1 тдп. Існує багато визначень поняття право

• Название: Існує багато визначень поняття право
• Дата: 15.03.2018
• Размер: 22.09 Kb.
• Имя файла: 1 тдп.docx
• Тип: Документы; #38578

1. Право, як вид соціальних норм, виникає тільки з появою держави, саме вона створює ці соціальні норми з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

Існує багато визначень поняття право:

- право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу та примусу / Скакун О.Ф. /;

- право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві / Олійник А.Ю. /;

- право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих, встановлених або санкціонованих державою норм (правил поведінки), які виражають волю домінуючої частини населення соціально неоднорідного суспільства, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до загально-соціальних потреб і охороняються державою (Кравчук М.В.);

- право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають регулятором суспільних відносин (Семерак О.).

Множинність визначення права залежить від різних поглядів авторів на істотні ознаки права, його суті та функцій, але узагальнивши ці погляди можна підкреслити, що право - це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин і які забезпечуються різними засобами державного впливу, в тому числі державним примусом.

Ознаками, що характеризують право є:

1) право встановлюється чи санкціонується державою:

- від імені держави правові норми встановлює Верховна Рада України (ст. 92 Конституції України підкреслює, що виключно законами України визначаються і встановлюються правила поведінки, визначені в цій статті), або народ шляхом референдуму;

- правові норми санкціонуються в підзаконних нормативних актах уповноваженими державними органами (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України має санкцію видавати укази, а відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів - постанови, в яких містяться санкціоновані норми);

2) право є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані;

3) право є формально визначеним:

- з формальної сторони кожна правова норма е тільки письмовою;

- з визначеної сторони в нормі права закріплюється тільки один зміст, який не допускає подвійного тлумачення;

4) право характеризується нормативністю - воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів (Конституції України, законів/ підзаконних нормативно - правових актів);

2. Якщо раніше, в попередні епохи розвитку людства, право являло собою, в першу чергу, знаряддя панування певної частини суспільства, що володіє засобами виробництва (рабовласники, феодали, промислова та торгова буржуазія), то нині в розвинених цивілізованих країнах вона виражає волю всього суспільства в цілому і направлено на те, щоб:

охороняти і захищати інтереси особистості;

погоджувати потреби різних соціальних верств у державі (підприємці, інтелігенція, фермери, расові, національні й інші спільності і т.д.);

координувати їхні інтереси, бути арбітром у вирішенні конфліктів між людьми та їхніми колективами.

Це засіб досягнення оптимального узгодження між суспільними, груповими і індивідуальними інтересами, загальнонаціональним благом і приватними потребами конкретного індивіда.

Без права не може існувати сучасне суспільство, це об'єктивно необхідний елемент світової цивілізації. Перш за все, воно є важливим інструментом регулювання економічних відносин у суспільстві, забезпечення нормального функціонування господарського механізму всередині країни, а також оптимальної організації міжнародного економічного співробітництва.

В соціалістичній державі економіка, заснована на державній власності на засоби виробництва, практично повністю регулювалася правовими засобами. Обсяг і напрямок виробництва визначалися таким юридичним документом, як план. Законом визначалися кількість, асортимент і ціни продукції, що випускається, адреси розподілу, джерела грошових і матеріальних ресурсів, заробітна плата і т.д.

В умовах же ринкової економіки право, гарантуючи свободу підприємництва та приватної власності, суверенітет підприємця, виконує інші функції. Воно визначає загальні умови нормального функціонування господарського механізму, забезпечує ритмічну узгоджену роботу всіх його ланок.

Закон встановлює і гарантує:

рівноправне існування різних форм власності (приватної, державної, муніципальної та ін);

права і обов'язки учасників господарського обороту;

порядок вирішення майнових суперечок;

ціноутворення;

захист прав споживачів;

турботу про соціально незахищені верстви населення (інваліди, пенсіонери, багатодітні сім'ї, безробітні та ін.)

Він також встановлює:

заходи юридичної відповідальності за невиконання договірних зобов'язань;

майновий шкоди за хибні, шкідливі для суспільства і окремої особистості, форми ведення господарства (зловживання рекламою, товарним знаком, монополізація окремих галузей економіки, виробництво наркотиків та ін.)

Нарешті, без закону неможлива бюджетно-фінансова діяльність у державі (податкова політика, кредитування господарської діяльності, банківська справа, складання державного бюджету та контроль за його виконанням і т.д.).

1. Роль права об'єктивно необхідна також для забезпечення справжнього народовладдя в країні, встановлення та охорони інститутів демократії. Конституція та інші закони визначають порядок вільних виборів вищого представницького органу і президента країни, їх повноваження і порядок діяльності, взаємовідношення законодавчої і виконавчої влади, судовий і прокурорський контроль за виконанням законів, організацію діяльності всіх ланок механізму держави.

2. Без розгорнутої системи права неможливі також встановлення, забезпечення і ефективна охорона прав і свобод особистості, турбота про людину, задоволення його матеріальних і духовних потреб.

3. Не менш важливою є також роль права в регулюванні трудових, шлюбно-сімейних відносин, у забезпечення раціонального використання природних багатств та екологічної безпеки.

3. Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм (про норми-принципи див. у § «Види норм права»).

Відмінність принципів права від норм права:

Принципи права 
Норми права 

1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію, виводяться із її 
1. З'являються як загальнообов'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права 

2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічності, послідовності, збалансованості 
2. Є частинками системи права, яка набуває логічності та збалансованості завдяки принципам права 

3. Мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин, звільнені від конкретики та подробиць 
3. Являють собою модель (зразок, мірило, еталон) регульованих суспільних відносин, фіксують типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини 

4. Виступають як загальне мірило поведінки, не вказуючи права та обов'язки 
4. Виступають як загальне мірило поведінки, вказуючи права та обов'язки 

5. Є позитивним зобов'язанням і як таке набувають якостей особливого рівня права, що постає над рівнем норм, визначають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість) 
5. Перебувають під принципами, під їх ціннісною орієнтацією при володінні конкретною функціональною спрямованістю (регулятивною та охоронною) 

6. Не мають способів регулювання, їх провідним елементом є повинність (те, що повинно бути), яка безпосередньо відображає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею 
6. Притаманна їм повинність відображує існуючу в суспільстві систему цінностей не безпосередньо, а опосередковано через способи регулювання: дозволяння, обоє 'язки та заборони 

7. Виступають відправним началом при вирішенні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у разі наявності прогалин у законодавстві. 
7. Виступають юридичною основою при вирішенні конкретних справ разом із принципами, у разі їх (норм) відсутності чи неповноти можуть бути заповнені лише принципами права. 

Усі принципи права можна поділити на:

загальносоціальні

спеціально-соціальні (юридичні)

Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: • Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права.

4. Соціальне призначення права, його місце і роль у системі соціальнонормативного регулювання відображається в його функціях. У юридичній науці, під функцією права, розуміють або соціальне призначення права, або напрями його правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом.

Розкриваючи зміст будьякої функції права, необхідно постійно мати на увазі, що вони:

1) характеризують основні напрями впливу права на суспільні відносини;

2) тісно взаємодіють з функціями держави, оскільки право невід'ємне від держави і не може впливати на суспільні відносини всупереч функціям держави;

3) відображають найбільш істотні, головні риси права і спрямовані на вирішення конкретних завдань правового регулювання, що стоять перед суспільством та державою на конкретному етапі їх розвитку;

4) реалізуються шляхом встановлення міри дозволеної чи забороненої поведінки, закріплення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів права;

5) розкривають безпосередній зв'язок між сутністю права та реальними суспільними відносинами, на які впливає право.

У реальному житті функції права не існують ізольовано одна від одної, вони тісно взаємопов'язані, тобто складають багаторівневу систему функцій права.

Функція права — це основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин.

Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальноюридичні.

Загальносоціальні функції права — це напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. До загальносоціальних функцій права включають:

1) гуманістичну — право охороняє та захищає права людства, народу, людини;

2) організаційноуправлінську — право забезпечує можливості окремих суб'єктів щодо вирішення певних економічних і соціальних проблем;

3) виховну — право сприяє становленню людини, як правослухняного члена громадянського суспільства, виховує у неї зразки правомірної поведінки;

4) інформаційну (комунікаційну) — право інформує людей про волю законодавця;

5) оціночноорієнтаційну — поведінка людей оцінюється з точки зору законів держави, вказує на безконфліктні, соціальнодопустимі шляхи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;

6) гносеологічну (пізнавальну) — право само виступає як джерело знань.

Спеціальноюридичні функції права — це напрями суто правового впливу на суспільні відносини.

До спеціальноюридичних функцій права належать:

1) регулятивна — це функція, яка спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом закріплення бажаної поведінки суб'єктів в тих чи інших галузях права;

2) охоронна — це функція, яка спрямована на захист відповідної системи суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

Регулятивна й охоронна функції тісно пов'язані між собою. Охоронна функція права покликала забезпечити нормальну дію регулятивної функції.

5. Право «живе» в оточенні різних соціальних вищ, які впливають на нього, але й вони відчувають його вплив. До таких явищ належать економіка і політика.

Яким є співвідношення права і економіки ?

Економіка — одна зі сторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття, друга сторона — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізичного життя людини. Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об'єктивною основою формування права. Наприклад, власність є соціально-економічним явищем дійсності. І лише в поєднанні з юридичним елементом виникає право власності. Сама по собі належність комусь майна означає лише «прив'язку» суб'єкта власності до об'єкта, особи до речі. І лише юридичний зв'язок між ними переводить це соціально-економічне явище в правову площину. Лише за її наявності і можна говорити про право власності. Звідси випливає, що певним економічним відносинам відповідає правова форма, яка закріплює їх.

Економіка впливає на право або безпосередньо, або опосередкованим шляхом — через державу, політику, правосвідомість та ін. Безпосередній вплив економіки на право проявляється в праві держави розпоряджатися засобами виробництва, які знаходяться в її власності. Найтиповішим є опосередкований вплив економіки на право. Це виявляється у визначенні державою розміру податків, мінімуму заробітної плати, строку відпустки, встановлення правил екологічної і технічної безпеки та ін.

Яким є співвідношення права і політики ?

Політика — це система відносин між людьми та їх об'єднаннями з приводу влади, держави, демократії. Боротьба за владу та її утримання, участь у справах держави, формування і функціонування інститутів демократії — це сфера політики.

Політика з'явилася разом із державою. Інші суб'єкти політичної системи (партії, громадські об'єднання тощо) формувалися поступово, набуваючи навички впливу на розробку і здійснення політики. Політика може проводитися в різних територіальних рамках — держави, регіону, області, міста, району тощо. Ми розглядаємо політику держави, яка (політика) може бути визначена як стратегічний курс держави (має три види діяльності: виробітку курсу політики, вибір цього курсу, реалізація вибраного курсу). Вироблення курсу політики, як правило, — прерогатива політичних партій. Виборці, що голосують на виборах за програму тієї чи іншої партії, вибирають курс політики держави. Реалізація вибраного курсу політики здійснюється через механізм держави урядом, сформованим партією (або блоком партій), яка перемогла на виборах. Держава відповідальна за реалізацію політичного курсу, який повинен відповідати інтересам суспільства.

Політика і право тісно взаємозалежні. Процес прийняття закону (законодавчий процес) також є політичним за своїм характером. Принципи справедливості та свободи, закладені в праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами (нація-

ми), а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру. Наприклад, політичний характер має рішення населення Криму про самовизначення у формі Автономної Республіки в складі України або прийняття нової Конституції Автономної Республіки Крим у 1998 р. Якщо принципи справедливості та свободи вірно відбиваються в політиці і згодом одержують законодавче закріплення, можна сказати, що політика відповідає праву. Якщо політика спотворює принципи справедливості та свободи, то відповідною праву вона не стає й існує у формі довільного законодавства. Актуально звучать нині слова Іммануїла Канта: «... усій політиці слід преклонити коліна перед правом...».