Зацерковний В.І. та ін. ГІС та бази даних. І бази даних
 Скачать 31.1 Mb.
|
|
Тематичні карти містять відомості з різних галузей природознав- чих наук (геологія, гідрологія, океанографія, ґрунтознавство, землекорис- тування, флора й фауна тощо). Призначення карти відображене в її масштабі, змісті та формі. Карти природи. Це найбільш різноманітна за тематикою група карт, яка включає карти геологічної будови та ресурсів надр, геофізичні карти, карти рельєфу земної поверхні та дна океанів, метеорологічні й кліматичні, гідрологічні й океанографічні, ґрунтові, геоботанічні, меди- ко-географічні, ландшафтні, загальні фізико-географічні, охорони приро- ди. Серед карт земної кори та її ресурсів виділяють геологічні й тектонічні, четвертинних відкладень, новітньої тектоніки й корисних копалин, а також гідрогеологічних та інженерно-геологічних карт. До групи карт рельєфу належать гіпсометричні, морфометричні (кути нахилу місцевості, експозиція схилів, горизонтальне і вертикальне розчленування рельєфу тощо) та геоморфологічні карти. Тематика кліматичних карт дуже різноманітна. Сюди входять харак- теристики кліматоутворюючих факторів, карти термічного й вітрового режиму, режиму зволоження, атмосферних явищ, прикладні синтетичні та комплексні карти, наприклад, агрокліматичні, біокліматичні тощо. Трохи менш традиційними є карти заледеніння, лавин, мерзлоти. Карти поверхневих вод поділяють на гідрографічні, водного режиму (річний, сезонний, місячний, максимальний і мінімальний стік, внутріш- ньорічний розподіл стоку тощо), льодового режиму, окремих гідрологіч- них явищ (повідь, паводків, межені, повеней), характеристик стоку (твердий стік, гідрохімія, температури), оцінок поверхневих вод (водного балансу, ресурсів тощо). Серед карт ґрунтів і земельних ресурсів основною є ґрунтова карта, яка відображує генетичну характеристику ґрунтів, їх механічний склад і ґрунтоутворюючі породи. Залежно від специфіки території створюють карти ерозії, засолення ґрунтів тощо; при характеристиці рослинного 198 покрову відображають сучасний рослинний покрив (на фоні корінного) лісу, природні кормові угіддя. Класифікація карт тваринного світу передбачає карти тваринного розселення, зоогеографічні, тваринних ресурсів і форм їх використання, охорони та збагачення тваринного світу. В коло медико-географічних карт включають карти медико-геогра- фічної оцінки території, нозогеографічні карти, спеціалізовані карти при- роди або соціально-економічні карти для медичної географії та рекомен- даційні карти, пов’язані з вирішенням проблем оздоровлення території. Серед карт природи розрізняють ландшафтні карти і карти фізико- географічного районування. До цієї ж групи можна віднести космічні тематичні карти (космофотогеологічні, космофототектонічні, космофото- ландшафтні тощо). Соціально-економічні карти (промисловості, сільського господарст- ва, транспорту, загальноекономічні, народонаселення тощо). Карти народонаселення. Для характеристик народонаселення засто- совують способи картографічного зображення, які локалізують явища за пунктами або площами, причому більшість аспектів виражає об’єкт карто- графування в кількісній мірі, за винятком етнографічних особливостей населення. Серед карт народонаселення виділяють: розміщення населення по території та розселення (характеристика чисельності населення в населе- них пунктах і по районах, щільність сільського населення, рівномірність розташування населених пунктів, типи розселення); етнографічна й антро- пологічна характеристика народонаселення (характеристика народона- селення за національністю, способом життя, культурою); демографічна характеристика (відображення статевовікової структури, природного та механічного руху населення); соціально-економічна характеристика (відображення соціально-класової структури суспільства і розгорнута характеристика трудових ресурсів). Економічні карти. Даний клас карт найбільш численний і різно- манітний серед карт соціально-економічної тематики. Розрізняють карти промисловості з поділом на видобувну та переробну або більш детальне подання за кожною галуззю промисловості (нафтова, вугільна, харчова, шкіряна, текстильна, деревопереробна, металопереробна, хімічна тощо). Ще більш численними є карти сільського господарства. Вони широко використовують характеристику природних ресурсів з їх господарською оцінкою, передусім земельних фондів, трудових ресурсів, матеріально- технічної бази сільського господарства тощо (рис. 5.7). 199 Рис. 5.7. Приклади карт сільськогосподарських угідь Галузеві карти сільськогосподарського виробництва поділяють на карти землеробства та тваринництва, які, у свою чергу, характеризують умови виростання культур, їх врожайність, собівартість і витрати на виробництво, розміщення видів худоби, структуру стада, продуктивність тварин, собівартість основних видів продукції, забезпеченість худоби природними кормовими угіддями тощо. Щодо карт загальної характеристики сільського господарства, то їх можна поділити на карти сільськогосподарського використання земель, виробничих типів сільськогосподарських підприємств, сумарних виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських земель, вартості валової та товарної продукції на 1 га сільськогосподарських земель, сільськогосподарських районів. Схеми внутрішньогосподарського землевпорядкування, що містять також інформацію про ґрунтовий покрив, зазвичай виготовляються в масштабах 1:25 000 і 1:10 000. Для населених пунктів існують архітектур- ні плани різних масштабів (1:5 000, 1:2 000, 1:500), на які нанесені вулич- на мережа, контури будинків, межі ділянок землекористування, підземні й наземні інженерні комунікації. Однак ці матеріали виконані в умовній системі координат, і для їх використання разом з іншими джерелами необхідне виконання певних просторових перетворень (рис. 5.8). Карти лісового господарства характеризують поширення та вико- ристання лісових ресурсів. Карти транспорту відображають розмаїтість прояву діяльності всіх видів транспорту (автомобільного, авіаційного, морського, залізничного), а також дають їх загальну комплексну характеристику. На картах також зображують засоби зв’язку. Серед будівельних карт можна виділити карти капітального будів- ництва, будівельних і монтажних організацій, матеріально-технічної бази та територіальних комплексів будівництва. Менш поширені карти торгівлі та фінансів. Логічним завершенням блоку економіки є загальноекономічні карти [24]. 200 Рис. 5.8. Фрагмент схеми землевпорядкування масштабу 1:10 000 Політичні карти (кордони адміністративного поділу території, комплексні атласи тощо). Ця група картографічних матеріалів є надзвичай- но інформативною для ГІС, оскільки відомості, які наводяться в них, подаються в уніфікованій, систематизованій формі: з урахуванням проекції, масштабу, актуальності, достовірності та інших параметрів. Історичні карти створюються на географічній основі, є математично визначеним, зменшеним, узагальненим образно-знаковим зображенням історичних подій, явищ, процесів або періодів. Зображення демонструються на площині в певному масштабі з урахуванням просторового розташування об’єктів. Карти в умовній формі показують розміщення, стан, сполучення та зв’язки історичних подій і явищ, що відбираються та характеризуються відповідно до призначення даної карти тощо. Крім карт, джерелами даних можуть виступати й інші картографічні джерела: географічні атласи, рельєфні карти, що відтворюють земну поверхню у вигляді тривимірної об’ємної моделі, профілі (вертикальні розрізи земної кори за певними напрямками, побудовані в масштабі, які містять умовні позначки, подають земну поверхню й розміщені поблизу неї явища в узагальненому вигляді), блок-діаграми (є поєднанням перспективного зображення земної поверхні із профілями) тощо. 201 5.2.2. Типи картографічної інформації Під час виведення інформації виникає проблема відображення ре- зультатів аналізу, при вирішенні якої необхідні знання про картографічні методи та критерії дизайну. Для створення карти необхідно відібрати певні реальні об’єкти, згрупувати відібрані об’єкти (наприклад, мости, будинки, залізниці), спростити хвилясті лінії (наприклад, узбережжя), збільшити ті з віді- браних об’єктів, які дуже малі, щоб читались у масштабі карти, ввести умовні знаки для різних класів відібраних об’єктів. Існують три основні типи картографічної інформації: 1) просторова інформація, що описує положення й форму геогра- фічних об’єктів і їх просторові зв’язки з іншими об’єктами, наприклад, населення міста, або того, хто мешкає за вказаною адресою. Ця форма подання просторових даних складається з різних координатних систем, проекцій, наборів символів, методів спрощення й генералізації. Головною причиною високої оцінки можливостей карт у відображе- нні реальності є те, що вони є найбільш зручним графічним інструментом, створеним для передачі просторової інформації. Однак одних просторових даних недостатньо для опису картографічної чи складної графічної інфор- мації. Картографічні об’єкти мають і описову інформацію; 2) атрибутивна (семантична) інформація надає опис про особли- вості об’єктів, які розташовані на карті. Сукупність можливих атрибутів визначає клас атрибутивних моделей ГІС. Атрибутивні дані зберігаються в ГІС у табличній формі (рис. 5.9). Таблиця, яка зберігає атрибути об’єктів, називається таблицею атрибутів. Рис. 5.9. Типи картографічної інформації Кожному просторовому об’єктові відповідає рядок у атрибутивній таблиці, де містяться його основні характеристики Таблична форма подання атрибутивних даних 202 Атрибути, що відповідають тематичній формі даних і визначають різні ознаки об’єктів, також зберігаються в таблицях. Застосування атри- бутів дозволяє здійснювати аналіз об’єктів бази даних із використанням стандартних операцій, що підвищують ефективність при тематичному картографуванні. Крім того, за допомогою атрибутів можна типізувати дані та впорядкувати опис для широкого набору некоординатних даних. Таким чином, атрибутивний опис доповнює просторовий, разом із ним створює повний опис моделі ГІС і вирішує завдання типізації вихід- них даних, спрощуючи таким чином процеси класифікації й обробки; 3) топологічна інформація описує взаємне розташування об’єктів відносно один одного. 5.2.3. Координатна та висотна системи картографічних джерел Одним із найважливіших елементів карт, що впливають на точність подання об’єктів у просторі, є координатна й висотна системи. Вивчення планового (координати х і y) та висотного (координата Н) місцеположен- ня і часових взаємозв’язків точок, ліній і площин, досягається шляхом візуального аналізу однієї чи декількох тематичних карт, на яких зобра- жені окремі елементи земної поверхні. Картографічна символіка дозволяє характеризувати різні просторові умови за допомогою ліній різної тов- щини, умовних знаків і пояснень. Топографічні карти створюються в графічній, цифровій та елект- ронній формах у єдиній системі координат і висот за уніфікованими та погодженими між собою умовними знаками та класифікаторами. Для просторової прив’язки та копіювання даних при побудові бага- тьох картографічних баз даних, включаючи тематичні карти й цифрові мо- делі рельєфу, використовуються топографічні карти – загальногеографічні карти універсального призначення, що детально зображують місцевість. Топографічна карта – загальногеографічна карта універсального призначення, місцевість, що детально відображається. У зміст карти входять такі елементи: опорні геодезичні пункти, господарські та куль- турні об’єкти, рельєф, гідрографія, рослинність, ґрунти, дороги, об’єкти зв’язку, межі й огорожі. За масштабами карти поділяють на три основні групи: • топографічний план – масштаб 1:10 000 і більше; • топографічна карта – масштаб 1:25 000 – 1:500 000; • географічна карта – масштаб 1:1 000 000 і дрібніше. Незалежно від методу створення та оновлення, цифрові топогра- фічні карти повинні відповідати таким основним вимогам: – забезпечувати можливість автоматизованого визначення даних про місце розташування об’єктів і їхні характеристики; 203 – включати цифрове значення кількісних та якісних характеристик і кодів об’єктів у прийнятій системі класифікації та кодування картогра- фічної інформації; – мати таку структуру подання інформації, яка б забезпечувала можливість внесення змін і доповнень, можливість її конвертації у то- пологічні або нетопологічні формати ГІС та виділення незалежних моде- лей визначених елементів змісту карт (гідрографії, населених пунктів, доріг і придорожніх споруд, рельєфу, рослинного покриву та ґрунтів). Математичною основою топографічних карт є сукупність матема- тичних елементів карти, що визначають математичний зв’язок між картою та поверхнею землі, яка на ній зображена. До математичних елементів топографічних карт належать: – картографічна проекція; – масштаб; – координатні сітки; – система розграфлення та елементи компонування. Геодезичною основою топографічних карт усіх масштабів є: – у плановому відношенні – пункти Державної геодезичної мережі, геодезичних мереж згущення і точки планової зйомочної мережі, плоскі прямокутні координати яких обчислені на площині в конформній проекції Гаусса-Крюгера в шестиградусних зонах у державній системі координат; – у висотному відношенні – пункти та репери висотної геодезичної мережі, пункти державної геодезичної мережі та геодезичних мереж згу- щення, а також точки висотної зйомочної мережі, висоти яких приведені до прийнятого вихідного рівня у Балтійській системі висот. Топографічні карти всіх масштабів створюються в рівнокутній поперечно-циліндричній проекції Гаусса (рис. 5.10), яка обчислюється за параметрами еліпсоїда Красовського в шестиградусних зонах. Рис. 5.10. Рівнокутна поперечно-циліндрична проекція Гаусса Сітка координатних ліній є невід’ємним атрибутом будь-якої геогра- фічної карти. Виділяють два види координатної сітки: картографічну та сітку прямокутних координат. Перша – це лінії меридіанів і паралелей, а друга утворена лініями, паралельними основним осям – OX і OY. 204 Початком плоских прямокутних координат проекції є перетин осьового меридіана зони (вісь X) та екватора (вісь Y). На топографічних картах показуються картографічна (система В, L, Н) та прямокутна (кілометрова) координатні сітки (рис. 5.11). а б Рис. 5.11. Система прямокутних координат на топографічних картах: а – однієї зони; б – частини зони Примітка. Для ГІС актуальною є проблема розробки коректної індексної карти України, областей районів і міст, яка зводиться до відповідного топографо-геодезич- ного забезпечення створення покриття на великі ділянки місцевості з врахуванням кривизни Землі. Визначення площ великих ділянок місцевості – області, міста, району, сільської ради або великого господарства – може привести до значного спотворення, якщо не враховувати кривизну Землі. Наприклад, якщо відстань від осьового меридіану зони Гаусса-Крюгера стано- вить 200 км, то відносне спотворення площі складає 1/1000, а площу в 1000 га, отриману з плану або обраховану за прямокутними координатами у проекції Гаусса-Крюгера, треба зменшити на 1 га. Враховуючи те, що плани земельних ділянок для державних актів на право володіння або користування землею виробляються в прямокутних сис- темах координат, необхідно розробити методику топографо-геодезичного забезпечення ведення земельного кадастру з урахуванням редукційної проблеми. За діючою методикою складання планів кожної окремої земельної ділянки ґрун- тується на лінійних і кутових вимірах, до яких не внесені поправки за редукування на поверхню відносності та на площину Гаусса-Крюгера. Разом з тим, при введенні баз даних автоматизованої системи державного земельного кадастру зі створенням зе- мельно-кадастрового покриття на значні території, необхідне врахування кривизни Землі. Проблема може бути вирішена введенням двох систем координат: геодезичної системи координат В, L для введення баз даних автоматизованих систем земельного кадастру; локальної системи координат, похідної від системи координат Гаусса- Крюгера, або Гаусса-Боага (UТМ), в яких мінімізовано спотворення лінійно-кутових вимірювань і площ ділянок, для топографо-геодезичних робіт. 205 5.2.4. Алгоритм застосування картографічних знань Вихідні карти й плани на паперових (лавсанових, алюмінієвих та ін- ших) носіях зазвичай неоднорідні всередині кожного аркуша, тобто різні об’єкти відображені на них із різною точністю, їхній стан зафіксований у різний час. Отже, просторові відношення між об’єктами на карті (плані) можуть бути зафіксовані неправильно або з похибками. Також внаслідок того, що іноді паперові карти мають погану якість (знос від тривалого використання, застарілі дані тощо), при цифруванні різних тематичних карт однієї й тієї ж території виникають проблеми, бо одні й ті ж об’єкти, зображені на різних картах, при накладанні не співпадають. Алгоритм застосування картографічних знань при роботі з ГІС представлений на рис. 5.12. Рис. 5.12. Алгоритм застосування картографічних знань при роботі з ГІС У багатьох випадках найбільш складною частиною постановки даних у ГІС є їх співвіднесення з місцем – геокодуванням. Геокодування – прив’язка до карти об’єктів, розташування яких у просторі задається відомостями з таблиць баз даних. Геокод може бути представлений: • географічними або декартовими координатами об’єктів; • адресами об’єктів (наприклад, при прив’язці даних паспортної служби або податкової інспекції); • поштовими індексами (наприклад, у випадку аналізу діяльності поштових терористів); Визначення території картографування Визначення змісту карти Вибір способу картографічного відображення Проектування і специфікація картографічних знаків Прийняття рішення щодо створеної карти (змінити, використовувати, змінити) Визначення (відтворення) картографічних шарів Пошук і представлення вихідних даних Перевірка обраних картографічних способів на сумісність застосування Вибір способу аналізу і використання карти Визначення відповідності створеної карти просторовій задачі, вибір шляхів і способів вдосконалення 206 • відстанню від початку лінійних маршрутів (наприклад, при прив’язці даних про аварії на нафтопроводах або аварійно-загрозливому наближенні рослинності до повітряних ліній електропередач). Функції геокодування дозволяють "прив’язати" бази даних, які створюють більшість установ, що обслуговують урбанізовані території та населення, яке на них мешкає, до карт території. 5.3. Дані дистанційних досліджень Оскільки етап "первісного накопичення", який бере дані з фондів існуючих паперових карт досить швидко завершиться, то постає проблема оновлення й актуалізації карт у ГІС. Саме тому, одним із найважливіших джерел даних для ГІС стануть дані дистанційного зондування (ДДЗ). Космічні й аерофотознімки як джерела даних із кожним роком все більше домінують над традиційними картами. ДДЗ поєднують усі типи даних, отриманих з носіїв космічного (пі- лотовані орбітальні станції, кораблі багаторазового використання ("Шаттл", "Буран"), автономні супутникові знімальні системи) та авіацій- ного базування (літаки, гелікоптери, радіокеровані апарати) і складають значну частину дистанційних даних, на відміну від знімань, отриманих в умовах фізичного контакту з об’єктами знімання. До неконтактних (дистанційних) методів знімання, крім аерокос- мічних, відносять різноманітні вимірювальні системи морського (надвод- ного) та наземного базування, включаючи, наприклад, фототеодолітну зйомку, сейсмо-, електро-, магніторозвідку й інші методи геофізичного зондування надр, гідроакустичні знімання рельєфу морського дна за допомогою гідролокаторів бокового перегляду, інші способи, засновані на реєстрації власного або відбитого сигналу хвильової природи. ДДЗ – дані про поверхню Землі або об’єкти, розташовані на ній, які були отримані у процесі знімань дистанційними методами. Методи дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) базуються на реєстра- ції й подальшій інтерпретації відбитої сонячної радіації (електромагнітних хвиль) від поверхні ґрунту, рослинності, води та інших об’єктів, а також теплового випромінювання Землі (рис. 5.13). Будь-який об’єкт випромінює і відбиває електромагнітну енергію у відповідності з особливостями його природи. Саме такі відмінності в довжинах хвиль і інтенсивності випро- мінювання можуть бути використані для вивчення певного віддаленого об’єкта без безпосереднього контакту з ним. 20 Рис. 5.13. Методи здійснення дистанційного зондування 207 208 Винесення пристроїв реєстрації в повітряний або навколоземний простір дозволяє більш широко охопити території порівняно з наземними методами досліджень. Під дистанційним зондуванням розуміють дослідження некон- тактним способом, різноманітні види знімань з літальних апаратів – атмосферних і космічних, у результаті яких утворюється зображення земної поверхні в певному діапазоні (діапазонах) електромагнітного спектра. Знімки є істотно інформативнішими, чим побудована на їх основі карта, яка, по суті, є "редукованою" версією (моделлю) вихідного мате- ріалу. Космічний знімок місцевості та карта співвідносяться один з одним, як фотопортрет з ескізом, виконаним за допомогою олівця. Знімки значно швидше "зчитуються" непідготовленим користува- чем, ніж карти. При цьому вони містять цінну інформацію не тільки про статичні об’єкти на місцевості, але й динамічні характеристики, на- приклад, як напруженість і характер руху транспорту на автомагістралях. Знімки надзвичайно корисні для використання в системах оператив- ного управління й реагування, при ліквідації наслідків розгулу стихій і техногенних катастроф, у військовій справі та логістиці. Сучасні системи ДЗЗ дозволяють отримувати не тільки чорно-білі (панхроматичні) зобра- ження, але й багатоканальні знімки, що містять роздільні зображення на різних ділянках спектра, в тому числі й невидимих простим оком. Види знімань. Розрізняють аеро- та космічні знімання. Але якщо їх детально проаналізувати, то з точки зору кінцевого користувача, принци- пової різниці між ними не існує. Так, це дійсно знімання з різних літаль- них апаратів і з різних висот. Уявлення про різкі відмінності космічних і аерознімань народилось тоді, коли вперше з’явились доступні знімки з космосу. Вони були дрібномасштабними, охоплювали одним кадром цілі регіони (що дійсно неможливо було виконати за допомогою аерозніма- ня), часто були багатозональними (що на той час було малозвично, хоча й можливо для аерознімання), нарешті, саме через космічні знімки систем LANDSAT TM і LANDSAT MSS широкі кола фахівців уперше познайо- милися з цифровими ("сканерними") знімками. Для прикладу на рис. 5.14 представлене зображення території Києва, отримане за допомогою американського супутника Landsat. Основна відмінність між аеро- й космічними зніманнями полягає у висоті, з якої відбувається знімання, що впливає на масштаб отримува- ного зображення. Це призводить до відмінностей у розрізненості і в пло- щині, що покривається одним кадром: на аерознімках, можна побачити об’єкти розміром в одиниці сантиметрів, для космічних знімків розріз- нення лінійних об’єктів довжиною 0,51 – дуже добрий показник. Зате площі, які покриваються одним кадром космічного знімку, можуть бути 209 надзвичайно великими: тисячі, десятки тисяч квадратних кілометрів і навіть більше. Дрібномасштабні знімання дозволяють охоплювати цілі регіони і виявляти такі узагальнені особливості, які при спробі відтворення їх за дрібними фрагментами дослідити неможливо. Аерознімання (рис. 5.15) можуть здійснюватися майже з будь-яких висот польоту в межах можливостей літального апарата. Рис. 5.14. Знімок м. Києва, отриманий за допомогою американського супутника Landsat Рис. 5.15. Аерофотознімання Космічні знімання здійснюють із висоти понад 100 км. Зазвичай, типові масштаби зображень, отримувані під час аерознімання – 1:5 000– 1:60 000, а для космічних знімань у різних випадках – це 1:20000 і дрібніші. Останнім часом матеріали космічних знімань стали більш доступ- ними для різних користувачів і, як правило, ці матеріали дешевші, ніж матеріали аерознімань, хоча мають при цьому задовільну якість. Нині вони перетворились у новий інструмент досліджень, який швидко розвивається й удосконалюється. Крім того, основний об’єм космічних знімків – це знімки зі штуч- них супутників Землі, а не з пілотованих апаратів. Системи збору ДДЗ. У сучасному ДЗЗ можна розрізнити дві основні системи збору й перетворення вихідних даних для ГІС: – аналогову; – цифрову. 210 До аналогових належать традиційні фотограмметричні методи отри- мання зображень, які потребують подальшої обробки для перетворення у цифрову форму. Системи з телевізійною реєстрацією хоча й існують, але їх частка, за винятком деяких спеціальних випадків, є незначною. У фотографічних системах все відбувається приблизно так, як і у звичайному фотоапараті: зображення фіксується на плівку, яка після приземлення літального апарату або спускної капсули проявляється і сканується для використання в комп’ютерних технологіях. До цифрових належать дані, які отримують від сканерів у керуючому режимі та в реальному масштабі часу і які реєструються на магнітних носіях у цифровому вигляді. Зображення формується лінійно розташованим набором світлочутливих елементів і системою розгорнення (найчастіше оптико-механічною). Крім того, все більшого поширення отримують систе- ми з плоскими двомірними матрицями світлочутливих елементів. І хоча в останньому випадку ніякого реального розгортання зображення як у скане- рі не відбувається, такі цифрові системи за традицією також називають сканерами. Використання цифрових даних більш доцільне, тому що потребує менше витрат на обробку, оскільки дані надходять значно оперативніше (результати космічних знімань надходять на Землю по радіоканалу, тому не треба чекати, поки апарат витратить увесь запас плівки, і на Землю буде скинута капсула, плівка в ній буде проявлена та відсканована). Використання дистанційних методів дозволяє застосовувати стерео- пари (два сусідніх знімки, які зображують ділянку місцевості в смузі по- здовжнього чи поперечного перекриття) для побудови цифрових моделей рельєфу (ЦМР). Результат знімання, тобто отримане зображення, характеризується: – спектральними діапазонами, які фіксує система (число й градації цих діапазонів); – геометричними особливостями отримуваного зображення (вид проекції, розподіл викривлень); – радіометричною розрізненістю, тобто кількістю градацій яскра- вості, які фіксуються системою; – часовою розрізненністю, тобто мінімальним проміжком часу, через який проводиться повторне проведення знімання. Наземна обробка ДЗЗ. Обробка даних призначена для видалення систематичних радіометричних і геометричних похибок і покращення якості зображень. Схема обробки даних ДЗЗ представлена на рис. 5.16. 21 Рис. 5.16. Схема обробки даних ДЗЗ ВХІДНІ ДАНІ • вхідна карто основа • матеріали зйомок та метадані: - WorldView - GeoEye - RapidEye - ALOS - Pleiades • матеріали польових робіт: - ГЛОНАСС / GPS зйомка - польова зйомка Схема обробки даних ДЗЗ ФОТОГРАМ- МЕТРИЧНА ОБРОБКА • ортотрансформування • створення мозаїк • побудова цифрових моделей рельєфу |