Клонирование в медицине. Лекція 2. Клонування. Лекція 2 Лекція Біоетичні проблеми клонування людини і тварин План лекції
 Скачать 69.5 Kb.
|
|
12.04.2020 – Лекція № 2 Лекція 2. Біоетичні проблеми клонування людини і тварин План лекції: 1. Історичний, соціальний, моральний і правовий контекст клонування. 2. Аргументи за та проти клонування. 3. Види клонування. 4. Правове регулювання питань клонування у різних державах. Біоетичний контроль генетичних технологій включає медико-етичні проблеми клонування людини і тварин. Такі проблеми виникли у 1997 p., коли світове співтовариство було поставлено перед фактом успішного клонування ссавця, для чого використовувалися ядра соматичних клітин. Клонування – це метод розмноження статевороздільних істот (тварин та людей), за допомогою якого у безстатевий спосіб можна отримати новий організм, що буде генетично ідентичним до організму, який мається на меті клонувати. Клонування – це процес одержання генетично ідентичного потомства шляхом нестатевого розмноження. Клонування – це метод, за допомогою якого можна отримати сукупність суб’єктів, отриманих з одного організму і генетично ідентичних з ним. Клонування – це форма асексуальної репродукції, в результаті якої отримується індивід з генетичним кодом, який є ідентичний до того, хто дає генетичний матеріал. Слово «клонування» походить від грецького слова klon, що означає брунька, гілочка, пагін і спочатку вживалося для окреслення вегетативної репродукції рослин. Клонування є відомим явищем у рослинному світі. Перші спроби клонування тварин з’явилися у 30‑х роках ХХ століття. Велику роль у цьому зіграв технічний прогрес у сфері молекулярної біології, генетики і штучного запліднення. Вагомий внесок у розвиток клонування зробив Ганс Шпеман. Він у 1902 р. розробляє дослід, за допомогою якого розділив раннього ембріона саламандри. Також він у 1928 р. робить першу пересадку клітинного ядра, тим самим закладає основи методу, який буде ключовим у експериментах у клонуванні. У 1952 р. – вчені Брігс і Кінг шляхом клонування отримують покоління пуголовків. 1962 р. – Дж. Гердон отримує клон жаби, а в 1963 р. Дж. Холдейн вводить термін «клон». Першим офіційним повідомленням про клонування ссавців (вівці) стала інформація про результати роботи дослідників під керуванням Я. Улмута. Донором ядра стали клітини молочної залози дорослої вівці. Ці експерименти шотландських учених завершилися народженням вівці Доллі у 1996 р. А вже у 1997 р. команда вчених представляє Полі – клоновану овечку, яка мала людські гени. У 2018 році вчені китайської лабораторії вперше клонували мавпу. Дві макаки були клоновані за допомогою технології, яку використали на вівці Доллі. В Японії було проведено клонування корів з використанням ядер епітеліальних клітин, які містяться в молозиві. Безпрецедентний за своїми масштабами експеримент з масового клонування великої рогатої худоби розпочався в Китаї, де очікується поява від 20 до 50 клонованих телят. У проекті також беруть участь Австралія, Канада, США, Великобританія та інші країни. Важливою проблемою клонування залишається відносно високий відсоток спонтанних абортів на пізніх етапах ембріонального розвитку і часті випадки смерті тварин незабаром після народження, особливо коли донорами ядер були соматичні клітини. Соматичне клонування може стати причиною природжених вад розвитку. У деяких тварин-клонів, у тому числі і в першої клонованої вівці, спостерігається феномен передчасного старіння. Технічною суттю клонування є взяття ядра, яке містить хромосомний матеріал, з клітини організму й імплантація його в енуклейовану яйцеклітину або іншу клітину іншого організму. Така модифікована клітина має потенціал росту і розвитку як новий організм, що є генетичною копією оригіналу. Можлива аналогія з однояйцевими близнюками, але з тією істотною різницею, що клон спроможний спостерігати своє біологічне майбутнє в межах його генетичної детермінованості. Безумовно, людина більша, ніж сукупність генів. Вона формується під впливом оточення, часу, місця, виховання. Тому генетичний клон не має справжньої ідентичності зі своїм генетичним батьком. Однак етична проблематичність клонування полягає в тому, що ця технологія торкається основ людської природи та її раціонального контролю. З викладеного вище випливає, що технічно і методично клонування дорослих ссавців розроблено ще не настільки достатньо, щоб можна було вже зараз порушувати питання про реальну реалізацію проекту з клонування людини. Залежно від мети клонування поділяють на клонування, спрямоване на відтворення людської істоти як способу розмноження (репродуктивне клонування), і клонування з медичною метою (терапевтичне клонування). Магістральним напрямком терапевтичного клонування є дослідження в галузі одержання стовбурових клітин. Так зване терапевтичне клонування передбачає клонування ембріонів у ранніх стадіях розвитку, що стануть своєрідними банками донорських тканин для конкретних індивідуумів. Стовбурові клітини з їхніми унікальними можливостями і потенціалом диференціюватися в будь-які тканини й органи давно є об'єктом наукових досліджень. Важливою особливістю стовбурових клітин є те, що під час їх пересадження вони відторгаються організмом реципієнта набагато менше, ніж донорські органи і тканини. Такий підхід у перспективі може призвести до можливості вирощування в лабораторних умовах попередників різних органів і тканин і потім трансплантувати їх замість донорських органів. Клонування людини породжує перед наукою велику кількість нерозв’язаних проблем і незрозумілих питань. А це означає тільки одне: суто технологічний підхід до клонування людини, як стверджують фахівці протягом останніх трьох років, можливо не тільки не спирається на авторитет науки, а став врозріз з існуючим рівнем наукових знань. Усвідомлення цього явища надзвичайно важливе. Бо це свідчить про недостатність і непродуманість усього того, що передбачається з боку суспільства. Насправді, людство тут стикається не тільки з невідомим, а й небезпечним, тобто з тим, що загрожує самому існуванню людства, явищем. Клонування людини, крім наукових і технічних проблем, пов'язано з вирішенням складних етичних питань. По-перше, становлення людини як особистості базується не лише на біологічній спадковості, воно визначається також сімейним, соціальним і культурним середовищем. У разі репродуктивного клонування індивіда неможливо відтворити всі ті умови виховання і навчання, що сформували особистість його прототипу (донора ядра). По-друге, у разі безстатевого розмноження споконвічно жорстка запрограмованість генотипу визначає меншу розмаїтість взаємодій організму, що розвивається, з умовами мінливого середовища (порівняно зі статевим розмноженням, коли у формуванні індивіда беруть участь два геноми, які складним і непередбаченим чином взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем). По-третє, як репродуктивне, так і терапевтичне клонування людини входить у непримиренну суперечність з релігійною мораллю. Практично всі релігійні вчення наполягають на протиприродності процесу клонування людини і тварин. Аргументи, які найчастіше подаються «за» клонуванням це: 1) Реалізація права батьків на потомство, тобто мало б бути ще одною прокреаційною технікою (яка ще більше, ніж запліднення в пробірці і техніку штучної інсемінації інтегрує в процес становлення нового життя. У випадку планування вже йдеться не лише про те, щоб мати дитину, але мати дитину саме таку, яку б вони хотіли мати (вибір статі, характерних рис). 2) Можливість продукції підмінної особи – очікування своєрідної безсмертності, пов’язане із клонуванням самого себе і через те нескінченного продовження власного життя. 3) Цей спосіб нестатевого розмноження дає незалежність в цій сфері багатьом феміністкам. Це пов’язано з ідеологічними поглядами. Нова техніка могла б справді звільнити жінку від чоловіка в справі, яка дотепер вимагала співпраці обох статей. Такі роздуми базуються на переконанні, що людський ембріон на ранніх стадіях розвитку – це не людина і в зв’язку з тим проведені на ньому експериментування не порушують найважливіших благ людської особи. Однією з основних причин, чому клонування людини виявляється «страшною» справою є те, що це дозволить людям клонувати самих себе. Тільки уявіть собі – ви можете отримати двійника! Батьки, які втрачають своїх дітей, можуть отримати спокусу клонувати свою померлу дитину. Деякі можуть подумати, що можна отримати нового Ейнштейна або вивести лігу над-людей або суперспортсменів або, навпаки, наплодити лиходіїв, які були в історії нашої країни. Але, слід згадати, що близнюки однакові тільки зовні, а характери і долі у них різні. Клонування буде використовуватися в лікуванні безпліддя – успішність сучасних методів лікування безпліддя є дуже низькою. Крім того, сьогодні пара повинна пройти через болісні процедури з невеликим шансом отримати дитину. Поява технології клонування людини дасть більш реальну можливість для безплідних пар мати дитину, ніж будь-коли раніше. Використання переваг клонування в хірургії: замість того, щоб використовувати матеріали чужих тіл, можна виростити клітини кісток, тканин, які відповідають ідентичності цих органів у людини, що проходить лікування. Клонування людини ставить питання, що таке людина, і, думається, що однієї природничої науки для відповіді на це питання виявиться замало. Потрібні будуть знання гуманітарних і соціальних дисциплін, знання з філософії і, як не дивно це буде звучати для когось, знання, набуті релігією про сутність людини. Адже сутність людини не тільки соціальна, а й духовно‑трансцендентна. У соціальному і культурному контексті зв’язок з біологічним, організменним виступає як тілесність людини, що сама стає фактом соціального і культурного контролю, вироблення культурних смислів та інтерпретацій тілесності тощо. Так, зокрема, Резолюція Європейського парламенту від 1989 року визнає клонування серйозним порушенням фундаментальних прав людини, що суперечить принципові рівності людських істот, оскільки допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини й веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є забороненим на міжнародно‑правовому рівні. Варто навести аргументи проти клонування: 1) клонування порушує людську гідність, зводить людське життя до рівня біологічного матеріалу; 2) воно відділяє сферу дітородження від правдивого людського контексту подружнього акту; 3) засвідчує брак поваги для людських ембріонів, які будуть знищені, щоб успішно могла відбутися репродукція цього типу (так, при клонуванні вівці Доллі було здійснено 277 спроб, 8 з них доведено до ембріональної стадії, в результаті чого народилася тільки одна вівця); 4) клонування – це радикальна маніпуляція розмноженням людини, при якій порушуються особові відносини між батьками та дітьми, що може призвести до зникнення поняття сім’ї та сімейних стосунків; 5) клонування є недопустимим з огляду на гідність клонованої особи. Кожна людина має право на свою унікальність та неповторність. Її тіло та генотип також є інтегральним елементом гідності й унікальності; 6) клонування породжує небезпеку суспільної маніпуляції в євгенічному напрямку, вибору «генетично кращих» людей; Проблема клонування людини – це, у першу чергу, проблема етична, світоглядна, філософська і очевидно, що вона має свої і правові питання. Людина вторгається у сферу буття, за яку не несе відповідальність в силу своєї природи, що тягне за собою непередбачуваність наслідків таких кроків. Зокрема: метод клонування технологічно недосконалий, його ефективність надзвичайно низька навіть в експериментах на тваринах; існує надзвичайно високий ризик для здоров’я жінок – потенційних учасниць неконтрольованих експериментів; висока вірогідність появи неповноцінних індивідуумів, невизначеність їх правового статусу та стосунків із суспільством, що створює передумови деградації сім’ї, руйнації людських та соціальних цінностей. З правової точки зору, клонування людини входить у протиріччя з низкою найважливіших прав особистості – з правом на людську гідність, цілісність особистості тощо. Виправданням репродуктивному клонуванню людини може бути лише досягнення високих етичних цілей. Об’єктивної необхідності у досягненні таких цілей цим шляхом сьогодні не існує і тому дозвіл на клонування людини може бути лише як виняток з правил. Впровадження репродуктивного клонування людини може призвести до руйнування традиційних моральних підвалин і насамперед сім'ї. Крім того, ця ситуація небезпечна з погляду виникнення низки соціально-правових колізій. Стосунки між людьми і клонами, правовий і майновий статус клонів, чи можна вважати клонованого і клон родиною – ось лише неповний перелік питань, які стануть актуальними в разі впровадження клонування. Усі ці правові колізії можуть призвести до серйозних змін у конституційній, цивільній та іншій галузях права. Глибокі біоетичні проблеми існують не тільки у сфері репродуктивного, а й на шляху «терапевтичного» клонування. Технічна можливість одержання органів і тканин для трансплантації призведе до додаткового розшарування суспільства з виділенням верств людей, яким вони будуть доступні. Принциповим є питання про те, наскільки етично прийнятною є маніпуляція людини з процесом життя. У наш час цілком очевидний той факт, що етичний аспект проблеми клонування невирішений і навряд чи буде вирішений у найближчому майбутньому. Незважаючи на численні повідомлення в засобах масової інформації про успіхи в репродуктивному клонуванні людини, більшість дослідників схиляються до того, що поки що про це можна говорити лише теоретично. По суті, йдеться навіть не про клонування, а про отримання копії окремого індивіда, оскільки термін «клонування» передбачає отримання якоїсь безлічі особин. Очевидно, що нині ймовірність негативних наслідків цієї процедури значно переважає її користь, тому питання про доцільність продовження робіт у цьому напрямку вимагає ретельного опрацювання. Можливо, через деякий час, коли будуть удосконалені всі етапи цього складного біотехнологічного методу, учені, соціологи та інші зацікавлені особи зможуть повернутися до обговорення доцільності клонування людини. Однак у будь-якому випадку вирішення питання про клонування тієї або іншої людини буде регламентуватися жорсткими рамками і правилами, торкаючись, можливо, тільки деяких медичних проблем (наприклад, коли безплідність не можна вилікувати іншими методами). Заборона клонування набуває все більшого поширення у різних країнах світу і на міжнародному рівні. До заборони репродуктивного клонування людини, тобто отримання його генетичних копій, закликають Загальна Декларація ООН з геному людини та прав людини, Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину, Хартія Європейського Союзу про основні права. Застосування на законодавчому рівні заборони клонування найбільш поширене у законодавстві європейських країн. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Словаччина, Швейцарія, а також Японія, Австралія та інші країни. У США діє заборона на державне фінансування досліджень у цій сфері. 27 країн Європи підписали Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину 1997 року. Можливість клонування людини спричиняє появу нових норм як у міжнародному праві, так і у внутрішньодержавному. Міжнародно‑правовій регламентації проблем, пов’язаних з клонуванням людини, присвячено ряд міжнародних документів. Базовим серед них є Конвенція про захист прав і гідності людини у зв’язку із застосуванням досягнень біології і медицини (Конвенція про права людини і біомедицину) 1997 р. Підготовка проекту Конвенції велася з 1990 р. спеціально створеним Комітетом, який у 1993 р. був перетворений на Керівний комітет з біоетики. Нині з 42 країн‑членів Ради Європи понад 30 приєдналися до Конвенції. Разом з тим роботи з домашніми тваринами дуже важливі з практичної точки зору. Успіхи в галузі клонування тварин мають широкі перспективи для виживання людства. Клонування можна використовувати, наприклад, для створення стада високопродуктивних порід домашніх тварин, корів. Водночас слід враховувати той факт, що клонування прямує в зворотному від селекції напрямку. Селекція збільшує біорізноманітність, а масове клонування його зменшує і може призвести до зменшення генофонду і виродження. Таким чином, клонування високопродуктивних домашніх тварин, безсумнівно, важливе, але в розумних межах. Проблема клонування людини має не тільки технологічні і моральні аспекти. Її необхідно розглядати ширше, у контексті прогресу науки, можливості і необхідності його регламентації, у тому числі і правової, а також етичного аспекту будь‑якої дослідницької роботи. Причому йдеться про правову регламентацію клонування людини на національному і міжнародному рівнях. Питання для дискусії: 1. Сучасні генетичні технології та біоетичні принципи їх використання. 2. Біоетичні аспекти проекту «Геном людини». 3. Сучасні технології клонування та їх біоетична оцінка. 4. Міжнародне правове та етичне регулювання питань клонування. 5. Досягнення генної терапії та їх біоетична оцінка. 6. Міжнародне правове та біоетичне регулювання питань генної терапії. Рекомендована література: 1. Антологія біоетики / за ред. Ю.І. Кундієва. – Львів: БаК, 2003. – 592 с. 2. Біоетика / Переклад з італійської В.Й. Шовкун: Підручник. – Львів: Видавництво ЛОБФ “Медицина і право“ , 2007. – 672с. 3. Біоетика: Підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. ІV рівня акредитації / В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв. – К.: Здоров'я, 2005. – 288 с. 4. Запорожан В. М. Біоетика: підручник / В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв. – К.: Здоров’я, 2013. – 454 с. 5. Запорожан В.М. Від біоетики до нооетики / В.М. Запорожан // Вісник HAH України. – 2004. – № 12. – С. 22-30. 6. Згречча Е. Біоетика: підручник / Е. Згречча, А. Дж.Спаньйоло, М.Л.П’єтро; пер. з італ. В.Й. Шовкун. – Львів.: Медицина і право, 2007. – 672 с. 7. Москаленко В.Ф. Біоетика / В.Ф. Москаленко. – Вінниця. Нова книга. – 2005. 8. Терешкевич Д.Г. Біоетика в системі охорони здоров’я і медичної освіти / Д.Г. Терешкевич – Львів, «Світ». – 2008. |