Аналіз Енеїди. Дідона і Еней. Еней та Дідона Згубне кохання, що послане богами
 Скачать 19.95 Kb.
|
|
Еней та Дідона Згубне кохання, що послане богами Еней вперше зустрічає царицю Дідону, коли його корабель з виснаженою бурею, яку наслала Юнона, командою причалює до берегів Африки, де Дідона розбудовує Карфаген. Еней оглядає розпочате будівництво величного храму і у цей час Дідона постає перед ним у всій своїй красі: Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним, Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі. Входить до храму цариця краси, незрівнянної Дідона: Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва. Дідона великодушно згоджується допомогти і надати виснаженим мореплавцям притулок. Еней, зворушений великодушністю та мудрими словами цариці, постає перед нею: Став тут Еней, засіяв серед ясності сонця, на бога Вродою й постаттю схожий; бо синові мати подбала Кучері буйні та юності блиск дарувати пурпурний, Радість в очах і вогонь запалила. Еней, здається, глибоко зворушений допомогою Дідони і не знає як їй віддячити: На суходолі й на морі усяких пригод ми зазнали, Всього позбавлені ми,— і ти нас приймаєш у місто, В дім свій. Ні ми, ні з дарданців ніхто, що по світу широкім Бродять, усюди розсіяні, гідної дяки, Дідоно, Скласти не в силі тобі. Цілком можливо, що іскра кохання вже запалала у серцях Дідони та Енея з моменту їхньої першої зустрічі. Однак, Венера, стурбована долею Енея, боялася, що підступна Юнона змінити прихильність цариці Дідони до Енея на немилість, бажає допомогти Енею. Венера посилає до Дідони Купідона, щоб розпалити у цариці жар кохання до Енея: Та Кітерея нову тим часом придумала хитрість, Задум новий снує в серці, щоб, личко змінивши й подобу, Йшов Купідон, як солодкий Асканій, і пристрасть дарами Щоб розпалив у цариці, і кості вогнем їй наповнив. Так мовить Венера до Купідона: Отже, я підступом хочу раніше царицю узяти, Жару додати любові, бо ще який бог її змінить. Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея […] […] Ти на одну лише ніч, і не більш, його вигляд наслідуй, Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина. Щоб, як Дідона візьме тебе в радісній хвилі на лоно, Як на царському бенкеті їй серце Ліей обезжурить, Як обіймати і солодко стане тебе цілувати, Ти їй таємно влив жару у серце й отрути кохання. Отже, поки Еней спатиме, приспаний Венерою, Купідон у його подобі має розпалити у серці Дідони кохання до Енея. Купіон, втілюючи цей підступний план з’являється у подобі Енея на бенкеті, що його влаштувала Дідона. Далі Дідона описується як нещасна та безталанна: […] нещасна, призначена вже на загибель, Ще надивитися досить не може, горить в огляданні, Хлопцем, дарами розчулена дуже… Вже з самого початку цього кохання зрозуміло, що воно буде фатальним. Цариця пристрасно закохується в Енея і це кохання не дає їй спокою: Пристрасть кохання поранила тяжко царицю, вже здавна Рана ця в серці її палає вогнем невидимим. З пам'яті в неї не сходить велика хоробрість героя й роду висока достойність; у серці відбивсь його образ, Закарбувались слова, і нудьга не дає відпочинку. Поступово, у розмові Дідони з її сестрою Анною, відкривається історія самої цариці Дідони, історія її попереднього кохання, з яким їй не пощастило, бо її чоловіка Сіхея було убито: Серцю якби не сказала я твердо й рішуче, що більше Не одружуся ніколи (як з першим коханням у мене Не пощастило й скінчилося смертю), якби осоружні Ложе подружнє й весілля мені не були, то спокусі, Може б, я цій піддалась. Ці слова цариці викликають співчуття до її долі, а також показують її внутрішню боротьбу: з одного боку – її нещасливий досвід, кохання, яке обернулося горем і розбило їй серце та обіцянка більше не кохати, щоб не завдавати собі болю, а з іншого боку – невід’ємна потреба знову кохати та бути коханою. І потреба у коханні усе ж перемагає у цій внутрішній боротьбі. Анна підбадьорює Дідону і вмовляє її не закривати назавжди своє серце для кохання: Анна на це: "Ти, над сонце миліша мені, чи ти хочеш В смутку самотня літа молоді змарнувать, не зазнавши Ані потіхи з дітей дорогих, ні розкошів кохання? Ці слова підбадьорили Дідону і переконали її відкрити свої почуття до Енея: Цими словами запалює серце жагучим коханням, В душу надію вливає, із серця жене несміливість.[…]" Закохавшись, Дідона повністю поринає у свої почуття і занедбує державні справи: Вогник незримий утробу з'їдає, і рана невидна В неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палає Жаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту. Щоб підштовхнути Дідону та Енея в обійми один одному, богині Юнона та Венера згоджуються здійняти бурю під час полювання, яке вирішила влаштувати цариця Дідона: Вождь тоді Трої й Дідона, обоє, вбіжать до печери Разом. З'явлюся і я там, якщо ж і твоя на те буде Воля, то їх у подружжя зв'яжу я навік,— хай належна Буде йому. Тут же буде й весілля? Наступного дня Дідона та Еней вирушають на полювання, але починається злива і вони ховаються у печері. Залишившись удвох вони піддаються пристрасті і коханню: Дідона й володар троянський в печеру Вбігли глибоку, в ту ж саму. І перша Земля і Юнона, Шлюбів творителька, знак подали. Заіскрилося небо І відгукнулось на шлюб цей; заплакали німфи на горах. Мить та найпершою горя і смерті причиною стала. З тої хвилини Дідона вже більше не криє кохання; Вже на людський поговір не зважає, не дбає про славу: Зве це подружжям, щоб назвою тою свій гріх прикрасити. Еней залишається з Дідоною розбудовувати місто та керувати ним. Однак, Юпітер бажає, щоб Еней згадав про своє призначення і вирушав далі, шукати Італію та збудувати там нову Трою. Тож Юпітер відсилає до Енея Меркурія і Еней вирішує залишити Дідону, але не знає як їй сказати, адже вона у нього закохана до нестями: Хоче як стій утікати, покинуть цю землю солодку: Так він злякався цієї богів остороги й наказу. Що ж тут робити? І як говорити в той час, як цариця В шалі такому? Де взяти відваги? І з чого почати? Зрештою він наказує готувати судна і вирішує відпливати якомога швидше. Дідона дізнається про його план, називає його зрадником і каже, що загине без нього: "Зраднику, ти сподівався, що зможеш такий величезний Злочин втаїти від мене й лишить тайкома мою землю? Чи не задержить тебе вже ніщо — ані наше кохання, Ані колишня присяга, ні те, що Дідона загине Смертю жорстокою? […] Розлука з коханим Енеєм та самотність здаються Дідоні гірше смерті, вона вмовляє і благає Енея залишитися ще трохи, або залишити її не одну, а хоча б з немовлям, яке б нагадувало їй про коханого та розвіяло самотність: Ох, коли б хоч потомка від тебе, Поки покинеш мене, зачала була, щоб хоч маленький Бігав Еней по світлиці й нагадував личком твій вигляд,— Не відчувала б, що я вже пропаща така і самотня У цих словах Дідони виражена уся її розпач і страх самоти. Її кохання таке міцне, а Еней залишається невблаганним. Він лише коротко відповідає Дідоні, що його доля теж не належить йому, а богам: Я не носив смолоскипів весільних, твоїм чоловіком Я не вважався і шлюбних я уз не шукав. Якби доля Жить за бажанням дала, по своїй усе діяти волі, Я поселився б у Трої, по-перше, і милі могили Рідних не кинув би. Обоє, Дідона та Еней – заручники, вона заручниця кохання, посланого богами, а він – заручник обов’язку перед троянським народом. Також стає очевидно, що стосунки ля Дідони мали більше значення, ніж для Енея, адже вона вважала їх зв'язок шлюбом, а Еней – ні. Зрештою ці стосунки досягають свого трагічного апогею. Еней готує кораблі, а Дідона лютує і проклинає його та його нащадків, наказує спалити усі речі і зброю Енея. Боги попереджають Енея про небезпеку і він відпливає, а Дідона вбиває себе мечем Енея і помирає у стражданнях. Так, від нещасливого кохання насланого жорстокими богами, гине цариця Дідона, але й Еней не є щасливим, бо він і сам лише знаряддя богів і заручник їхньої волі. |