Лекции утилизация отходов. Конспект лекцій з курсу утилізація промислових відходів для студентів 6 курсу денної форми навчання
 Скачать 0.74 Mb.
|
|
Тема 9 Утилізація відходів переробки деревини Відходи деревини утворюються на всіх стадіях її заготовки і переробки. На стадії заготовки відходи утворюються у вигляді гілок, сучків, вершин, коріння, кори, хмизу, щепи і в сумі складають близько 21 % від усієї маси деревини. При переробці деревини на пиломатеріали відходи утворюються у вигляді обаполку, зрізів, шматків, стружок, тирси і складають 3540 % від маси матеріалів, які переробляють. Відходи на заводах обробки деревини при виготовленні меблів, столярних виробів, інших будівельних матеріалів утворюються у вигляді шматків, стружки, тирси. Кількість їх залежить від якості сировини, яку поставляють, типу й розміру продукції, технооснащеності підприємства та його потужності і складає 4060 %. Значну частину відходів видаляють на звалища або спалюють. Тим часом вони є цінною сировиною для виробництва будівельних матеріалів, меблів, а також для гідролізної, целюлозної й інших галузей промисловості. Одним із основних способів переробки і утилізації відходів деревини є отримання штучної деревини – міцного матеріалу, який можна обробляти різанням або відливати у форми і штампувати. За способом переробки 46 відходів деревини, матеріали з них, можна розділити на матеріали: на основі мінеральних в‘яжучих; на основі органічних сполучних і без застосування сполучних. Матеріали на основі мінеральних в‘яжучих До матеріалів з відходів деревини на основі мінеральних в‘яжучих відносять арболіт, фіброліт, ксилоліт, тирсобетон, короліт. У цих матеріалах відходи деревини у вигляді тирси, стружки, муки, деревинної шерсті служать заповнювачами, їх використовують без попередньої підготовки або після подрібнювання неділової деревини, шматків на спеціальному устаткуванні. В якості заповнювачів для таких матеріалів використовують також відходи рослинного походження — рисову соломку, кострицю льону й коноплі. Костриця — волокнистий відхід первинної переробки стебел коноплі та льону. В якості в‘яжучих можуть використовуватися будь-які види мінеральних в‘яжучих: цемент, гіпс, каустичний магнезит, але основним серед них є портландцемент. Просочуванням заповнювачів із відходів деревини мінералізаторами і подальшим змішуванням їх з мінеральними в‘яжучими забезпечується біостійкість і вогнестійкість цих матеріалів. За призначенням матеріали на основі мінеральних в‘яжучих розділяють на конструкційні, тепло- і звукоізоляційні, конструкційно-ізоляційні . Арболіт – це легкий бетон на основі заповнювачів із деревини, який вживають в промисловому, цивільному й сільськогосподарському будівництвіу вигляді панелей, блоків, плит перекриттів і покриттів, теплоізоляційних і звукоізоляційних плит. Фіброліт – це матеріал, аналогічний арболіту. В якості заповнювачів використовують шерсть із деревини, яку отримують із неділової деревини хвойних порід на спеціальних верстатах, а також відходи рослинного походження. Ксилоліт – це матеріал, що виробляють з тирси і магнезійного в‘яжучого (каустичного магнезиту). Цей матеріал застосовують в основному для влаштування підлог. Перевагами ксилолітових підлог є достатня твердість, низьке стирання, гігієнічність (додаткове просочування деревних відходів мінералізаторами в даному випадку не потрібне). Тирсобетон – матеріал, що містить у своєму складі, окрім тирси, пісок або інші мінеральні заповнювачі і як в‘яжучий — цемент. Тирсобетон застосовують для виготовлення внутрішніх стінних блоків в малоповерхових і сільськогосподарських будівлях. Короліт – матеріал, що виробляють на основі мінеральних в‘яжучих і кори. При застосуванні кори у виробництві короліту, її попередньо підсушують, подрібнюють і просіюють для видалення пилу; в‘яжучим служать гіпс або цемент. Застосовують короліт як утеплювач при влаштуванні стін і підлог. Матеріали на основі органічних сполучних і без застосування сполучних До матеріалів з відходів деревини на основі органічних сполучних відносяться деревно-стружкові, деревно-тирсові плити і клеєна деревина . 47 Як органічні сполучні використовують термореактивні полімери, які під впливом температури біля 100 °С або отверджувачів здатні перетворюватися на тверді, неплавкі й нерозчинні речовини. Для склеювання відходів деревини використовують мочевино-формальдегідні і фенол- формальдегідні смоли. Найбільш поширене застосування мочевино- формальдегідних смол, що мають ряд переваг: вони твердіють при нагріванні, швидкість їх затвердіння регульована, володіють високою міцністю склеювання і світлим забарвленням. В якості отверджувача цих смол застосовують хлористий або сірчанокислий амоній в кількості 0,52 % від маси смоли. Фенолформальдегідні смоли при нагріванні отверджуються без введення добавок. В порівнянні з мочевино-формальдегідними, цим смолам необхідна вища температура і витримка при пресуванні. Деревно-стружкові і деревно-тирсові плити (ДСП і ДТП) отримують гарячим пресуванням подрібненої деревини, змішаної зі сполучними речовинами. Плити випускають товщиною 1022 мм, довжиною 24405500 мм, шириною 12202440 мм. ДСП і ДТП застосовують для влаштування підлог, стель, стін, перегородок, дверей, меблів. Клеєну деревину виготовляють з шматків відходів лісопиляння і деревообробки у вигляді панелей, щитів, брусів, дощок. Для склеювання по довжині коротких дощок і обрізків з боку їх склеювання обрізають торці, вирізають зубчаті шипи, потім торці просочують клеєм. Стиковані шматки укладають під прес, де витримують до повного затвердіння клею від 6 до 18 годин. По ширині і товщині шматки відходів склеюють протягом декількох хвилин на напівавтоматичних установках з прогріванням клейових з'єднань струмами високої частоти. Використовують клеєну деревину для влаштування перегородок, підлог, щитів під паркет. Матеріали з відходів деревини можуть виготовлятися без спеціальних сполучних або з невеликою добавкою їх. У таких матеріалах частинки деревини зв'язуються у результаті зближення і переплетіння волокон і фізико- хімічних зв'язків, що виникають при п’єзотермічній обробці. У такий спосіб виготовляють деревно-волокнисті плити (ДВП) і деревні пластики. ДВП виготовляють мокрим і сухим способами. При мокрому способі виготовлення відходи деревини подрібнюють до тонкого волокна і завантажують в басейни, де їх перемішують з водою до утворення гідромаси. Для поліпшення властивостей виробів, гідромасу обробляють емульсіями хімічних речовин. Для підвищення механічної міцності, термостійкості і водостійкості в масу вводять до 5 % термореактивних полімерів. За допомогою пресового устаткування із підготовленої сировини виготовляють м'які ізоляційні, тверді і надтверді плити. При сухому способі виробництва деревно-волокнисту масу з додаванням синтетичної смоли 48 % подають на гаряче пресування. М'які плити використовують для тепло- і звукоізоляції, тверді і надтверді плити для обробки стін, стель, виготовлення щитових дверей, в меблевій промисловості. 48 Деревні пластики виготовляють з тирси, щепи, деревної муки або іншої рослинної сировини при високотемпературній обробці матеріалу без введення сполучних. Технологічний процес виробництва складається з підготовки, сушіння і дозування відходів деревини, формування килима, холодного його підпресування, гарячого пресування і охолодження без зняття тиску. При гарячому пресуванні під впливом температури відбувається частковий гідроліз деревини. Активні продукти, що утворюються, хімічно взаємодіють між собою. У результаті утворюється щільніший і міцніший матеріал, ніж деревина. У порівнянні з іншими матеріалами з деревини, пластик має ряд переваг: із-за деструкції органічної речовини не піддається старінню, немає токсичних виділень до оточуючого середовища. Для виготовлення деревного пластика потрібне могутнє пресове устаткування. З подібних матеріалів найбільш відомий баркслаїт – тверда маса чорного кольору з блискучою поверхнею. Випускають його у вигляді пресованих виробів (шківи, ручки, панелі гальмівних колодок і т. д.). Використання відходів деревини в різноманітних напрямках Відходи деревини використовують як сировину при виробництві целюлози, тарного картону, гідролізного спирту, кормових дріжджів. Чиста ялинова тирса і стружки деревообробних цехів є сировиною для виготовлення деревної муки, яку вживають як наповнювач у виробництві фенольних пластмас, лінолеуму, вибухових речовин. Брикети з відходів деревини застосовують як паливо. Соснову стружку використовують для доочистки нафтовмісних стічних вод. Тирсу застосовують як вигоряючу добавку при виробництві цегли, пористого заповнювача керамзиту. Тема 10 Місця видалення відходів На сьогодні в промислово розвинених країнах намітилася тенденція до централізованої обробки промислових відходів на полігонах і підприємствах із заводською технологією знешкодження і утилізації. Створені комплекси, що здійснюють збір, транспортування і переробку токсичних промислових відходів централізовано. У нашій країні розроблена державна програма поводження з токсичними відходами, що передбачає будівництво декількох регіональних полігонів із знешкодження і захоронення токсичних промислових відходів. Полігони із знешкодження і захоронення токсичних промислових відходів є природоохоронними спорудами і призначені для централізованого збору, знешкодження і захоронення відходів, що не утилізуються (СНиП 2.01.28-85). До складу полігонів входять: завод із знешкодження токсичних промислових відходів, що розташовується поблизу підприємства основного постачальника відходів, гараж спеціалізованого автотранспорту, ділянка захоронення токсичних промислових відходів. Прийому на полігони підлягають переважно токсичні промислові відходи 1-3 класу небезпеки. 49 Відходи 4 класу небезпеки за узгодженням з органами СЕС можуть видалятися на полігони ТПВ. Прийому на полігони не підлягають відходи, для яких розроблені ефективні методи утилізації, зокрема вилучення металів, радіоактивні відходи, відпрацьовані нафтопродукти тощо. Полігони слід розміщувати на відкритих, добре провітрюваних майданчиках, на землях, що непридатні для сільського господарства, нижче за місця водозабору, на ділянках із слабофільтруючими ґрунтами (глиною, суглинками, сланцями) з коефіцієнтом фільтрації не більше 10 5 10 8 см/с. За відсутністю таких ґрунтів необхідно споруджувати протифільтраційні екрани. Рівень ґрунтових вод при їх найбільшому підйомі, з урахуванням підйому води при експлуатації полігону, повинен складати не менше 2 м від нижнього рівня відходів. Розмір ділянки захоронення токсичних відходів встановлюють виходячи з терміну накопичування відходів протягом 2025 років. Ділянка захоронення відходів по периметру повинна мати огорожу з колючого дроту висотою 2,4 м з улаштуванням автоматичної сигналізації. На ділянці захоронення відходів по периметру, починаючи від загороди, мають послідовно розміщуватися кільцевий канал для відведення води з водозбірної площі, кільцеве обвалування висотою 1,5 м і шириною по верху 3 м, кільцева дорога з в'їздами на карти. На ділянці захоронення мусять бути передбачені споруди із збирання, відведення і очищення дощових і талих вод; споруди для очищення, миття і знешкодження спецмашин і контейнерів. На всі відходи, що видаляють на полігони, складають паспорт з технічною характеристикою складу відходів і коротким описом заходів безпеки поводження з ними на полігоні при захороненні або спалюванні. Паспорт подають з кожним рейсом автомобіля на кожен вид відходів за підписом відповідальних осіб підприємства. Усі токсичні промислові відходи, що поступають на полігони, розділяють на групи залежно від методу знешкодження, який застосовують. Рідкі негорючі відходи, що поступають на полігони, перед захороненням зневоднюють, по можливості знешкоджують, водорозчинені з’єднання переводять в нерозчинені. Рідкі, тверді та пастоподібні горючі відходи спалюють в печах з утилізацією тепла і очищенням газів, що відходять. До складу заводу із знешкодження відходів входять цехи термічного знешкодження горючих відходів, фізико-хімічного знешкодження негорючих відходів, термічного знешкодження стічних вод і рідких хлорорганічних відходів, а також цех знешкодження зіпсованих і немаркованих балонів. Захороненню на ділянці підлягають тверді токсичні відходи. Спосіб захоронення відходів залежить від класу небезпеки і водорозчинності. Захоронення відходів різного класу небезпеки здійснюють роздільно на спеціальних картах. Об'єм карти повинен забезпечувати прийом відходів протягом не більше двох років. Захоронення твердих і пастоподібних негорючих водорозчинних відходів 1 класу небезпеки слід передбачати в спеціальних герметичних металевих контейнерах з товщиною стінки не менше 10 мм. Контейнери з відходами 50 укладають у залізобетонні бункери зі стінками товщиною не менше 0,4 м. На всій поверхні бункера, дотичній з ґрунтом, влаштовується гідроізоляція. Після заповнювання бункер перекривають залізобетонними плитами з подальшою засипкою ущільненим ґрунтом товщиною 2 м. Потім споруджують водонепроникне покриття вище, ніж прилегла територія. Відсипання нерозчинних у воді відходів 1, 2 і 3 класів небезпеки проводять пошарово на повну висоту. Засипану до проектної поверхні ділянку відразу ж покривають захисним шаром ґрунту товщиною не менше 0,5 м, по якому здійснюють подальше підвезення відходів. При захороненні пилоподібних відходів необхідно передбачати заходи проти рознесення їх вітром. Заповнені карти поверх захисного шару покривають місцевим ґрунтом. Загальна товщина покриття не менше 2 м, включаючи первинний захисний шар. Розміри санітарно-захисної зони від ділянки захоронення токсичних промислових відходів до населених пунктів і відкритих водоймищ установлюють з урахуванням конкретних місцевих умов, але не менше 3000 м, не менше 200 м – від сільськогосподарських угідь і транзитних магістральних доріг і не менше 50 м – від лісових масивів і лісових посадок. Розмір санітарно-захисної зони заводу із знешкодження токсичних промислових відходів потужністю 100 тис. т і більше за рік складає 1000 м, менше 100 тис. т 500 м. Для забезпечення контролю за станом ґрунтових вод на території ділянки захоронення відходів і в санітарно-захисній зоні мають бути обладнані наглядові свердловини. Тема 11. Поводження з промисловими відходами на підприємстві Система поводження з відходами на підприємстві включає наступні етапи: – інвентаризація, виявлення та ідентифікація, паспортизація відходів; – нормування утворення відходів; – постановка на облік об'єктів їх утворення (розробка реєстрових карт об'єкту утворення відходу та ведення реєстрів); – утилізація і видалення відходів; – організація первинного обліку і поточного контролю над утворенням відходів і поводження з ними. Державний облік відходів єдина державна система збирання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання відомостей про відходи під час їх утворення та здійснення операцій поводження з ними. Державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України. Державний облік відходів ґрунтується на даних спостережень за утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними і включає ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них 51 Прогнозування і виявлення відходів починається на основі оцінки матеріального балансу кожного елемента життєвого циклу виробництва, товарів і послуг. Ідентифікація відходів віднесення відходів до певних категорій та класифікаційних груп, виходячи з їх походження, складу, стану, небезпеки для довкілля, здоров'я людини, технологічних можливостей утилізації, знешкодження. Ідентифікацію проводять на підставі: – фізичного (агрегатного) стану відходів та визначення їх хімічного, речовинного та гранулометричного складу за загальними методиками, – визначення небезпечних властивостей за встановленим порядком та стандартними методиками – радіаційно-гігієнічних характеристик, встановлених за стандартними методиками – віднесення до певного класу (категорії) небезпеки. На основі ідентифікації складають характеристику відходів, у якій зазначається агрегатний стан, клас небезпеки (за токсичністю), хімічний та (або) матеріальний (речовинний) склад, фізико-механічні властивості тощо. Інвентаризація відходів комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення і обстеження місць утворення відходів і об’єктів поводження з ними. Виявлені та ідентифіковані відходи підлягають первинному обліку, який виконують шляхом реєстрації обсягів фактичного поточного утворення відходів за відповідними формами, затвердженими у встановленому порядку, згідно із інструкцією з заповнення зазначених форм. Первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. На підприємствах має бути введено в дію типову форму первинної облікової документації №1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари». Інформація, наведена у типовій формі № 1-ВТ, може використовуватися для ведення державного обліку і паспортизації відходів, складання адміністративної звітності, проведення контролю, експертизи проектів та об’єктів, підготовки технічної документації, реєстраційних карток для реєстрів місць утворення, перероблення та видалення відходів, проведення інвентаризації, отримання дозволів на утворення і розміщення відходів, отримання ліцензій на поводження з відходами і упаковкою, оперативного вирішення питань поводження з неякісною та небезпечною продукцією, ідентифікації та паспортизації потенційно небезпечних об’єктів і укладання декларацій безпеки, заповнення документів для транскордонних перевезень відходів тощо. Паспортизація охоплює послідовне збирання, узагальнення та зберігання та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів: їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, санітарні та інші показники, методи їх 52 вимірювання та контролювання, технології їх знешкодження, оброблення, перероблення, утилізації або видалення. Паспортизують відходи на підприємствах з метою вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. За підсумками паспортизації складають паспорти відходів. Паспортизація відходів передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів (МВВ), реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів. На кожне МВВ складається спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації. Спеціальний паспорт складається власником МВВ відповідно до Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів. До місць видалення відходів прирівнюються місця довгострокового (понад 2 роки) зберігання відходів. Спеціальний паспорт місця видалення відходів складається власником МВВ. Власники МВВ несуть відповідальність за достовірність і повноту інформації, наведеної в паспорті. Дані паспорта МВВ, після його затвердження і присвоєння реєстраційного номера, вносяться до реєстру місць видалення відходів відповідно до Порядку ведення реєстру місць видалення відходів. Реєстр місць видалення відходів - це система даних, одержаних у результаті обліку та опису всіх об'єктів і спеціально відведених місць, де здійснюються операції з видалення відходів. Включенню до реєстру підлягають усі місця видалення відходів (ті, що функціонують, закриті, законсервовані тощо). Ведення реєстру здійснюють місцеві державні адміністрації. Реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів - це комплексна система збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утворення, оброблення та утилізації відходів. Реєстр складається з двох частин. До першої частини реєстру включаються об'єкти утворення відходів (ОУВ). До другої частини реєстру включаються об'єкти оброблення та утилізації відходів (ООУВ) інших власників. Критерієм включення ОУВ до реєстру є показник загального утворення відходів (П зув ). До реєстру включаються об'єкти, для яких показник загального утворення відходів перевищує граничне значення (Пгз), що дорівнює 1000 умовних одиниць на рік. Критерієм включення ООУВ до реєстру є показник загального обсягу оброблення чи утилізації відходів, який не може бути меншим 100 тонн на рік. За рішенням місцевих державних адміністрацій до реєстру можуть бути включені ОУВ, для яких показник Пзув менший від Пгз, якщо ОУВ розташовані у рекреаційній і курортній зоні Реєстр складається і ведеться на підставі реєстрових карт ОУВ та ООУВ, що містять звітні дані щодо виробників відходів, об'єктів утилізації та оброблення відходів, а також відомостей, поданих спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Реєстрові карти, які містять інформацію про розміщення, технічні та екологічні характеристики ОУВ та ООУВ, кількісні та якісні характеристики 53 відходів, що утворюються, обробляються та утилізуються, та інформацію про поводження з ними, складаються відповідно до Інструкції про зміст і складання реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів. Щорічно власники ОУВ та ООУВ подають дані про зміни у діяльності своїх об'єктів для внесення відповідних змін до реєстрових карт та реєстру. За даними реєстрів формуються державний та регіональні інформаційні банки даних. Класифікація відходів – процес впорядкування даних про відходи, який охоплює ідентифікацію виду відходів відповідно до їхнього стану, складу і властивостей через номенклатурну назву, сіввіднесення з певним процесом утворення та видом економічної діяльності та віднесення до будь-яких інших діючих систем групування чи переліків (забруднень вторинних ресурсів, токсикантів та ін.), категорій речовин, матеріалів та інших об’єктів, а також до певних видів перероблення, утилізації та видалення відходів. Номенклатурна назва відходу спеціальний термін, який відображає стан і структуру відходів за місцем їх утворення або виявлення, складається з одного слова або комбінації слів і відповідає: конкретному різновиду відходів, загальному стану відходу в цілому та його компонентів, назві речовини, матеріалу, готового виробу чи іншій номенклатурній назві сировини або продукції, що частково або повністю визначає склад і стан відходу у цілому або його компонентів, стану відходу, як продукт процесу, в якому він утворюється Основний документ, який встановлює класифікацію відходів в Україні - Державний класифікатор відходів ДК 005-96. Класифікатор відходів забезпечує інформаційну підтримку у вирішенні широкого кола питань державного управління відходами та ресурсовикористання на базі системи обліку та звітності, гармонізованої з міжнародними системами, зокрема у галузі екології, захисту життя та здоров'я населення, безпеки праці, ресурсозбереження, структурної перебудови економіки, сертифікації продукції (послуг) та систем якості. Нормування в сфері поводження з відходами – це визначення обмежень щодо утворення та розміщення відходів на рівні максимально допустимого впливу людини на навколишнє природне середовище, що забезпечує техногенно–екологічну безпеку та раціональне поводження з ресурсами. Основним завданням нормування відходів є скорочення питомої витрати сировини, ресурсів, обсягів утворення відходів при дотриманні технологічних регламентів виробництва і експлуатації, а також необхідної якості продукції, що випускається. Для визначення нормативних обсягів утворення відходів у загальному вигляді необхідно виявити джерела утворення відходів; вивчити номенклатуру відходів, що утворюються; вивчити звітні дані за ряд років про обсяги утворення відходів або матеріальний баланс виробництва; розрахувати кількість (обсяги) нормативного утворення відходів на підставі наявних формул і довідкових даних по вхідних в них параметрами. Законом України «Про відходи» встановлюються такі нормативи: 54 – граничні показники утворення відходів у технологічних процесах (нормативно допустимі обсяги утворення відходів); – питомі показники утворення відходів використання та втрат сировини у технологічних процесах; – інші нормативи, передбачені законодавством. Граничним показником утворення відходів є нормативно допустимий обсяг утворення відходів максимальний обсяг відходів, що може утворитися в результаті технологічного процесу за умови дотримання встановленого технологічного регламенту. Норматив утворення відходів – показник відходоутворення на одиницю продукції (сировини, енергії), виконання робіт і надання послуг що регламентує їх кількісний та якісний склад. Питомий показник утворення відходів обсяг відходів конкретного виду, який утворюється при виробництві одиниці продукції, переробленні одиниці сировини, наданні одиниці послуги тощо. Статистична звітність, що ведеться суб’єктами господарювання в сфері поводження з відходами: форма № 1-відходи (річна), № 1-екологічні витрати (річна). Форма № 1-відходи (річна) поширюється на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з утворенням, поводженням з відходами I-IV класів небезпеки. У державному статистичному спостереженні за формою №1-відходи відображаються дані щодо поводження з відходами, що містяться в ДК 005-96. У звіті в довільному порядку відображаються всі відходи І–IV класів небезпеки, з якими протягом звітного року здійснювалися операції поводження з відходами. Форма № 1-екологічні витрати (річна) поширюється на юридичних осіб, які мають очисні споруди, здійснюють природоохоронні заходи, сплачують платежі за негативну дію на навколишнє природне середовище, виконують науково-дослідні роботи, надають екологічні послуги, займаються управлінською діяльністю природоохоронного спрямування Декларація про відходи документ, який згідно з цим Законом подають суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких показник загального утворення відходів в межах від 50 до 1000. Декларація про утворення відходів подається щороку через дозвільні центри, центри надання адміністративних послуг. Реєстрація декларацій про відходи здійснюється на безоплатній основі. Пунктом 40 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України від 19.05.2011 № 3392-VI, визначено необхідність. отримання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами. Згідно із статтею 17 Закону України «Про відходи» суб’єкти господарювання повинні мати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, крім суб’єктів господарювання у сфері поводження з 55 відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув не перевищує 1000. Надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами та подання декларацій про відходи повинно здійснюватись згідно з вимогами відповідних Порядків після затвердження їх Кабінетом Міністрів України. 56 Рекомендовані джерела 1. Экология города : Учебник – Киев : Либра, 2000. – 464 с. 2. Вторичные материальные ресурсы лесной и деревоперерабатывающей промышленности (Образование и использование) : Справочник. – Москва : Экономика, – 1983. – 224 с. 3. Вторичные материальные ресурсы нефтеперерабатывающей и нефтехимической промышленности (Образование и использование): Справочник. – Москва : Экономика, – 1984. – 143 с. 4. Вторичные материальные ресурсы номенклатуры Госснаба СССР (Образование и использование) : Справочник. – Москва : Экономика. – 1987. – 244 с. 5. Вторичные материальные ресурсы угольной промышленности (Образование и использование) : Справочник. – Москва : Экономика, – 1984. – 96 с. 6. Вторичные материальные ресурсы цветной металлургии. Лом и отходы (Образование и использование) : Справочник. – Москва : Экономика, 1984. – 152 с. 7. Вторичные материальные ресурсы черной металлургии. (Образование и использование) : Справочник. – Москва : Экономика, – 1984. – 152 с. 8. Современные методы обезвреживания, утилизации, захоронення токсичних отходов промышленности : учебное пособие / И. В. Глуховский и др. – Киев: ГИПК Минэкобезопасности Украины, 1996. – 100 с. 9. Технологические основы промышленной переработки отходов мегаполиса : Учеб. пособие для студ. вузов / А. В. Гриценко и др. – Харьков : Харьк. нац. автомоб.-дор. ун-т, 2005. – 339 c. 10. Дворкин Л. И. Строительные материалы из отходов промышленности : Учеб. пособие / Л. И. Дворкин, И. А. Пашков – Киев Вища школа, 1989. – 208 с. 11. Промышленные отходы. Проблемы и решения. Технологии и оборудование : Учебное пособие / А. М. Касимов, А. М. Семенов, Н. Г. Щербань, В. В. Мясоедов; под ред. А. М. Касимова – Харьков: ХНАМГ, 2007. – 411 с. 12. Краснянский М. Е. Утилизация и рекуперация отходов : учеб. пособие / М. Е. Краснянский. –2-е изд, испр. и доп. – Харьков : Бурун и К, Киев: КНТ, 2007. – 288 с. 57 13. Пальгунов П. П. Утилизация промышленных отходов / П. П. Пальгунов, М. В. Сумароков. – Москва : Стройиздат, 1990. – 352 с. 14. Родионов А. И. Техника защиты окружающей среды / А. И. Родионов, В. Н. Клушин. – Москва: Химия, 1989. – 512 с. 15. СНиП 2.01.28-85. Полигоны по обезвреживанию и захоронению токсичных промышленных отходов. Основные положения по проектированию. – Москва, 1985, Госстрой СССР. – Режим доступу : http://document.ua/poligony-po-obezvrezhivaniyu-i-zahoroneniyu- toksichnyh-promy-nor424.html 16. Закон України «Про відходи» № 187/98 від 05. 03. 1998 р. 17. Закон України «Про металобрухт» № 2114-ІІІ від 16. 11. 2000 р. 18. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» № 255/95-ВР від 30.06.1995 р. Навчальне видання АБАШИНА Катерина Олександрівна ХАНДОГІНА Ольга Вадимівна Конспект лекцій з курсу «УТИЛІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВИХ ВІДХОДІВ» (для студентів 6 курсу денної форми навчання спеціальності 8.17020201 – Охорона праці (за галузями)) Відповідальний за випуск Т. В. Дмитренко За авторською редакцією Комп’ютерне верстання План 2015, поз. 24 Л Підп. до друку 01.07.2016 р. Формат 60×84/16 Друк на ризографі Ум. друк. арк. Зам. № Тираж 50 пр. Видавець і виготовлювач: Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, вул. Революції, 12, Харків, 61002 Електронна адреса: rectorat@kname.еdu.ua Свідоцтво суб’єкта видавничої справи: ДК 4705 від 28.03.2014 р. |