Грунтознавство

• Название: Грунтознавство
• Анкор: Nazarenko_II_Gruntoznavstvo.doc
• Дата: 22.04.2017
• Размер: 3.44 Mb.
• Имя файла: Nazarenko_II_Gruntoznavstvo.doc
• Тип: Документы; #5390
• страница: 36 из 39

Здатність поглинальна обмінна – здатність г. поглинати й утримувати різні катіони чи аніони з розчинів, виділяючи при цьому в розчин еквівалентні кількості катіонів чи аніонів іншого роду. Виражається в мг-екв на 100 г. [син.: фізико-хімічна поглинальна здатність г.].

Здатність грунту поглинальна біологічна – здатність г. поглинати переважно елементи мінерального живлення рослин, сполуки азоту та фізіологічно активні речовини; обумовлена організмами, що населяють г. (за К.К. Гедройцем).

Землериї – хребетні тварини, які риють у г. нори для життя та ходи для живлення (кроти, землерийки, сліпці, ховрахи та ін.).

Землеробство – 1) система заходів впливу на грунт для вирощування с.-г. культур і отримання високих стабільних врожаїв; 2) розділ агрономії, що вивчає загальні прийоми вирощування с.-г. культур і підвищення грунтової родючості.

Землювання – спосіб меліорації солонців, який полягає у внесенні на їх поверхню шару грунту, взятого з гумусового горизонту чорнозему або інших родючих грунтів.

Золь – колоїдний розчин, двофазна гетерогенна система. Міцели золю беруть участь у броунівському русі.

Зольність – вміст попелу в сухому органічному матеріалі. Виражається в % ваг.

Зона капілярна – шар г. або підгрунтя, який залягає безпосередньо над водоносним горизонтом і утримує капілярну вологу, гідравлічно зв'язану з водою водоносного горизонту.

Зональність вертикальна – закономірна зміна грунтових зон у горах, починаючи від підніжжя гірської системи.

Зрошення – штучне зволоження г. шляхом подавання води з водного джерела з метою підвищення вологозабезпеченості рослин або промивки г. для регулювання сольового режиму.

І

Іммобілізація поживних речовин – перехід поживних речовин г. з доступної для рослин форми в недоступну.

Інсоляція – опромінювання поверхні г. сонячною радіацією.

Інтразональні грунти – грунти, що можуть зустрічатися в різних природних зонах, найчастіше невеликими масивами.

Інфільтрація – процес надходження води (дощової, талої, зрошувальної і т. ін.) з поверхні в товщу г. або підгрунтя. Процес І. складається з двох етапів: всмоктування і фільтрації.

Іригація [син.: зрошення] – комплекс заходів щодо поліпшення водного режиму; один з видів гідротехнічних меліорацій.

К

Кадастр земельний – систематизоване зведення відомостей про природне, господарське і правове положення земель.

Кальцит – мінерал з групи безводних карбонатів. Формула СаСО₃.

Каменястість грунту – вміст у грунтовому профілі різного за формою і розміром каміння. К.г. виражається в% від маси або об'єму г.

Камінь – уламок гірської породи різної величини і форми діаметром більше 3 мм.

Каолінізація – процеси утворення мінералів каолінітової групи.

Каолініт – діоктаедричний мінерал з групи каолініту. Формула Al₄[Si₄O₁₀(OH)₈].

Капіляри грунтові – система зв'язаних грунтових пор дрібного діаметру. Волога, що утримується в К.г. при частковому їх заповненні утворює меніски, завдяки чому виникають капілярні явища.

Карбонатні грунти – г., у верхньому (гумусовому) горизонті яких містяться карбонати кальцію та магнію.

Карбонати в грунті – К. кальцію і магнію, які присутні в г. у вигляді мінералів кальциту, доломіту, люблініту, арагоніту, аннриту і др. За походженням К.в г. можуть бути первинними (породними), і тоді до назви г. додається визначення "залишково-карбонатні", або вторинними (грунтовими) новоутвореннями. Серед новоутворених карбонатів розрізнюють такі форми:

1. "Сивинка" [син.: карбонатна пліснява, іній] – слабі нальоти дрібнокристалічних карбонатів на поверхні структурних агрегатів ("сивинкою" іноді називають також слабо виражену кремнеземисту присипку).

2. Псевдоміцелій [син.: міцелій, псевдогрибниця, прожилки] – виділення дрібнокристалічних карбонатів, ниткоподібних або у вигляді тонких трубочок.

3. Борідки – натічні форми на нижній поверхні каміння та щебеню у вигляді бугристих плівок або шкірочок.

4. Просочення – дрібнокристалічні форми виділення карбонатів, які рівномірно або плямами просочують грунтову масу.

5. Конкреції – карбонати, які заповнюють пори та пустоти г. Розрізняють такі форми конкрецій: а) білозірка – слабозцементовані стягнення , які виділяються на стінках розрізів у вигляді чітко обмежених білих плям (очок) діаметром 1-2 см; б) журавчики [син.: жовна, жорства, лесові ляльки, дутики] – щільні тверді конкреції, іноді пусті всередині.

Картографія грунтів – розділ грунтознавства, який розглядає питання методики картографічного відображення грунтового покриву в різних масштабах.

Карти грунтові – спеціальні географічні карти різного масштабу, на яких показано розміщення г. на земній поверхні.

Катіони необмінні – катіони, які міцно закріплюються в г. і не можуть обмінюватись на інші катіони грунтового розчину. К.н. недоступні для живлення рослин.

Катіони обмінні [син.: увібрані] – катіони, що утримуються в колоїдному комплексі г. і здатні обмінюватися на інші катіони, які трапляються в грунтовому розчині.

Кварц – мінерал з групи каркасних силікатів без додаткових аніонів. Склад SiO,.

Кіркоутворення – негативне явище, яке найчастіше має місце на поверхні безструктурних і слабоструктурних суглинистих і глинистих г. після рясного зволоження їх поверхні і дальшого швидкого висихання. При цьому сильно погіршуються умови зволоження та аерації г. К. особливо проявляється на поверхні грунтів, багатих на обмінні натрій та калій.

Кірка грунтова – поверхневий твердий шар, який утворюється в результаті запливання г. під дією дощів або зрошування та дальшого висихання чи специфічних процесів грунтоутворення.

Кірка сольова – скупчення великої кількості солей на поверхні г., майже без домішок землистих часточок. Вміст солей може досягати 90% за вагою.

Кислотність грунтів – здатність г. підкислювати грунтовий розчин або розчини солей внаслідок присутності в складі г. кислот, а також обмінних іонів водню та катіонів, які утворюють при їх витискуванні гідролітично кислою сіллю (переважно Аl³⁺).

Кислотність грунту активна – визначається значенням рН грунтового розчину або водної витяжки (Г.: вода =1:5) при 3-хвилинному збовтуванні.

Кислотність грунту обмінна – вміст у грунті обмінних катіонів Аl³⁺ і Н⁺. Виражається в мг-екв на 100 г сухого г., вимірюється в сольовій витяжці.

Кислотність грунту гідролітична – та частина обмінної кислотності грунту, яка проявляється при взаємодії г. з розчинами гідролітично лужних солей (ацетат натрію з рН=8,3). Виражається в мг-екв на 100г сухого г.

Кислоти апокренові [син.: осадочно-струмкова кислота, за Берцеліусом і Мульдером] – аналог фульвокислот.

Кислота гіматомеланова – спирторозчинна фракція препаратів гумінових кислот.

Кислоти гумінові – препарати органічної частини г., які утворюються при екстрагуванні г. лужними розчинами. Гумусові речовини з різних грунтів, штучно переведені в кислотну форму. Інша точка зору – складова частина гумусу грунту.

Кислування грунту – один з методів меліорації содових солонців шляхом внесення в г. кислих хімічних речовин: сірчаної кислоти, сірки, сульфату заліза, сульфату алюмінію та ін., які підвищують розчинність сполук кальцію та нейтралізують соду.

Клас грунтів – таксономічна одиниця класифікації г. вища за тип.

Класифікація грунтів – віднесення г. до різних систематичних одиниць і встановлення супідрядності цих одиниць.

Класифікація грунтів за гранулометричним складом – (підрозділення г. та підгрунтя на групи за вмістом в них різних гранулометричних фракцій. На сьогодні найбільше широко поширена класифікація Н.А.Качинського, в якій грунти класифікуються за співвідношенням фракцій фізичного піску (часточки більші 0,01 мм) та фізичної глини (часточки менше 0,01 мм).

Класифікація елементарних часток грунту – відповідно до розміру часток виділяють колоїди, мул, пил, пісок, гравій, хрящ, щебінь, камінь, валуни.

Коагуляція колоїдів в грунті – процес переходу грунтових колоїдів із стану золя в гель. Розрізняють К.к. електролітичну та взаємну.

Коагуляція колоїдів грунту електролітична – перехід грунтових колоїдів з стану золю в стан гелю під впливом розчинів електролітів.

Когезія – злипання однорідних часточок за рахунок їх безпосередньої взаємодії або при допомозі проміжних речовин (клеїв, цементів і т. ін.).

Коефіцієнт Висоцького – показник, який являє собою відношення кількості води опадів до кількості води, яка може випаруватись з відкритої водної поверхні. Використовується для визначення типу водного режиму регіону (промивного, непромивного, випітного тощо).

Колоїди – дисперсні системи, які характеризуються міцелярною структурою.

Колоїди грунтові – особливий стан речовини, коли вона, утворюючись за рахунок фізичної диспергації твердих тіл або асоціювання молекул рідини в агрегати колоїдальних розмірів (1-100 нм), набуває найбільш стійку форму в умовах зовнішнього середовища. В г. розрізняють мінеральні (глина), органічні (гумус) та органо-мінеральні к.

Колоїдний розчин [син.: золь] – гетерогенна система міцелярної структури.

Колоїдна часточка – ядро колоїдної міцели разом з потенціалвизначальним шаром іонів.

Кольматаж – спосіб штучного замулювання грунтів заздалегідь виготовленими грунтовими або глинистими суспензіями з метою зниження фільтрації води зі зрошувальних каналів, водоймищ. В основу К. покладено механічну поглинальну здатність г.

Конкреції – новоутворення в г., які являють собою щільні стягнення, що мають різні розміри, форму та склад: карбонатні, залізисті, органо-мінеральні та ін.

Консистенція грунту – ступінь рухливості часточок, що складають грунт під впливом зовнішніх механічних дій при різній вологості г.

Копроліти – щільні водостійкі грудочки грунтової маси, які пройшли через кишковий тракт дощових черв'яків і просякнуті органічним слизом.

Кора вивітрювання – верхні шари літосфери, змінені під впливом фізичного, хімічного та біологічного вивітрювання.

Кремнезем аморфний в грунті – незакристалізований водний оксид кремнію. Зустрічається також у формі фітолітарій та панцирів діатомових водоростей. К.а. витягується з г. лужними розчинами.

Кріогенні процеси – сукупність фізичних та фізико-хімічних процесів, які виникають у г. у результаті охолодження їх до від'ємних температур, замерзання та відтанення.

Кротовини – ходи та камери риючих тварин (кротів, ховрахів і др.), заповнені грунтовим матеріалом, як правило, принесеним з інших горизонтів; на стінках грунтового розрізу виділяються у вигляді плям невизначеної форми (найчастіше округлої або овальної ) значного розміру (5-10 см і більше).

Л

Ландшафт – однорідна за умовами розвитку природна система (природний територіальний комплекс будь-якого рангу).

Лес – пухка, пилувата суглиниста карбонатна порода палевого або сіро-жовтого кольору. В гранулометричному складі переважає фракція крупного пилу (0,05-0,01 мм). Л. характеризується високими пористістю, водопроникністю, стійкістю мікроструктури, значною просадочністю.

Лесовидні (лесоподібні) суглинки – породи, близькі до лесів; відрізняються від них меншим вмістом крупнопилуватої фракції, меншою пористістю і просадочністю; забарвлення від жовтувато-бурого до червонувато-бурого. Звичайно містять карбонати. Безкарбонатні Л.с. часто називають покривними суглинками.

Лесиваж [син.: ілімеризація] – процес переміщення в профілі г. мулуватої фракції без її хімічного руйнування.

Лімітуючі фактори – нестача або надмір у г. якогось фактора, що обмежує можливість нормального існування виду чи популяції. Л.ф. можуть бути світло, тепло, вода, поживні речовини, а також забруднення середовища.

Липкість грунту – властивість вологого г. прилипати до металевої поверхні. Залежить від гранулометричного складу г., складу обмінно-поглинених катіонів і вологості г.

Лужна реакція грунтового розчину – реакція грунтового розчину, яка зумовлена присутністю в колоїдному комплексі г. обмінно-увібраного натрію, що призводить до утворення в грунті соди.

Лужність бікарбонатна – вміст у водній витяжці бікарбонатного іона (НСО₃^-).

Лужність карбонатна – вміст у водній витяжці карбонатного іона (СО₃^2-).

Лучний процес – процес накопичення гумусу в г. лісостепової, степової та напівпустельної зон під впливом додаткового зволоження за рахунок поверхневих або грунтових вод.

Лучні грунти – представники г. гідроморфного ряду. Л.г. формуються при підвищеному поверхневому зволоженні прісними водами та постійному зв'язку з жорсткими грунтово-підгрунтовими водами, які залягають на глибині 1-3 м. Поширені в пониженнях рельєфу на недренованих рівнинах під лучною рослинністю в степовій та сухостеповій зонах.

Лучно-болотні грунти – представники г. гідроморфного ряду. Поширені переважно в лісостеповій та степовій зонах. Формуються в замкнутих пониженнях під впливом тривалого поверхневого або грунтового зволоження під вологолюбною трав'янистою рослинністю.

Лучно-бурі напівпустельні грунти – представники г. напівгідроморфного ряду напівпустельної зони, відрізняються від бурих напівпустельних г. підвищеною гумусованістю (до 2-3%), відносною вилугуваністю від солей, наявністю ознак оглеєння в нижній частині профілю.

Лучно-каштанові грунти – представники г. напівгідроморфного ряду сухостепової зони. Від каштанових відрізняються більшою глибиною гумусового горизонту, підвищеним вмістом гумусу. При важкому гранскладі грунтотворних порід у нижній частині профілю інколи зустрічаються ознаки оглеєння. Формуються при додатковому поверхневому зволоженні, яке інколи супроводжується і грунтовим, під степовою або лучно-степовою рослинністю.

Лучно-коричневі грунти – представники г. напівгідроморфного ряду. Профіль Л.-к. г. відрізняється від профілю коричневих грунтів більш високим вмістом гумусу, меншою щільністю в оглиненому горизонті, нечіткістю карбонатних виділів, неясною відмежованістю ілювіально-карбонатного горизонту. Розвиваються в умовах напівсухого субтропічного (середземноморського та мусонного) клімату під впливом підвищеного зволоження (грунтового, поверхневого або змішаного) під лісовою рослинністю.

Лучно-сіроземні грунти – представники г. напівгідроморфного ряду, які розвиваються серед сіроземів. Відрізняються від останніх меншою диференційованістю профілю, більш потужним гумусовим горизонтом, наявністю ознак оглеєння в нижніх горизонтах.

Лучно-чорноземні грунти – представники г. напівгідроморфного ряду в чорноземній зоні. Відрізняються від чорноземів більшою потужністю гумусового горизонту, більшим вмістом гумусу та слабкими ознаками оглеєння в нижній частині профілю. Розвиваються при додатковому зволоженні грунтовими або поверхневими водами під степовою або лучно-степовою рослинністю, інколи під розрідженими листяно-трав'янистими лісами.

М

Магнезит – мінерал з групи безводних карбонатів, підгрупи кальциту. Формула MgCO₃

Магнетит – мінерал з групи оксидів і гідрооксидів металів. Формула Fe₂О₄. Сильно магнітний.

Макроагрегати – грунтові агрегати діаметром більше 0,25 мм.

Макрорельєф – великі форми рельєфу, які визначають загальний вигляд значної ділянки земної поверхні: гірські хребти, плоскогір'я, долини, рівнини тощо.

Макроструктура – сукупність макроагрегатів, на які природно розпадається г. Агрегати розміром від 0,25 до 10,0 мм.

Макрофауна грунту – хребетні тварини, що проживають або тимчасово перебувають у г. (жаби, ящірки, гадюки, гризуни, кроти і т. ін.).

Макроелементи – хімічні елементи, які засвоюються рослинами у великих кількостях. Головні М. – N, Р, К, Са, Mg, S, Fe.

Максимальна молекулярна вологоємність грунту – вологість грунту, яка відповідає максимальній кількості (%) плівкової води в г.

Максимальна гігроскопічність грунту – найбільша кількість пароподібної води, яку може поглинати г. з повітря.

Мезорельєф – форма рельєфу, горизонтальні розміри елементів якого від 20 до 100 і більше метрів, вертикальні – від 1 до 20 м, наприклад, гриви, яри.

Мезофауна грунту – великі (від декількох мм до декількох см) грунтові безхребетні, наприклад, дощові черв'яки, мокриці, багатоніжки, великі павукоподібні, чисельні комахи та їх личинки, слизняки, равлики. Деякі дослідники називають цю групу тварин макрофауною.

Меліорація грунтів – заходи, спрямовані на поліпшення властивостей г. та умов грунтоутворення з метою підвищення родючості.

Мерзлота грунту – стан г. при температурі нижче 0°; у вологих г. частина грунтової вологи утримується у вигляді льоду. М.г. може бути сезонною, яка утримується лише в холодну пору року і багаторічною ("вічною"), яка зберігається в грунті багато років.

Мерзлотні грунти – термін не має класифікаційного значення. Г., в нижній частині профілю яких (або безпосередньо в породі) протягом усього вегетаційного періоду зберігається багаторічна мерзлота.

Метаболізм – обмін речовин в організмах, сукупність процесів асиміляції та дисиміляції.

Метаморфічні породи – породи, які утворилися з осадових або магматичних порід під впливом високої температури, великого тиску і горотвірних процесів.