Курсовая финансовое планирование. курсач укф. Курсова робота Фінансове планування і прогнозування на підприємстві
 Скачать 169 Kb.
|
|
Курсова робота Фінансове планування і прогнозування на підприємстві План Вступ Фінансове планування: його методи та види. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств. Прогнозування та планування грошових потоків підприємства як складові елементи системи управління ними. Висновок Використана література. Вступ. У сучасних умовах діяльності будь-яких підприємств, безсумнівно, особливої актуальності набуває підвищення якості та економічної ефективності управління фінансовими ресурсами підприємства. В Україні ж процес впровадження основ практичного менеджменту взагалі знаходиться лише на етапі становлення, і основною проблемою, що спричиняє дану ситуацію, виступає відсутність належного рівня розробки саме теоретичної бази та системи управління грошовими потоками зокрема. В умовах же ринкової економіки та наявності численних ризиків в процесі діяльності будь-яких суб'єктів господарювання управління грошовими потоками підприємства не можливе без впровадження дієвої системи всебічного планування, прогнозування та бюджетування грошових потоківпідприємства, що в зв'язку з вищевикладеним й набуває ключової ролі в системі фінансового менеджменту взагалі та грошових потоків зокрема. Таким чином, актуальність теми дослідження сумнівів на викликає. Метою даноїроботи є узагальнення основ прогнозування та планування (бюджетування) грошових потоків підприємства як одного з основних етапів управління грошовими потоками підприємства та як наслідок, формування єдиного завершеного підходу щодо прогнозування та планування (бюджетування) грошових потоків підмрисмства. 1. Фінансове планування: його методи та види. Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули. У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Фінансове планування –діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів. Фінансовий план - це план формування і використання фінансових ресурсів. За чинною практикою всі фінансові плани поділяються на дві великі групи – зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні – це фінансові плани окремих суб'єктів господарювання. Фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частини. Тому фінансовий баланс і фінансовий план – поняття тотожні. До фінансових балансів включаються: баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності; баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів; баланси доходів і витрат бюджетних установ; баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст; державний бюджет та місцеві бюджети; баланс фінансових ресурсів і витрат держави; фінансові баланси окремих фінансових інститутів; баланс грошових доходів і витрат населення; платіжний баланс. За тривалістю дії розрізняють: перспективні фінансові плани (складаються на період понад один рік); поточні (складаються на один рік); оперативні (складаються на квартал, місяць). Діяльність, пов'язана зі складанням кожного фінансового плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням відповідних методів, а саме; нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання. Суть нормативного методуфінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові норми і нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо. Нормативний метод буде ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: вони мають бути науково обґрунтованими; прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід); тривалої дії; стабільними. Розрахунково-аналітичний методфінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував перед плановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вилинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим. Балансовий метод уфінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, унаслідок чого досягається збалансованість плану. Нині цей метод набуває особливого значення, оскільки всі видатки підприємств залежать від зароблених ними коштів і підприємства повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу держави чи міністерства. Досить перспективним є метод економіко-математичного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді. Цей метод дає змогу розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення. Розглянемо більш детально деякі види фінансових планів. Баланс доходів і витрат підприємства - це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Індивідуальні фінансові плани різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Різним є, насамперед, перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. Нині, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати фінансовий план в будь-якій довільній формі, яку вони вважають для себе найбільш прийнятною. Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбулися з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, баланс доходів і витрат підприємства може включати надходження і витрати по основній діяльності, фінансових операціях, Іншій звичайній діяльності та надзвичайних подіях. Окремими розділами можуть бути виділені взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами і взаємовідносини з кредитною системою. Платіжний календар - це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання - спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період. При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплат заробітної плати, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами: стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін. Тобто, у платіжному календарі показується увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду, що дає можливість фінансовим службам підприємства виявити недостатність коштів і визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням. Для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка бізнес-плану – плану реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить фінансовий розділ, в якому наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій іноземному Інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгострокові кредити вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обґрунтування термінів і джерел повернення позики. Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, передусім бюджетні організації. Види кошторисів: 1) індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) – це фінансові плани окремих бюджетних установ; загальні кошториси складаються за однотипними бюджетними установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано, або за однотипними малими установами (клуби, бібліотеки тощо); кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад); 4) зведені – це зведені воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ і кошториси на проведення централізованих заходів. Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається з таких розділів: бюджетні асигнування, інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частину. У доходній частині єдиного кошторису доходів і видатків визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання в гуртожитку тощо). Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних і та інших позабюджетних фондів. У видатковій частині єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. Основні статті видатків: зарплата працівникам бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання предметів постачання і матеріалів; оплата послуг з утримання установи; відрядження; оплата комунальних послуг та енергоносіїв, капітальні та інші видатки. Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини – дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження податків і обов'язкових зборів, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами. Особливістю Державного бюджету як основного фінансового плану держави є те, що він єдиний має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує: суми доходів Державного бюджету України; суми видатків Державного бюджету України; граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття; суми дотацій І субвенцій місцевим бюджетам. Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, за допомогою цього фінансового плану перевіряється обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення, встановлюються можливості фінансового забезпечення показників прогнозу економічного і соціального розвитку держави. У розділі "Доходи" фінансових ресурсів: відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо. У розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів – витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних установ, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін. Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у розпорядженні підприємств, організацій, установ, приріст довгострокових вкладів населення, ресурси централізованих фондів цільового призначення (крім тих, які увійшли до складу бюджету). Баланс фінансових ресурсів – це фінансова програма прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Державний бюджет конкретизує цю програму в адресному, територіальному, галузевому розрізах. Баланс фінансових ресурсів і витрат території – це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються й використовуються на відповідній території, у всіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої належності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з бюджетами вищого рівня. У процесі фінансового планування й прогнозування розраховуються відповідні фінансові показники – абсолютні або відносні величини, які характеризують створення її використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів. До зведених фінансових показників належать: загальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці держави тощо. Зведені показники складаються з індивідуальних. Так, зведений показник доходів бюджету можна деталізувати за такими показниками: платежі населення, підприємницьких структур, неподаткові надходження тощо. Фінансове планування і прогнозування є функціональним елементом управлінської діяльності. Управління фінансами – це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів. В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктом витупають централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи. Суб'єкти управління – держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств. При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні фінансами як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільні процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль. Фінансовий менеджмент має свою внутрішню багаторівневу структуру, яка включає бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, податковий менеджмент тощо. 2. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств. Фінансова стабільність є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб'єкта, є його візитною карткою. Тому підприємствам і організаціям необхідно постійно дбати про фінансову стабільність, вживати заходів для її зміцнення. Слід зазначити, що досягається фінансова стабільність налагодженням ритмічної й ефективної роботи підприємства, завдяки вмілому управлінню виробничими фондами і джерелами їх формування. Цьому сприяють: розроблення економічно обґрунтованого бізнес-плану і його невід'ємної складової — фінансового плану; контроль і аналіз виконання бізнес-плану, зокрема фінансового плану; вжиття конкретних заходів щодо фінансово-господарської стабілізації. У контексті фінансової стабільності фінансовому плануванню має відводитися особлива роль, оскільки воно пов'язане з ресурсним чинником — формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Саме у процесі фінансового планування економічно обґрунтовується потреба підприємства у капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів господарської діяльності, яка ув'язується з наявними і реальними для залучення джерелами фінансування, та створюються передумови фінансової стабільності підприємства. В ринкових умовах, коли конкурентоспроможність підприємств усіх форм власності, їх сильна позиція на ринку товарів і послуг значним чином залежать від вибору сфери діяльності й уміння забезпечити фінансову стабільність, інтерес економістів до фінансового планування та форм і методів контролю виконання фінансового плану постійно зростає. Ці питання дедалі повніше висвітлюються у підручниках і навчальних посібниках з фінансів підприємств, фінансового аналізу, фінансового менеджменту та фінансового планування і прогнозування. 2000 року Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України затвердило Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (наказ № 277 від 25 грудня 2000 року), форму якого 2003 року удосконалено й доповнено (наказ № 137 від 27 травня 2003 року). Ним визначено порядок складання річного фінансового плану державними підприємствами (окрім казенних). Для підприємств інших форм власності цей Порядок має рекомендаційний характер. Тому фінансове планування і прогнозування для таких підприємств у ринковому середовищі — це прерогатива суб'єктів господарювання. Вони самі визначають форму і зміст фінансового плану. Так, на замовлення Центральної спілки споживчих товариств України 2001 року Львівська комерційна академія (керівник НДР — О.Г. Біла) розробила Методичні рекомендації зі складання фінансового плану торговельного підприємства. У них враховано специфіку фінансових відносин у споживчій кооперації та її вплив на формування й використання фінансових ресурсів і на конкретних прикладах висвітлено методику розробки фінансового плану. З 2002 року кооперативні організації й підприємства, користуючись наявними методичними рекомендаціями, великою інформаційною базою та власним досвідом, налагоджують фінансове планування й контроль виконання фінансового плану. Це сприяє зміцненню фінансового стану, забезпечує фінансову стійкість організацій та підприємств системи споживчої кооперації в цілому (див. табл. 1). З 2002 року споживча кооперація як громадсько-господарська організація працює прибутково, щороку нарощує прибуток, підвищує частку власних коштів у формуванні оборотних активів, що позитивно впливає на платоспроможність і ліквідність боргових зобов'язань, підвищується фінансова стійкість, що є важливою передумовою фінансової стабільності кооперативних організації і підприємств. У процесі планування головну увагу приділили доходам, витратам і прибутку, оскільки значна кількість кооперативних організацій і підприємств тривалий час працювала збитково. Тому прибуткова діяльність — це результат виконання плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), економії витрат, зведення до мінімуму непродуктивних втрат та отримання доходів від іншої операційної діяльності. Відчутно змінився рівень витрат, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та управлінням в основних галузях діяльності (табл. 2). Таблиця 1. Показники оцінки фінансової стійкості організацій та підприємств споживчої кооперації України за 2001—2005 роки
Таблиця 2. Витрати, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та управлінням в основних галузях діяльності споживчої кооперації України за 2001—2005 роки (у % до обороту)
За умов зростання цін і тарифів на енергоносії, транспорт і комунальні послуги, підвищення заробітної плати кооперативні підприємства й організації шляхом економічно обґрунтованого планування витрат і фінансового контролю зуміли істотно знизити рівень витрат у відсотках до обороту в таких галузях, як торгівля і заготівлі. Дещо складніше зберегти цю тенденцію у високо витратній галузі діяльності, якою є ресторанне господарство. Поступове зростання обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і зниження рівня витрат сприяли тому, що питома вага збиткових підприємств і організацій у загальній кількості господарюючих суб'єктів спожитої кооперації зменшилася за розглядуваний період з28.8 % у 2001-му до 9,7 % в 2005 році. Для поглиблення фінансового аналізу на замовлення Центральної спілки споживчих товариств України Львівська комерційна академія 2004 року розробила Методичні рекомендації з аналізу й оцінки фінансовою стану підприємств, де на конкретних прикладах розкрито методику загальної оцінки фінансового стану підприємства і поглибленого факторного аналізу основних показників за розділами фінансового плану. Практичне застосування цих рекомендацій піднесло рівень фінансового менеджменту. Однак наявність певної кількості збиткових підприємств доводить, що фінансове планування на підприємствах і в організаціях не безпроблемне. Практика свідчить, що суб'єкти господарювання у процесі фінансового планування нерідко обмежуються розробленням плану доходів, витрат і прибутку і не приділяють належної уваги ресурсному забезпеченню кругообігу виробничих фондів на засадах, що забезпечують фінансову стійкість і платоспроможність. Та без тісного ув'язування прогнозованих обсягів операційної, інвестиційної та інших видів діяльності із джерелами їх фінансування важко забезпечити очікувані кінцеві фінансові результати та створити передумови фінансової стійкості підприємства. Тому з виконанням плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) такі підприємства не завжди отримують прибуток від операційної та звичайної діяльності. 2005 року опубліковано навчальний посібник "Фінансове планування і прогнозування", який розширює можливості підприємств (незалежно від форми власності) удосконалювати механізм фінансового планування й контролю виконання фінансового плану. В ньому запропоновано комплексний підхід до розробки фінансового плану, який націлює підприємства на необхідність економічно обґрунтувати потребу в капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності, ув'язати її з реальним для залучення капіталом, ресурсне забезпечити кругообіг виробничих фондів на засадах фінансової стійкості, плато- й кредитоспроможності, створити передумови дтя отримання чистого прибутку в розмірі, достатньому для економічного й соціального розвитку. Щоб досягти поставленої мети, підприємствам необхідно: визначити величину потрібних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності; оптимізувати структуру капіталу за джерелами формування і напрямами розміщення; визначити прогнозовану дохідність капіталу, авансованого на формування активів підприємства; розробити альтернативні чи запобіжні заходи на випадок відхилень від прогнозованих показників; контролювати й оперативно реагувати на хід виконання фінансового плану. У процесі розроблення фінансового плану пропонується поетапно прогнозувати: доходи, витрати й прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності та чистий прибуток і напрями його використання; потребу в оборотних коштах за джерелами формування і напрямами використання; джерела інвестиційних ресурсів для виконання плану капітальних вкладень; величину і напрями використання коштів соціального спрямування; баланс активів і пасивів на кінець планового періоду. На першому етапі необхідно розробити план доходів, витрат і прибутку з тим, щоб упевнитися в економічній і фінансовій результативності прогнозованих видів діяльності, достатності очікуваного чистого прибутку для самоокупності (простого відтворення) та остаточно визначитися у напрямах діяльності. План доходів, витрат і прибутку можна скласти за формою, наближеною до звіту про фінансові результати. На другому етапі слід подбати про достатність грошових ресурсів для ритмічного кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто створити фінансові передумови виконання прогнозованих обсягів діяльності. Для цього доцільно скласти баланс грошових ресурсів, у якому відобразити потребу в обігових коштах для формування запасів планових оборотних засобів, з одного боку, і джерела формування обігових коштів — з другого. Слід зауважити, що структура джерел має бути не довільною, а такою, що забезпечить підприємству платоспроможність, кредитоспроможність і ліквідність поточних зобов'язань. Тому величина власних обігових коштів повинна бути прогнозованою, має встановлюватися норматив. Обов'язок підприємства забезпечити їх наявність у розмірі, не меншому за норматив. На третьому етапі необхідно визначити джерела фінансування капітальних вкладень, щоб уникнути недофінансування об’єктів і не допустити непланового вилучення власних коштів із обігу на капітальні вкладення. За великих обсягів капітальних вкладень доцільно скласти баланс фінансування капітальних вкладень, в якому відобразити їх напрями та конкретні джерела фінансування. Якщо підприємство залучає зовнішні інвестиції на визначений строк, треба спершу скласти розрахунок їх окупності. За невеликих обсягів капітальних вкладень джерела і напрями використання коштів на реальні інвестиції можна відобразити окремими розділами у балансі грошових ресурсів. Четвертий етап пов'язаний із соціальною політикою підприємства. Щоб забезпечити успішне виконання показників бізнес-плану і фінансового плану зокрема, необхідно приділити належну увагу персоналу підприємства, його соціальному захисту, оскільки матеріальне заохочення є важливою мотивацією до праці, до новацій. Від соціальної політики підприємства великою мірою залежить прогрес на підприємстві, трудова дисципліна і кадрова стабільність. Тому підприємству доцільно виробити систему матеріального заохочення, поєднати її з результатами праці та кінцевими фінансовими результатами підприємства, визначити джерела фінансування, скласти кошторис та забезпечити прозорість і гласність використання коштів. На завершальному етапі необхідно скласти прогнозний баланс активів і пасивів підприємства на кінець планового періоду, визначити структурні зміни, які відбудуться за умов виконання фінансового плану, оцінити їх вплив на фінансовий стан підприємства, розрахувати очікувані показники, за якими оцінюється фінансова стабільність, провести їх порівняльний аналіз за останні 3—5 періодів, з тим щоб запобігти можливому погіршенню фінансового стану підприємства. Із сказаного випливає, що кожний етап потребує певних економічно обгрунтованих розрахунків, на основі яких у балансовому взаємозв'язку формується функціонально самостійний розділ фінансового плану, який легко піддається контролю, аналізу, а за потреби — оперативному регулюванню. Всі розділи разом складають фінансовий план, який характеризує грошові потоки, пов'язані з кругообігом виробничих фондів, формуванням грошових доходів і власного капіталу, економічну ефективність і фінансовий стан підприємства. Такий фінансовий план можна вважати програмою та інструментом управління фінансами підприємства. Слід зазначити, шо комплексне фінансове планування потребує фахового підходу. У процесі розробки плану й контролю за ходом його виконання у полі зору фінансиста повинна бути вся різнобічна фінансово-господарська діяльність підприємства. Першочерговим його завданням має бути забезпечення фінансової стабільності суб'єкта господарювання шляхом максимального використання внутрішніх важелів ресурсного забезпечення кругообігу виробничих фондів", підвищення фондовіддачі і решабельності активів, забезпечення високої ліквідності боргових зобов'язань. Водночас фінансовий менеджер повинен аналізувати доступну інформацію про діяльність конкурентів підприємства, прогнозувати вплив зовнішніх чинників на фінансовий стан підприємства, розробляти запобіжні чи альтернативні заходи, шоб забезпечити фінансову стійкість і конкурентоспроможність. Однак посада фінансиста є не на всіх кооперативних підприємствах (зокрема малих). Для малих підприємств фінансовий план пропонується складати за формою балансу доходів і витрат. Водночас спілкам споживчих товариств для таких підприємств необхідно розробити внутрішньосистемні нормативні еталонні показники економічної ефективності, досягнення яких забезпечувало б їм необхідні передумови фінансової стабільності. Такі показники мають лягти в основу розробки фінансового плану і порівняльного аналізу фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності. Ними можуть бути: рентабельність обороту (продаж), рентабельність активів (в т. ч. основних фондів і оборотних засобів), рентабельність власного капіталу, фондовіддача активів (в т. ч. основних фондів і оборотних засобів), коефіцієнти маневрування, поточної ліквідності і фінансової стійкості. Щоб розробити нормативні еталонні показники, необхідні чимала інформація, великі затрати часу, та це під силу зробити лише фінансовим управлінням (відділам) облспоживспілок і Кримспоживспілки разом з фінансистами райспо-живспілок і районних споживчих товариств. Розроблені еталонні показники будуть корисними і для кооперативних підприємств, і для споживспілок, щоб порівнювати економічну ефективність господарської діяльності й фінансовий стан структурних одиниць, оперативно реагувати на відхилення, знаходити внутрішньогосподарські і внутрішньосистемні шляхи наближення фактичних даних до еталонних та їхнього перевищення. Підсумовуючи, слід зауважити, що для забезпечення фінансової стабільності підприємств необхідно більше уваги приділяти фінансовому плануванню з тим, щоб ресурсне забезпечувати виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості, створювати передумови для отримання чистого прибутку в розмірі, достатньому для самоокупності й самофінансування. За наявності структурних одиниць і підрозділів треба систематично забезпечувати їх необхідним інструментарієм фінансового управління, надавати методичну й консультативну допомогу з фінансово-економічних питань з тим, щоб спільними зусиллями шляхом копіткої планової, оперативної і контрольно-аналітичної фінансової роботи запобігати збитковості та зміцнювати фінансову стабільність суб'єктів господарювання. 3. Прогнозування та планування грошових потоків підприємства як складові елементи системи управління ними. У науковій економічній літературі виділяють наступні методи передбачення майбутнього: гіпотеза, прогноз та план. При цьому градація відбувається залежно від ступеня визначеності та конкретності. В даному контексті під плануванням розуміється складання моделі майбутнього стану фінансово-господарської діяльності підприємства, економічної системи країни, регіому,області, району тощо. План фіксує показники, що характеризують стан системи в кінці планового періоду визначає способи досягнення поставлених цілей, обсяги необхідних для цього фінансових ресурсів та джерела їх формування. Під прогнозом розуміють науково обгрунтовані передбачення ймовірного майбутнього стану фінансово-економічної діяльності підприємства в цілому та його елементів зокрема. Прогнозування використовується як попередній етап розробки планів підприємства. Однак досить часто прогнозування виконується й відособлено (наприклад при прогнозуванні попиту та пропозиції, інфляції, кон’юктури ринку тощо), коли показники, що прогнозуються не піддаються плануванню. В економічній практиці виділяють дві основні групи методів прогнозування: інтуєтивні та формалізовані. Інтуєтивні методи прогнозування (методи експертних оцінок) здебільшого застосовуються для вирішення складних неформалізованих проблем, що дозволяє отримати прогнозну оцінку стану об’єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості. До даної групи методів прогнозування належать дві основні підгрупи, а саме методи індивідуальних та колективних експертних оцінок. До методів індивідуальних експертних оцінок відноситься: метод інтерв’ю (передбачає безпосередній контакт експерта із окремими фахівцем за схемою «питання-відповідь»); аналітичний метод (передбачає логічний аналіз прогнозної ситуації та самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об'єкта); метод побудови сценаріїв (передбачає визначення логіки процесу чи явища при різних умовах) та інші. Основною перевагою даних методів є можливість максимально використовувати індивідуальні особливості експертів та незначущість тиску, що поширюється на окремих робітників. До методів колективних експертних оцінок відноситься: метод колективних нарад; метод Делфі; метод колективної генерації ідей та інші. Дана сукупність методів дозволяє підвищити точність результатів прогнозування, об’єктивність результатів дослідження та інше, а також вибрати найбільш ефективні ідеї на основі незалежних індивідуальних оцінок. Формалізовані методи прогнозування базуються на математичній теорії, що дозволяє підвищити достовірність та точність результатів прогнозу, зменшити строки виконання і полегшити процес оброблення інформації. До складу формалізованих методів прогнозування входять методи екстраполяції та методи математичного моделювання. Методи екстраполяції включають перспективну, ретроспективну та прогнозну екстраполяцію. При цьому для підвищення точності екстраполяції, використовується трендовий метод, метод найменших квадратів, метод екстраполяційного згладжування, метод плаваючої середньої та інші. Основу методів математичного моделювання скаладає процес дослідження об’єкта на основі побудованих економічних моделей та систем. Таким чином, конкретний метод прогнозування вибирається залежно від ступення визначеності оцінок об’єкта, що прогнозується. Для вибору метода прогнозування грошових потоків підприємства зазвичай виконується попередній аналіз грошових потоків підприємств, вивчення їх визначеності та ризикованості. Використання теорії нечітких множин дозволяє виконувати прогнозування чистого грошового потоку не залежно від визначеночті грошових надходжень та виплат. Останній підхід передбачає, що прогнозний результат не є конкретним числом, а представлє собою сукупність трьох чисел. Перше з них є мінімально-можливим значенням результативного показника, третє – максимально-можливим, а друге ж число представляє собою найбільш ймовірне значення результативного показника. Результатом прогнозування грошових потоків з використанням теорії нечітких множин має бути формування стратегії підприємства в аспекті руху грошових коштів підприємства та складання формалізованого прогнозу руху грошових коштів. За допомогою даного прогнозу руху грошових коштів можна з'ясувати, скільки грошових кощтів треба вкласти в господарську діяльність підприємства; визначити синхронність надходження та витрачання грошових коштів, що дозволяє визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства. Деталізацією прогнозу руху грошових коштів підприємстваЮ як складової механізму управління ними, має бути їх оперативне планування (бюджетування грошових коштів), що здійснюється в рамках оперативного фінансового планування. Таким чином, зведення фінансової інформації щодо цільових (планових) фінансових показників та коефіцієнтів управління грошовими потоками, узагальнення прогнозних та планових величин, що характеризують рух грошових коштів у плановому періоді, їх зіставлення з іншими плановими фінансово-економічними показниками господарської діяльності хдійснюється в рамках операційного фінансового планування, зокрема – бюджетування грошових потоків. Висновки. Таким чином, вся система бюджетування грошових коштів на підприємстві має включити прогноз руху грошових коштів підприємства і слугувати виконанню таких завдань: визначенню у розрізі простору та часу потреби підприємства у капіталі для фінансування господарських операцій у рамках операційної, інвестиційної та фінансоої діяльності у плановому періоді – прогнозного значення абсолютної величини сукупного вихідного грошового потоку та його свладових; визначенню у розрізі простору та часу джерел покриття потреби підприємства у капіталі та їх обсягів – прогноз значення абсолютної величини сукупного та часткових вихідних грошових потоків підприємства тощо. Використана література. Біла О. Г. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств. // Фінанси України. – 2007. - №4. – С. 112-118. Бреслав Е. Финансовое прогнозирование // Менеджмент и менеджер. – 2004. - №12. – С. 18-22. Ковальчук С. В., Форкун І. В. Фінанси. Навч. Посіб. – Львів: «Новий Світ» - 2006, - 568 с. Кудряшов В. П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс. 2002. – 352 с. Надточій С. І. Прогнозування та планування (бюджетування) грошових потоків підприємства як складові елементи системи управління ними. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №11. – С.60-65. Общая теория статистики: статистическое моделирование в изучении коммерчиской деятельности / А. И. Харламов, О.Э.Башина, В. Т. Батурин и др. / Под. Ред. А. А. Спирина, О. Э. Башиной, М: Фис, 1994. – 296 с. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): навчальний посібник. – 2-ге вид., доп.і перероб. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с. Тян Р. Б. Планирование деятельности предприятий. – К.: МАУП, 1998. – 156 с. Управление организацией: Энциклопедический словарь / Под. Ре. А. Г. Поршнева. – М.: ИНФРА-М, 2001ю – 822 с. Фінанси підприємств: Підручник /А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк та ін.; Кер. Колюавт.і наук. Ред. Проф. А. М. Поддєрьогін. – 5-те вид., перероб.та допов. – К.: КНЕУ, 2004. – 546 с. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
