Самостійна. Документ Microsoft Word. Історичні причини і умови прийняття конвенції

• Название: Історичні причини і умови прийняття конвенції
• Анкор: Самостійна
• Дата: 20.01.2021
• Размер: 88.57 Kb.
• Имя файла: Документ Microsoft Word.docx
• Тип: Документы; #169905
• страница: 1 из 3

1. 
   Історичні причини і умови прийняття конвенції.
   

Робота над текстом Конвенції розпочалася у 1948р на конгресі Європи у Гаазі. Останній документ цього конгресу проголошував необхідність створення політичного та економічного союзу Європейських держав, який би діяв на підставі Хартії прав людини та суду який би контролював дотримання цих прав. Така організація була створ у 1949р в Лондоні та отримала назву Рада Європи. Розпочалася робота над текстом документу про права людини. Остаточний варіант тексту конвенції було підписано 4 листопада 1950р у Римі. Зміни та доповнення до Конвенції вносяться згідно з її нормами шляхом прийняття протоколів до неї. Перший протокол було прийнято 1952, а останній набув чинності 2010. На момент прийняття конвенція була прогресивним актом, який дозволяв громадянам скаржитися до міжнародного суду на порушення їхніх прав державою. Європейський суд з п-в людини розпоч свою роботу у 1958р коли було отримано 8 заяв про визнання юрисдикції суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(ЄКПЛ)

Конвецію підписали уряди десяти держав — членів Ради Європи в Римі 4 листопада 1950 року англійською і французькою мовами. У Конвенції сказано, що обидва тексти є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї приєднується. Ця Хартія прав людини стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей.

Конвенція набула чинності 3 вересня 1953 року після її ратифікації країнами-підписантами та здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Після набрання документом чинності були створені два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались Конвенцією. Під час Віденського саміту у 1993 році було ухвалено рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему. Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став її вступ 9 листопада 1995 року до Ради Європи та ратифікація Верховною Радою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї.

Етапи розвитку європейського механізму захисту прав людини та їх загальна характеристика.

Кожна держава повинна забезпечувати механізм реалізації захисту прав та свобод своїх громадян. Це невід'ємна складова демократичної держави.

Механізм – це система правових засобів. Метою цих засобів є захист прав людини. Потреба в такому захисті виникає при вчиненні певного правового правопорушення чи об'єктивно-протиправного діяння.

Конвенція як юрид акт та передбачений нею механізм захисту прав людини пройшов певні етапи розвитку:-з1953р до середини 70-х рр.. на цьому етапі відбулося створення Європейської комісії з прав людини та Суду. Комісія була створена у 1955р та мала повноваження вирішувати питання про прийняття чи неприйняття заяв, а також справи по суті. У 1958р Комісія ухвалила перше рішення про прийнятність у справі Де Беккер проти Бельгії.-З середини 1970 до 1990. протягом цього етапу суд ухвалив понад 200 рішень, що призвело до необхідності зміни процедурних правил через перевагу індивідуальних заяв. Представники заявників отримали самостійний процесуальний статус.-З 1990 по 1998. збільшилась кількість заяв до суду. Заявники отримали самостійний процесуальний статус. Розпад СРСР та соціалістичного табору призвів до збільшення кількості держав учасниць Конвенції. Виникла потреба у посиленні ефективності роботи суду.-З 1998 по 2010р . Відбулася зміна структури Суду та було спрощено розгляд справ судом у зв’язку з прийняттям протоколу №11 до Конвенції, який ліквідував комісію передавши її повноваження суду. Комітет міністрів Ради Європи втратив судові повноваження залишившись органом, який контролює виконання рішень суду.

Поняття та зміст міжнародно-правового захисту прав людини

Міжнародне право прав людини можна визначити як галузь, міжнародного публічного права, яка регулює співробітництво держав у сфері поваги та дотримання прав людини. Основне завдання цієї групи норм полягає у створенні міжнародно-правових основ захисту прав людини і забезпечення відповідних гарантій їх дотримання через міждержавну співпрацю. Становлення цієї галузі засвідчує подальший поступальний розвиток міжнародного публічного права загалом, виступає однією з його якісних, характерних ознак.

Відносини по лінії "держава - людина" традиційно вважались внутрішньою справою. Ще й сьогодні трапляються випадки, коли намагання міжнародного співтовариства вплинути на покращення ситуації з правами людини в певній державі оцінюються останньою як спроба втручання в її внутрішні справи. В зв'язку з цим виникає питання про розмежування компетенції у сфері поваги до прав людини. Очевидно, що в такому випадку для держави та міжнародного співтовариства мова може йти про різні можливості, завдання та методи реалізації повноважень у процесі забезпечення прав людини.

Аналіз національного законодавства і міжнародних актів показує, що і держави, і міжнародна спільнота при розмежуванні компетенції у сфері прав людини визнають положення про те, що безпосередня регламентація та захист прав і свобод людини реалізуються самою державою. Для цього вона володіє всіма потрібними реальними та ефективними засобами захисту прав людини: системою відповідних органів, необхідною законодавчою базою; важливим фактором виступають фінансові можливості. При цьому враховують особливості державного та суспільного устрою, стан економіки, реальну ситуацію в державі. Зважаючи на ці та деякі інші фактори, кожна держава може планувати співпрацю з іншими державами, брати на себе відповідні зобов'язання і виконувати їх.

Основні напрями міжнародного захисту прав людини полягають: 1) у створенні рекомендацій, які адресуються державам і спрямовані на те, щоб привернути їх увагу до тих чи інших проблем захисту прав людини, варіантів їх вирішення, тенденцій розвитку цього інституту тощо. Роль таких рекомендацій - відображати позицію всього світового співтовариства (якщо такі рекомендації виходять з ООН, МОП. ЮНЕСКО, інших авторитетних інституцій всесвітнього масштабу). Таким способом для всіх держав висувають спільні вимоги, орієнтири, створюють умови для досягнення певної мети. У той же час рекомендації, які не є обов'язковими для держав, залишають за останніми свободу дій. Це теж сприяє збільшенню довіри до рекомендацій;

2) у розробці проектів міжнародних договорів, які накладають певні зобов'язання на їх держави-учасниці і, відповідно, передбачають тісніше міжнародне співробітництво з виконання міжнародних договорів; 3) у створенні спеціальних міжнародних механізмів з перевірки виконання державами своїх міжнародних зобов'язань. Такі механізми поширюються тільки на ті держави, які дали на це свою згоду.

Таким чином, у процесі забезпечення прав людини вирішують завдання уникнення конфлікту між міжнародним правом та національним правом: забезпечення прав людини залишається завданням держав, а міжнародне право встановлює відповідні правила поведінки для держав, контролює виконання ними міжнародних угод і, за потреби, застосовує санкції за їх недотримання. Міжнародне співтовариство втручається лише тоді, коли державами порушуються взяті ними зобов'язання за міжнародним договором, відповідно, порушуються права людини. У цьому випадку міжнародне та національне право доповнюють одне одного, уникаючи взаємних звинувачень у посяганні на "свою територію".

3. Національна стратегія у сфері прав людини.

         Указом Президента України від 25.08.2015 № 501/2015 було затверджено Національну стратегію у сфері прав людини.     

         Стратегія спрямована на об'єднання суспільства довкола розуміння цінності прав і свобод людини, які захищаються на основі принципу рівності та без дискримінації.

Стратегія зосереджена на вирішенні основних системних проблем у сфері захисту прав і свобод людини та нових викликах суспільства, але не вичерпує повністю проблематику у зазначеній сфері. Удосконалення системи захисту прав і свобод людини здійснюватиметься з урахуванням як вітчизняного досвіду, так і напрацьованих та апробованих міжнародною спільнотою засад і принципів. У цьому зв'язку буде взято до уваги та активно використовуватиметься досвід Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, правозахисних організацій України, Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, інших міжнародних організацій, а також практика Європейського суду з прав людини.

  Стратегічні напрями:

1. 
   Забезпечення права на життя (ст. 2 ЄКПЛ осн проблема – неефективне розслідування випадків смерті
   
2. 
   2. Протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню
   
3. 
   3. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
   
4. 
   4. Забезпечення права на справедливий суд (ст.. 6 ЄКПЛ проблема – виконаня рішень суду);
   
5. 
   5. Забезпечення свободи думки і слова, вираження поглядів і переконань, доступу до інформації та вільного розвитку особистості (с. 10 ЄКПЛ);
   
6. 
   6. Забезпечення свободи мирних зібрань та об'єднань (ст. 11 ЄКПЛ);
   
7. 
   виборах (додаок до );
   
8. 
   7. Забезпечення права на участь в управлінні держ.  справами та у
   
9. 
   8. Попередження та протидія дискримінації (ст. 14 ЄКПЛ, протокол № 12 до
   
10. 
    ЄКПЛ);
    
11. 
    9. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (ст.. 12-14 ЄКПЛ);
    
12. 
    10. Протидія гендерному насильству, торгівлі людьми та рабству (ст. 4 ЄКПЛ );
    
13. 
    11. Протидія домашньому насильству ();
    
14. 
    12. Забезпечення прав корінних народів і національних меншин (Рамкова конвенція про
    
15. 
    13. Забезпечення права на працю та соціальний захист (Європейська соціальна
    
16. 
    хартія (переглянута);
    
17. 
    захист національних меншин);
    
18. 
    14. Забезпечення права на охорону здоров'я (Європейська соціальна хартія
    
19. 
    15. Створення умов для розвитку підприємницької діяльності (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст.ст. 6-10);
    
20. 
    16. Забезпечення права на освіту (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст.13);
    
21. 
    17. Забезпечення права на приватність (ст. 8 ЄКПЛ);
    
22. 
                18. Забезпечення прав дитини (Конвенція про права дитини 1989 р., Конституція України, ЗУ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» 2000 р. );
    
23. 
    19. Забезпечення прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, а також іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні (Конвенція про статус біженців 1951 р.);
    
24. 
    20. Забезпечення прав учасників антитерористичної операції (Про статус ветеранів війни, гарантії соц. Захист ст. 5,6 див женевські конвенції);
    
25. 
    21. Захист прав внутрішньо переміщених осіб (ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 2011 р., ЗУ « Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 2014 р.);
    
26. 
    22. Ужиття необхідних заходів для захисту прав осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України;
    
27. 
    23. Забезпечення прав громадян України, які проживають у населених пунктах Донецької і Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження;
    
28. 
    24. Звільнення заручників та відновлення їхніх прав (Міжнародна конвенція про боротьбу із захоплення заручників 1979 р.);
    
29. 
    25. Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини.
    

1. Забезпечення права на життя (ст. 2 ЄКПЛ осн проблема – неефективне розслідування випадків смерті);

Очікувані результати:

– створено ефективну систему, спрямовану на забезпечення протидії злочинним діянням проти життя людини, запобігання їм, припинення та покарання за такі діяння, відшкодування сім'ям потерпілих;

– додержуються норми міжнародного права для захисту життя мирного населення на тимчасово окупованій території України;

– відповідають міжнародним стандартам захисту права на життя умови тримання та поводження з особами у місцях, в яких вони примусово тримаються за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону;

– створено передумови для зменшення ризиків життю та здоров'ю факторами підвищеної небезпеки.

2. Протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ст. 3 Конвенції проти катувань – визначення катування не відповідає КК України. Факульт протокол передб створ. Нац превентивного мех. щодо протидії катуванням);

Очікувані результати:

– створено ефективну систему розслідування злочинів, пов'язаних із катуваннями, жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводження чи покарання, у тому числі насильницьким зникненням;

– забезпечено дієвість засобів правового захисту від неналежного поводження;

– забезпечується відшкодування шкоди та реабілітація жертв злочинів, пов'язаних із катуваннями, жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням, відповідно до міжнародних стандартів;

– відповідають міжнародним стандартам умови тримання під вартою та поводження з особами в інших місцях їх примусового тримання за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону;

– забезпечено ефективну діяльність національного превентивного механізму;

додержується принцип заборони вислання іноземців та осіб без громадянства до держави, де їм загрожує неналежне поводження.

3. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (ст. 5 ЄКПЛ);

Очікувані результати:

– приведена у відповідність із міжнародними стандартами процедура затримання і тримання особи під вартою, припинена практика незареєстрованих затримань;

– забезпечено періодичні перевірки судом законності затримання, позбавлення свободи осіб, при цьому право на свободу гарантується;

– посилено ефективність судового контролю за підставами позбавлення свободи, зокрема при застосуванні примусової госпіталізації до психіатричних закладів;

– проводиться ефективне розслідування для притягнення до відповідальності осіб, винних у викраденні людей на тимчасово окупованій території України та у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях, в тому числі з використанням міжнародно-правових механізмів;

– унеможливлено безпідставне та неналежним чином оформлене затримання, тримання особи під вартою без рішення суду;

– застосування утримання під вартою іноземців та осіб без громадянства з метою їх видворення за межі України лише як виправданого необхідністю крайнього засобу забезпечення примусового видворення, запроваджено альтернативні засоби забезпечення примусового видворення;

– установлено рівень захисту прав особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, не нижчий, ніж передбачено у кримінальному процесуальному законодавстві, без звуження діючих гарантій;

– надається підтримка жертвам насильницьких зникнень та їх сім'ям.

4. Забезпечення права на справедливий суд (ст.. 6 ЄКПЛ проблема – виконаня рішень суду);

Очікувані результати:

– забезпечено доступність до правосуддя для кожної особи;

– деполітизовано та приведено у відповідність із міжнародними стандартами процеси формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності;

– забезпечено незалежність, безсторонність, ефективність та інституційну спроможність судової системи;

– підвищено прозорість діяльності суддів та рівень їх відповідальності;

– усунуто недоліки процесуального законодавства та забезпечено здійснення ефективного судочинства у розумні строки, послідовну судову практику;

– працює ефективна система виконавчого провадження, у розумні строки виконуються судові рішення і рішення інших органів, зокрема завдяки запровадженню інституту приватних виконавців;

– підвищено професійний рівень суддів;

– удосконалено систему суддівського самоврядування;

– забезпечено гарантії професійної діяльності адвокатів;

– удосконалено стандарти якості надання правової допомоги та забезпечено їх дотримання;

– розширено можливості надання первинної та вторинної безоплатної правової допомоги у цивільних та адміністративних справах;

– забезпечено якісну і доступну правову допомогу через адвокатуру та ефективну систему безоплатної правової допомоги;

– здійснюється розподіл справ між суддями виключно незалежною автоматизованою системою;

– впроваджено інститут конституційної скарги;

– забезпечено відповідно до європейських стандартів доступ до правосуддя дітей, людей з інвалідністю, повнолітніх недієздатних осіб та осіб з обмеженою дієздатністю.

5. Забезпечення свободи думки і слова, вираження поглядів і переконань, доступу до інформації та вільного розвитку особистості (с. 10 ЄКПЛ);

Очікувані результати:

– забезпечено належне функціонування суспільного мовлення;

– додержуються принципи ідеологічної багатоманітності, впроваджується інформаційна політика захисту і протидії інформаційній війні, недопущення мови ворожнечі;

– забезпечено свободу діяльності засобів масової інформації, що включає, зокрема, свободу редакційної політики, прозорість інформації стосовно власності і джерел фінансування засобів масової інформації, захист професійної діяльності та безпеку журналістів;

– реформовано друковані засоби масової інформації державної та комунальної форм власності, обмежено до необхідного мінімуму державне регулювання діяльності засобів масової інформації;

– розмежовано діяльність офіційних друкованих видань державних органів, органів місцевого самоврядування та інших засобів масової інформації;

– гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, обмеження здійснення цих прав встановлюються виключно законом і є необхідними в демократичному суспільстві для забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

– уживаються заходи щодо забезпечення надання інформації людям з інвалідністю у максимально доступній для них формі:

– створені умови для вільного розвитку особистості, зокрема, шляхом реформування системи освіти в Україні;

– забезпечено ефективний доступ до інформації, у тому числі публічної інформації;

– забезпечено систему гарантій доступу кожного до інформаційних ресурсів, зокрема до мережі Інтернет.

6. Забезпечення свободи мирних зібрань та об'єднань (ст. 11 ЄКПЛ);

Очікувані результати:

– визначено та забезпечено виконання позитивних обов'язків держави щодо свободи мирних зібрань, зокрема забезпечення їх безпеки;

– заборонено втручання держави у статутну діяльність громадських об'єднань, мінімізовано втручання держави у створення, діяльність та припинення – громадських об'єднань через реєстраційні процедури;

забезпечено рівні умови та прозорі процедури доступу громадських об'єднань до бюджетного фінансування;

– удосконалено процедури державної реєстрації релігійних організацій та погодження мирних зібрань релігійного характеру;

– унеможливлено безпідставне та непропорційне обмеження права на мирні зібрання.

7. Забезпечення права на участь в управлінні держ.  справами та у виборах (додаок до );

Очікувані результати:

– забезпечено свободу волевиявлення громадян, прозорість формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування через вибори, стабільність та уніфікованість законодавства України про вибори;

– створено умови для забезпечення виборчих прав людей з інвалідністю;

– забезпечено вдосконалення законодавства про всеукраїнський референдум та законодавчо врегульовані питання проведення місцевих референдумів;

– створено умови для запровадження електронної демократії;

– забезпечено відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема через доступ до публічної інформації;

– вироблено ефективний механізм взаємодії громадськості з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

8. Попередження та протидія дискримінації (ст. 14 ЄКПЛ, протокол № 12 до ЄКПЛ);

Очікувані результати:

– забезпечено комплексність та узгодженість законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації;

– реалізуються програми щодо підвищення обізнаності громадян у сфері запобігання та протидії дискримінації;

– забезпечено безперешкодний доступ кожного до ефективних засобів правового захисту від дискримінації;

– дотримується і впроваджується принцип недискримінації та культура поваги до різноманітності, вживаються заходи з подолання у суспільстві стереотипів, які призводять до дискримінації;

– впроваджуються відповідні та своєчасні позитивні дії на національному та місцевому рівнях у сфері запобігання та протидії дискримінації, забезпечено ефективне та своєчасне реагування держави на нові виклики;

– посилено відповідальність за відмову в розумному пристосуванні об'єктів фізичного оточення для забезпечення потреб людей з інвалідністю;

– забезпечується ефективне розслідування злочинів, вчинених з мотивів расової, національної, релігійної та іншої нетерпимості, та притягнення винних осіб до відповідальності;

– удосконалено порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів;

– здійснюється підготовка статистичних даних про порушення законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації та притягнення до відповідальності винних осіб.

9. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (ст.. 12-14 ЄКПЛ);

Очікувані результати:

– впроваджено міжнародні стандарти щодо забезпечення гендерної рівності, в тому числі на законодавчому рівні;

– удосконалено механізми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

– створено умови для збалансованої участі жінок і чоловіків у громадсько-політичних процесах, прийнятті суспільно важливих рішень;

– проводяться комплексні заходи щодо подолання гендерної дискримінації, в тому числі гендерних стереотипів;

– забезпечено рівність у доступі до правосуддя.

10. Протидія гендерному насильству, торгівлі людьми та рабству (ст. 4 ЄКПЛ );

Очікувані результати:

– створено умови, необхідні для запобігання та протидії усім формам гендерного насильства та торгівлі людьми;

– удосконалено систему надання допомоги жертвам злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми;

– приведено у відповідність із міжнародними стандартами законодавство з питань протидії гендерному насильству;

– забезпечується розслідування злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми, в тому числі вчинених на тимчасово окупованій території України та у районі проведення антитерористичної операції у Донецькій і Луганській областях;

– забезпечено додержання принципу рівності при визначенні умов праці, оплати праці, загальнообов'язкового державного соціального страхування осіб, які перебувають у місцях примусового тримання за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону;

– установлено кримінальну відповідальність за неправомірне використання праці осіб, які перебувають у місцях примусового тримання за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону;

– унормовано питання організації працетерапії, зокрема встановлено вимоги щодо організації працетерапії у відповідності із планом відновлення пацієнта, проведення періодичної оцінки ефективності здійснення працетерапії лікарем;

– посилено контроль, у тому числі громадський, за умовами праці осіб у місцях їх примусового тримання за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону.

11. Протидія домашньому насильству ();

Очікувані результати:

– створено ефективну систему запобігання та протидії домашньому насильству, в тому числі вжито заходів щодо забезпечення повідомлення уповноважених органів про випадки домашнього насильства;

– вдосконалено порядок надання допомоги жертвам домашнього насильства та впроваджуються програми, спрямовані на навчання осіб, які вчинили домашнє насильство, ненасильницькій поведінці в міжособистісних стосунках;

– проводиться робота з інформування населення про проблеми і способи протидії домашньому насильству та порядок надання допомоги жертвам домашнього насильства;

– здійснюються заходи щодо попередження домашнього насильства на місцевому рівні.

12. Забезпечення прав корінних народів і національних меншин (Рамкова конвенція про захист національних меншин);

Очікувані результати:

– створено ефективний механізм забезпечення та захисту прав корінних народів і національних меншин;

– реалізуються комплексні заходи щодо забезпечення потреб громадян України, які належать до корінних народів і національних меншин, у соціальних та інших послугах;

– створено ефективний механізм для участі представників корінних народів і національних меншин у процесі прийняття органами державної влади, органами місцевого самоврядування рішень з питань, що стосуються прав корінних народів і національних меншин;

13. Забезпечення права на працю та соціальний захист (Європейська соціальна хартія (переглянута);

Очікувані результати:

– створено ефективну систему соціального захисту, яка відповідає можливостям держави;

– запроваджено альтернативні державним джерела фінансування системи соц. захисту;

– створено здорові та безпечні умови праці;

– забезпечено захист трудових прав громадян, у тому числі права громадян на об'єднання у професійні спілки;

– посилено соціальну відповідальність бізнесу, створено умови для запровадження соціально-корпоративної відповідальності суб'єктів господарювання;

– забезпечено розумне пристосування робочих місць для потреб людей з інвалідністю, їх супровід на робочому місці;

– створено ефективну систему надання соціальних послуг, у тому числі із забезпечення соціального супроводу та підтриманого проживання людей з інвалідністю.

14. Забезпечення права на охорону здоров'я (Європейська соціальна хартія (переглянута);

Очікувані результати:

– забезпечено відповідність медичної інфраструктури потребам терит. громад;

– забезпечено гарантований обсяг медичної допомоги, що надається громадянам на безоплатній основі за рахунок бюджетних коштів;

забезпечено захист прав пацієнтів;

– забезпечено доступ до одержання медичної допомоги вразливих верств населення;

– приведено у відповідність із Міжнародною класифікацією функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я критерії встановлення інвалідності та отримання реабілітаційних засобів і послуг людьми з інвалідністю;

– створено рівний доступ до високоякісної медико-соціальної допомоги наркозалежним особам, людям, які живуть з ВІЛ, особам, хворим на туберкульоз та інші соціально небезпечні захворювання;

– упроваджено заходи із попередження поширення психічних та інтелектуальних розладів, забезпечено надання відповідної допомоги.

15. Створення умов для розвитку підприємницької діяльності (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст.ст. 6-10);

Очікувані результати:

– створено систему оподаткування, яка сприяє розвитку малого та середнього підприємництва;

– забезпечено ефективний захист права приватної власності;

– забезпечено невтручання органів державної влади у підприємницьку діяльність, якщо вона здійснюється в межах закону;

– обмежено державний контроль за здійсненням підприємницької діяльності, в тому числі шляхом чіткого законодавчого визначення підстав та порядку такого контролю;

– забезпечено право на провадження господарської діяльності за декларативним принципом.

16. Забезпечення права на освіту (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст.13);

Очікувані результати:

– забезпечено відповідність мережі дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів потребам територіальних громад;

– включено до навчальних програм тем з питань прав і свобод людини, зокрема прав дітей та гендерної рівності;

– упроваджено інклюзивне навчання для можливості реалізації людьми з інвалідністю права на освіту;

– забезпечено рівність у реалізації права на освіту без будь-яких привілеїв чи – обмежень за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками;

– створено умови для навчання протягом життя.

17. Забезпечення права на приватність (ст. 8 ЄКПЛ);

Очікувані результати:

– створено дієвий інституційний механізм контролю за додержанням права на приватність;

– упроваджено ефективну систему незалежного контролю за діяльністю правоохоронних органів у частині додержання права на приватність;

– мінімізовано та чітко регламентовано законом випадки втручання держави у право на приватність;

– забезпечено право на приватність осіб, які перебувають у місцях примусового тримання за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону, зокрема при наданні психіатричної допомоги у примусовому порядку;

– забезпечено додержання стандартів захисту права на приватність під час застосування систем відеоспостереження;

– запроваджено систему, яка унеможливлює створення надмірних державних – баз персональних даних та виключає можливість протиправного втручання у приватність.

            18. Забезпечення прав дитини (Конвенція про права дитини 1989 р., Конституція України, ЗУ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» 2000 р. );

Очікувані результати:

– створено ефективну систему охорони дитинства;

– створено умови для самовираження та розвитку дитини;

– забезпечено запобігання соціальному сирітству та інституціалізації дітей;

– забезпечено врахування кращих інтересів та думки дитини (відповідно до її віку та рівня розвитку) під час прийняття рішень, що стосуються дитини;

– створено умови для розвитку і виховання дітей у сім'ях або в умовах, максимально наближених до сімейних; здійснено реформування інтернатних закладів та проводиться їх поступова ліквідація;

– упроваджено послуги, що базуються на дружньому підході до дитини, насамперед медичні, соціальні, юридичні;

– забезпечено всім дітям рівний доступ до необхідних їм послуг незалежно від стану здоров'я, етнічного та соціального походження, віросповідання, місця проживання, громадянства або інших ознак;

– запроваджено та забезпечено функціонування системи послуг раннього втручання з метою створення сприятливих умов життєдіяльності для дітей, які мають порушення розвитку, підтримки сімей, в яких вони виховуються, запобігання відмовам батьків від дітей, які мають порушення розвитку, інвалідизації дитячого населення;

– упроваджено ефективну систему правосуддя щодо неповнолітніх з урахуванням міжнародних стандартів;

– здійснюються ефективні заходи, спрямовані на ресоціалізацію та реабілітацію неповнолітніх засуджених і звільнених осіб з їх числа;

– забезпечується державна реєстрація народження дітей на тимчасово окупованій території України та у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження;

– забезпечується неухильне дотримання законодавства про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, стосовно дітей, у тому числі дітей, розлучених із сім'ями;

– зменшено кількість дітей - жертв насильства та всіх форм експлуатації, а також дітей, які перебувають у конфлікті із законом;

– створено умови для недопущення безпосередньої участі дітей у збройних конфліктах, здійснюються всі можливі заходи щодо забезпечення захисту прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій та збройних конфліктів;

встановлено мінімальні стандарти безпеки та благополуччя дитини;

подолано дитячу бездоглядність, безпритульність, бродяжництво.

19. Забезпечення прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, а також іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні (Конвенція про статус біженців 1951 р.);

Очікувані результати:

– удосконалено законодавство про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, відповідно до міжнародних стандартів;

– впроваджено заходи для інтеграції в українське суспільство осіб, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні;

– забезпечуються належні умови для звернення особи про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особливо дитині, розлученій із сім'єю;

– забезпечується реалізація особами, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, права на працю, охорону здоров'я, освіту;

– створено умови для інтеграції в українське суспільство осіб, яких визнано в Україні біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які тривалий час перебувають в Україні на законних підставах.

20. Забезпечення прав учасників антитерористичної операції (Про статус ветеранів війни, гарантії соц. Захист ст. 5,6 див женевські конвенції);

Очікувані результати:

– врегульовано на законодавчому рівні статус окремих категорій учасників антитерористичної операції;

– створено належні матеріально-технічні умови для учасників антитерористичної операції на період її проведення;

– створено систему соціальної, медичної та психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції та членів їх сімей для їх повернення до нормального життя.

21. Захист прав внутрішньо переміщених осіб (ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 2011 р., ЗУ « Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 2014 р.);

Очікувані результати:

– задоволено життєво необхідні потреби внутрішньо переміщених осіб;

реалізовано комплексні заходи щодо підтримки та соціальної адаптації громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України;

– забезпечено реалізацію та захист соціальних прав внутрішньо переміщених осіб, задоволення їх освітніх та інших потреб;

– створено умови для добровільного повернення внутрішньо переміщених осіб на їх попереднє постійне місце проживання;

– запроваджуються ефективні механізми сприяння реалізації та відновленню прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;

– використовуються міжнародно-правові механізми для захисту прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

22. Ужиття необхідних заходів для захисту прав осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України;

Очікуваний результат:

– вжито необхідних заходів для захисту прав і свобод громадян України, в тому числі через доступні двосторонні та багатосторонні міжнародно-правові механізми.

23. Забезпечення прав громадян України, які проживають у населених пунктах Донецької і Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження;

Очікувані результати:

– задоволено життєво необхідні потреби громадян України, які проживають у відповідних населених пунктах Донецької і Луганської областей;

– створено належні умови для відновлення соціальних виплат таким громадянам і вжито заходів щодо забезпечення їх прав на охорону здоров'я та освіту;

– забезпечено безпечні умови для добровільного переселення таких громадян в інші регіони України;

– відновлено доступ таких громадян до правосуддя, забезпечено розслідування злочинів, вчинених у відповідних населених пунктах Донецької і Луганської областей.

24. Звільнення заручників та відновлення їхніх прав (Міжнародна конвенція про боротьбу із захоплення заручників 1979 р.);

Очікувані результати:

– створено ефективну систему звільнення заручників;

– забезпечено право звільнених осіб на першочергове одержання медичної і правової допомоги;

– створено дієву систему соціальної, у тому числі психологічної, реабілітації звільнених осіб та членів їх сімей;

– проведено ефективне розслідування злочинів, пов'язаних із викраденням людей, захопленням заручників.

25. Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини.

Очікувані результати:

– розроблено у співпраці з міжнародними організаціями, в тому числі неурядовими, та затверджено загальнодержавну програму з освіти у сфері прав людини, що містить чітку систему моніторингу та оцінки її виконання;

– включено до навчальних програм загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів теми з міжнародних стандартів у сфері прав людини;

– включено до вимог, необхідних для виконання роботи за певною професією, посадою, пов'язаною з правотворенням та правозастосуванням, вимог щодо знання міжнародних стандартів у сфері прав людини;

– запроваджено регулярне та системне проведення інформаційно-просвітницької роботи в суспільстві, у тому числі з використанням альтернативних засобів спілкування та спрощеної мови, для поширення знань про права і свободи людини.

 

Як елемент системи українського права ЩОДО МІСЦЯ В СИСТЕМІ ПРАВА кримінально-виконавче право входить у комплекс галузей права, які регулюють питання протидії злочинності органами кримінальної юстиції України, і складають так званий кримінально-правовий (кримінальний) цикл. Ці галузі мають схожість у предметі і методі, крім того вони мають загальні інститути. У зв’язку з цим, необхідно уточнити місце кримінально-виконавчого права в даному правовому комплексі, виявити його взаємозв’язок з кримінальним і кримінально-процесуальним правом.

Норми кримінального і кримінально-виконавчого права найбільш тісно співвідносяться та взаємодіють під час вирішення питань дострокового звільнення засуджених від відбування покарання та заміни покарання більш м’яким. Норми кримінального встановлюють підстави звільнення, а норми к-в – порядок подання засуджених до звільнення.

Так само тісно взаємодіють норми цих галузей права при проведенні класифікації та розподілі засуджених. Класифікація злочинів, передбачена нормами кримінального права, має пріоритетне значення для класифікації засуджених під час відбування ними покарання. Кримінально-правовими критеріями класифікації є: характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, форма вини, наявність судимості, відбування в минулому позбавлення волі.

Кримінально-виконавче право тісно взаємопов’язане з кримінально-процесуальним, насамперед з його положеннями, які відносяться до виконання вироку. Адже саме з початку виконання обвинувального вироку виникають кримінально-виконавчі правовідносини, починають реалізовуватися норми кримінально-виконавчого права.

Взаємодія норм кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого права відбувається при визначенні порядку дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни позбавлення волі більш м’яким видом покарання і т. ін. Норми кримінально-виконавчого права визначають порядок подання матеріалів на зміну виду установи і дострокового звільнення, а норми кримінально-процесуального права регулюють діяльність судів по винесенню відповідних рішень.

Норми кримінально-виконавчого права помітно втручаються у сферу трудового, цивільного, сімейного, фінансового та інших галузей права. Тією чи іншою мірою вони закріплюють правила поведінки, які в умовах звичайного життя врегульовані нормами цих галузей. При створенні відповідних норм кримінально-виконавчого права за основу брали норми названих галузей права, які набули при цьому нового змісту і лише за формою нагадували норми зазначених галузей права. Іншими словами, частина норм кримінально-виконавчого права є результатом “трансформації” норм інших галузей права. Така видозміна норм пов’язана з виникненням у громадянина статусу засудженого.

Зокрема, норми кримінально-виконавчого, цивільного і трудового права застосовуються при притягненні засуджених до матеріальної відповідальності. Згідно ст. 136 КВК України засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відповідальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно із законодавством. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов’язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підставах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.

Норми трудового права регламентують роботу органів і установ виконання покарань, а також значною мірою і працю засуджених, встановлюють загальні правила охорони праці і техніки безпеки і т. ін. Норми адміністративного права застосовуються щодо питань управління органами і установами виконання покарань, норми сімейного права – при укладанні засудженими шлюбу і т. ін.

+Таким чином, кримінально-виконавче право як самостійна галузь права тісно пов’язана з іншими галузями права, оскільки при виконанні покарання зберігається загальногромадянський статус засудженого.

Указом Президента України від 25.08.2015 № 501/2015 було затверджено Національну стратегію у сфері прав людини.     

Затвердження Національної стратегії у сфері прав людини (далі - Стратегія) зумовлено необхідністю вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини, створення дієвого механізму захисту в Україні прав і свобод людини, вирішення системних проблем у зазначеній сфері.

Стратегія спрямована на об'єднання суспільства довкола розуміння цінності прав і свобод людини, які захищаються на основі принципу рівності та без дискримінації.

Метою реалізації Стратегії є забезпечення пріоритетності прав і свобод людини як визначального чинника під час визначення державної політики, прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Результатом виконання Стратегії має стати запровадження системного підходу до виконання завдань та забезпечення узгодженості дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері прав і свобод людини, створення в Україні ефективного (доступного, зрозумілого, передбачуваного) механізму реалізації та захисту прав і свобод людини.

Стратегія базується на таких принципах:

відкритість і прозорість реалізації положень Стратегії з метою максимального залучення до її реалізації та моніторингу всіх заінтересованих сторін;

гарантування рівності та недискримінації у забезпеченні прав і свобод людини;

конкретність, досяжність цілей та вимірюваність очікуваних результатів реалізації Стратегії;

добросовісність при тлумаченні та реалізації Стратегії;

планування розподілу фінансових та інших ресурсів, виходячи з необхідності досягнення цілей Стратегії;

забезпечення своєчасного реагування на нові виклики.