Главная страница
Навигация по странице:

  • Дієслівні основи: а) від основи інфекта із словотвірними формантами -(e)ntia , (a)ntia

  • (t)ūra , -(s)ūra

  • 1. Найуживаніші прийменники з акузативом

  • 2. Найуживаніші прийменники з аблативом

  • Латинська мова


    Скачать 4.37 Mb.
    НазваниеЛатинська мова
    АнкорLingua Latina.doc
    Дата18.03.2018
    Размер4.37 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаLingua Latina.doc
    ТипПротокол
    #16835
    страница17 из 96
    1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   96

    Словотворення іменників першої відміни


    Іменники першої відміни утворюються від трьох основ: іменникових, прикметникових та дієслівних.

    1. Іменникові основи.

    Від основи іменника за допомогою формантів:

    а) -ŭla, -cŭla, -ŏla, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:

    lingua, ae, f – язик, мова – lingŭla, ae, f – язичок

    forma, ae, f – вид, зовнішність – formŭla, ae, f – формула

    pars, partis, f – частина – particŭla, ae, f – частинка

    cutis, is, f – шкіра – cuticŭla, ae, f – шкірочка

    arteria, ae, f – артерія – arteriŏla, ae, f – артерійка

    filia, ae, f – донька – filiŏla, ae, f – донечка

    capra, ae, f – коза – capella, ae, f – кізонька;

    б) за допомогою форманта -īna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officīna, ae, f – аптека, doctrīna – вчення, наука.

    1. Прикметникові основи.

    Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:

    concors, concordis – згідний – concordia, ae, f – згода

    miser, ĕra, ĕrum – нещасний – miseria, ae, f – нещастя

    iners, inertis – бездіяльний – inertia, ae, f – бездіяльність

    potens, potentis – сильний – potentia, ae, f – сила

    avārus, a, um – жадібний – avaritia, ae, f – жадібність.

    1. Дієслівні основи:

    а) від основи інфекта із словотвірними формантами -(e)ntia,  (a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:

    consistĕre – гуснути, застигати – consistentia, ae, f – стан рухомості високов’язких рідин і напівтвердих речовин

    differre – розрізняти – differentia, ae, f – різниця

    intellegĕre – розуміти – intellegentia, ae, f – розуміння, здатність сприйняття

    substāre – існувати – substantia, ae, f – суть, сутність;

    б) від основи супіна за допомогою словотвірних формантів  (t)ūra, -(s)ūra утворюються іменники із значенням результату дії:

    struo, struxi, structum, ĕre – будувати – structūra, ae, f – структура

    metior, mensus sum, īri – виміряти – mensūra, ae, f – міра, вимір.

    Новоєвропейські мови, запозичуючи латинські слова першої відміни, засвоїли також словотвірні форманти:

    лат. natūra, cultūra, censūra, doctrīna, medicīna;

    укр. натура, культура, цензура, доктрина, медицина;

    фр. nature, culture, censure, doctrine, medicine;

    англ. nature, culture, doctrinе, medicine;

    нім. Natur, Kultur, Doktrin, Medizin.

    Прийменники (Praepositiōnes)


    У латинській мові прийменники вживаються з акузативом, аблативом, акузативом і аблативом, рідко з ґенетивом.

    1. Найуживаніші прийменники з акузативом:

    ad – до, біля, для; ante – перед, до; apud – в, біля, при; contra – проти, напроти; extra – ззовні, поза, за; infra – нижче, під, після; intra – всередині, протягом; inter – між; ob – перед, внаслідок; praeter – мимо, крім; per – через, крізь; post – після, позаду; trans – через, за, по той бік; supra – вище, над.

    2. Найуживаніші прийменники з аблативом:

    a (ab) – від; de – з, про, по; pro – попереду, перед, за, замість; sine – без; cum – з; e (ex) – із, з; prae – перед, через.

    3. Прийменники з акузативом і аблативом:

    in – в, на, до

    sub – під

    super – над чим, на чому, на що.

    На питання де? керують аблативом, на питання куди? – акузативом.

    Два прийменники causa, gratia – заради, для, із-за керують ґенетивом і вживаються постпозитивно.

    Синтаксис простого поширеного речення


    1. Порядок слів у латинській мові такий:

    а) підмет (subiectum) стоїть на першому місці;

    б) присудок (praedicātum) – переважно на останньому;

    в) прямий додаток стоїть тільки в акузативі без прийменника перед присудком;

    г) узгоджене означення стоїть переважно після означуваного слова.

    1. Дієслово esse (бути) у значенні дієслова-зв’язки не пропускається, за винятком прислів’їв, крилатих висловів, сентенцій.

    2. Іменна частина складеного присудка виражається іменником, прикметником, дієприкметником, займенником і стоїть у номінативі, узгоджуючись із підметом.

    3. Заперечення при дієсловах не змінює дієслівного керування і побудови речення.

    4. У латинському заперечному реченні може бути тільки одне заперечення. Якщо в реченні є два заперечення, то все висловлювання набуває позитивного змісту.
    1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   96


    написать администратору сайта