Грунтознавство

• Название: Грунтознавство
• Анкор: Nazarenko_II_Gruntoznavstvo.doc
• Дата: 22.04.2017
• Размер: 3.44 Mb.
• Имя файла: Nazarenko_II_Gruntoznavstvo.doc
• Тип: Документы; #5390
• страница: 34 из 39

Верховодка надмерзлотна – одна з форм верховодки грунтової, водоупором для якої служить мерзлий шар г.

Вивітрювання – сукупність змін, які відбуваються з гірськими породами і мінералами, що їх складають, у термодинамічних умовах земної поверхні під впливом природних факторів. Розрізняють: фізичне, хімічне та біологічне В.

Вивітрювання внутрішньогрунтове – процеси вивітрювання, які відбуваються в товщі г.

Вид грунтів – таксономічна одиниця класифікації грунтів; група грунтів у межах роду, що відрізняються за ступенем розвитку основного грунтотворного процесу (ступінь опідзоленості опідзолених, кількість гумусу та потужність гумусового горизонту чорноземів, ступінь засоленості засолених і т.д.).

Виділення кореневі – органічні та мінеральні речовини, які виділяться корінням рослин у зовнішнє середовище (ризосферу).

Вилуговування грунту – вимивання з г. різних розчинних речовин у процесі вивітрювання та грунтоутворення низхідним або боковим током грунтового розчину.

Випаровування сумарне [син.: евапотранспірація] – процес переходу газоподібної вологи в атмосферу в результаті транспірації рослин і фізичного випаровування.

Випаровування фізичне – у грунтознавстві процес випаровування вологи з відкритої поверхні грунту або поверхні рослин (без урахування транспірації рослинами).

Виснаження грунту – збіднення г. на поживні речовини в результаті тривалого вирощування с.-г. культур без внесення добрив або при недостатній їх кількості.

Витяжка водна – фільтрат водного розчину, який одержано після збовтування г. з дистильованою водою.

Витяжка кислотна – фільтрат від взаємодії г. з будь-якою кислотою.

Вівіаніт – мінерал з групи нормальних фосфатів. Продукт грунтоутворення у відновлювальних умовах. Характерний для деяких заплавних і болотних грунтів.

Відбивальна здатність – здатність г. відбивати сумарну радіацію, яка надходить на його поверхню.

Відновлення – хімічна реакція, протилежна окисненню. Суть В. полягає в приєднанні електронів речовиною, яка відновлюється.

Відношення Сгк:Сфк – числовий вираз відношення кількості вуглецю, який входить до складу гумінових кислот, до кількості вуглецю, що входить до складу фульвокислот. Використовується для характеристики хімічного типу гумусу.

Вік грунту – тривалість існування г. у часі. Час , протягом якого відбувалося формування певного грунту.

Включення – тіла, які знаходяться в грунтовій товщі і не пов'язані з процесами грунтоутворення (камені, черепашки, залишки матеріальної культури людини).

Власне гумусові речовини – темно забарвлений продукт процесу перетворення органічних решток, який формується тільки в товщі грунту або грунтотворної породи.

Води грунтові – див. верховодка грунтова.

Води підгрунтові – волога вільна гравітаційна, що утворює в підгрунті водоносний горизонт, який визначається за появою дзеркала вільної води в свердловині (колодязі, шурфі).

Води підгрунтові мінералізовані – в.п., які містять легкорозчинні солі. Розрізняють слабо – (0,5-5 г/л), середньо – (5-30 г/л) та сильномінералізовані (більше 30 г/л) або: а) прісні з умістом розчинних солей до 0,5-1,0 г/л, б) солонуваті – від 1,0 до 3,0 г/л, в) слабосолоні – від 3 до 10 г/л г) солоні і дуже солоні – від 10 до 50 г/л, д) розсільні (ропа) – більше 50 г/л.

Води талі – вода, яка утворюється внаслідок танення снігу або льоду.

Водневий показник – рН, від'ємний десятковий логарифм концентрації іонів водню (г-іон/л) у даному розчині: pH=-lgC_Н⁺.

Водний баланс – співвідношення між водою, що потрапила в грунт (атмосферні опади, конденсована волога, грунтові та іригаційні води), до води, що була ним втрачена (фізичне випаровування, транспірація, поверхневий та внутрігрунтовий боковий і вертикальний стік) за певний проміжок часу.

Водний режим грунту – сукупність явищ, що визначають надходження, переміщення, витрату й використання організмами грунтової вологи.

Водний режим грунту непромивний [син.: імпермацидний] – тип водного режиму, характерний для природних зон, де кількість води випадаючих опадів дорівнює або, частіше, менша, ніж кількість води, що випаровується з грунту.

Водні властивості грунту – властивості грунту, які визначають поведінку грунтової вологи. До них відносяться: вологоємність, водопроникність, водопідіймальна здатність, гігроскопічність та ін.

Водопроникність грунту – здатність г. пропускати через себе воду. Залежить від гранулометричного складу, збагачення г. колоїдами, складу обмінних катіонів та ін.

Водорості грунтові – екологічне угруповання тих видів водоростей, які живуть в грунтах. Розрізняють наземні, водно-наземні та власне грунтові водорості.

Водостійка структура грунту – структура г., яка здатна чинити опір розмивній дії води. В.с.г. має місце в грунтах, багатих на колоїди, які насичені багатовалентними катіонами.

Водостійкість агрегатів грунту – здатність агрегатів г. чинити опір розмивній дії води.

Водоупор – шар грунту чи породи з низькою водопроникністю.

Волога адсорбована – один з видів В. зв'язаної.

Волога вільна – частина ґ. вологи, яка не підлягає впливу сорбційних сил.

Волога гігроскопічна – пароподібна вода, яку грунт, подібно до інших подрібнених тіл, поглинає з повітря (див. гігроскопічність грунту).

Волога гравітаційна – [син.: В. вільна] – вода, що пересувається в грунті під дією сил тяжіння.

Волога грунтова – вода, яка утримується в г. у формі молекул Н₂O.

Волога доступна – частина грунтової вологи, яка може бути використана рослинами. Нижня межа доступності – вологість стійкого в'янення рослин. Близький за змістом термін – волога продуктивна.

Волога зв'язана – [син.: В. сорбована. В. плівкова (за О.Ф.Лєбєдевим), В. орієнтована] – частина ґ. вологи, яка знаходиться під впливом сорбційних сил.

Волога капілярна – вода, що утримується або пересувається в грунті під дією капілярних (меніскових) сил.

Волога конституційна – волога хімічно зв'язана.

Волога кристалізаційна – вода, що входить до складу кристалічних речовин у вигляді самостійних молекул, наприклад, вода, що входить до складу молекули гіпсу (CaSO₄·2H₂О).

Волога недоступна рослинам [син.: волога незасвоювана] – частина г. вологи, яка не може бути використана рослинами, в тому числі і в процесі їх в'янення, Найбільший вміст у г. В.н.р. називається "мертвим" запасом вологи; він близький до максимальної гігроскопічності і залежить від виду рослин та умов їх росту.

Волога плівкова – рідка вода, яка обволікає тверді часточки грунту суцільною плівкою. В пересуванні В.п. по профілю г. сила тяжіння не приймає участі. В.п. утримується в г. завдяки молекулярним силам зчеплення між твердими часточками г. та орієнтованими навколо них молекулами води.

Волога продуктивна – частина грунтової вологи, поглинаючи яку, рослини не тільки підтримують свою життєдіяльність, але й синтезують органічні речовини. Нижньою межею В.п. є вологість грунтова стійкого в'янення рослин.

Волога хімічно зв'язана – не зовсім точний термін, розуміються іони ОН", які входять до складу речовини, а при прожарюванні вилучаються у вигляді води.

Волога, що просочується – волога вільна, волога гравітаційна, яка пересувається в г. або в підгрунті вниз під впливом сили тяжіння.

Вологість грунту – вміст води в грунті,%.

Вологість стійкого в'янення рослин – вологість грунту, за якої проявляються перші ознаки в'янення рослин, що не зникають при переміщенні рослин в атмосферу, насичену водяними парами.

Вологоємкість грунту – величина, яка кількісно характеризує г. водоутримуючу здатність. Залежно від умов утримання вологи розрізняють В.г. польову, загальну, капілярну, найменшу, повну, граничну, максимальну молекулярну, адсорбційну молекулярну. З них основними є найменша (польова), капілярна та повна.

Вологоємкість грунту максимальна молекулярна (за О.Ф. Лєбєдєвим) – найбільший вміст у г. вологи, яка утримується силами притягання на поверхні твердих часточок г.

Вологоємкість грунту найменша [син.: В.г. польова; В.г. польова гранична; Field water capacity (амер.)] – максимально можливий вміст підвішеної води після відтоку всієї гравітаційної вологи.

Вологоємність грунту повна – вміст вологи в г. при умові повного заповнення всіх пор водою.

Вологопровідність грунту – провідність грунту по відношенню до води.

Г

Газообмін грунтовий – переміщення газів у грунтовій товщі, яке супроводжується обміном газів між твердою, рідкою, газоподібною та живою фазами г., а також між г. і атмосферою, г. і підгрунтям, г. і живими коренями.

Галогенез (галогенез) – процес утворення, накопичення та випадання солей у природі, у т.ч. і в грунті.

Галоморфні грунти – група грунтів, в утворенні яких беруть участь процеси, пов'язані з присутністю, міграцією та накопиченням легкорозчинних солей.

Галофіти – рослини, що пристосувалися рости на засолених грунтах.

Галуазит – мінерал з групи каолінітів (див.). На відміну від каолініту, Г. утримує міжшарову воду у вигляді шару молекул.

Гель – твердий стан колоїдної дисперсної системи. Може бути драглистою або твердою системою з рідинним або газоподібним дисперсійним середовищем. Класичні гелі утворюються із золів при їх коагуляції і характеризуються пластичністю, деякою еластичністю та тиксотропними властивостями. В г. гелі утворюються у процесі вивітрювання, грунтоутворення, не проходячи стадії золю.

Гель кремнекислий – драглеподібний осад аморфного кремнезему

Гематит (гематит) – мінерал з групи оксидів і гідрооксидів металів. Формула Fe₂О₃.

Генезис грунтів – походження, утворення, розвиток г. і всіх належних їм особливостей (будова, склад, властивості та сучасні режими).

Географія грунтів – розділ грунтознавства, який вивчає закономірності розповсюдження г. та їх зв'язок з географічним середовищем.

Геосфери – концентричні шари-сфери, що охоплюють Землю: атмосфера, біосфера, гідросфера, літосфера.

Гетеротрофи – мікроорганізми, які отримують вуглець з органічних сполук.

Гетит – мінерал з групи оксидів і гідрооксидів металів. Формула Fe₂О₃·Н₂О.

Гіббсит [син.: гідраргілліт] – мінерал з групи оксидів та гідрооксидів металів. Формула Аl(ОН)₃.

Гігроскопічність грунту – здатність г. сорбувати на поверхні своїх часточок пари води з навколишнього повітря. Поглинена в такий спосіб волога називається гігроскопічною. Г.г. залежить від гранулометричного складу г. і вмісту гумусу в ньому.

Гігроскопічність грунту максимальна – найбільша кількість пароподібної вологи, яку г. може поглинути з повітря, насиченого вологою. Виражається в% від маси сухого г.

Гідратація – утворення оболонки з орієнтованих молекул води навколо іонів, молекул і колоїдних часточок, які знаходяться в розчині, а також навколо твердих часточок г. при доторканні їх до води.

Гідроліз – хімічна взаємодія речовини з водою, що супроводжується розкладом складного хімічного тіла на його складові частини і приєднанням до них іонів води (Н⁺ та ОН).

Гідрослюди [син.: ілліти] – група шаруватих слюдоподібних силікатів з калієм в міжшаровому проміжку.

Гідросфера – водна оболонка Землі, що включає океани, моря, озера, ріки, грунтові та ін. води.

Гіпс – водна сірчанокисла сіль кальцію – CaSО₄·2Н₂О.

Гіпсування – хімічна меліорація солонців шляхом внесення в них гіпсу з метою заміни поглиненого натрію на кальцій.

Глауконіт – мінерал з групи шаруватих силікатів. Підгрупа калієвих, залізистих слюдистих мінералів.

Глей – термін Г.М.Висоцького. В сучасному розумінні означає горизонт, змінений біохімічним відновленням в умовах перезволоження, наявності органічних речовин та відповідної мікрофлори. В забарвленні переважають зелений, голубий або сизий відтінки.

Глеєелювіальні процеси – глейові процеси, що супроводжуються виносом рухомих органічних та мінеральних речовин.

Глейові грунти – г., у яких ознаки стійкого оглеєння охоплюють більшу частину профілю.

Глейові процеси – біохімічні процеси в грунті, що призводять до утворення глею. Зумовлюються анаеробним режимом перетворення органічних речовин і відновленням сполук Fe, Mn, Сu та ін.

Глеюваті грунти – за номенклатурою грунтів, прийнятою в Україні, це грунти, ознаками стійкого оглеєння в яких охоплено меншу частину профілю.

Глибина закипання – віддаль від поверхні г. до рівня, на якому починається закипання г, при взаємодії з розчином соляної кислоти.

Глина – порода, яка містить від 40-60 до 100% глини фізичної (див.) Поділяється на глину легку (від 40-60 до 50-75% Г.ф.), середню (від 50-75 до 65-85% Г.ф.) та важку (більше 65-85% Г.ф.) (за Н.А.Качинським).

Глина фізична – сукупність часточок твердої фази грунту з діаметром менше 0,01 мм.

Гниття – анаеробний процес розпаду органічних азотовмісних речовин.

Горизонт водоносний – шар г. або підгрунтя, який утримує вільну гравітаційну вологу, здатну витікати зі штучного і природного розрізу цього шару.

Горизонт водоупорний [син.: водоупор.] – шар підгрунтя або г., який характеризується дуже низькою або нульовою водопроникністю.

Горизонт глейовий – горизонт г. голубувато-сизого або зеленуватого забарвлення, викликаного присутністю сполук двовалентного заліза. Формується при сильно розвинутому глейовому процесі в умовах застійного перезволоження.

Горизонт глеюватий – шар грунту з окремими сизуватими та бурувато-вохристими плямами, рясними залізисто-марганцевистими новоутвореннями. Появлення Г.г. пов'язано з проявом слабкого оглеєння. Формується в умовах періодичного (сезонного) перезволоження.

Горизонт гумусовий – генетичний горизонт максимального накопичення гумусових речовин у верхній частині мінерального профілю г.

Горизонти грунту генетичні – відносно однорідні шари г. які відокремились у процесі грунтоутворення, розташовані більш або менш паралельно до поверхні г. Відрізняються один від одного та від материнської породи забарвленням, структурою, складенням, складом, характером новоутворень та іншими ознаками. Сукупність горизонтів утворює профіль грунту.

Горизонт ілювіальний – генетичний горизонт г., в якому відбувається накопичення речовин, які виносяться з вищерозташованих (елювіальних) горизонтів.

Горизонт елювіальний – генетичний горизонт г., де відбувається вимивання, освітлений, збіднілий на мул, півтораоксиди та основи (підзолистий, осолоділий, іллімеризований горизонти).

Горизонт карбонатний – горизонт, в якому мають місце виділення карбонатів в тій чи іншій формі.

Горизонт рудяковий – горизонт рясного накопичення щільних органо-мінеральних утворень заліза, марганцю, інколи фосфору та ін.

Горизонт торф'яний – горизонт, який складається з рослинних решток різного ступеню розкладеності.

Гравій – частка грунтова елементарна, обкатаний уламок породи, діаметром більше 2 мм (за В.В.Охотіним) або розміром 1-3 мм (за Н.А.Качинським).

Гранула колоїдної міцели – колоїдна частка разом з нерухомим шаром компенсуючих іонів.

Грудка – ґ. агрегат діаметром 3-10 мм, який не має граней та гострих ребер.

Грунт – це особливе природно-історичне тіло, складна поліфункціональна відкрита чотирьохфазна структурна система в поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, часу і яка володіє родючістю.

Грунти автоморфні – г., які формуються і розвиваються за рахунок води атмосферних опадів, надлишок якої стікає по схилах.

Грунти азональні – термін визначає г. з невираженими рисами зонального грунтоутворення.

Грунт безструктурний – г., позбавлений агрономічно цінної структури, або г. що складається з часток грунтових елементарних.

Грунти важкі – г., які виявляють великий опір при обробці, глинисті або важкосуглинкові за гранулометричним складом.

Грунти викопні – г., поховані під породами, які генетично не пов'язані з сучасними процесами грунтоутворення.

Грунти гідроморфні – група г. різних типів, які формуються під впливом стійкого надлишкового зволоження, що проявляється в будові профілю (оглеєння, часто торфоутворення та ін.).

Грунти еродовані – г. з профілем, зміненим процесами водної та вітрової ерозії; характеризуються зменшеною потужністю верхніх генетичних горизонтів або їх відсутністю.

Грунти заболочені та болотні – г. з надлишковою вологістю більшу частину вегетаційного періоду, внаслідок чого в них спостерігаються відновлювальні явища і накопичуються закисні сполуки заліза, марганцю та слабо розкладені органічні рештки у верхніх горизонтах (заболочені) або в усьому профілі (торф'яно-болотні).

Грунти зональні – мінеральні г., які сформувались в автономних умовах і займають, великі ареали, що більше або менше відповідають біокліматичним зонам з характерними для останніх умовами грунтоутворення.

Грунти легкі – Г., які проявляють слабкий опір засобам обробітку (піщані, супіщані).