Грунтознавство
 Скачать 3.44 Mb.
|
|
Польові шпати – мінерали з групи каркасних силікатів без додаткових аніонів. Пори – [син.: пустоти] – різноманітні за розмірами і формою проміжки між первинними часточками та агрегатами г., які зайняті повітрям або водою. Пористість грунту [син.: порозність, шпаруватість] – сумарний об'єм пор між твердими часточками г. та всередині них, виражений у відсотках від загального об'єму г. в непорушеному стані. Пористість грунту капілярна – сумарний об'єм пор, які заповнюються водою при капілярному зволоженні грунту. Пористість грунту міжагрегатна – сумарний об'єм пор між агрегатами, виражений у% від об'єму всього г. Пористість грунту некапілярна – сума крупних пор та проміжків між структурними окремостями та часточками грунту. Поріг коагуляції – найменша концентрація електроліту, яка викликає початок коагуляції золів грунтових колоїдів. Породи осадові – П., які вкривають порівняно тонкою оболонкою (в середньому до 4,8 км) майже всю поверхню земної кори. Основним матеріалом, з якого утворилися осадові породи, є вивітрені магматичні породи. Породи підстилаючі – шар породи, який залягає під грунтотворною породою і відрізняється від неї за складом і властивостями та не охоплений процесом грунтоутворення. Породи органогенні – П., які складаються переважно із залишків рослинних і тваринних організмів (торф, трепел, сапропель та ін.). Породи грунтотворні [син.: породи материнські] – гірські породи, з яких утворюються г. Потенціальна кислотність грунту [син.: пасивна] – кислотність г., яка зумовлена вмістом обмінно-увібраних іонів водню та алюмінію в колоїдному комплексі г. Потенціал окисно-відновний грунту – міра напруженості та напрямку окисно-відновних процесів. Вимірюється в мВ як оборотний потенціал гладкого платинового (рідше платинованого) або іншого індиферентного електроду, зануреного у вологий г. За нульове значення приймають потенціал нормального водневого електрода. В автоморфних аерованих г. ОВП лежить у межах 300-600 мВ; заболочування та оглеєння знижують ОВП до 200 мВ і нижче. Потужність грунту – загальна глибина профілю г. (см) від денної поверхні до мало зміненої породи. П.г. може коливатися в значних межах залежно від умов грунтоутворення і типу г. – від декількох см до 2-3 м і більше. Присипка кремнеземиста – тонкий сірий або білуватий наліт на поверхнях структурних окремостей в опідзолених чорноземах, підзолистих, сірих лісових, осолоділих г., солодях і др. Провінція грунтова – частина грунтової підзони або зони, яка відрізняється специфічними особливостями г. та умов грунтоутворення, обумовленими різницею у зволоженні, континентальності клімату, температурі. Пролювій – відклади тимчасових бурхливих гірських потоків. Накопичуються біля підніжжя гір. Характерна ознака П. – гетерогенність складу. Промерзання грунтів – охолодження г. нижче 0°, яке супроводжується замерзанням грунтової вологи. Промочування наскрізне – зволоження всієї товщі грунту внаслідок просочування вологи від денної поверхні до дзеркала підгрунтових вод. Просадка – явище опускання ділянок денної поверхні внаслідок зменшення об'єму грунтово-підгрунтової маси, що викликається вилуговуванням розчинних солей, таненням льодових лінз або перепакуванням мінеральних часточок під впливом змочування. Проявляється на поверхні у вигляді западин, тріщин і т.п. Профіль грунту – сукупність генетично зв'язаних горизонтів, що закономірно змінюють один одного в г., на які розділяється материнська гірська порода в процесі грунтоутворення . Процес грунтотворний [син.: грунтоутворення] – процес утворення г. з материнської породи під впливом факторів грунтоутворення (рослинність та тваринний світ, клімат, рельєф, вік місцевості). Процеси анаеробні – процеси перетворення органічних і мінеральних речовин в г. , які відбуваються при недостатньому надходженні в г, кисню або при його повній відсутності, що веде до появи відновлених або недоокиснених сполук. Процеси аеробні – протікають в г. при достатньому надходженні кисню. Процеси грунтові – сукупність всіх фізичних, хімічних, біологічних та ін. процесів, які відбуваються в г. за час його розвитку, а також сьогодні. Псевдоміцелій – міцелій дріжджів, гіфи якого складені клітинами, що утворилися шляхом брунькування, а не ділення, як у справжньому міцелії грибів. Так само іменують виділення дрібнокристалічного кальциту у вигляді тонких ниточок, що помітні на стінках грунтового розрізу, (див. "карбонати в грунті") Р Радіоактивність грунтів – здатність г. до випромінювання альфа-, бета-, гамма-променів, зумовлена наявністю в г. і материнських породах природних і штучних радіонуклідів. Розряд грунтів – таксономічна одиниця класифікації г. Група г. у межах різновиду, яка виділяється за мінералого-петрографічними особливостями грунтотворних порід. Районування агрогрунтове – система поділу земної поверхні за ознаками подібності та різниці в грунтовому покриві з урахуванням усього комплексу природних факторів, що впливають на урожай: клімат, рельєф, рослинність та тваринний світ, грунтотворні і підстилаючі породи, природні води. Реакція грунтового розчину [син. реакція грунту] – співвідношення концентрацій іонів водню Н+ та гідроксилу ОН- у водній або сольовій (КСl) витяжці з грунту. Виражається водневим показником рН (див.). Реградація – термін, який у грунтознавстві звичайно застосовується для визначення процесів повернення до попередньої стадії грунтоутворення. Режим вологості грунту – сукупність усіх кількісних і якісних змін вологості г. в часі. Режим водний грунту – сукупність усіх процесів надходження води в г., її пересування в г., зміни її фізичного стану в г. та її витрати з г. (Див. Типи водного режиму грунтів). Режим гідротермічний грунту – сукупність усіх явищ надходження, витрат і переносу тепла та вологи в г. Режим окисно-відновний грунту – сукупність окисно-відновних процесів, які викликають зміни в часі окисно-відновного потенціалу в профілі г. Режим повітряний грунту – сукупність всіх явищ надходження повітря в г., його пересування в г., витрат з г., обміну газами між г., атмосферним повітрям, твердою та рідкою фазами г., споживання та виділення окремих газів живим населенням г. Режим поживний грунту – зміна вмісту в г. доступних для рослин поживних речовин протягом вегетаційного періоду; залежить від валових запасів поживних речовин, умов їх мобілізації в г. і від внесених добрив. Режим тепловий грунту – сукупність явищ теплообміну в системі приземний шар повітря – рослина – грунт – гірська порода, а також процесів теплопереносу та теплоакумуляції в самому г. Рекультивація грунтів – комплекс заходів, спрямованих на відновлення продуктивності порушених грунтів, а також на покращення навколишнього середовища. Реліктові грунти – г., які за багатьма властивостями не відповідають сучасним фізико-географічним умовам. Можна розпізнавати власне Р.г., в яких реліктові властивості переважають, та г. з реліктовими ознаками, в яких переважають властивості, зв'язані з сучасними умовами грунтоутворення. Рендзини [син.: дерново-карбонатні г.] – г., які формуються на малопотужній товщі продуктів вивітрювання вапняків, доломітів та ін. щільних карбонатних порід, в умовах промивного водного режиму під лісовою рослинністю. Р. звичайно щебенисті, збагачені гумусом (до 12-15%), закипають з поверхні. Ретроградація добрив – перехід легко засвоюваних рослинами форм поживних речовин добрив у г. у незасвоювані або важкозасвоювані форми. Речовини гумусові специфічні – власне гумусові речовини, що входять до складу органічної частини грунту. Речовини зольні – мінеральні речовини, які лишаються в попелі після спалювання органічної маси рослин. Речовини меліоруючі [син.: хімічні меліоранти] – P., що застосовуються для меліорації лужних або кислих г. і впливають на реакцію, склад і співвідношення компонентів в грунтових розчинах і поглинальному комплексі. До P.m.. відносяться гіпс, вапно, хлористий кальцій, сірчанокисле залізо, сірка, сірчана кислота та ін. Речовини поживні – речовини, необхідні для живлення рослин. Речовини поживні рухомі – легкорозчинні в різних витяжках форми сполук поживних речовин в г., які вважаються легкодоступними для рослин. Ризосфера – об'єм г., який безпосередньо прилягає до коріння рослин і відрізняється високою біологічною активністю. Різновид грунту – таксономічна одиниця класифікації г. Група г. у межах виду, які відрізняються за гранулометричним складом. Рогова обманка – група ланцюгових силікатів зі здвоєних ланцюжків (амфіболи). Родючість грунту – здатність г. задовольняти потреби рослин у поживних речовинах, воді, біотичному та фізико-хімічному середовищі. Розрізняють: Р.г. потенціальну, або природну, що виникла в процесі грунтоутворення і залежить від запасів поживних речовин і природних режимів, і Р.г. ефективну, яка створюється завдяки агрозаходам при використанні г. як засобу виробництва. Р.г. практично оцінюється врожайністю сільгоспрослин. Родючість грунту економічна – економічну родючість грунту треба розглядати як порівняльну вартісну оцінку врожаю, вирощеного на одиниці площі грунту. Розріз грунтовий – вертикальна стінка ями (шурфу), яка розкриває профіль г, Розсоли – природні води з мінералізацією понад 80 г/дм куб. Розсолонцювання – процес зміни складу поглинених катіонів і властивостей солонцевих г., який протікає природним шляхом або викликається меліоративними заходами. При цьому відбувається зменшення вмісту обмінного натрію та поліпшення водно-фізичних та інших властивостей солонцевих горизонтів. Основним меліоративним прийомом розсолонцювання є заміна обмінного натрію іоном кальцію з гіпсу та вилучення легкорозчинних солей промиванням г. Розчин грунтовий – волога грунтова з розчиненими в ній газами, мінеральними та органічними речовинами; рідка фаза г. Р.Г: знаходиться в плівковій капілярній або гравітаційній формах (найчастіше всі три форми). Бере участь у грунтотворному процесі, у фізико-хімічних і біологічних реакціях, у живленні рослин. Рослини культурні – рослини, властивості яких настільки змінені селекцією, що вони не здатні жити в природних угрупованнях, тобто це рослини, які живуть лише в умовах, створених людиною. С Самомеліорація солонців – спосіб меліорації солонців без внесення хімічних речовин, а оснований на залученні до орного шару гіпсу або вапна, що містяться в грунті, шляхом плантажної оранки. Сапропель – відклади, які утворюються на дні озер. С. складається з залишків рослинних і тваринних організмів, змішаних з мінеральними речовинами, які приносяться водою та вітром і перетворюються в анаеробних умовах. С. являє собою драглеподібну масу оливкового або ясно-сірого кольору. Сапрофіти – рослини, які живляться готовими органічними речовинами відмерлих організмів. До них належать деякі види водоростей, грибів, актиноміцетів, бактерій та паразитичних квіткових рослин. До С. також відносять вільно існуючі гетеротрофні мікроорганізми, що приймають участь у мінералізації органічних речовин у грунті. Сірі лісові грунти – утворюються під суббореальними широколистяними лісами в умовах помірно континентального, а також під модринними та березовими лісами в умовах континентального клімату. В межах типу С.л. г. виділяють три підтипи: ясно-сірі, сірі й темно-сірі. Сіроземи – г. зі слабо диференційованим профілем. Формуються в пустельно-степовій зоні субтропічного поясу, переважно на лесах і лесовидних суглинках. Розділяються на три підтипи: ясні, типові, темні. Сидерація – заорювання в грунт спеціально вирощених зелених рослин (сидератів), які збагачують його азотом і органічними речовинами. Сидерит – група безводних карбонатів. Формула FeCO3 В г. зустрічається рідко. Можлива присутність у грунтотворних породах і г. при відновлювальних умовах (болотних, лучних, заплавних). Силікати шаруваті – мінерали, основу структури яких складають шари, складені з тетраедричних кремнекисневих та октаедричних алюмомагнійгідроксильних поверхів. До С.ш. відносяться глинисті мінерали. Симбіоз – співжиття організмів різних видів в умовах тісного просторового контакту, з якого партнери (симбіонти) отримують взаємну вигоду, наприклад, бульбочкові бактерії та бобові рослини, гриби і водорості у лишайниках, вищі рослини і гриби. Синерезис – явище, властиве колоїдам. Суть його полягає в тому, що під дією сил поверхневого натягу, зменшуючись в об'ємі, гель витискує із себе воду, яка зв'язана з міцелами. Система позначень горизонтів грунту – прийняті в грунтознавстві скорочені позначення горизонтів і шарів грунту у вигляді індексів (напр.: А, В, С або Н, Е, І, Р). Систематика грунтів – розподіл грунтів у певному порядку, система таксономічних одиниць (див.) Часто в літературі вживається як синонім терміна класифікація г. Скелетні грунти – г., які складаються переважно з вивітрених уламків щільних порід, змішаних з дрібноземом. Склад грунту агрегатний – вміст фракцій агрегатів різних розмірів. Виражається в % від маси сухого грунту. Склад грунту валовий хімічний – вміст у г. Si, Al, Fe, Mn, Ca, Mg, К, Na, P, S та мікроелементів (або їх оксидів), виражений в% від маси сухого грунту. При визначенні С.г.в.х. враховують втрати при прожарюванні, вміст вуглекислоти карбонатів, гумусу, гіпсу, водорозчинних солей. Склад грунту гранулометричний – вміст у г. часточок грунтових елементарних різного розміру, які об'єднуються у фракції гранулометричних елементів. Виражається в% від маси сухого грунту. Складення грунту – за С.І.Долговим, під складенням г. розуміють характер взаємного розташування в просторі елементарних грунтових часточок і грунтових агрегатів і притаманні цьому розташуванню об'єм і конфігурацію порового простору г. Основні показники складення г.: щільність, пористість. Смектити – мінерали з групи шаруватих силікатів, мають трьохповерхову 2:1 лабільну структуру. Смуга лісова полезахисна – штучні лісові насадження у формі смуг, призначені для захисту фунту від вітрової ерозії, поліпшення водного режиму, захисту сільгоспрослин від суховіїв тощо. Соліфлюкція – зсування по мерзлому підгрунтю відталого шару г. або підгрунтя, перенасиченого водою, звичайно суглинкового гранулометричного складу та в умовах кріогенезу. Солоді – галогенні різко диференційовані звичайно гідроморфні грунти, що мають морфологічні та фізико-хімічні властивості, зумовлені наявністю обмінних Н+ та Аl3+ в колоїдному комплексі верхніх генетичних горизонтів; наділені кислою реакцією грунтового розчину. Солонець – г., в якому обмінний натрій складає >15% від ємності поглинання в ілювіальному горизонті. Солонцюваті грунти – група грунтів різних типів, які (на родовому рівні) мають морфологічні та фізико-хімічні властивості, зумовлені наявністю обмінного Na в колоїдному комплексі. За ступенем вираження солонцюватості С.г. поділяються на слабо-, середньо- та сильносолонцюваті. Солончаки – група грунтів, які містять у профілі високі концентрації легкорозчинних солей, особливо в поверхневих шарах (0,5-2,0% в 0-30 см шарі). Спілість грунту – стан г. за вологістю, при якому г. найліпше піддається обробітку, добре кришиться з найменшим тяговим зусиллям. Стійкість грунту екологічна – здатність грунту зберігати свої параметри в умовах дії зовнішнього фактора в тому діапазоні значень, який забезпечує стабільність функціонування екосистеми в цілому. Стік – стікання, переміщення вільної води по земній поверхні або в грунтовій товщі. Виділяють такі основні типи С: поверхневий, внутрішньогрунтовий, дренажний, підземний. Структура грунтового покриву – форми просторових змін елементарних грунтових ареалів, в різній мірі генетично зв'язаних між собою, що створюють певний просторовий малюнок. Структура грунту – окремості (агрегати, грудки ) різної величини, форми; якісного складу, на які розпадається г. у стані фізичної спілості. Кожний агрегат (грудка) – комплекс механічних елементів, зв'язаних в макро- (діаметр більше 0,25 мм) та мікроагрегати (менше 0,25 мм) органо-мінеральними колоїдами, коренями рослин, детритом. Структура грунту агрономічно цінна – водостійкі агрегати з пористістю не нижче 40%, розміром від 0,25 до 10 мм, вміст яких зумовлює фізичний стан і біологічну активність грунту. Структура грунту кубоподібна – тип структури г. (за Захаровим С.В.), ознакою якого є кубоподібна форма макроагрегатів – однаковість усіх трьох осей. Структура грунту плитоподібна – тип структури г. (за Захаровим С.В.), ознакою якого є розвиток макроагрегатів за двома горизонтальними осями. Структура грунту призмоподібна – тип структури г. (за Захаровим С.В.), ознакою якого є видовжена форма макроагрегатів, з переважним розвитком по вертикальній осі. Структурність грунту – здатність г. розпадатись на окремі грудочки або агрегати при розпушуванні його в умовах оптимальної вологості. Ступінь еродованості грунтів – ступінь руйнування (зменшення потужності або зникнення) верхніх найбільш родючих горизонтів г. внаслідок водної та вітрової ерозії. Визначається через порівняння з нееродованим аналогом того ж г. |