правове становище арбітражного керуючого. Інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України
 Скачать 26.71 Kb.
|
|
Тема доповіді: «Правове становище арбітражного керуючого» Почнімо з того,що абзац 2 статті 1 «Кодексу України з питань банкрутства» визначає поняття «арбітражного керуючого»,а саме- арбітражний керуючий - фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статус арбітражного керуючого визначений наступним чином (керуючись абзац 2 частини 1 статті 1 Закону): арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Також,якщо порівнювати ці два нормативно-правових акти,то статус «арбітражного керуючого» відповідно до Закону виникає у особи лише за умови її призначення господарським судом у будь-якій справі про банкрутство, тобто до моменту такого призначення закон визначає, що особа не має такого статусу. Відповідно ж до Кодексу особа набуває статусу арбітражного керуючого з моменту отримання свідоцтва та внесення інформації про неї до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. У літературі було обґрунтовано позицію про те, що арбітражний керуючий є обов’язковим учасником провадження у справі про банкрутство, на якого покладається виконання завдань для чого йому надається обсяг специфічних повноважень, зумовлених характером та спрямованістю справи про банкрутство. Арбітражний керуючий не може бути визнаний ані представником кредиторів, ані органом державної влади, ані органом юридичної особи - боржника, і його особливий публічно-правовий статус, зумовлений особливостями справ про неспроможність, поєднує в собі елементи правових статусів кожного з перелічених суб’єктів, але жодним з них не вичерпується. Таким чином,проаналізуваши дане визначення терміну, я можу віділити такі вимоги до арбітражного керуючого: -По-перше,він повинен бути фізичною особою; -по-друге,він повинен отримати свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); -по-третє, інформація про цю особу має бути внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України; І під кінець,особа має бути призначена господарським судом в справі про банкрутство розпорядником майна, керуючим санацією або ліквідатором. Також,керуючись ч.3 ст. 10 Кодексу право на здійснення діяльностіарбітражного керуючого також надається особі, яка відповідає наступним ознакам: -особа отримала свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого у порядку, який встановлений Кодексом; -особа внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. Варто також додати про основні гарантії діяльності арбітражного керуючого, наведених у Кодексі України з процедур банкрутства.Серед них можна виділити: незалежність арбітражного керуючого, створення Єдиної саморегулівної організації арбітражних керуючих, оплати праці у вигляді авансування на депозит суду основної винагороди арбітражного керуючого.Принцип незалежності діяльності арбітражного керуючого закріплений у ст. 13 Кодексу. При цьому у даній нормі поняття незалежності арбітражного не розкрито в повній мірі, тому необхідним є визначення арбітражного керуючого як суб’єкта незалежної професійної діяльності, що є захищеним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Серед гарантій діяльності арбітражного керуючого слід також виокремити норму ч.2 ст. 30 Кодексу, якою визначено, що сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі. При цьому, у разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі. Слід зауважити, що питання сплати винагороди арбітражного керуючого, на мою думку, дуже дискусійним, адже встановлені нині ст. 30 Кодексу розміри такої винагороди не є співмірними із обсягом обов’язків та відповідальності, які покладає на арбітражного керуючого Кодекс України з процедур банкрутства.Виходячи з наведеного, дієвих гарантій діяльності арбітражного керуючого залишається небагато. Так, закріплюючи незалежність професійної діяльності арбітражного керуючого, законодавець залишає у Кодексі й норму щодо визначення арбітражного керуючого як службової особи підприємства- боржника. Створення Саморегулівної організації арбітражних керуючих на практиці є досить складним, довготривалим та трудомістким процесом. Питання оплати винагороди арбітражного керуючого й досі є дискусійним, в той час як Кодекс України з процедур банкрутства набирає чинності вже 21 жовтня 2019 року Фактично, особа набуває статусу арбітражного керуючого на підставі рішення господарського суду, тобто зупинити чи припинити її діяльність та, таким чином наявність в особи такого статусу, як арбітражний керуючий, може тільки господарський суд, але Міністерство юстиції України частиною 6 ст. 106 Закону наділено повноваженнями, щодо зміни чи відміни рішення господарського суду, що фактично є втручанням у здійснення правосуддя з боку іншого органу державної влади, позбавленням рішення господарського суду такої ознаки, як його обов’язковість, та прийняттям Міністерством юстиції України рішення, яке зупиняє рішення господарського суду в частині набуття особою статусу арбітражного керуючого та виконання відповідної діяльності, що є неприпустимим у контексті ст. 6, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не відповідає ст. 6, ст. 8, ч.2 ст. 124, п.9 ч.2 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України. Крім того, відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 1 Закону особа набуває статусу «арбітражного керуючого» на підставі рішення господарського суду, а цього статусу його на підставі ст. 108 та 109 Закону позбавляє інший орган – дисциплінарна комісія, статус якого не визначений законодавством, тобто – це навіть не Міністерство юстиції України чи інший орган державної влади, а створена при Міністерстві юстиції України Дисциплінарна комісія арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), до складу якого входять прості фізичні особи – арбітражні керуючі у кількості 4-х осіб, тобто 4-ри прості фізичні особи фактично наділені повноваженнями щодо зміни рішення господарського суду в частині набуття особою статусу «арбітражний керуючий». Такий висновок випливає із змісту п.26, п.27 Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядниківмайна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.01.2013 року №81/5, та ст.ст. 108-109 Закону, відповідно до положень яких саме Дисциплінарна комісія приймає рішення, яким змінюється статус особи, тобто особу позбавляють статусу арбітражного керуючого, шляхом його позбавлення права на зайняття відповідною діяльністю. Відповідно до вказаних норм саме Дисциплінарна комісія має таке право та відповідно до пунктів 26-27 Положення направляє до структурного підрозділу державного органу з питань банкрутства подання про позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого для анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України відомостей про арбітражного керуючого, стосовно якого Комісією прийнято рішення. Таким чином, саме рішення Дисциплінарної комісії оформлене у вигляді протоколу та подання є розпорядчим документом, на підставі якого діє навіть не Міністерство юстиції України, а його структурний підрозділ, незважаючи на те, що пункти 26 та 27 Положення протирічать порядку прийняття такого рішення, який визначений ст. 113 Закону, а саме: дисциплінарна комісія вносить державному органу з питань банкрутства (не надає розпорядження його структурному підрозділу для виконання відповідних дій, а вносить самому державному органу) відповідне подання для позбавлення права арбітражного керуючого на здійснення діяльності арбітражного керуючого (ч.1 ст. 113 Закону), а державний орган з питань банкрутства приймає рішення про позбавлення права арбітражного керуючого на здійснення діяльності арбітражного керуючого та вносить до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України запис про припинення повноважень арбітражного керуючого (ч.2 ст. 113 Закону). Таким чином, відповідно до Кодексу особа набуває статусу арбітражний керуючий на безперервній основі, тобто незважаючи на факт призначення його господарським судом у справі про банкрутство розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором, особа з моменту отримання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (ч.3 ст. 17 Кодексу) та до моменту його анулювання (ч.2 ст. 26 Кодексу) має статус арбітражного керуючого. У той же час, отримання такого свідоцтва, не є єдиною ознакою, наявність якої окремо від іншої ознаки, надає право особі на здійснення діяльності арбітражного керуючого та визначає її статус, як «арбітражного керуючого». Іншою обов’язковою ознакою є: «інформація про цю особу має бути внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України». Тільки наявність у особи цих двох ознак одночасно, надає їй право на здійснення діяльності арбітражного керуючого та визначає її статус, як «арбітражного керуючого». Проаналізувавши дані положення,вважаю,що виникають наступні проблемні питання: Дія Кодексу розповсюджується на особу, яка набула статусу арбітражний керуючий, на весь час отримання цією особою відповідного статусу та на всьому просторі дії українського законодавства: немає обмежень дії у просторі, часі та інших обмежень саме у частині врегулювання правовідносин, що виникають за участю осіб, які мають статус «арбітражний керуючий». Таким чином, стає питання, а якщо особа, яка є арбітражним керуючим порушила Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, то фактично вона ж порушує вимоги Кодексу (п.1 ч.2 ст. 12 Кодексу), статуту саморегулівної організації арбітражних керуючих та Кодексу професійної етики арбітражного керуючого, оскільки здійснила протиправні дії маючи статус арбітражного керуючого, тобто порушила закон? Виступаючи у публічному просторі, надаючи інтерв’ю, коментарі, розповсюджуючи інформацію у соціальних мережах чи здійснюючи аналогічні дії, на особу, яка має статус «арбітражний керуючий», теж розповсюджуються вимоги статуту саморегулівної організації арбітражних керуючих та Кодексу професійної етики?Чи можуть до арбітражного керуючого при здійсненні вказаних дій можуть бути застосовані спеціальні норми Кодексу, норми статуту та Кодексу професійної етики? В контексті даного питання варто зазначити,що важливим та дискусійним нині питанням є створення Єдиної саморегулівної організації арбітражних керуючих. Відповідно до положень Кодексу з процедур банкрутства України Саморегулівна організація арбітражних керуючих є некомерційною професійною організацією, що об’єднує всіх арбітражних керуючих та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань самоврядування арбітражних керуючих, повинна бути юридичною особою та діяти через організаційні форми самоврядування арбітражних керуючігх.Створення Саморегулівної організації арбітражних керуючих є кроком вперед відносно можливості здійснення захисту прав арбітражних керуючих, об’єднання зусиль арбітражних керуючих у сприянні формуванню демократичної правової держави. В той же час Саморегулівна організація розглядається спільнотою арбітражних керуючих як орган самоврядного контролю. Таким чином, на новостворену Саморегулівну організацію покладено великі надії як щодо розвитку та захисту професії, так і щодо виконання функцій контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері банкрутства. Особі, яка набула статусу «адвокат» надаються на весь час наявності такого статусу певні гарантії діяльності та захист її діяльності з боку держави, навіть до притягнення винних у перешкоджанні діяльності адвоката осіб до кримінальної відповідальності. Особі, яка набула статусу «приватний виконавець», надаються, наприклад, такі гарантії діяльності, як можливість залучення правоохоронних органів для проведення виконавчих дій. Які ж тоді гарантії діяльності та захист надані з боку держави особі зі статусом «арбітражний керуючий»? Якщо відповідно до Закону саме на господарський суд було покладено обов’язок щодо перевірки статусу особи, як арбітражного керуючого (господарський суд призначав особу у справі арбітражним керуючим та фактично брав на себе такий обов’язок щодо перевірки, призначаючи особу із числа осіб, які включені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих), і на протязі ведення справи про банкрутство арбітражний керуючий у цій справі діяв на підставі рішення (ухвали) господарського суду, то відповідно до Кодексу при подачі згоди на участь у справі про банкрутство, фактично, саме особа має підтвердити свій статус арбітражного керуючого на час подання такої згоди, оскільки відповідний статус вона вже має, а суд особу, яка вже має такий статус, лише призначає у відповідній справі для виконання функцій розпорядника майна, керуючого санацією чи ліквідатора. Крім того, оскільки момент подачі згоди та момент проведення засідання господарського суду, на якому буде призначено особу у справі розпорядником майна, керуючим санацією чи ліквідатором, не збігаються у часі, то на момент цього засідання особа також має підтвердити свій статус арбітражного керуючого та крім того, фактично, на кожне судове засідання особа має такий статус підтверджувати, оскільки вона втрачає такий статус з моменту, коли інформації про цю особу немає в Єдиному реєстрі арбітражних керуючих України (при цьому неважливо, з яких причин така інформація у реєстрі відсутня або до неї немає доступу («не відображається»): технічний збій, протиправне втручання у електронну систему, помилка, реєстр не працює - програмний збій, відсутня електроенергія та інше). Крім питань взаємодії арбітражного керуючого із господарським судом щодо підтвердження його статусу, виникає питання: арбітражний керуючий, здійснюючи дії у кожній конкретній справі, кожного дня зранку має заходити до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України та перевіряти чи є сьогодні інформація про нього у даному реєстрі та роздрукувати відповідне підтвердження у матеріали справи або зберігати відповідний підтверджуючий електронний документ чи фіксувати іншим чином наявність запису безпосередньо на відповідному сайті реєстру? Відповідне питання виникає, оскільки у протилежному випадку, якщо такої інформації немає або у разі виникнення питань чи була така інформація в реєстрі на час здійснення арбітражним керуючим відповідних дій, підтвердити факт наявності статусу «арбітражний керуючий» іншим шляхом ніж наявність такої інформації у реєстрі немає можливості та всі дії є незаконними, оскільки в особи немає підтвердження її статусу, як арбітражного керуючого. Цивільне та господарське законодавство базується на принципі презумпції винуватості, а тому саме арбітражному керуючому прийдеться доказати, що він мав відповідний статус на час здійснення тієї чи іншої дії. Слід також зауважити, що й сама особа, яка наділена статусом «арбітражний керуючий», перед проведенням будь-яких дій повинна упевнитися, що здійснює дії відповідно до закону, в межах своєї компетенції та повноважень, що автоматично викликає необхідність підтвердження наявності інформації про особу у Єдиному реєстрі арбітражних керуючих України. Фактична прив’язка наявності в особи статусу «арбітражний керуючий» до наявності інформації про цю особу у Єдиному реєстрі арбітражних керуючих України викликає наступні наслідки: якщо немає інформації в реєстрі –тоді й немає статусу «арбітражний керуючий» - і як наслідок немає можливості здійснювати будь-які дії. Відповідно до Кодексу всі дії має здійснювати особа, яка має статус «арбітражний керуючий», а тому мають бути докази, що при здійсненні будь-якої дії особа такий статус мала, тобто необхідно зайти до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України та перевірити чи є інформація про відповідну особу у реєстрі чи її немає – є в особи статус «арбітражний керуючий» чи його немає. Виникають також питання взаємодії арбітражного керуючого, для прикладу,під час виконання ним функцій розпорядника майна із боржником, його керівництвом. Яким чином підтвердити, що в особи є відповідний статус «арбітражний керуючий», якщо у відповідь на його запит керівник боржника відповість: «у відповідь на Ваш запит повідомляємо, що в ході перевірки у відповідному реєстрі Вашого статусу, як арбітражного керуючого, було встановлено, що інформація про Вас у реєстрі відсутня (не відображається), а тому надати відповідь на Ваш запит боржник не зобов’язаний»? При цьому, підтвердити статус «арбітражний керуючий» у даному випадку необхідно, як на дату направлення запиту (підтвердити повноваження щодо направлення такого запиту), так й на дату надання такої відповіді керівником боржника, щоб спростувати відсутність даних про особу у відповідному реєстрі. Але як підтвердити той факт, що відповідна інформація дійсно на «екрані монітору» керівника боржника відобразилася, та він зловживає своїми повноваженнями та перешкоджає діям розпорядника майна? Вникає також питання взаємодії арбітражного керуючого з правоохоронними органами, наприклад, під час проведення слідчих дій у відношенні до самого арбітражного керуючого чи у відношенні до боржника у справі про банкрутство, у якій арбітражний керуючий призначений розпорядником майна, керуючим санацією чи ліквідатором. Особі для підтвердження свого статусу «арбітражний керуючий» необхідно буде надати слідчому підтвердження, що особа такий статус має, тобто надати підтвердження наявності інформації про особу у Єдиному реєстрі арбітражних керуючих України. Наявність посвідчення арбітражного керуючого зовсім не є ознакою, яка підтверджує у відповідності до Кодексу статус «арбітражний керуючий», а наявність лише свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого без підтвердження наявності інформації про особу у реєстрі, не є достатнім доказом наявності такого статусу у особи. Висновок: В даній доповіді я проаналізувала що являє собою статус арбітражного керуючого на прикладі Кодексу України з процедур банкрутства та Закону України про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом;дослідила головні вимоги до арбітражного керуючого,виділила основні ознаки такого статусу,а також розглянула основні проблемні питання,що виникають у зв’язку зі здійсненням діяльності арбітражного керуючого. Джерела: 1.Збірка наукових статтей «Застосування норм Кодексу з процедур банкрутства»за загальною редакцією судді Верховного суду Жукова С.В 2. Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 р. No 2597- VIII [Електронний ресурс]. 3. Бутирська І. А. Учасники провадження у справі про банкрутство: дне... канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 «Господарське право; господарське- процесуальне право»/ І. А. Бутирська; Інститут економіко-нравових досліджень НАН України. - Київ, 2017. 4.Фоміна О. Арбітражного керуючого прирівняли до посадової особи підприємства-боржника (Електронний ресурс). 5.Стаття Миколи Лукашука-арбітражного керуючого, адвоката- «Статус арбітражного керуючого за Кодексом України з процедур банкрутства». 6. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». 7.Стаття Є.О.Польянова-арбітражного керуючого «Окремі питання статусу «арбітражний керуючий»». |