Весільна обрядовість. Весільна обрядовість, Розваги Иванюк. Комплекс церемоній і обрядів, пов'язаних з
 Скачать 34.65 Kb.
|
|
Весільна обрядовість Весілля — комплекс церемоній і обрядів, пов'язаних з укладенням шлюбу ; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості. У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Склад Сватання Заручини Дівич вечір Запросини Вінчання Весілля Покривання Калачини Досить поширеними в Україні були й нерівні шлюби, зокрема між багатими та бідними, хоч „Звичаєве право’ не схвалювало їх. Воля батьків у ті часи була для дітей законом, то дуже часто одружувались не з любові, а з примусу. Сватання— це перша зустріч сторін молодого і молодої для домовленості про одруження. Батьки дівчини зустрічали сватів хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. За частуванням мова зводилась до того, що « у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дівчина ». Якщо дівчина була згідна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона виносила рушники, якими перев'язувала сватів . Коли ж вона відмовлялася, то вона дарувала молодому гарбуза. Після успішного сватання відбувалися оглядини– знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини – своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев'язував їх рушником Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою й парубоцькою свободою. Вечорниці зазвичай відбувалися у суботу Дівчата вдягали яскраве вбрання, квітчали коси, прикрашали себе барвистими стрічками. Хлопці намагалися показати всю свою спритність та вдачу. На забавах молодь танцювала, співала, водила хор. Молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченій віно — своєрідний викуп, вартість якого дорівнювала приданому По дорозі до молодої нареченого могли зупинити, вимагаючи викуп за наречену. Нареченому доводилося відкуповуватися символічною сумою або частуванням. Після того, як всі викупи були заплачені, наречений виводив наречену і весільна процесія відправлялася до церкви. Перед вінчанням дівчина вдягала яскравий весільний одяг, в якому переважав червоний колір. Вона вдягала вишиту сорочку, спідницю, віночок з довгими кольоровими стрічками та заплітала косу . Парубок надягав вишиту сорочку, яку заправляв у широкі штани Символіка весілля – коровай. На весіллі крім власне короваю, випікалося й багато іншого весільного хліба: гільце, теремок, дивень, ріжки, калач, лежень, батько, покраса, пара, полюбовники, двійки, шишки, весільні гуски, вари, качки, сова, борона, калачики. Це форма церковного шлюбу, яка запроваджувалася Синодом протягом XVII—XVIII ст. Повінчані молоді до XVIII ст нерідко жили нарізно, аж поки не справлять традиційне весілля. Перед тим як йти до церкви, молоді просили у батьків благословіння. На Гуцульщині обряд Вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі обходять довкола столу і просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними. Під час Вінчання дружки тримали на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку. Завжди у дівчини мало бути придане, що сладалося з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її "виділяв батько дівчини", а те, що входило до скрині, двчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Весільні рушники Готувалися молодою. Українські весільні рушники особливо багаті на символіку птахів. Найдраматичніший весільний обряд – розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало перехід дівчини до заміжжя, розплітання коси виконувався в домі молодої приданками (весільні гості з боку нареченої ) та свекрухою. Все весілля супроводжувалося великою кількістю пісень. Українські весільні пісні були дуже веселі, адже подія переходу дівчини в іншу сім'ю сприймається весело. Калачини відбувалися через місяць після весілля у батьків молодої, За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи їм по 12 калачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками. Протягом перших місяців шлюбу влаштовували й інші обряди: сватини — жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи; гостина — відвідування молодою своїх батьків; пропій —— пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство. В умовах нової етносоціальної ситуації пожвавлюється інтерес людей до традиційної весільної обрядовості і як наслідок — збільшується число бажаючих справляти традиційне весілля. Зростає і кількість вінчань як один із проявів відродження духовності. Поєднання цих двох традиційних основ убачається перспективним пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство. Ще століття томув українських селах можна було побачити приклади давніх розваг сільської молоді: вулиці, музики, вечорниці, вечірки, досвітки, грища, попряхи, оденки тощо. Найколоритнішою розвагою молоді були вечорниці. Традиційно починались вони на Покрову, коли роботи на городі закінчувались, ночі ставали довшими і з’являлось багато часу для роботи під дахом. Традиційно вечорниці проводились в оселі літньої жінки, удови або рекрутки. Дівоча громада домовлялась з господинею справляти в її оселі вечорниці. Вечорнична (досвітчана) мати на вечорницях слідкувати за молоддю (однак часто закривала очі на певні речі). У великих селах могло бути кілька осередків вечорниць. Часто на одному кутку могли відбуватися, по окремих хатах, вечорниці дорослої молоді (17–18 років) та менших (до 16 років). Рідні брати та сестри ходили на різні вечорниці. В одній хаті, залежно від розмірів, могло збиратися 5–15 дівчат та десь зо 20 хлопців. Традиційно дівчата трималися своєї громади і до інших осередків на вечорниці не ходили, а от хлопці, в пошуках кращих наречених, часто відвідували вечорниці в інших селах (та треба було мати домовленість з місцевими парубками: бо ті могли й дати прочухана за своїх дівчат, а ще дівочі громади могли не пустити чужинців на свої вечорниці). Готували хату до вечорниць переважно дівчата. Вони ж дбали про дрова та освітлення (А також про наїдки (певна кількість продуктів лишалась вечорничній матері – це була подяка за дозвіл збиратися в її оселі), а ще у певні дні дівчата пряли для досвітчаної матері або гуртом допомагали по господарству. Українські вечорниці не були однотипними: вони розрізнялися на святкові (недільні, весільні, прощальні та празникові) та буденні (досвітки). Вечорниці були справжньою школою молодої господині: тут дівчата вчились шити-пряcти, готувати та різним мудростям від досвітчаної матері. Ті знання, що дівчина не опанувала від матері, вона мала шанс засвоїти на вечорницях. На буденних вечорницях найчастіше дівчата пряли, шили та вишивали, однак не бракувало й розваг (пісні, страшні історії, плітки). Роботу дівчата виконували старанно, бо на ранок мали показувати матерям зроблене. Хлопці на вечорниці приходили пізніше. Вони несли саморобні інструменти (сопілки, скрипки, мандоліни тощо) та ласощі (горіхи, насіння, пряники). Інколи до місцевої ватаги парубків приєднувались хлопці з сусідніх сіл (дивились де дівчата красивіші та працьовитіші). Хлопці на вечорницях також могли працювати: плели шлеї або рукавиці, лагодили упряж, але найчастіше просто сиділи та залицялися до дівчат, розважали їх дотепними розповідями, жартами, музикою. Інколи вони сідали грати в карти: у дурня, козиря, свиню, відьму тощо (на гроші не грали – могли на бажання чи фанти). Вечорниці тривали до опівночі – потім основна маса розходилась по домівках (хлопці проводили дівчат), а дехто (переважно пари) лишався ночувати в досвітчаної матері. На святкових вечорницях молодь відпочивала та розважалась. Запрошувались музики були танці, ігри, веселі забави. На святкові вечорниці одягався найкращих одяг, готували святкові страви (залежно від свята). Особливістю святкових вечорниць була складчина: дівчата складались продуктами, які приносили з дому, хлопці – грішми. На ці кошти наймали музикантів, купували ласощі та напої. Весільні вечорниці – це був наш український дівич-вечір. Збиралися подружки нареченої, співали журливі пісні про прощання з дівуванням. Також на цих вечорницях були присутні молодиці та старші жінки. Вони ділились життєвим досвідом з дівчатами. А ще на цих вечорницях майбутній дружині допомагали з підготовкою скрині (якщо вона мало напряла-нашила, подруги гуртом лаштували все необхідне). Парубоцькі вечорниці проходили більш весело: парубок прощався зі свободою та розвагами. Рекрутські вечорниці (або прощальні) мали ряд своїх особливостей: основна увага приверталась до майбутнього рекрута. Усі намагалися його розважити, полегшити ношу. Дівчата готували кращі наїдки, лунала весела музика, танцювали запальних танців. Рекруту пов’язували вишитий рушник як нагадування про домівку, де на нього чекають. Особливими різновидами святкових вечорниць були празникові: тут до вечорничного колориту додавався святковий. Наприклад, вечорниці на Андрія з ворожінням, традиційними стравами та обрядами (кусання калити, ліплення вареників, сіяння конопель, ворожіння на взутті та балабушках тощо). Дівчата та хлопці ворожили разом, однак парубки (у деяких регіонах) намагалися завадити певним дівочим обрядам або й переграти їх на власну користь. Особлива частина гуляння на Андрія – це обряд кусання калити. Цей обряд був своєрідним іспитом на зрілість: важливо було не лише відкусити шматок від коржа, але й стримувати свої емоції, не сміятися. Вважалось, що оженяться чи вийдуть заміж ті, що стримались, а пустосміхи – ще рік парубкуватимуть-дівуватимуть, бо ще не доросли (а ще тих, хто засміявся під час кусання калити, мастили сажею). Закінчувались гуляння вечерею. Після вечері починались танці. Веселощі часом тривали цілу ніч. По вечорницях розходились по хатах. Дівчата продовжували ворожити: клали під подушку гребінці, бинди, каптури, шматочки паперу з іменами хлопців, а ще ставили гілочку – як зацвіте до 13 січня, то чекати цього року сватів. Закінчувалась пора вечорниць перед Різдвом, в деяких регіонах на «сирному тижні» перед Великоднім постом. Молодь складала подяку господині, яка приймала вечорниці, та прощалися з вечорницями до наступної осені. Однак на цьому веселощі не припинялись. Після закінчення Великоднього посту, коли вже починались роботи на полях-городах, у молоді було мало часу на розваги. Однак час від часу молодь збиралась на танці-гуляння (так звана «вулиця»), на Зелені свята та Купала. Зараз побачити традиційні гуляння української молоді можна лише на фестивалях та на дійствах при музеях.  |