій редакції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦК 1963 р., ризик випадкової загибелі чи випадкового псування відчужуваних речей має переходити до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором. У принципі норма ст. 323 нового ЦК також дає підстави для висновку про те, що ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження майна до моменту переходу його у власність набувача несе відчужувач, а з моменту його переходу у власність набувача до останнього переходив і цей ризик. Тому в таких випадках важливо правильно встановити момент виникнення права власності в набувача майна за договором, зокрема за правилами ст. 334 ЦК. Сторони можуть за домовленістю змінити наведене загальне правило й передбачити, що ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження майна переходить до набувача з моменту підписання договору, з моменту його нотаріального посвідчення, не пов’язуючи це з переходом права власності.

Закон може встановлювати особливі правила ризику. Наприклад, ст. 668 ЦК, зокрема, передбачає, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом, а щодо товару, проданого під час його транспортування, – з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту. Питання ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, матеріалу врегульовані також статтями 772, 842 ЦК.

3. Законодавство може встановлювати спеціальні правила захисту інтересів власника в разі технологічних, екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, наприклад, Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру» громадяни України мають право, зокрема, на відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

6. 
   Довірча власність.
   

Загальні положення

Право довірчої власності – особливий вид права власності, що виникає внаслідок закону або договору, а також, це й особливий вид забезпечення виконання зобов’язань (частина перша статті 546 ЦК України).

Змішана правова природа права довірчої власності полягає в тому, що воно є речовим правом, яке обмежено зобов'язальними відносинами між власником майна та управителем майна або довірчим власником, що полягає в зобов'язанні його діяти лише для досягнення мети управління майном, визначеної установником.

Договір про встановлення довірчої власності - це правовідносини, відповідно до яких одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов’язання боржника за кредитним договором, договором позики (стаття 597¹ ЦК України).

Згідно з договором про право довірчої власності на майно кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.

Договір про встановлення довірчої власності повинен бути посвідчений нотаріально, при умові, що в довірчу власність передається нерухоме майно.

При цьому з моменту встановлення довірчої власності (для рухомого майна – укладення договору, для нерухомого – реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється.

ЦК України регламентовано наступні підстави виникнення права довірчої власності, а саме: пряму вказівку закону; договір управління майном.

Основні характеристики права довірчої власності:

• 
  право власності на майно переходить до довірчого власника;
  
• 
  об’єкт довірчої власності – будь-яке майно, що може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення, крім корпоративних прав, якщо інше не встановлено законом;
  
• 
  довірчий власник має обмежене право щодо розпорядження та користування майном, переданим в довірчу власність;
  
• 
  право довірчої власності виникає тільки на підставі договору, що було укладено в письмовій формі, а для нерухомості – з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
  
• 
  звернення стягнення на об’єкт довірчої власності відбувається шляхом його продажу довірчим власником будь-якій особі-покупцеві.
  

Довірчий власник, його права та відповідальність

Довірчим власником є кредитор за основним зобов’язанням.

Довірчий власник має право у будь-який час протягом строку дії довірчої власності та за умови попереднього повідомлення користувача перевіряти наявність, стан, умови збереження та використання об’єкта довірчої власності.

Довірчий власник може тільки розпорядитись майном у чітко визначених випадках, а користуватися може особа, яка передала його у довірчу власність або інша особа визначена договором.

Розпорядитись майном довірчий власник може у випадку прострочення сплати боргу боржником більш ніж на 20 днів (у випадку прострочення сплати частини кредитного платежу – 30 днів).

При цьому довірчий власник не пізніше ніж за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу повинен повідомити боржника, користувача та довірчого засновника про намір продати майно, а останні можуть придбати дане майно, повідомивши довірчого власника про свій намір протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення про продаж від довірчого власника та внісши на депозитний рахунок нотаріуса мінімальну суму повідомлену довірчим власником.

Довірчий власник майна несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Субсидіарна відповідальність довірчого власника майна настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення ним повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

Державна реєстрація права довірчої власності

Для здійснення державної реєстрації права довірчої власності необхідно, зокрема, подати наступі документи:

• 
  заяву про державну реєстрацію;
  
• 
  документ, що посвідчує особу заявника;
  
• 
  національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або інший документ, що посвідчує особу іноземця, у разі коли заявником є іноземець;
  
• 
  довіреність, у разі подання заяви уповноваженою на те особою;
  
• 
  договір, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об’єктом довірчої власності;
  
• 
  документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав або документ, що підтверджує право на звільнення від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав.
  

Припинення довірчої власності

Протягом п’яти робочих днів з дня припинення (у тому числі у зв’язку з його повним виконанням) основного зобов’язання довірчий власник зобов’язаний передати право власності на об’єкт довірчої власності довірчому засновнику, якщо інше не визначено договором про встановлення довірчої власності.

Передача права власності на об’єкт довірчої власності здійснюється згідно з актом приймання-передачі, який підписується довірчим власником та особою, якій передається об’єкт довірчої власності. Акт приймання-передачі нерухомого об’єкта довірчої власності підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо незважаючи на повне виконання боржником свого зобов’язання, довірчий власник ухиляється від укладення та нотаріального посвідчення акта приймання-передачі, боржник або інша особа, яка має право на отримання права власності на об’єкт довірчої власності, має право звернутися до суду з позовом про визнання свого права власності на об’єкт довірчої власності або до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про витребування об’єкта довірчої власності у довірчого власника.

За результатами відчуження довірчим власником об’єкта довірчої власності (внаслідок звернення стягнення на такий об’єкт або внаслідок його передачі за актом приймання-передачі довірчому засновникові чи іншій особі) у набувача виникає право власності на такий об’єкт, якщо інше не встановлено законом або договором. Право власності нового власника на нерухоме майно виникає з моменту реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (стаття 597¹¹ ЦК України).

І. Нормативно-правові акти:

1. 
   Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
   
2. 
   Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 20.03.1952 року,ратифікований Законом N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) від 17.07.97року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_535.
   
3. 
   Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
   
4. 
   Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print1467454189863271.
   
5. 
   Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.
   
6. 
   Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень: Закон України від 1 липня 2004 р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1952-15.
   
7. 
   Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF.
   
8. 
   Про охорону культурної спадщини: Закон України від 8 червня 2000 р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1805-14.
   

1. 
   Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань. Проект Закону України № 4188 від 10.03.2016.
   

URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58359
ІІ. Судова практика:

1. 
   Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ: Верховний Суд України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1207B66D24762C1DC2257D0E004CC419.
   
2. 
   Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав: постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14.
   
3. 
   Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок: постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 25 вересня 2015 року №7[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zib.com.ua/ua/119331-vssu_pidsumuvav_praktiku_schodo_prava_vlasnosti_na_zhitloviy.html.
   

Завдання 1.

Визначте коло суб’єктів права власності. Висловіть Вашу думку щодо можливості українського народу бути суб’єктом права власності.
Статтею 318 ЦК суб'єктами права власності називаються Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК, а саме - фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Український народ є поняттям, зміст якого не визначено. Він являє собою певну спільність, яка виступає як єдине ціле, хоча складається з окремих осіб та їхніх угруповань. Для нього характерний високий ступінь узагальнення.
Завдання 2.

Висловіть свою точку зору стосовно віднесення застави до інститутів зобов’язального та (або) речового права.
На мою думку, інститут застави є одним з найбільш популярних способів забезпечення зобов’язань. Власник об’єкта одержує перевагу перед іншими кредиторами. Це означає, що, якщо боржник прийняв кілька зобов’язань і не виконав їх, то першими будуть задоволені інтереси суб’єкта, що прийняв заставу.
Згідно із загальним правилом, у разі неналежного виконання зобов’язань боржника, вартість майна витрачається на погашення вимог суб’єкта, який тримає заставу. У цивільному праві допускається реалізовувати об’єкт і виручені кошти направляти кредитору. Сума може бути виплачена повністю або частково.
Завдання 3.

Проаналізуйте зміст конституційного положення „Власність зобов’язує”.
- Відповідно до ст. 13 Основного Закону власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Згідно із ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Проаналізуйте та випишіть законодавчі межі здійснення права власності:

а) загальні межі;
Межі здійснення права власності передбачені ст. 41 Конституції, яка встановлює, що використання права власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
б) через визначення способів здійснення права власності;
Згідно з ч.2 ст.13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов'яза­на утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
в) через вказівку на цільове призначення права.
У загальній формі вимога до належного здійснення суб'єктив­них прав закріплена в ст.68 Конституції, яка передбачає, що ко­жен зобов'язаний неухильно дотримуватися

Конституції та зако­нів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність ін­ших людей.
Завдання 4.

Висловіть свою точку зору стосовно того, чи може виступати об’єктом права власності:

- інформація (ст.38 ЗУ «Про інформацію»);

Стаття 4.Суб'єкти і об'єкт інформаційних відносин

1. Суб'єктами інформаційних відносин є:

фізичні особи;

юридичні особи;

об'єднання громадян;

суб'єкти владних повноважень.

2. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.

- патент на винахід (ст.28 ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»);

5. Патент надає його володільцю виключне майнове право перешкоджати використанню винаходу (корисної моделі), у тому числі забороняти таке використання, крім випадків, якщо таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі).

- пай члена кооперативу (21 ЗУ «Про кооперацію»);

Пай - це майновий поворотний внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки

Право власності членів кооперативу - фізичних осіб на свою загальну частку успадковується.

Детальніше: https://urst.com.ua/pro_kooperatsiiu/st-21

- підприємство (ст.65 ГК; ст.191 ЦК);
Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс

1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

- органи та інші анатомічні матеріали людини (ЗУ «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині»).
Стаття 4. Основні принципи застосування трансплантації

1. Трансплантація здійснюється на таких принципах:

добровільності;

гуманності;

анонімності;

надання донорських органів потенційним реципієнтам за медичними показаннями;

безоплатності трансплантації за кошти державного бюджету для донора та реципієнта;
Задача 1.

Львівське комунальне підприємство «Збиранка», що є виконавцем житлово-комунальних послуг, звернулося до Петренка, власника однієї із квартир будинку, який перебував на обслуговуванні ЛКП, щодо укладення договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Петренко відмовився від укладення договору, пояснивши, що квартира є його власністю і він вправі самостійно, без втручання інших осіб визначати спосіб користування нею. На думку Петренка, він сам краще забезпечить утримання відповідної частини будинку у належному стані.

Вирішіть спір.

Чи можна зобов’язати власника вчиняти певні дії щодо його майна, зокрема, укласти договір на утримання та обслуговування прибудинкової території? Проаналізуйте відповідні положення ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
(14) управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.)

Відповідно до ч.12 ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб’єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;

Також, варто зазначити, що згідно з ч.1 ст.18 цього ж закону, управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. В задачі не було зазначено, що Петренко був управителем багатоквартирного будинку, з цього випливає, що він не мав права укласти договір з ЛКП «Збиранка».

Задача 2.

Подружжю М.О. і Н.О. належить на праві власності житловий будинок у смт. Підволочиськ Тернопільської області. Будинок розташований недалеко від вулиці, і подружжя вирішило використати частину будинку для зайняття підприємницькою діяльністю, для чого переобладнати одну із кімнат будинку під продуктовий магазин. Коли подружжя звернулось за консультацією до знайомого юриста, той роз’яснив, що за чинним законодавством житлові будинки повинні використовуватися лише для проживання в них, але не для підприємницьких цілей. Подружжя заперечувало, не розуміючи, чому вони як власники будинку не можуть користуватися ним на свій розсуд.

Проаналізуйте ситуацію.

Для вирішення даної ситуації варто звернутися до ч.1 ст.383 ЦКУ, у якій зазначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Наскільки мені відомо, продуктовий магазин не підпадає під категорію промислового виробництва, тому і немає жодних перешкод у здійсненні підприємницької діяльності. Тим більш у фабулі задачі зазначено, що житловий будинок належить подружжю на правах власності. Ситуація була би інакшою, якщо би він належав на правах оренди, оскільки відповідно до частин 1 та 2 ст. 815 ЦКУ, наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані, також наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця.
Задача 3.

К. передав за договором оренди С. у платне користування строком на 2 місяці комп’ютер. Відповідно до умов вказаного договору, комп’ютер мав бути повернутий його власнику – К. 10 березня 2019 р., однак С. не виконав цієї умови і вчасно не повернув комп’ютер. Внаслідок повені 15 березня 2019 р. житловий будинок, де проживав С. і в якому зберігався вказаний комп’ютер, був затоплений, і комп’ютер вийшов з ладу. К. пред’явив до С. вимогу про компенсацію вартості ремонту – 12000грн. С. заперечував, посилаючись на відсутність його вини у заподіянні шкоди комп’ютеру.

Проаналізуйте ситуацію. Чи змінилось би вирішення, якби комп’ютер був вчасно повернутий К.?
Варто почати з того, що відповідно до ст. 323 ЦК України, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. У даному випадку між К та С був укладений договір оренди, згідно з яким С мав повернути комп’ютер у зазначений власником термін, проте не зробив цього. Згідно із ч.1 ст.772 ЦК України наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження, отож вимоги К є цілком правомірними та підлягають задоволенню, попри відсутність вини С.

Законодавство може встановлювати спеціальні правила захисту інтересів власника в разі технологічних, екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, наприклад, Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру» громадяни України мають право, зокрема, на відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.