Грунтознавство
Скачать 3.44 Mb.
|
Механічне поглинання – здатність г. як пористого тіла затримувати тверді часточки, які можуть попадати в грунт разом з водою, що фільтрується крізь нього. На базі цього виду поглинання розроблено штучний спосіб боротьби з фільтрацією г. (кольматаж). Механічні елементи – окремі часточки твердої фази грунту. Мікроагрегати – грунтові агрегати діаметром менше 0,25 мм. Мікроелемент – хімічний елемент, необхідний організмам в незначних кількостях для нормального розвитку (В, Mn, F. Cu, Mo і ін.). Мікроклін – мінерал з групи польових шпатів підгрупи ортоклазу. Формула K[AlSi3О8]. Мікроморфологія грунтів – розділ грунтознавства, який вивчає морфологічну будову і склад г. шляхом дослідження їх в непорушеному стані під мікроскопом. Мікроорганізми ксерофітні – М., що здатні розвиватися при дефіциті вологи. Мікроорганізми оліготрофні – М., які пристосовані до розвитку в умовах середовища, бідного на поживні речовини. Відрізняються повільним ростом. Мікрорельєф – невеликі форми рельєфу, горизонтальні розміри елементів якого від 2 до 20 м, вертикальні – від 1 до 2 м. Напр., западини степу, невеликі бархани. Мікроструктура грунту – сукупність агрегатів г. середній діаметр яких менше 0,25 мм. Мікрофауна – грунтові безхребетні, які не розрізняються або ледве розрізняються неозброєним оком (коловратки, тихоходки, нематоди, кліщі, ногохвостки). Мікрофлора – сукупність мікроорганізмів, які населяють г. Мінералізація грунтових вод [син.: мінералізованість, засоленість, солоність] – концентрація солей в грунтових водах. Мінералізація органічних речовин – процес розкладу органічних сполук до вуглекислоти, води та простих солей. Мінералогія грунтів – розділ грунтознавства, предметом якого є: мінералогічний склад г., утворення, руйнування та зміни мінералів при грунтоутворенні, властивості мінералів та їх географічне поширення. Мінерали вторинні – М., які утворюються в процесі грунтоутворення та вивітрювання в результаті зміни мінералів грунтотворних порід і синтезу з продуктів розпаду речовин, що надійшли до г. ззовні. Мінерали глинисті – М., які мають шарувату або шарувато-ланцюгову структуру, класу водних силікатів і алюмосилікатів. До М.г. відносяться мінерали груп слюд-гідрослюд, хлоритів, вермикулітів, смектитів, каолінітів і змішаношаруватих утворень. Міцелій – вегетативне тіло грибів і актиноміцетів, яке представлене системою розгалужених гіф. Мобілізація поживних речовин грунту – перехід елементів живлення з недоступного рослинам стану в доступний під впливом життєдіяльності мікроорганізмів і виділень коріння, агрохімічних заходів, хімічної меліорації. Моніторинг грунтів – система тривалих спостережень за станом грунтів з метою своєчасного виявлення та прогнозу будь-яких змін і розробки управлінських рішень. Моноліт грунтовий – вертикальний зразок г., взятий зі стінки грунтового розрізу без порушення природного складення. Моноліт грунтовий плівчастий – шліф, дуже тонкий моноліт г., узятий без порушення природного його складення і зафіксований клеєм. Монтморилоніт – вторинний глинистий мінерал, діоктаедричний смектит, характерні високі ізоморфні заміщення Аl на Mg в октаедричних поверхах, якими обумовлений надлишковий від'ємний заряд мінералу. Ємність поглинання катіонів 100-120 мг-екв/100 г. Морена – породи, які утворилися в результаті дії льодовиків; залежно від залягання моренних мас у товщі льоду розрізняють донну, бічну та кінцеву морени. Морфологічні ознаки грунтів – зовнішні ознаки г.: будова профілю (послідовність горизонтів та їх потужність), забарвлення, складення, щільність, зв'язність, структура, вологість, гранулометричний склад, наявність вкраплень, новоутворень, розподіл коріння тощо. Мул – сукупність елементарних грунтових часточок з діаметром менших 0,001 мм. Мульчування – покриття поверхні г. різними матеріалами (мульчею) з метою зниження випаровування вологи з г., регулювання температури г., застереження грунтової структури від руйнування, боротьби із проростками бур'янів і т.д. Мусковіт – мінерал з групи шаруватих силікатів підгрупи мусковіту. Діоктаедричний калієвий мінерал з високим вмістом Аl. Формула KAl2[AlSi3O10](OH)2. Н Набухання грунту – збільшення об'єму г. при зволоженні. Викликається поглинанням вологи мінеральними та органічними колоїдами. Кількісно залежить від гранулометричного складу, вмісту і складу обмінних катіонів. Найменша польова вологоємність – визначається кількістю води, яка утримується г. після стікання надлишку води [син.: польова вологоємність, найменша вологоємкість, field water capacity (амер.)]. Нальоти солей [син.: вицвіти солей] – дуже тонкі плівки солей, які викристалізувалися з грунтових розчинів на поверхні г. або його структурних окремостей. Намиті грунти – г., які сформувалися в умовах прояву делювіальних процесів, найчастіше приурочені до підніжжя схилів, днищ балок та яруг. За потужністю намитого шару вони розділяються (за С.С.Соболевим) на слабонамиті (до 20 см), середньонамиті (20-40 см) та сильнонамиті (більше 40 см). Нанорельєф [син.: карликовий рельєф] – найдрібніші елементи рельєфу, діаметр яких коливається в межах від декількох см до 0,5-1,0 м, відносна висота до 10 (рідше 30 см). Приклади Н. – мілкі западини, пагорбки, ховраховини, мерзлотні полігони, купини, грудки, утворені обробітком і т.д. Наноси – продукти руйнування г. і гірських порід, переміщені з місця свого утворення і перевідкладені водою, вітром і льодовиками. Наноси делювіальні [син.: делювій] – відклади, що накопичуються в нижніх частинах схилів та прилеглих ділянках річкових долин або озерних улоговин. Наноси іригаційні – відклади, утворені зрошувальними водами; накопичуються в каналах і на полях. Наноси річкові [син.: алювій] – відклади річкових вод, що формують сучасні відклади в руслах і заплавах річок. Напівгідроморфні грунти – група г., які формуються в умовах періодичного перезволоження поверхневими або підгрунтовими водами. Характеризуються присутністю в профілі ознак оглеєння. Неповнорозвинені грунти – г., в яких профіль не має повного набору генетичних горизонтів, характерних для г. даної зони. Нітрифікатори – група автотрофних мікроорганізмів, здатних отримувати енергію для життєдіяльності за рахунок окиснення неорганічних сполук азоту. Нітрифікація – процес мікробіологічного перетворення азоту в г. з аміачних форм в нітратні з утворенням селітр. Відбувається при участі аеробних мікроорганізмів. Селітри є важливим джерелом азоту для живлення рослин. Новоутворення в грунті – місцеві накопичення різних речовин, які морфологічно і хімічно відрізняються від основної маси грунтових горизонтів. Виникли в результаті грунтотворних процесів (ортштейни, конкреції, журавчики та ін.) Нонтроніт – високозалізистий діоктаедричний смектит. Відрізняється високими ізоморфними заміщеннями Si. на Аl в тетраедричних поверхах та більшим або меншим ступенем заміщення Аl на Fe в октаедричних поверхах. О Обвалування – 1. Огородження території земляними валами від затоплення. 2. Протиерозійний захід. Оболонка гідратна – оболонка вологи зв'язаної, що утворюється навколо колоїдних часток або іонів під впливом сил притягання між ними і дипольними молекулами води. Обробіток грунту контурний – протиерозійний обробіток г. уздовж горизонталей на складних схилах. Обмін іонний – обмін іонами між твердою фазою грунту і грунтовим розчином. Обробіток грунту безполицевий – засіб рихлення г. знаряддями, які не перевертають скиби. Оглеєння – складний біохімічний процес утворення глею. Оглинення – процес утворення глини в тій чи іншій частині грунтового профілю як наслідок грунтоутворення. Окиснення – в широкому розумінні – процес, при якому речовина, що окиснюється (атом, іон) позбавляється одного або декількох електронів; при цьому відбувається підвищення позитивної валентності елемента. Округ грунтовий – частина грунтової провінції або вертикальної грунтової зони, яка характеризується якісно однотипною структурою грунтового покриву, обумовленою особливостями рельєфу та грунтотворних порід. Окультурення грунту – спрямований вплив на г. з метою підвищення ефективної родючості, поліпшення його властивостей та режимів, які відповідають вимогам культурних рослин і забезпечують високі та сталі врожаї з високою якістю продукції. Оліготрофи – організми, мало вибагливі до наявності поживних речовин у середовищі існування, рослини, що ростуть на неродючих грунтах (біловус, сосна звичайна тощо). Опал – аморфні сполуки типу SiО2·nН2O. Виникає при руйнуванні силікатів багатьох порід, утворюється в живих організмах. Опідзолені грунти – г., в яких процес опідзолювання є супутнім основному. В такому разі термін додається до типової назви г. (чорнозем опідзолений, бурий лісовий опідзолений г. і т.д.). Опріснення [син.: розсолення, обезсолювання] – процес звільнення засолених грунтів і грунтових вод від легкорозчинних солей. О. досягається за допомогою комплексу меліоративних, агротехнічних, водогосподарських і гідротехнічних заходів. Опустелювання грунтів – поява в г. ознак, характерних для г., які формуються в пустельних умовах. Органічна частина грунту – за М.І.Лактіоновим, не є хімічно індивідуальною речовиною. Вона поєднує принаймні чотири складних за хімічним складом компоненти: 1) не розкладені (свіжі) органічні рештки; 2) низькомолекулярні та високомолекулярні органічні речовини – продукти розкладу органічних решток; 3) напіврозкладені, без форми і аналітичної будови органічні рештки – детрит; 4) специфічно грунтові продукти синтезу нових органічних сполук – гумусові речовини (гумус). Органічні рештки – відмерлі в г. або заорані в нього залишки рослинних і тваринних організмів. Орна "підошва" грунту – це негативне явище найчастіше має місце в безструктурних та слабоструктурних грунтах внаслідок ущільнення нижньої частини орного шару г. грунтообробними знаряддями. Ортоклаз – мінерал з групи польових шпатів, підгрупи ортоклазу. Формула K[AlSi3O8]. Основи обмінні [син.: основи поглинені, основи ввібрані] – катіони, що поглинені грунтовими колоїдами і здатні до обміну на катіони грунтового розчину або розчину електролітів при взаємодії грунту з ними. Осолоділі грунти – г., в яких основний процес грунтоутворення супроводжується процесом осолодіння. Осолодіння – процес утворення солодей та осолоділих г. Згідно з теорією К.К.Гедройца О. – процес деградації солонців, при якому обмінний Na+ в г. поступово заміщується на Н+, а реакція грунтового розчину з лужної переходить в кислу. Остепніння грунту – поява в профілі г. ознак, які притаманні г. степу, внаслідок зміни водного режиму. Осушення – комплекс гідротехнічних та інших заходів по вилученню надлишкової кількості води з г. та з його поверхні з метою поліпшення аерації г. Охорона грунтів – система заходів, які спрямовані на попередження ерозії, руйнування, забруднення, вторинного засолення г. і т.д., а також непродуктивного їх використання. П Пар термічний – один із засобів обробітку солонцевих або важких злитих г., який заключається у висушуванні на сонці і руйнуванні великих брил для покращення фізичного стану орного шару г. Пед – див. агрегат грунтовий. Педон – найменша природна одиниця (елемент) грунтового покриву. Педосфера – грунтовий шар Землі. Пептизація грунту – розпад грунтових агрегатів на елементарні частки внаслідок переходу грунтових колоїдів з стану гелю в стан золя. П. може викликатися як природними чинниками (наприклад, у солонцевих горизонтах), так і штучно – насиченням г. одновалентними катіонами. Переліг – грунт, залишений після декількох урожаїв на 8-15 років для "відпочинку" (відновлення родючості) при так званій переложній системі землеробства. Період вегетаційний – період активної життєдіяльності рослин. Підгрунтя – шар гірської породи, який залягає безпосередньо під товщею грунту. П. може бути того ж геологічного походження, що й материнська порода, або іншого (породи підстилаючі). Підзоли – підзолисті грунти з украй різко вираженою диференціацією профілю за морфологічними ознаками, складом і властивостями. Підзолисті грунти – зональний тип бореальних тайгово-лісових зон, сіалітні профільно-диференційовані грунти з такими найбільш характерними властивостями: значне збіднення мулом, фізичною глиною, півтораоксидами та основами верхніх горизонтів і збагачення їх кремнеземом, кисла реакція, висока ненасиченість основами, низький вміст гумусу (від 1 до 4%). Підтип грунтів – групи грунтів у межах типу, що якісно вирізняються проявом основного і додаткового процесів грунтоутворення, часто підтипи грунтів виділяються як перехідні утворення між близькими (географічно або генетично) типами грунтів (опідзолені чорноземи, дерново-підзолистий г. або типовий і звичайний чорноземи, каштанові, темно-каштанові грунти і т.д.). Піроксени – мінерали з групи ланцюгових силікатів з структурою з одиничних ланцюгів. До П. відноситься ряд мінералів: енстатит, діопсид, авгіт, егірин та ін. Піролюзит – мінерал з групи оксидів і гідрооксидів марганцю (МnО2) Піски зандрові – піски, відкладені потужними водно-льодовиковими потоками, які складають поверхню зандрових і флювіогляціальних рівнин. Піскування – спосіб поліпшення водно-фізичних властивостей г. через полегшення його гранулометричного складу; П. полягає в збагаченні верхнього шару г. піском. П. застосовується в овочівництві, садівництві та квітництві. Пісок фізичний – часточки твердої фази грунту, розмір яких більший за 0,01 мм. Плагіоклази – каркасні силікати групи польових шпатів, утворюють безперервну ізоморфну серію від альбіту Na[AlSi3O8] до анортиту CaAl2Si2O8. Плантаж [син.: плантажна оранка] – глибока оранка з обертанням пласта на глибину 50-70 см і більше. Пластичність грунту – здатність вологого грунту змінювати форму під впливом зовнішньої сили зі збереженням суцільності та наданої форми після усунення зовнішньої сили. Пливун – дрібний пісок або крупний пил з невеликою домішкою глинистих або мулистих часток, якому властива деяка плинність у стані насиченості водою. Площа водозбірна [син.: басейн] – територія, з якої стікають поверхневі або підземні води до водних артерій – річок, озер, а також до безстічних западин. Поверхні полігональні – ті, що розбиті пониженнями або тріщинами на багатокутники. Утворюються в результаті висихання, усадки та кріогенних процесів або сумісного впливу цих факторів. Поверхня питома грунту – сумарна поверхня всіх часток г., віднесена до 1 г або 1 см куб; найчастіше виражається в м кв/г або м кв/см куб. Поверхнево-глейові грунти – група г. які тимчасово перезволожуються та оглеюються під впливом поверхневих вод. Повітропроникність грунту – здатність грунту пропускати через себе повітря. Повітрообмін – обмін повітрям між г. та атмосферою внаслідок змін температури та вологості г., змін атмосферного тиску, пересування води, а також під впливом вітру та дифузії. Повітроємність грунту – об'єм грунтових пор, які утримують повітря, при вологості г., яка відповідає найменшій вологоємкості. Виражається у % від об'єму г. Повітря грунтове – гази, які знаходяться в грунті. Розрізняють: а) П.г. адсорбоване, поглинене грунтовими часточками і утримуване на їх поверхні в ущільненому стані сорбційними силами; б) П.г. защемлене, яке знаходиться в порах г. з усіх сторін ізольованих вологою; в) П.г. розчинене в грунтовій волозі; г) П.г. вільне, яке знаходиться в порах г., вільно переміщується в них і контактує з атмосферним повітрям. Повітряні властивості грунту – властивості, які визначають поведінку грунтового повітря: повітропроникність г., повітроємність г., здатність г. поглинати гази та обмінюватись ними з зовнішньою атмосферою. Залежать від пористості та структури г., кількості вологи в ньому. Повсть лісова – різновид лісової підстилки. Формується з рослинного опаду в трав'янистих лісах. Повсть степова – густо переплетені відмерлі сухі стебла та листя, що знаходяться на поверхні степових цілинних грунтів. Поглинання необмінне – поглинання грунтом катіонів або аніонів, яке не супроводжується виділенням в розчин еквівалентних кількостей іонів іншого роду. Поглинальна здатність грунту – здатність г. вбирати і утримувати різні речовини з навколишнього середовища. Розрізняють: механічну, фізичну, фізико-хімічну, хімічну та біологічну П.з.г. Поглинання фізичне [син.: необмінне, аполярне] – здатність г. поглинати речовини у вигляді цілих молекул. Таким шляхом г. поглинаються (сорбуються) гази, пари, масла, фарби. Поживні речовини в грунті – речовини або елементи, які потрібні для живлення рослин. Найголовніші з них азот, фосфор, калій, сірка, залізо. |