Грунтознавство
 Скачать 3.44 Mb.
|
2 безсумнівні, спостерігаються в усіх буроземах і цим наближають їх до ферсіалітних грунтів. При слабкому кислотному гідролітичному розкладі мінералів іде звільнення Fe та Аl. Fe закріплюється в аеробних умовах у грунті, утворює комплекси з органічними речовинами і забарвлює грунт у бурі теплі тони, сприяє ущільненню, але одночасно й оструктурює грунт. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Типи | Підтипи | Роди | Види, підвиди |
| Бурі лісові Бурі лісові глейові | а)типові дерново-буроземні лесивовані опідзолені підзолисто-буроземні буроземно-підзолисті б)за термічними поясами (в горах) | а) кислі слабоненасичені б)залишково-карбонатні галечникові чорноземоподібні в)поверхнево-глейові глибоко глейові | а) багатогумусні (гумусу>8%) середньогумусні (3-8%) малогумусні(<3%) б) за потужністю профілю, см: слаборозвинені(<30), короткопрофільні (30-45), малопотужні (45-65), середню потужні (65-85), потужні (>85) |
Профіль типового бурого лісового грунту недиференційований (рис. 41):
Но – лісова підстилка невеликої потужності;
Н – гумусово-акумулятивний, потужністю 5-30 см, темно-бурий або сірувато-бурий, грудкувато-горіхуватий або зернисто-горіхуватий, пухкий:
НРm – перехідний оглинений (метаморфізований), рівномірно бурий або коричнево-бурий, світліший від попереднього, грудкувато-горіхуватий, ущільнений;
Р – материнська порода, можуть бути уламки корінних порід, якщо грунт гірський.
Рис. 41. Бурий лісовий типовий грунт
Підтипи виділяються як перехідні між типовим буроземом та іншими, більш стійкими групами грунтів. Дерново-буроземні грунти характеризуються наявністю дернового горизонту потужністю до 15 см, слабокислою реакцією середовища (рН6), переважанням сірих тонів в гумусовому горизонті, вмістом гумусу 5-7%, непоганими властивостями, розглядаються як перехідна форма між типовими буроземами і дерновими грунтами. Лесивовані буроземи мають освітлену верхню частину профілю при відсутності ознак опідзолення, оптично орієнтовану глину в НРm-горизонті. Опідзолені буроземи відрізняються незначною Е-І диференціацією профілю, що проявляється в наявності натічних плівок, нальотів, грудкувато-призматичній структурі в середній частині профілю, перерозподілі SiО2 та R2O3 Підзолисто-буроземні грунти мають яскраво виражену диференціацію профілю, перерозподіл SiО2, мулу за Е-І типом, менший вміст гумусу, в якому Сгк:Сфк = 0,25, кислу реакцію середовища. Буроземно-підзолисті грунти – найінтенсивніше опідзолений підтип буроземів. В більшості випадків вони поверхнево-глейові, що, в свою чергу, підсилює процес опідзолення. Великі площі цих грунтів наявні в Передкарпатті, що пояснюється специфікою умов грунтоутворення на вказаній території, а саме: приналежністю території до зони буроземоутворення, великою кількістю опадів, поверхневим застоєм їх через особливості геоморфологічної та геологічної будови місцевості.
Бурувато-підзолисті грунти Передкарпаття досить вивчені, а їх загальні властивості досить детально освітлені в літературі (І.І.Назаренко, С.М.Польчина, І.С.Смага, В.А.Нікорич та ін., 1996-2002). Кількість гумусу в них невисока, тип гумусового профілю – регресивно акумулятивний. При діагностиці грунтів, виведених з-під лісу, необхідно враховувати можливість зміни вмісту гумусу як в сторону збільшення, так і в протилежну, хоча за історію 120-річного використання бурувато-підзолистих грунтів в сільськогосподарському виробництві, фактів виходу показників із діапазону мало- (середньо) гумусних не спостерігалося.
Важливим критерієм приналежності грунту до буроземно-підзолистого підтипу є груповий і фракційний склад гумусу. Загальні особливості цього показника наступні: фульвокислоти переважають над гуміновими кислотами (Сгк:Сфк не перевищує 0,66-0,74), серед гумінових кислот домінують форми вільні та зв'язані з рухомими півтораоксидами, в складі фульвокислот теж переважають фракції вільні, зв'язані з рухомими півтораоксидами та глинистими мінералами при досить невисокому вмісті чи навіть відсутності кальцій-гуматів та кальцій-фульватів (0-7% від вмісту загального вуглецю). Акумуляція гумусу в результаті взаємодії гумусових кислот із залізом і алюмінієм – характерна складова буроземоутворення. Грунти – найкисліші на Україні. В природному стані бурувато-підзолистим грунтам притаманна висока гідролітична та обмінна кислотності, які, знижуючись з глибиною, не зникають навіть у материнській породі. Кислотність обумовлена переважно іонами алюмінію, що свідчить про значний розвиток процесів руйнування алюмосилікатів. Практично весь грунтовий профіль охоплений процесом вилуговування обмінних основ, що відображає зональну специфіку грунтів. Наслідком цього є низька насиченість основами верхньої частини профілю. Виведення грунту з-під лісу, його меліорація та активне використання знижують величину гідролітичної та обмінної кислотності, хоча зафіксовані моменти навіть деякого їх збільшення при низькій агротехніці. Кількісні значення залишаються характерними для даного підтипу грунту.
За гранулометричним складом бурувато-підзолисті грунти відносяться до важких – важкосуглинкових та легкоглинистих. Характерна діагностична риса – елювіально-ілювіальний профільний розподіл дрібнодисперсних фракцій, який зберігається навіть при тривалому сільськогосподарському використанні (табл. 21).
Таблиця 21. Основні показники бурувато-підзолистих грунтів
| Горизонт | Гумус,% | Мул, % | СВО, мг-екв/100г грунту | СНО, % | рН сол. | Гідролі-тична | Обмінна | Ввібрані | |
| кислотність | Н+ | Al3+ | |||||||
| мг-екв/100 г грунту | |||||||||
| Лісовий біогеоценоз | |||||||||
| Hegl | 2,3-2,7 | 11,8-16,9 | 5-20 | 35-50 | 3,5-4,5 | 8,3-9,9 | 3,8-10,1 | 0,2-0,5 | 3,3-6,9 |
| Ehgl | 1,8-2,0 | 15,9-23,4 | 6-7 | 35-48 | 3,5-4,1 | 7,2-12,8 | 2,9-4,1 | 0,2-0,8 | 2,6-3,8 |
| Eigl | 1.1-1,7 | - | 7-18 | 39-51 | 3,7-4,7 | 6,3-10,2 | 3,1-4,9 | 0,2-0,3 | 2,9-4,9 |
| Igl | 0,9-1,2 | 24-26 | 9-10 | 55-70 | 3,9-4,3 | 6,3-10,2 | 2,9-4,2 | 0,2-0.6 | 2,9-4,2 |
| Агроценоз | |||||||||
| HEgl орн. | 2,1-4,1 | 12-16 | 16-22 | 39-84 | 3,7-5,2 | 1,8-10,7 | 0,9-2,8 | 0,2-0,5 | 0,3-1,5 |
Отже, основні ознаки бурувато-підзолистих грунтів чітко свідчать про складність їх генезису, який включає цілий комплекс елементарних грунтотворних процесів: опідзолення, лесиваж, глеєелювіювання, оглинення, слабке гумусонакопичення.
Роди: кислі – утворились під змішаними лісами на бідних породах, рН = 3-4, СНО < 50%, відносяться до цієї групи всі буроземи Карпат; слабоненасичені – СНО > 50%, утворились на багатих породах або в умовах менш інтенсивного промивання атмосферними опадами (Крим); залишково-карбонатні формуються на елювії щільних карбонатних порід, тому вони насичені основами, карбонатні, нейтральні; галечникові приурочені до продуктів вивітрювання масивно-кристалічних порід, тому найчастіше зустрічаються в горах; чорноземоподібні утворились на пухких карбонатних породах, лесоподібних суглинках, відрізняються добре вираженою грудкуватою структурою, потужним гумусованим горизонтом, наявністю карбонатів, близькою до нейтральної реакцією середовища.
За гранулометричним складом типові буроземи суглинкові, з явно вираженим накопиченням мулу в НРm, що є діагностичною ознакою оглинення. Перерозподіл SiО2 в профілі відсутній, зате R2О3 мало накопичується в оглиненому горизонті. Характерною рисою валового хімічного складу даного типу грунту є звужене відношення SiО2:R2О3= 2,2-1,8, тоді як в інших сіалітних грунтах воно значно перевищує 3-4,5. Вміст гумусу в верхньому горизонті складає 3-10%, гумусовий профіль регресивно-акумулятивний (вміст гумусу поступово, але швидко падає з глибиною), Сгк:Сфк 0,5. Гумусові кислоти зв'язані з Fe, Al, Са, глинистими мінералами. Фізико-хімічні властивості бурих лісових грунтів досить специфічні й є одними з найважливіших діагностичних ознак: ЄП складає 20-25 мг-екв, серед ввібраних катіонів переважає Са, але також дуже багато Аl – до 10 і більше мг-екв (діагностична ознака буроземоутворення), підвищений вміст Fe – як обмінного, так і рухомого. Як правило, грунти кислі, особливо карпатські (рН = 4-5, СНО < 75%), але бувають і близькі до нейтральних (Крим, Західна Європа), в яких СНО>75%.
Водно-фізичні властивості грунтів непогані, але різко погіршуються в опідзолених і оглеєних різновидах.
При розташуванні в сприятливих умовах рельєфу буроземи при розорюванні дають хороші орні землі високої природної родючості, але вони потребують вапнування, систематичного внесення органічних та мінеральних добрив (особливо фосфорних), створення потужного орного горизонту. Внаслідок непоганих фізичних властивостей типові бурі лісові грунти особливо придатні для багаторічних плодових насаджень та ягідників, в центральній та південній Європі на них вирощують виноград. Досить стійкі до водної ерозії, але після вирубування лісів на гірських схилах дощові потоки можуть повністю зруйнувати грунт. У природному стані буроземи забезпечують високу продуктивність лісів. Складніші для окультурювання глейові підтипи, які потребують регулювання водного режиму як агромеліоративними, так і гідротехнічними заходами.