Грунтознавство
 Скачать 3.44 Mb.
|
|
Ступінь насиченості грунту основами – відношення суми обмінних катіонів до суми тих же катіонів і величини гідролітичної кислотності г. Сума обмінних катіонів – загальна кількість катіонів, які можуть бути витіснені з незасоленого та безкарбонатного г. нейтральним сольовим розчином. Виражається в мг-екв на 100г г. Супісок – грунт, у якому міститься від 10 до 15-20% фізичної глини. Суспензія [син.: завись] – дисперсна система, в якій дисперсною фазою є тонко подрібнене тверде тіло, а дисперсійним середовищем – рідина. Т Таксон – це послідовно супідрядні систематичні категорії, що відображають об'єктивно існуючі в природі групи грунтів Таксономія грунтів – система одиниць групових підрозділів г. різного рангу (тип, підтип, рід, вид, різновид) в їх взаємній супідрядності для систематики та класифікації. Твердість грунту – властивість грунту чинити опір стисканню та розклинюванню. Вимірюється за допомогою твердоміра і виражається в кг/см кв. Залежить від гранулометричного складу, ступеня гумусованості, структурності, складу обмінно-увібраних катіонів, вологості та ін. факторів. Теплові властивості грунту – сукупність властивостей, які визначають процеси поглинання, передачі та віддачі тепла. Основними Т.в.г. є теплоємність, теплопровідність, тепловіддача. Теплоємність грунту – кількість тепла в калоріях, яка необхідна для нагрівання 1 г або 1 см куб грунту на 1°С. Теплопровідність грунту – здатність грунту проводити тепло. Вимірюється кількістю тепла (в дж), що проходить за 1 сек. через поперечний розтин г. в 1 см кв при градієнті температури в 1° на відстань 1 см (дж/см кв за сек.). Тепловий баланс грунту – сукупність усіх видів надходження та витрат тепла в г. за певний проміжок часу. Є кількісною характеристикою теплового режиму г. Тепловий режим грунту – сукупність явищ та процесів, пов'язаних з надходженням, переносом, акумуляцією та віддачею тепла грунтом. Теплові меліорації грунтів – заходи з регулювання теплового режиму г. (мульчування, снігозатримання, зрошення та ін.). Терра роса (terra rossa) – слаборозвинені г., які формуються в умовах субтропічного вологого з сухим сезоном середземноморського клімату на окристалізованих вапняках. Характеризуються червоним забарвленням. Тиксотропність грунту – здатність деяких г. у перезволоженому стані розріджуватись (набувати плинності) під дією механічних сил (струшування, перемішування) і знову переходити в твердий стан при перебуванні в спокої. Типово для мерзлотних грунтів. Типи водного режиму грунтів – відповідно до класифікації, розробленої Г.М.Висоцьким та доповненої О.О.Роде, розрізняють такі основні Т.в.р.г. (всього їх 14): 1) мерзлотний; спостерігається в області багаторічної мерзлоти; 2) промивний – переважно в областях, де середня річна сума опадів перевищує середнє річне випаровування; 3) періодично промивний – в областях, де середня річна сума опадів приблизно дорівнює середньому річному випаровуванню; 4) непромивний – переважно в областях, де середня річна сума опадів відчутно менша за середнє річне випаровування; 5) випітний – створюється в областях, де річне випаровування значно перевищує річну суму опадів, але близько до денної поверхні підходять грунтові води; 6) десуктивно-випітний; близький до попереднього, але грунтові води та їх капілярна зона залягають глибше, а витрати води з них проходять шляхом відсмоктування вологи з капілярної зони корінням рослин. Тип грунту – основна таксономічна одиниця класифікації г., яка застосовується в Україні. Т.Г. – велика група грунтів, що розвиваються в однотипових біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах і характеризуються яскравим проявом основного процесу грунтоутворення при можливому сполученні з іншими процесами. Типи температурного режиму грунтів – за класифікацією В.М.Дімо, виділяються такі Т.т.р.г.: 1) мерзлотний: середньорічна температура профілю г. має від'ємний знак; 2) тривало-сезонно-промерзаючий: середньорічна температура профілю г. переважно вище нуля; грунт промерзає глибше 1 м; 3) сезонно-промерзаючий: середньорічна температура профілю г. вище нуля; сезонне промерзання може бути короткочасним (декілька днів) і тривалим (не більше 5 місяців). Тиск осмотичний грунтового розчину – тиск, зумовлений сукупністю всіх розчинених речовин, які містяться в грунтовому розчині. Токсикоз грунту – властивість г. пригнічувати ріст і розвиток рослин в результаті утворення та накопичення в ньому токсичних продуктів метаболізму мікроорганізмів і виділень рослин. Токсичність солей – властивість різних легкорозчинних солей викликати пригнічення розвитку та отруєння рослинних організмів внаслідок підвищення осмотичного тиску в грунтових розчинах та порушення надходження води і поживних елементів, а також порушення фізіологічних функцій рослини. Торф – органічна порода, яка складається з рослинних залишків, змінених в процесі болотного грунтоутворення та поховання цих залишків під їх наростаючою товщею в умовах анаеробіозису. Торфоутворення – процес накопичення на поверхні г. або в заростаючих водоймищах напіврозкладених рослинних решток внаслідок загальмованої гуміфікації та мінералізації відмираючих органів рослин. Торфовище – болото з шаром торфу більше 0,5 м. Точка ізоелектрична амфолітоїдів – параметр реакції середовища (рН), при якому амфотерна сполука має нульовий знак заряду. Наприклад, Аl(ОН)3 при рН=8,1; Fe(OH)3 – при рН=7,1 і т.д. Транспірація – випаровування рослинами в атмосферу пароподібної вологи в процесі їх життєдіяльності. У Удобрення зелене див.: сидерація. Удобрення основне – внесення добрив до посіву або посадки с.-г. культур. Є основним джерелом поживних речовин для рослин протягом вегетації. Удобрення рядкове – місцеве припосівне внесення добрив в один рядок з насінням з невеликим прошарком грунту. Усадка грунту – зменшення об'єму грунту внаслідок підсихання. Залежить від гранулометричного складу, вмісту колоїдів та складу обмінних катіонів. Типово для торф'яних грунтів. Ф Фаза – сукупність однорідних за складом матеріальних комплексів, які входять до складу системи та мають границю розділу з іншими Ф. системи. В грунті розрізняють чотири Ф.: тверда, рідка, газоподібна та біофаза (жива). Фактори грунтоутворення – елементи природного середовища, під впливом яких утворюються г. Уявлення про Ф.г. створене В.В.Докучаєвим і є частиною його вчення про г. Ним виділено п'ять Ф.г. – грунтотворні породи, живі та відмерлі організми, клімат, рельєф і вік країни. В сучасному грунтознавстві до зазначених Ф.г. додається ще господарська діяльність людини, яка в значній мірі сприяє грунтоперетворенню. Фактори родючості грунту – до природних ф.р.г. відносяться вміст поживних речовин, водний, повітряний і температурний режими, фізичні умови, відсутність шкідливих для рослин речовин. До соціально-економічних – фактори, що зумовлені господарською діяльністю людини. Фауна грунтова – сукупність тварин, що населяють г., які перебувають в ньому все своє життя або тимчасово, в будь-якій стадії індивідуального розвитку. Фералітизація – процес вивітрювання в тропічних та екваторіальних умовах, який полягає в руйнуванні алюмосилікатів та силікатів і виносі кремнезему та основ з горизонтів грунту. Фізика грунту – розділ грунтознавства, який вивчає фізичні процеси (механічні, теплові, гідрологічні та ін.), що протікають в г. та властивості г., зумовлені цими процесами. Фізико-механічні властивості грунту – сукупність властивостей г.. які визначають його відношення до зовнішніх і внутрішніх механічних впливів: твердість, пластичність, в'язкість, липкість, плинність, усадка, опір розриву, стискуванню, тертю г. з металом та іншими матеріалами, питомий опір г. та ін. Фізико-хімічне поглинання в грунті [син.: обмінне] – здатність грунту поглинати з розчину окремі іони. Фільтрація [син.: просочування] – низхідне пересування вологи в грунті. Фітомеліорація – система заходів, спрямованих на поліпшення природних умов шляхом використання і культивування рослинних угруповань (створення лісосмуг, вирощування меліоративних культур тощо). Фітоценоз – стале рослинне угруповання, сукупність популяцій, пов'язаних умовами місцезростання й взаєминами в межах більш чи менш однорідного комплексу факторів середовища. Флювіогляціальні відклади [син.: водно-льодовикові] – продукт діяльності потоків талих вод льодовиків. Поширені в зоні Полісся України. Фотосинтез – синтез зеленими рослинами органічних речовин з вуглекислого газу і води за допомогою світлової енергії, що вбирається хлорофілом. Основний процес новоутворення органічних речовин на Землі, трансформації сонячної енергії в енергію хімічних зв'язків. Фракція гранулометричних елементів [син. ф. гранулометрична] – сукупність елементарних часточок г. певного розміру. Фульвокислоти – препарати жовто забарвлених органічних речовин, витягнених зі складу гумусу і штучно переведених у кислотну форму. Інша точка зору – складова частина гумусу. X Халцедон – волокнистий кварц, у г. зустрічається у вигляді уламків неправильної форми. Хелати [син.: комплексони] – сполуки органічних речовин з металами, в яких атом металу зв'язаний з двома або з більшим числом атомів органічної сполуки (комплексоутворювача). Хемосинтез – синтез органічних речовин з вуглекислого газу та інших неорганічних речовин без участі світла, за рахунок енергії, вивільненої при окисненні неорганічних речовин. Здійснюється мікроорганізмами Хемосорбція – поглинання газів, парів, розчинених речовин рідкими або твердими сорбентами з утворенням на поверхні розділу нового компонента. В г. можуть хемосорбуватися аніони РO43-, SО42-, СО32-. Хімізація сільського господарства – комплекс заходів, який полягає в широкому та планомірному використанні хімічних засобів і методів для підвищення урожаю с.-г. культур, поліпшення властивостей г. та якості с.-г. продукції, підвищення продуктивності тваринництва, захисту корисних рослин і тварин від шкідників, хвороб і несприятливих умов існування. Хімічне поглинання в фунті – поглинання грунтом аніонів за рахунок хімічних реакцій з утворенням важкорозчинних солей. Хімія грунтів – розділ грунтознавства, предметом вивчення якого є склад, структура сполук, фізико-хімічні та колоїдно-хімічні властивості мінеральної та органічної частин г., їх взаємодія, зміні при сільськогосподарському використанні г., а також хімічні методі дослідження та аналізу г. Хлорити – група шаруватих, залізистих, магнієвих, алюмінієвих силікатів. Хрящ – вуглуваті (не обкатані) уламки або зерна гірських порід розміром від 2 до 10 мм. Ц "Цвітіння" грунту – інтенсивне розмноження мікроскопічних водоростей на поверхні та у верхньому шарі г. зі зміною його забарвлення. Цеоліти – мінерали групи водних алюмосилікатів лугів та лужних земель з безкінечним тримірним аніонним кремнекисневим каркасом. Цілинні грунти – г., які ніколи не використовувались у землеробстві і знаходяться під природною рослинністю. Ч Чорноземи – тип нейтральних ізогумусових суббореальних г. Будова профілю: гумусовий горизонт (Н+Нр) виражений дуже добре, рівномірно профарбований гумусом, від темно-сірого до майже чорного забарвлення, часто зернистої або зернисто-грудкуватої структури; перехідний горизонт сірий з бурувато-коричневим відтінком та укрупненням структури. Г. характеризуються високим вмістом гумусу (до 15% у цілинних варіантах) у верхніх 10 см та дуже поступовим його зменшенням з глибиною. Чорноземоподібні грунти – термін, який вживається для найменування г., що за профілем нагадують чорноземи (наприклад, гірсько-лучні г., чорноземоподібні г. прерій і т. ін.). Ш Штучні грунти – г., які створюються в процесі рекультивації земель з порушеним грунтовим покривом, а також органо-мінеральні суміші, які використовуються в теплицях, парниках, оранжереях. Щ Щебінь – часточка грунтова елементарна вуглуватої форми розміром 4-20 см (за В.В.Охотіним). Щільність покриття – заповнення поверхні грунту рослинами при розгляданні рослинного покриву зверху. Щільність складення грунту – маса абсолютно сухого г. в одиниці об'єму непорушеної будови (г/см куб). Залежить від гранулометричного складу, природи мінералів, вмісту органічних речовин, структурного стану г. тощо. Щільність твердої фази грунту – відношення маси грунту до маси, що дорівнює об'єму води, взятої при температурі +4°С. Щ.т.ф.г. залежить від мінералогічного складу та вмісту гумусу. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Основна 1. Добровольский В.В. География почв с основами почвоведения. – М.Высшая школа, 1989. 2. Докучаєв В.В. Русский чернозем // Избр. соч. – М.: Госсельхозиздат, 1948. Т.1. 3. Назаренко І.І. Грунтознавство: Навчальний посібник. Ч. 1, 2. – Чернівці: Рута, 1998, 1999. 4. Полевой определитель почв / Под ред. Н.И.Полупана и Б.С. Носко. – К.: Урожай, 1981. 5. Польчина СМ. Грунтознавство. Головні типи грунтів. Ч. 1, 2. – Чернівці: Рута, 2000, 2001. 6. Почвоведение / Под ред. И.С.Кауричева. – М.: Агропромиздат, 1989. 7. Почвоведение. В 2 ч. / Под ред. В.А.Ковды, Б.А.Розанова. – М.: Высш. шк.,1988. 8. Почвы Украины и повышение их плодородия: В 2 т. – К.: Урожай, 1988. Т.1-2. 9. Практикум по почвоведению / Под ред. И.С.Кауричева. – М.: Колос, 1980. 10. Соколовский А.Н. Сельскохозяйственное почвоведение. – М.: Сельхозгиз, 1956. 11. Тлумачний словник з агрогрунтознавства / За ред. МЛ.Лактіонова, Т.М.Лактіонової. – Харків, 1998. 12. Чорний І.Б. Географія грунтів з основами грунтознавства. – К.: Вища шк., 1995. Додаткова 1. Александрова Л.Н. Органическое вещество почвы и процессы его трансформации. – Л.: Наука, 1980. 2. Александрова Л.Н., Найдёнова О.А. Лабораторно-практические занятия по почвоведению. – Л.: Агропромиздат, 1989. 3. Атлас почв СССР. – М.: Колос, 1974. 4. Атлас почв Украинской ССР/ Под. ред Н.К. Крупского и Н.И. Полупана. – Киев: Урожай, 1979. 5. Афанасьева Т.В., Василенко В.И., Терешина Т.В., Шеремет Б.Б. Почвы СССР. – М.: Мысль, 1979. 6. Вернадский В.И. Биосфера. – М.: Мысль, 1974. 7. Вернандер Н.Б. Географія грунтів з основами грунтознавства. – К., 1966 8. Волобуев В.Р. Введение в энергетику почвообразования. – Л.: Наука, 1974. 9. Воронин А.Д. Основы физики почв: Учеб. пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. 10. Глазовская М.А. Почвы мира. – Т.1 и 2. – М.: МГУ, 1972 – 1973. 11. Горбунов Н.И. Минералогия и физическая химия почв. – М.: Наука, 1974. 12. Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – Кишинев: Гл. ред. МСЭ, 1990. 13. Димо В.Н. Тепловой режим почв СССР. – М.: Колос, 1972. 14. Добровольский Г.В., Урусевская И.С. География почв. – М.:МГУ, 1984. 15. Дюшафур Ф. Основы почвоведения. – М.: Прогресс, 1970. 16. Зонн СВ., Травлеев А.П. Географо-генетический аспекты почвообразования, эволюции и охраны почв. – К.: Наукова думка, 1986. 17. Зонн СВ., Травлеев А.П. Алюминий. Роль в почвообразовании и влияние на растения. – Днепропетровск.: Изд-во ДГУ, 1992. 18. Канівець В.І. Життя грунту. – К.: Аграрна наука, 2001. 19. Классификация и диагностика почв СССР. – М.: Колос, 1977. 20. Ковда В.А. Основы учения о почве. – Кн.1 и 2. – М: Наука, 1973. 21. Кононова М.М. Органическое вещество почвы. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. 22. Крупенников И.А. История почвоведения. – М.: Наука, 1981. 23. Лактіонов М.І. Агрогрунтознавство. Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т. ім. В.В. Докучаєва. – Харків: Видавець Шуст А.І., 2001. 24. Лобова Е.А., Хабаров А.В. Почвы. – М.: Мысль, 1983. 25. Надточій П.П., Вольвач Ф.В., Гермашенко В.Г. Екологія грунту та його забруднення. – К.: Аграрна наука, 1998. 26. Назаренко И.И. Окультуривание подзолистых оглеенных почв. – М.: Наука, 1981. 27. Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек. – М.: Агентство "ФАИР", 1998. 28. Орлов Д.С. Химия почв. – М.: Изд-во МГУ, 1985. 29. Пономарёва В.В. Теория подзолообразовательного процесса. – Л.: Изд-во АН СССР, 1964. 30. Пономарёва В.В., Плотникова Т.А. Гумус и почвообразование. – Л.: Наука, 1980. 31. Почвы УССР / Н.Б.Вернандер, М.М.Годлин, Г.Н.Самбур, С.А.Скорина. – К.-Х.: Изд-во с.х. литературы, 1951. 32. Прасолов Л.И. Генезис, география и картография почв. – М.: Наука, 1978. 33. Природа Чернівецької області / Під ред. К.І. Геренчука. – Львів: Вища школа,1978. 34. Роде А.А. Основы учения о почвенной влаге. Т.1 и 2. – М.: Наука, 1965, 1969. 35. Русский чернозем – 100 лет после Докучаєва. – М.: Наука, 1983 36. Родючість грунтів. Моніторинг та управління / За ред. В.В.Медведева. – К.: Урожай, 1992. 37. Розанов Б.Г. Морфология почв. – М.: МГУ, 1983. 38. Тюрюканов А.Н. О чем говорят и молчат почвы. М.: Агропромиздат, 1990. |