стаття на тему ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ТВАРИН ТА РОСЛИН. стаття. Кожевнікова Тетяна, Полтавський національний педагогічний
 Скачать 58 Kb.
|
|
Кожевнікова Тетяна, Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, м. Полтава, Україна ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ТВАРИН ТА РОСЛИН Описано види, особливості прояву і поширення інфекційних захворювань серед тварин і рослин. Охарактеризовано вплив інфекційних захворювань тварин і рослин на життєдіяльність людини та шляхи їх профілактики та подолання. Ключові слова: інфекційні захворювання тварин і рослин, здоров’я, епіфітотії, інфекції. Types, features of manifestation and distribution of infectious diseases among animals and plants are described. The influence of infectious diseases of animals and plants on human life and ways of their prevention and overcoming are described. Key words: infectious diseases of animals and plants, health, epiphytotia, infection. Після інтенсивних досліджень і революційних відкриттів минулого століття інфекційні захворювання залишаються актуальною проблемою у всіх країнах світу в ХХІ столітті. Інфекційні хвороби становлять загрозу всьому навколишньому середовищу, включаючи тварин і рослин. Щорічно аграрний сектор України втрачає мільйони гривень в результаті ушкодження сільськогосподарських посівів та інфекційних захворювань тварин. Крім того, тварини дикі і свійські тварини стають причиною поширення важких інфекційних захворювань на людину. Комплексний підхід до вирішення проблеми поширення інфекційних захворювань тварин і рослин зумовив розширення дослідних робіт з вивчення їх етіології, пошуку ефективних засобів їх профілактики та подолання (Б. Герасун, С. Кетлінський, М. Корчинський, Т. Лядова та ін.). Тому вивчення видів, чинників інфекційних захворювань тварин і рослин, їх можливий вплив на здоров’я людини є нагальною і актуальною проблемою. Мета статті — охарактеризувати види і особливості поширення інфекційних захворювань тварини і рослин. Інфекційні захворювання — розлади здоров'я людей, тварин, рослин у вигляді хвороби, які спричинюють збудники — віруси, різноманітні бактерії, найпростіші, паразитичні гриби, гельмінти, продукти їх життєдіяльності (екзотоксини, ендотоксини), патогенні білки — пріони, здатні передаватися від заражених організмів здоровим і схильні до масового поширення. Кожна інфекційна хвороба характеризується місцевими змінами, які розвиваються у відповідній тканині чи органі і в певній мірі типові для даної хвороби [4, c. 17]. Інфекційний процес залежить як від особливостей збудника, так і від стану реактивності макроорганізму. Особливості збудника інфекційного захворювання - визначаються не тільки його будовою, хімічною структурою, антигенними особливостями, але й характером взаємодії з організмом господаря. Результат цієї взаємодії в значній мірі залежить від стану фагоцитарної та імунної систем захисту організму. Зараз відомо понад 150 інфекційних хвороб, спільних для тварин і людей, при цьому близько 100 з них виявлено у домашніх тварин. Всі інфекційні хвороби тварин за епізоотологічною класифікацією поділяють на 5 груп. Перша група — аліментарна інфекція, яка передається через грунт, корм і воду, уражаються органи травлення. Вона включає такі захворювання, як сибірська виразка, ящур, сап і бруцельоз. Друга група — респіраторна інфекція (аерогенне). Вона вражає слизові оболонки дихальних шляхів і легенів і передається повітряно-крапельним шляхом. Це захворювання на парагрип, екзотична пневмонія, віспа кіз, чума м'ясоїдних. Третя група включає трансмісивні інфекції, які передаються за допомогою кровосисних членистоногих, що постійно знаходяться в крові тварин. Це захворювання на енцефаломієліти, туляремія, інфекційна анемія коней. Четверта група містить інфекції, збудники яких передаються через зовнішні покриви без участі переносників. До захворювань з цієї групи відносяться правець, сказ, віспа корів. П'ята група — це інфекції з нез'ясованими шляхами зараження, які не відповідає виявленим групам хвороб і способам передачі інфекції [2, c. 22]. Найбільшу небезпеку серед інфекційних захворювань викликає сказ — гостра інфекційна хвороба людей і тварин, яка характеризується ураженням центральної нервової системи і закінчується смертю. Джерелом збудника сказу є хворі на сказ тварини, які виділяють вірус зі слиною, через покуси, ослинення, подряпини, вражаючи здорових тварин та людей [5, c. 19]. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, це захворювання ходить у першу п’ятірку хвороб, спільних для людини і тварин, що спричиняють найбільший соціально-економічний збиток. Сказ реєструється у 113 країнах світу, через цю хворобу щорічно гине понад 55 тисяч людей і більше 1 млн. тварин [7, c. 2]. Основним джерелом вірусу сказу в Україні є лисиця червона, яка є найбільш масовим видом хижаків. Потенційним джерелом розповсюдження сказу в населених пунктах є бездоглядні собаки і коти, чисельність яких за останні роки не набуває тенденції до зменшення, а також собаки та коти, власники яких порушують правила їх утримання і заздалегідь не щеплюють проти сказу). Епідемічна та епізоотична ситуація зі сказу в Україні залишається несприятливою. Природні вогнища сказу існують практично на всій її території. Щорічно реєструється значна кількість захворювань на сказ серед тварин та випадки загибелі людей внаслідок захворювання на сказ. Так, у 2017 р. в Україні зафіксована 820 випадків захворювань тварин на сказ (у 2016 р. — 743 випадки) і 2 випадки захворювання серед людей (у 2016 р. — 4 випадки). У Полтавської області у 2017 р. зареєстровані 54 випадки захворювань тварин на сказ (проти 11 випадків у 2016 р.). Найбільше випадків сказу у котів — 24 (серед яких 18 домашніх та 6 безпритульних) і лисиць — 14; підтверджений сказ також у 7 собак (у т.ч. 4 домашніх), у 5 єнотів та у 1 лося. 77 осіб постраждало від тварин, хворих на сказ (проти 16 у 2016 р.) [6]. Нині незмінними ризиками сказу для громадського здоров’я залишаються неблагополучна ситуація зі сказу серед диких тварин, неналежне і безвідповідальне виконання правил утримання тварин, не ефективні заходи щодо безпритульних тварин, необізнаність населення щодо небезпеки сказу, недостатнє забезпечення лікувальних закладів антирабічними препаратами. На сьогодні відомо близько 200 тис. видів рослин, з них близько тисячі - сільськогосподарських. При цьому основний об'єм рослинної продукції припадає на 15 видів (рис, пшениця, жито, кукурудза, ячмінь, сорго, тростина, картопля, батат, касава, квасоля, арахіс, соя, кокосова пальма і банан). Серед збудників хвороб і шкідників рослин більше 600 видів вірусів і віроїдів, 250 видів - мікоплазм, бактерій, актиноміцетів, 20 тис. видів грибів, 7,5 тис. видів комах, 1000 видів нематод. Лише на картоплі паразитує 300 видів збудників хвороб і шкідників [1, c. 56]. Інфекційні хвороби рослин за типом збудника хвороби поділяються на: грибкові хвороби рослин (мікофітози), бактеріальні хвороби рослин (бактеріози), вірусні хвороби рослин (вірози) і нематодні хвороби рослин. Інфекційні хвороби рослин за характером розповсюдження бувають розсіяними або спорадичними (випадковими). Масштабні захворювання рослин, що призводять до втрати 50% і більше урожаю, називаються епіфітотіями. Інфекційні хвороби розвиваються на поверхні або всередині рослин за рахунок їхніх клітин. Кожен вид патогена для проникнення в рослину і розвитку в ній потребує певних умов середовища. Зараження рослин часто залежить від інфекційного навантаження (кількості індивідуумів патогена на окремих органах рослини). На сьогодні найбільш вірогідним і потенційно небезпечним інфекційним захворюванням зернових культур вважається фузаріоз, бура листкова іржа, борошниста роса. В степовій зоні спостерігається спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці — клопа-черепашки. Збудники фузаріозу — повсюдно розповсюджені організми. Їх патогенний комплекс суттєво залежить від зони, в якій росте зернова культура. При фузаріозі в зерні і соломі накопичується грибна отрута, в основному вомітоксини, які загрожують здоров'ю споживачів — людям і тваринам. Велику шкоду злакам приносить бура листкова іржа. Вона вражає озиму та яру пшеницю протягом усього періоду вегетації — від сходів і до дозрівання, а масовий розвиток починається з колосіння. Борошниста роса відома не тільки спеціалістам сільського господарства, але й багатьом власникам присадибних господарств і дачних ділянок. На зелених частинах рослин з'являється білий наліт, уражене листя скручується, в'яне і опадає. Пагони не розвиваються, рослина відстає в рості. Спалахи епіфітотій цієї хвороби спостерігаються 6-8 разів у кожні 10 років. Втрати врожаю при цьому досягають 25% [3, c. 79]. У Полтавській області за останні роки епіфітотій та спалахів розмноження шкідників не зареєстровано, але втрати сільськогосподарської продукції від хвороб та шкідників щорічно складають 10-15 % [6]. Сьогодні спостерігається зміна складу і властивостей популяцій збудників хвороб. Це стає частою причиною спалахів епіфітотій фітофторозу картоплі. Причому хвороба може розвиватись не тільки на полях, а й у сховищах, бо фітофтороз може проявлятися на бульбах і після збору врожаю. В боротьбі за збереження врожаю значну роль відіграє прогнозування. Сезонний довготривалий прогноз появи інфекційних захворювань складають станції захисту рослин шляхом систематичного спостереження за наявністю спор збудників іржі в повітрі і рослинах. Ці дані узагальнюються, аналізуються і видається короткостроковий прогноз розвитку ситуації з урахуванням погодних умов. З метою запобігання епіфітотій проводяться обстеження територій і захисні заходи. Але в зв’язку зі складною фінансовою ситуацією в більшості господарств країни взагалі відмовляються від обробки навіть потенційно небезпечних площ. Отже, інфекційні хвороби тварин і рослин характеризуються значною поширеністю і можливістю передачі людям. Незважаючи на те, що поширення інфекційних серед тварин і рослин останнім часом перебуває під постійним контролем держави і громадськості, вони донині наносять значну шкоду сільському господарству. Тому попередження біолого-соціальних надзвичайних ситуацій і боротьба з епідеміями інфекційних захворювань серед тварин і рослин має важливе загальнодержавне завдання. Література 1. Бедрій Я. І. Безпека життєдіяльності / Я. І. Бедрій. – К. : Кондор, 2014. – 286 c. 2. Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби / Ж. І. Вохіанова. – К. : «Здоров'я», 2012. – 884 с. 3. Ільницький І. Г. Інфекційні хвороби / І. Г.Ільницький. – К. : Ера, 2009. – 404 с. 4. Інфекційні хвороби / За ред. О. А. Голубовської. – Київ: ВСВ «Медицина», 2016. – 688 с. 5. Кузнецов В. Н. Болезни животных, опасные для человека / В. Н. Кузнецов // Биология. – 2007. – № 18. – С. 18-20. 6. Санепідситуація по інфекційним захворюванням у Полтавській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cdc.poltava.ua. 7. Черненко Н. Що потрібно знати про сказ / Н. Черненко // Здоров'я та фізична культура. – 2017. – № 28. – С. 2-4. |